Як ви оцінюєте політичну та державотворчу діяльність М.Грушевського

Українську демократичну республіку М.Грушевський не відділяв від діяльності Кирило-Мефодіївського братства в Києві, від Костомарова, Шевченка, Куліша та інших братчиків, погляди яких в’язалися з ідеологією визволення України і мали домінуючий вплив на Грушевського. Грушевський і його однодумці обстоювали федеральний постулат кирило-мефодіївців як постулат побудови української держави, що не суперечив її політичній незалежності. Грушевський створив у Львові школу істориків України. В роки першої російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні. В 1907 Г. організував і очолив Українське Наукове Товариство у Києві. В 1908, продовжуючи свою політичну діяльність, Грушевський став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступовців. В цей період Грушевський видав ряд публікацій щодо українського питання - «З біжучої хвилі», «Визволення Росії і українське питання», «Наша політика», «Вільна Україна». Грушевський був обраний президентом Української Народної Республіки. В1929 Грушевський обрали академіком Академії Наук СРСР. Проте невдовзі Грушевський заарештували як керівника т.зв. Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили. Грушевський - автор понад 2 тис. наукових праць. Для історичної концепції Грушевського була характерною першість соціальних інтересів над національно-державними. Не меншими є й заслуги перед народом М. С. Грушевського як політичного діяча. Перший голова Центральної ради, перший Президент України він багато доклав зусиль до згуртування доти роз'єднаного імперською політикою народу України, його політичних представників. Грушевського, як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його діяльність, як державного і політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань 1917-21, ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії. Грушевський був великим патріотом України й українства, але ж він був і великим демократом-державником, соціалістом, якого не могли засліпити націоналістичні збочення. Він послідовно виступав проти національного, зокрема між слов'янськими народами, роз'єднання, проти пропагування ідеологічних націоналістичних крайностей, але ж він, прозрівши після трагічних подій початку 1918 р., послідовно виступав і проти «московської орієнтації». Він закликав своїх сучасників визволитися «від певного обов'язку супроти Московщини».

Дата добавления: 2015-05-08