Коротка характеристика загальновизнаних (загальних) принципів права, закріплених і діючих у правовій системі Росії

У п. 4 ст, 15 Конституції Російської Федерації відзначається, що загальновизнані принципи й норми міжнародного права й міжнародні договори Росії є складовою частиною її правової системи. Більшість загальновизнаних принципів права знайшло своє закріплення в Конституції Російської Федерації, федеральних конституційних законах, федеральних законах і законах суб'єктів Російської Федерації. Їхній зміст безумовно відображає певні особливості економічної, політичної, соціальної, національної, духовної й правової систем російського суспільства. Розглянемо деякі з даних принципів права.

Центральн й універсальним є, без сумніву, принцип законності. Право для того й створюється в будь-якому суспільстві, щоб «те приписання неухильно виконувалися. "Законність - основа держави" "ми можемо робити (тільки) те, що можемо робити законно" роззитиз диос! - говорили древні.

У самому загальному плані під принципом законності варто розуміти вимога строгого дотримання (застосування й т.п.) законів і заснованих на законах правових актів. Важливим імперативом тут є верховенство закону над іншими правовими актами.

У кожній галузі права, сфері громадського життя й у юридичній практиці законність має певний, специфічний для даної області "набір" імперативів. Наприклад, у правозастосовній практиці даний принцип припускає, що всі суб'єкти повинні, по-перше, діяти в межах своєї компетенції; по-друге, строго й неухильно керуватися у своїй діяльності Конституцією Російської Федерації, соответствующи мі законами й підзаконними актами; по-третє, вимагати дотримання (виконання й т, п.) права від інших учасників правозастосування, громадян і посадових осіб у всіх сферах громадського життя. Будучи стрижневим, загальним принципом правозастосовної практики, законність має певну специфіку в карному й цивільному судочинстві.

Законність не можна ототожнювати із принципом панування права, що получили широке поширення в міжнародному праві й закордонному законодавстві. Крім зазначених вище вимог (імперативів) законності принцип панування права включає якісну характеристику закону, його доступність, певну передбачуваність (передбачення наслідків від його реалізації), ефективність юридичних способів здійснення й захисти інтересів суб'єктів права й т.д. Причому під терміном "закон" іноді може розумітися не тільки нормативний акт, що володіє вищою юридичною чинністю, але й інший правовий акт.

Принцип гуманізму в правовому регулюванні виражається в тім, що людина, його права й волі зізнаються вищою цінністю в суспільстві й державі (ст. 2 Конституції Російської Федерації). Право, правотворчество, юридична діяльність судів, всіх правоохоронних й інших компетентних органів повинні бути спрямовані на задоволення матеріальних, духовних й інших потреб людини, своєчасне й правильне здійснення його прав і воль, служити надійними коштами охорони життя, здоров'я, честі, достоїнства й т, п.

Зміст принципу гуманізму в тій або іншій галузі права або юридичній практиці досить специфічно. Так, гуманізм російського карного права, реалізований у судовій, слідчій і прокурорській практиці, проявляється у відборі об'єктів кримінально-правової охорони (наприклад, у новий КК уведена глава про злочини проти родини й моральності), у постановці завдань виправлення засудженого (ст, 43), в особливо, що щадить відношенні, до неповнолітнього (гл. 14), жінкам і старим (ст. 59, 82), в існуванні інститутів амністії й помилування (ст. 84, 85), застосуванні покарання нижче нижчої межі, і т.п.

Сутність принципу юридичної рівності була досить чітко виражена ще римськими юристами: "Закон говорить із усіма однаково"— відзначали вони. Даний фундаментальний початок у правовій системі Росії включає, наприклад, що випливають імперативи: а) рівноправність суб'єктів Федерації (ст. 5 Конституції Росії), б) рівність громадянства незалежно від підстав його придбання (ст. 6), в) рівність всіх форм власності (ст. 8), г) рівність суспільних і релігійних об'єднань перед законом (ст. 13, 14), д) рівність всіх перед законом і судом незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового й посадового положення, відносини до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднань й інших обставин {ст. 19), е) рівноправність сторін у процесі здійснення правосуддя (ст, 123).

Принцип демократизму укладається в тім, що в основі права повинні лежати загальні добро, "загалькорисності" (Г. Ф. Шершеневич). Закони повинні виражати волю й інтереси переважної більшості суспільств. Демократизм припускає участь населення у формуванні цієї волі, закріплення її в процесі правотворчества, максимальний облік суспільної думки на всіх етапах даного процесу, здійснення правотворческих повноважень і дій населенням або безпосередньо, або через своїх представників в органах державної влади й місцевого самоврядування, демократичні процедури розробки, обговорення, прийняття й обнародування правотворческих рішень.

Демократизм включає й інші форми народовладдя. Зокрема, у ст. 21 Загальної декларації прав людини 1948 р. відзначається, що кожна людина має право брати участь у керуванні своєю країною безпосередньо або за посередництвом вільно обраних представників, воля народу повинна бути основою влади уряду, ця воля повинна знаходити собі вираження в періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при всеосяжному й рівному виборчому праві, шляхом таємного голосування або ж за допомогою інших рівнозначних форм, що забезпечують волю голосування (див. також ст. 3 Конституції Росії).

Принцип справедливості "є постійна й незмінна воля кожному відплачувати по заслугах". Його зміст у правовій системі суспільства досить багатогранно. По-перше, справедливість закладена в самому змісті права, у тих суспільних відносинах, формою яких право є. По-друге, самодіяльність суб'єктів права повинна бути пронизана ідеями неупередженості, істинності, правильності, законності, чесності й т.п. - гарний суддя нічого не повинен робити по власному розсуді або по велінню свого бажання, але повинен виносити рішення відповідно до закону й справедливості). По-третє, винесені юридичні рішення, що встановлюють права й обов'язки, заходи заохочення і юридичної відповідальності повинні за формою й істотою бути справедливими, тобто враховувати всі обставини й відповідати ступеню зробленої провини.

Цей принцип відображає одну з головних завдань юридичної практики, Звичайно про нього говорять у випадку залучення особи до юридичної відповідальності й застосування примуса. Але в не меншій мері, як показує життя, справедливість потрібна й при призначенні нагороди.

Суть принципу гласності виражається, з одного боку, у тім, що юридична діяльність всіх компетентних органів повинна бути відкритої й доступної для громадян, з іншого боку - у тім, що всі державні установи, органи місцевого самоврядування й посадові особи відповідно до закону зобов'язані надавати громадянам (їхнім колективам, об'єднанням й організаціям) на вимогу останніх повну й достовірну інформацію про свою діяльність, за винятком даних, видача яких заборонена законом (ст. 24, 29, 33 й ін. Конституції Росії).

В якості самостійного загальновизнаного положення, що знайшло закріплення у вітчизняному законодавстві, варто виділити принцип недоторканості особи й сфер її життєдіяльності. Його структурними елементами є: а) фізична, психічна, моральна недоторканість особи, б) недоторканність власності (ст. 35 Конституції), в) недоторканність приватного життя (ст. 23 й 24), г) недоторканність житла (ст. 25 й 40) і ін.

Принцип відповідальності суб'єкта за винне діяння укладається в тім, що правопорушник підлягає юридичній відповідальності тільки за ті діяння й шкідливі наслідки, що наступили, у відношенні яких установлена провина у формі наміру або необережності (ст. 5, гл. 5 КК РФ, ст. 10—12 КоАП РСФСР й ін.),

В Конституції Російської Федерації зазначено, що ніхто не може відповідати за діяння, що у момент його здійснення не визнавалося правопорушенням (ст. 54), що кожен обвинувачуваний у здійсненні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку й установлена вироком, що вступили в законну чинність, суду (ст. 49).

Даний принцип несумісний з об'єктивним зобов'язанням, тобто юридична відповідальність за невинне заподіяння шкоди не допускається. Причому примусового заходу застосовуються за конкретні протиправні діяння. Римські юристи вказували: - "ніхто не повинен підлягати покаранню за свої думки". Принцип відповідальності за провину пронизує всі галузі права й основні типи юридичної практики в правовій системі російського суспільства.

На закінчення необхідно відзначити, що закріплені у федеральній Конституції й поточному російському законодавстві принципи права в цей час багато в чому носять декларативний характер, оскільки відсутні економічні, політичні, організаційні, юридичні й інші гарантії їхньої реалізації в повсякденному житті суспільства.

Глава V ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Дата добавления: 2015-05-10