Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах 2 страница

24. Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).

Контроль – відповідний напрямок держ політики, в межах якої зд повноваж орг. держави щодо перевірки додерж вимог екологічного законодавства, застосування заходів попередження, застосування заходів державного примусу щодо осіб, які порушують законодавство. За способом здійснення контр-нагляд повноважень – виділяють сан-епідем нагляд, вет нагляд, фіто сан нагляд, геолог контроль, гірничий нагляд, радіоліз, прокурорський нагляд. Система правових норм потребує систематизації – прийняття ЗУ Про основні засади держ нагляду (контролю)….. В юр літературі поруш питання про систематизацію правових норм – пропонується прийняття закону про екологічний контроль. На даний час існує лише Наказ ” Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць”

Складання протоколів. Проблеми еколог права – недосконалі розміри штрафів, проблема систематизації екологічних правопорушень. Контр-нагл органи можуть заст. економ санкції.

Інспектори є одним із суб застосування екологічного законодавства.

Еколог моніторинг – с-ма інф-аналітична, що дозвол визначити і спрогнозувати зміни нпс, розробити рекомендації для прийняття екологічно-важливих рішень.

Створена глобальна система моніторингу довкілля. Положення Про держ систему моніторингу довкілля.

Система включ відповідну систему державних органів. Еколог моніторинг є джерелом екологічної інформації. Спец лабораторії, спостережні пункти. Нац космічне агентство.

Інформаційне екологічне забезпечення. Джерела інф-ії – акти контрольних перевірок, дані державних кадастрів, реєстрів. Зд Мінприродою, МОЗ, МНС, поресурсовими органами, органами місц самовар, самими підприємствами, установами, організаціями.

ПВРУ Про періодичне інформування про 100 найбільших забруднювачів.

25. Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).

Еколого-правова відповідальність є «обов’язком осіб зазнавати несприятливі наслідки еколого-правового характеру у випадку порушення ними вимог екологічного законодавства, які передбачені в санкціях правових норм, що застосовуються у визначеному процедурному порядку. зокрема, еколого - правової культури, упорядкованості законодавства в цій сфері, а також від стану вивчення умов і причин екологічних правопорушень та ряду інших обставин. На превеликий жаль, ці питання залишаються поки що поза увагою учених галузі екологічного права України. При цьому не можна не згадати, що теоретичні основи юридичної відповідальності в загальній теорії права були предметом дослідження в наукових працях ряду видатних як вітчизняних так і зарубіжних учених. Однак, слід визнати, що в сучасних умовах все ж таки відсутнє як теоретичне обґрунтування концепції юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, як одного з найважливіших інститутів екологічного права України, так і всебічне дослідження цього правового явища, його теоретичний аналіз і напрацю- вання науково-обґрунтованих рекомендацій по застосуванню різноманітних несприятливих наслідків до екологічних правопорушників. Вище викладене дозволяє автору статті привернути увагу представників юридичної науки, перш за все науки екологічного права, на необхідність вирішення в сучасних умовах державотворення в Україні наступних завдань: розкриття змісту поняття "юридична відповідальність за екологічні правопорушення" і його особливостей; розробка системи принципів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення і виявлення їх змісту; формування поняття, виявлення сутності, аналізу складу і ознак екологічного правопорушення, за яке настає юридична відповідальність; здійснення класифікації екологічних правопорушень, за які настає юридична відповідальність; аналіз системи органів, які застосовують заходи юридичної відповідальності за екологічні правопорушення; аналіз основних санкцій юридичної відповідальності за екологічні правопорушення; виявлення процесуальних особливостей застосування заходів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення; виявлення особливостей застосування юридичної відповідальності в екологічній сфері в умовах переходу України до усталеного розвитку і ринкової економіки; оцінка стану національного законодавства в сфері охорони довкілля, виявлення недоліків і прогалин в правовому регулюванні; підготовка наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності правового регулювання, що стосується юридичної відповідальності в сфері охорони довкілля, природокористування та забезпечення екологічної безпеки.

26. Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).

Проблеми компенсації шкоди за земельним законодавством України:

Запропоновано в проекті Закону про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України закріпити положення про реалізацію стягнення збору за погіршення якості земель, а також що шкода, завдана землям, внаслідок їх забруднення небезпечними речовинами та матеріалами, відшкодовується у повному обсязі шляхом приведення земельних ділянок у стан, придатний для їх основного цільового призначення та відшкодування збитків чи втрат, а також неодержаних доходів, включаючи моральну шкоду. Правові засади компенсації шкоди за водним законодавством. З метою удосконалення існуючого механізму компенсації шкоди за водним законодавством пропонується здійснити кодифікацію таких норм у спеціальному розділі пропонованого проекту Закону України про компенсацію шкоди за екологічним законодавством. Зокрема, встановити, що з метою попередження виникнення шкоди водам запроваджується стимулювання заходів щодо охорони та відтворення водних об’єктів, страхування ризику виникнення небезпеки для них, сплати збору за погіршення їх якості. У разі забруднення вод небезпечними речовинами та матеріалами винні особи зобов’язані компенсувати шкоду у повному обсязі без урахування зборів за спеціальне використання вод та зборів за їх забруднення.

Проблеми компенсації шкоди за законодавством про тваринний світ. безсистемність у питаннях правового механізму компенсації шкоди за законодавством про тваринний світ породжує значну кількість нормативно-правових актів. Такі акти, з одного боку, доволі побічно торкаються проблем забезпечення превентивних заходів у межах позитивної відповідальності, з іншого, - характеризуються застосуванням різних за характером методів (способів) розрахунку розмірів протиправної шкоди (розрахункового, таксового, нормативного), торкаються діяльності різних контрольних державних органів.

27. Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).???

28. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко Т.О.).

Так, напевно, чи не найбільш поширеними є т. з. темпоральні (часові) колізії. на жаль, при прийнятті величезної кількості актів земельного за- конодавства законодавець навіть не робить спроби внести відповідні зміни до інших актів законодавства. так, не містив жодного положен- ня щодо внесення змін до інших актів законодавства чинний зк укра- їни, породивши цим значну кількість колізій. аналогічно, взагалі не містили положень про приведення законодавства у відповідність до їх- ніх норм закони україни “Про оренду землі”, “Про меліорацію земель”, “Про землеустрій”, “Про охорону земель”, “Про державний контроль за використанням та охороною земель”. Просторові колізії земельно-правових норм, що мають місце у випадках, коли правовідносини існують в межах просторової дії кількох норм (наприклад, відносини за участю іноземних суб’єктів). специфіка земельних відносин, основним об’єктом яких є земельні ділянки, призводить до того, що практично усі можливі просторові колізії вирішуються за принципом “lex rei sitae”- закон місцезнаходження речі. З огляду на наведене, саме земельним зако- нодавством україни визначається правовий режим земельних ділянок, що використовуються в україні іноземними суб’єктами; аналогічно, земельне законодавство україни не може застосовуватися, наприклад, до використання належних українським суб’єктам земельних ділянок, що знаходяться за кордоном. таким чином, існування просторових колізій не становить серйозної практичної і теоретичної проблеми і нами у даному дослідженні детально не розглядається. колізії між нормами різної юридичної сили (вертикальні) також отримали назву ієрархічних (субординаційних) колізій. Ієрархічні колізії у земельно-правовому регулюванні є надзвичайно поширеними і суттєво знижують ефективність дії правових норм. найбільш яскравим прикладом земельно-правових ієрархічних колізій є суперечності, що існують між цілою низкою постанов кабінету Міністрів україни та положеннями чинного зк україни. з іншого боку, на жаль, можна відзначити й існування колізій між підзаконними нормативно-правовими актами, та положеннями чинного зк україни у тих випадках, коли підзаконний акт видавався вже піс- ля набрання чинності зк україни і за всіма канонами нормотворчості мав безумовно врахувати положення кодексу. за об’ємом регулювання колідуючих приписів виділяють колізії між загальними та спеціальними правовими нормами такі колізії у правовій доктрині отримали назву змістовних. вирішення подібних колізій на практиці часто складає великі труднощі. змістовна колізія може існувати як між нормами, вміщеними до різних актів, так і між нормами, що вміщені до одного акту.

Прикладом змістовних колізій першого виду є правове закріплення форми договору оренди земельної ділянки. спеціальний закон – закон україни “Про оренду землі” – у ст. 14 встановлює, що договір оренди зе- мельної ділянки повинен бути укладений у письмовій формі. разом із тим, ще донедавна4 ч. 2 ст. 290 Господарського кодексу україни передбачал необхідність нотаріального посвідчення договору оренди земельної ділянки “у сфері господарювання”. Прикладом колізій між нормами, вміщеними до одного й того самого акту, є положення ст. 134 та ст. 129 зк україни щодо допустимості продажу земельних ділянок державної та комунальної власності без застосування конкурентних засад.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЛК України під лісом потрібно розуміти тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4) експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановив КМ України у відповідній Постанові.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони ростуть і незалежно віфд права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України не належать:

- зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

- окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Під лісовою ділянкою треба розуміти ділянку лісового фонду України з визначеними межами, яка виділена відповідно до ЛК України для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До невкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Лісова ділянка природно пов'язана із земельною лісовою ділянкою - ділянкою лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до ЗК України.

Щодо земельних лісових ділянок в Україні склалася така ситуація, яка змусила Уряд прийняти розпорядження "Щодо деяких питань розпорядження земельними лісовими ділянками". З метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Мінприроди, Мінагропрому, Міноборони, Держлісагентству та Держземагентству до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері наказано зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їхню передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення, крім випадків (які перелічені у розпорядженні), коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та/або в оренду.

Законодавцем також визначено поняття "лісових ресурсів", до яких належать: деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню і т. ін.), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Виходячи із наведеного вище "європейського" визначення, можна знайти очевидні та значні відмінності із вітчизняним поняттям лісу. На відміну від загальноєвропейської українська дефініція "ліс":

- не містить кількісних критеріїв, що дозволяють відокремити ліс від інших типів деревинної рослинності;

- відірвана від поняття "землі"; у розумінні ЛК України ліс не є "належністю до земель", а розглядається у відриві від неї як самостійний об'єкт права;

- не є юридично достатньою, оскільки для розуміння того, що можна, а що не можна віднести до поняття лісу, потрібно звернутися до визначення "лісовий фонд";

- включає в себе всі лінійні насадження, у тому числі однорядні алеї вздовж доріг площею більше 0,1 га, але не включає не-зімкнені культури та природне відновлення;

- може відноситись до деревинної рослинної ділянки, що заросла, площею 0,1 га. В Європі будь-які ділянки площею менше половини гектара не можуть бути віднесені до лісу;

33. Гірниче право - підгалузь екологічного права України. Основу гірничого права становлять правові норми щодо власності (надра є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування), державного фонду надр і державного фонду родовищ корисних копалин, прав і обов'язків користувачів надр, а також правові норми, що визначають види корисних копалин, повноваження державних органів щодо ведення кадастру родовищ і виявлення корисних копалин, розробки державного балансу і проведення експертизи запасів корисних копалин тощо. Окремі правові інститути складають правові норми щодо користування надрами, їхнього геологічного вивчення, охорони, плати за користування ними, здійснення контролю і нагляду у цій сфері, вирішення спорів і застосування відповідальності у галузі охорони й використання надр.

Надрові та гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Кодексом України про надра та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них. Це закони України "Про концесії", "Про державну геологічну службу України", "Про угоди про розподіл продукції", "Про нафту і газ", "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", "Про видобування і переробку уранових руд", "Про поводження з радіоактивними відходами", Гірничий закон України, Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 1995 року № 75 "Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин" та ін.

Земельні, лісові та водні відносини, що виникають під час використання надр, регулюються відповідним законодавством України.

Стаття 2 КУпН говорить, що завданням Кодексу є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр. Таким чином надрові відносини тісно пов'язані з гірничими відносинами, але не є тотожними. Під гірничими відносинами потрібно розуміти правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Право користування надрами є різновидом права природокористування і має свої особливості. Це один із центральних інститутів гірничого права, тому що надра становлять виключну власність народу України і надаються тільки в користування. Цей інститут включає в себе сукупність правових норм, що регулюють підстави і порядок виникнення та припинення права користування надрами, основні права та обов'язки надрокористувачів.

Таким чином, право користування надрами - це інститут екологічного права, що регулює за допомогою правових норм суспільні відносини, які виникають з приводу використання надр.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Користувачами надр на умовах угод про розподіл продукції можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об'єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за межами України (інвестори), що відповідають вимогам законодавства України. Об'єднання юридичних осіб, що не є юридичною особою, може бути користувачем надр відповідно до угоди про розподіл продукції за умови, що учасники такого об'єднання несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, передбаченими угодою про розподіл продукції.

Класифікація права користування надрами здійснюється на основі цільового призначення та строків користування.

За строком користування надрами може бути постійним або тимчасовим. Постійним визначається користування надрами без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування поділяється на короткострокове - до п'яти років і довгострокове - до п'ятдесяти років. У разі необхідності строк тимчасового користування може бути подовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, коли в ньому не передбачається інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції-з дня, зазначеного в такій угоді (ст. 15 КУпН).

Головною класифікаційною ознакою поділу права користування надрами за видами є мета їх використання. Від неї залежить зміст прав та обов'язків надрокористувачів, суб'єктивний склад та інші сторони правового регулювання відповідних відносин. Згідно зі ст. 14 КУпН розрізняють такі види користування:

- геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

- видобування корисних копалин;

- будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

- створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

- виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції;

- задоволення інших потреб.

Користування надрами здійснюється на підставі спеціальних дозволів. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів - це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

34. Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (далі - Закон) спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище. Відносини з приводу повітря, яке знаходиться в межах приміщень, регулюється санітарним, цивільним, житловим та іншим законодавством.

Конституцією України передбачено, що атмосферне повітря є об'єктом права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цим природним об'єктом права власності народу відповідно до закону (ст. 13). Пояснюється це тим, що екологічні суспільні відносини щодо використання атмосферного повітря не потребують узагальнюючого правового регулювання (вони є природними), але виникаючі суспільні атмосферно-повітряні відносини вимагають правового регулювання лише тією мірою, в якій це необхідно для підтримання та забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливих умов для життєдіяльності, для запобігання шкідливому впливу його на здоров'я людей та довкілля. Сфера правового регулювання в сучасних умовах обмежується лише потребами охорони атмосферного повітря.

Охорона атмосферного повітря розглядається як система заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням і зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів.

Охорона атмосферного повітря здійснюється різноманітними способами: біологічним (проведенням робіт щодо відтворення природних ресурсів та охорони їх від вичерпання); технологічним (вдосконаленням технологічних процесів, систем очищення, організацією безвідходних виробництв); економічним (плануванням охорони, матеріально-технічним забезпеченням, розвитком матеріального стимулювання за виконання природоохоронних заходів); санітарним (застосуванням заходів щодо оздоровлення навколишнього природного середовища); організаційним (організацією експлуатації та контролю за його станом та охороною); ідеологічним (проведенням еколого-виховної роботи, поліпшенням екологічної підготовки кадрів); правовим.

Правова охорона атмосферного повітря - це встановлена законодавством система державних та суспільних заходів, спрямованих на збереження й відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей і довкілля. Ефективність охорони атмосферного повітря залежить від взаємодії національних та міжнародних заходів та засобів щодо його захисту Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до законодавства (ст. 35 Закону).

Суб'єктами щодо охорони атмосферного повітря є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи. Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до Закону здійснюють: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (ст. З Закону).

35. ст.. 5 ЗУ «про охорону навколишнього природного середовища» говорить про те, що ландшафти є об’єктами охорони, але визначення ландшафтів не дає. Але є наука ландшафтознавство, ландшафт, як цілісна частина 0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%88%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D0%B8_%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96&action=edit&redlink=1"ландшафтної оболонки Землі, що утворилася в результаті складної й тривалої взаємодії основних геокомпонентів планети (0%93%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B4&action=edit&redlink=1"гірських порід, 0%92%D0%BE%D0%B4%D0%B8"води, 0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%80%D1%8F"повітря, 0%91%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B8&action=edit&redlink=1"біоти) в певних (щоразу специфічних) умовах середовища, і як наслідок - набула характерного вигляду в просторі. Відтак, якщо у загальному розумінні, ландшафт це будь-який простір з характерним виглядом, то у географічному - це простір з характерним виглядом у межах ландшафтної оболонки Землі. Ландшафти мають різні розміри: від невеликих локальних утворень (річкові заплави й тераси, ерозійні яри і балки, гляціальні долини і горби тощо), до геокомплексів регіонального (рівнинні й гірські простори, континенти й океани тощо) й глобального (0%9B%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%88%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D0%B8_%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96&action=edit&redlink=1"ландшафтна оболонки Землі) рівня.

Законодавство: «Про ек. мережу», «про росл», «про ох. культ. спадщини», «про ох. запов. фонд»

Як об'єкт права регулювання поділяється на 4 види:

- ландшафтні екологічні мережі, зокрема особливо охоронювані;

- антропогенні;

- екологічно небезпечні;

- природо-текточні ландшафти.

Дата добавления: 2015-05-08