Правове життя: постановка проблеми, поняття, ознаки, види

Термін "життя", відповідно до словників, означає наступне: 1) сукупність явищ, що відбуваються в організмах, особлива форма існування матерії; 2) фізіологічне існування людини, тварини, усього живого; 3) час такого існування від його виникнення до кінця, а також у який-небудь його період; 4) діяльність суспільства й людини в тих або інших його проявах (суспільне, духовне, сімейне життя); 5) дійсність (провести рішення в життя, тобто здійснитися); 6) пожвавлення, прояв діяльності, енергії¹. Це складне й багатоаспектне поняття відображає відповідно складне й багатопланове явище.

В загальсоціальному контексті в літературі виділяли й виділяють різні форми життєдіяльності: фінансову й економічну, духовну й наукову, сімейну й побутову, релігійну й моральну, державну й політичну й т.п. Ще В. О. Ключевский відзначав, що "природа країни направляє господарське життя; фізична природа людини зав'язує й направляє життя приватну, домашню; особистість є чинність творча в розумовому й моральному житті, а суспільство.«створюється життя політична й соцыальная. Так чи інакше названі сфери досліджувалися й досліджуються різними науками.

Зокрема, політичне життя стало аналізуватися як наукова категорія лише в другій половині XX сторіччя. Із середини 50-х рр. у політології активно використається уведене в наукову термінологію Дэвидом Лэйном поняття "політичне життя". Воно дозволяє розглядати політику в нерозривній єдності інституціонального й поведінкового аспектів буття.

Політичне життя — це сукупність духовних, почуттєвих, емоційних і практичних предметних форм політичного буття людини й суспільства, що характеризує їхнє відношення до політики й участь у ній¹; це реальний процес відтворення політичної діяльності й політичних відносин, обумовлений суспільними й особистими інтересами, задоволення яких залежить від механізму функціонування політичної влади й реалізованої нею політики².

Будучи багатомірним явищем, політичне життя містить у собі спосіб політичної життєдіяльності суспільства, пов'язаний з формуванням певної політичної свідомості, з тим або іншим рівнем політичної культури людей і задоволенням їхніх інтересів. Розвинене політичне життя припускає політичне усвідомлення даних інтересів, здатність до визначення в них змісту, що не може бути реалізоване без втручання державної влади, а також готовність суб'єктів політичного життя вступити в діалог з інститутами влади³.

Політичне життя суспільства, стабільність політичних структур значною мірою залежать від сутності й форми держави, його ресурсів і можливостей.

Політичне життя характеризують наступні ознаки:

1) вона може виступати і як сфера й результату взаємодії соціальних і політичних інститутів, організацій, структурованих політичних відносин, і як суб'єктів політичних відносин;

2) це область дії публічного інтересу й керування, не правових головний їхній інструмент - влада, примус, авторитетний вплив, що використають практично завжди чинність організації, у якості якої можуть виступати й держави, і партії, і союзи, не правових рухи, і соціальні інститути;

3) 3} вона дозволяє суб'єктам активно впливати на багато хто сторних різновидів громадського життя: економічної, духовної, моральної, правовий і т.п.;

4) у політичне життя завжди залучені більші маси ідей - класи, етнічні й професійні спільності, від ініціативи й енергії яких залежать спрямованість, вигляд, результативність політичних подій;

5) центр, вузол політичного життя - різноманітні взаємозв'язки між особистістю й державою.

Розгляд політики саме в такому аспекті принципово важливо для демократичного суспільства й становлення його інститутів. Адже демократія неможлива без людської участі, а воно, щоб бути корисним демократичному суспільству, повинне бути кваліфікованим й активним¹.

Політичне життя — це процес, що не припиняється, діяльності безлічі індивідів, які направляють свої спільні (кооперовані) зусилля на рішення політично значимих: завдань за допомогою системи політичних коштів. У політичному житті можна виділити її найважливіші елементи: суб'єкти й об'єкти, напрямки й специфічні кошти політичної діяльності. Вони показують, хто діє, на що спрямовано політичні зусилля і який образ вони здійснюються².

Політичне життя реалізується за допомогою політичної діяльності громадян, державних структур, партійних і громадських організацій, рухів, тобто всієї сукупності суб'єктів політики, кожний з яких прагне задовольнити свої інтереси. Таким чином, сутність політичного життя можна визначити як політичну діяльність індивідів й їхніх груп, політичних структур суспільства в ім'я досягнення цілей, обумовлених їхніми інтересами.

Основним елементом політичного життя є політичні дії, серед яких можна виділити, наприклад, державні перевороти й революції, громадянські війни, лобіювання й виборчі кампанії, демонстрації й страйки, мітинги й ходи, петиції й дискусії й т.д.

Що стосується такої форми буття, як правове життя, то вона дотепер залишається практично не вивченої. І хоча термін "правове життя" ("юридичне життя", "життя права") часом можна зустріти й у літературі XIX в., використався й використається він як саме собою що розуміє, без необхідного наукового обґрунтування його природи, особливостей, структури.

Ще німецький правознавець Р. Иер'инг підкреслював, що "життя права є боротьба, боротьба народів, державної влади, станів, індивідуумів... Все життя праве, у загальному й цілому, виявляє те ж видовище невпинної боротьби й праці цілого народу, яке являє собою діяльність останнього в області економічного й розумового виробництва"³.

Н. А. Гредескул відзначав в 1900 р., що "хід нинішнього правового життя прямо перекидає деякі давно й міцно устояні поняття, показуючи з очевидністю, що дійсне життя набагато богаче форм нашого мислення й зовсім не піддаються насильницькому укладенню на їх прокрустово ложі"¹. Б. А. Чистяковский підкреслював, що "суб'єктивне право є такий же первинний факт правового життя, як й об'єктивне право"². Н. Н. Алексєєв один з підзаголовків своєї книги "Основи філософії права", опублікованої в 1924 р. у Празі, назвав "Досвід удосконалення правового життя"³.

Термін "правове життя" досить часто вживається в сучасній іноземній юридичній літературі. Так, Э. Аннерс у своїй книзі "Історія європейського права" використав дане поняття тричі, причому стосовно до різних країн — Італії, Франції, Росії. Наприклад, аналізуючи реформи 60-х рр. XIX в. у Росії, автор пише, що "необхідність правових реформ, що підвищили рівень правового життя й особливо юридичної техніки процесу саме заради економічного життя, жваво усвідомлювався в колах, що підтримувало реформи"⁴.

Цій проблемі в самому загальному виді присвячена книга "Юридичне життя в Китаєві" (М., 1990), у якій утримується обшырная інформація про правове будівництво в КНР, у тому числі про організації й діяльність законодавчих й інших правотворческих органів, роботі суду, прокуратури, юстиції й арбітражу, правових наукових організацій і дослідницьких установ, про розвиток правової науки, юридичних навчальних закладів, судовій статистиці й т, буд.

Що ж таке правове життя?

На нашу думку, правове життя — це сукупність всіх форм юридичного буття суспільства, що виражається в правових актах й інших проявах права (у тому числі й негативних), що характеризує специфіку й рівень існуючої юридичної дійсності, відношення суб'єктів до права й ступінь задоволення їхніх інтересів.

Можна виділити наступні ознаки правового життя.

1. Правове життя є складовою частиною й особливим різновидом громадського життя, тому що право - соціальний інститут, адаптований до особливостей життя конкретного народу.

2. Правове життя є одне з умов існування государственно-организованного суспільства, тому що вона покликана певним чином оформляти особисте, державне й громадське життя,

Правове життя - саме сукупність всіх форм юридичного буття суспільства, а не система, тому що містить у собі й неупорядковані процеси, і певні випадкові фактори, і т.п. Дане поняття дозволяє охопити всі нюанси й прояви права, його структуру й динаміку.

4. Правове життя - комплекс всіх правових явищ, що включає як позитивні, так і негативні складові. До перших варто віднести саме право (отражающее праве людини, ідеї справедливості, гуманізму, волі й т.п.); правову систему в цілому; механізм правового регулювання; законні правові акти (правомірні дії, їхні результати, юридичні документи); юридичні вчинки (як різновид правомірної дії - юридичного факту) і події як юридичний факт; правові режими й складові їх первинні юридичні кошти (пільги, заохочення, дозволу, заборони, покарання, обов'язку й т.п.); правовідносини і юридичну практику; правосвідомість і правову культуру; законність і правопорядок; юридичну науку й утворення (і їхньої структури) і т.д.; до других - в основному негативні, протиправні явища (злочини й інші правопорушення; їхніх суб'єктів і кримінальні структури; корупцію, зловживання, деформації правосвідомості, що виражаються, зокрема, у правовому нігілізмі, ідеалізмі, популізмі; помилки в праві й інші, перешкоджаючі позитивної юридичної діяльності, фактори).

Як не дивно, дотепер не існувало категорії, що охоплювала б всю сферу буття права з усіма позитивними й негативними його проявами. І ті, і інші розрізняються по природі й спрямованості, як, наприклад, правомірне й протиправне поводження. Однак за своїм характером - вони правові й виступають як складові частини юридичного середовища, Подібно економічного життя, що складається не тільки з позитивних початків, але й з негативних (кримінальна, "тіньова" економіка), правове життя точно так само містить у собі різні полюсы життєвих процесів, різну, найчастіше прямо протилежну, юридичну реальність.

Тому важко погодитися з У. ДО, Бабаевым і В. М. Барановым, які визначають правове життя тільки з позитивних позицій. "Соціально-правове життя, — на їхню думку, — сукупність різноманітних видів і форм конструктивної спільної діяльності людей у сфері права, спрямованої на забезпечення умов і засобів існування, реалізацію індивідуальних і суспільних потреб, інтересів і цінностей"¹.

Здається, будь-яке життя, незалежно від її форми, не може містити тільки конструктивні, позитивні початки, тому що вона містить у собі всі можливі прояви, реальне існування різних тенденцій, видів поводження, з усіма їхніми плюсами й мінусами. Звідси далеко не випадково в розвитку правового життя проглядаються два прямо протилежних напрямки: одне пов'язане з організацією соціальних зв'язків, інше - з їхньою дезорганізацією. У правовому житті є гармонія між її елементами, але є й певний розлад, неузгодженість, порушення відомої рівноваги.

5. Правове життя - і сфера здійснення енергії права, його потенціалу, творчої ролі, і сукупність різноманітних форм правової й протиправної активності учасників правовідносин. У праві адже суб'єкти "живуть" у різній якості: позивачів і відповідачів, адвокатів і прокурорів, суддів й експертів, спадкодавців і спадкоємців, потерпілих і підсудних, слідчих і підозрюваних, свідків й обвинувачуваних, депутатів і виборців, законослухняних громадян і рецидивістів.

6. Правове життя характеризує специфіку й рівень існуючої юридичної дійсності, відношення суб'єктів до права й ступінь задоволення їхніх інтересів.

7. Правове життя тісно взаємозалежне з економічним і політичним життям. Перша в більшій мері виступає стосовно останнього у вигляді своєрідної форми. Разом з тим правове життя може, як відомо, робити на економіку й політику й зворотний вплив стимулюючого або стримуючого плану. З огляду на, що економічні й політичні фактори в цьому змісті співвідносяться з юридичними відповідно як зміст і форма, вивчати правове життя в чистому виді, як це пропонував у свій час Г. Кельзен, було б недостатньо. "Якщо соціологія права хоче розкрити закономірності правового життя, — вірно в цьому випадку відзначав Е. Эрлих, — те їй потрібно займатися також і суспільними й економічними явищами, тому що розвиток права може бути правильно зрозуміло тільки у зв'язку із суспільним й економічним розвитком"¹.

На плин правового життя впливає безліч різних факторів: фінансово-економічні, матеріально-організаційні, партійно-політичні, морально-релігійні, національно-історичні, культурно-ідеологічні, соціально-класові, техніко-інформаційні, духовно-наукові, природно-географічні й т.п.

Так, кліматичні й географічні умови існування конкретної країни, безперечно, накладають свій відбиток на характер правових звичаїв, природу правових актів. Навряд чи хто; буде заперечувати й той факт, що наявні фінансово-економічні й матеріально-організаційні ресурси можуть виступити в ролі найважливіших гарантій юридичних приписань і механізмів. Комп'ютеризація й інші кошти техніко-інформаційного процесу сприяють, зокрема, створенню інформаційно-правових систем, що дозволяють більш оперативно й ефективно користуватися юридичними можливостями. Залежно від соціальної структури суспільства, ступеня напруженості в класових, національних і релігійних відносинах характер і зміст правового життя можуть значною мірою розрізнятися між собою. Ясно, що в справді демократичній державі, де народ може реально вплинути на владу, де людині надані необхідні юридичні важелі, у правовому житті більше солідарності й законності.

Для того, щоб активно й результативно брати участь у правовому житті, потрібні відповідні знання, уміння й навички, компетентність і професіоналізм суб'єктів юридичної діяльності, тому що юридична сфера - цілий мир зі своєю мовою, системою понять, традиціями, історією, культурою.

Тому правове життя залежить і від ступеня знання суспільством законів і підзаконних актів, і від рівня розвитку його правосвідомості, і від соціально правової активності конкретних осіб. "Народу необхідно й гідно знати закони своєї країни, — відзначав И. А. Ільїн, — це входить до складу правового життя... Треба переконатися в тім, що, відкидаючи об'єктивний зміст й об'єктивне права, людина позбавляє себе тієї основи, на якій тільки й можлива правове життя: він уже не має тоді ніяких мотивів, ніякої теоретичної й життєвої підстави для того, щоб сперечатися про право й безправ'я, обурюватися сваволею, апелювати до суду, наполягати на своїх правах політичної волі, заперечувати по праву свій мнимий борг, протестувати проти порушення своїх майнових прав і т. буд. "¹.

В іншій книзі И. А. Ільїн справедливо писав, що "якщо людина хоче бачити свої особисті права обгородженими й захищеними, то він повинен вкластися своєю правосвідомістю в це суспільне правове життя й вірно брати участь у її влаштуванні"³. Участь людей у правовому житті многообразно по формах вовлеченности (індивідуальної й колективна), епізодичності, рівню вираження інтересів у правових актах.

Саме правове життя - неоднорідні. Її можна класифікувати по різних підставах. Так, залежно від предмета правового регулювання вона підрозділяється на конституційно-правову, цивільно-правову, адміністративно-правову й т.п.;

залежності від характеру - на матеріально й процесуально-правову; залежно від суб'єктів - на правове життя суспільства в цілому, держави і його структур, класів і соціальних груп, конкретних особистостей; залежно від органів держави, що активно беруть участь у ній, - на судову, прокурорську, слідчу, нотаріальну й т.д.; залежно від сфери прояву - на внутрішньодержавну й міжнародно-правову; залежно від ступеня відповідності нормам права - на правомірну й протиправну.

§ 2. Співвідношення поняття "правове життя" з іншими, схожими поняттями

Поняття "правове життя" - загальнотеоретичне по своїй з ти, що узагальнює різні галузеві види правового життя. Для найбільш повного його дослідження розглянемо його співвідношення з такими родинними поняттями, як "правова форма", "правова система", "правова культура", "юридична надбудова", "правова політика", "механізм правового регулювання".

Між ними, безперечно, чимало загального. Всі вони свого роду комплексні, гранично широкі поняття - категорії, що включали численні юридичні елементи: правові акти, правосвідомість, правову практику, правовідносини й т.п. Эч поняття взаємозалежні й взаимопереходящии, позначають зовне правових досить великі шари буття права, містять у собі розрізни форми його прояву.

Разом з тим "правове життя" - самостійна юридична категорія, що відрізняється від вищезгаданих категорій.

Найбільш близька до неї категорія "правова форма", що в основному використається в певному контексті, насамперед для того, щоб структурировать соціальні зв'язки й показати роль права як формально-юридичного інституту в його співвідношенні із соціально-економічним, культурно-моральним і політичним змістом - різноманітними й первинними суспільними відносинами.

Однак всієї юридичної реальності поняття "правова форма" не відображає, оскільки не може містити в собі її негативну, неправомірну частину. Відображати всю юридичну дійсність - прерогатива й, властиво, головне призначений:, лише поняття "правове життя" (саме слово "життя" у мноп; позначає саме дійсність).

Точно так само як у політичній науці поряд з поняттям "політична система" існує поняття "політичне життя", і в юриспруденції поряд з категорією "правова система" необхідно "прописати" і категорію "правове життя". Тобто в юридичній науці поняття "правове життя" й "правова система" в 2. Співвідношення поняття "правове життя" з іншими поняттями многом повинні співвідноситися подібно співвідношенню в політології понять "політичне життя" й "політична система" (а в економічній науці — понять "економічне життя" й "економічна система").

Правовая система створює умови для нормального протікання правового життя, забезпечення її стабільності, нейтралізації й витиснення з її негативних юридичних явищ (правопорушень, зловживань й іншої "злоякісної юридичної пухлини"). Інакше кажучи, вона стосовно правового життя відіграє організуючу роль, надає їй певна єдність, правомірні початки. Звідси важливо вдосконалювати й зміцнювати елементи правової системи російського суспільства, що буде сприяти збагаченню й оптимізації його правового життя.

Тим часом правова система виступає лише як складена частина, що з, самого правового життя, тому що останнє явище (і поняття) ширше першого.

Якщо розуміти під правовим життям всю правову дійсність, то необхідно зробити застереження стосовно широкого розуміння правової системи. Так, Н, И. Матузов, характеризуючи правову систему, пише: "Із широких теоретичних позицій правова система — складне збірне багатопланове поняття, що відображає всю сукупність юридичних явищ, що існують у суспільстві, весь арсенал правових коштів, що перебувають у його розпорядженні". І далі: "Важко собі представити якісь істотні компоненти реальної правової дійсності поза рамками правової системи суспільства, поза його правовою сферою"¹.

В принципі, подібна точка зору цілком логічна й, безперечно, має право на існування. Однак, здається, автор мав на увазі лише позитивну сторону правової дійсності, так називану правомірну-позитивну її частину, що знайшло відбиття в наступній дефініції: "У підсумку правову систему можна визначити як сукупність внутрішньо погоджених, взаємозалежних, соціально однорідних юридичних коштів, за допомогою яких держава робить необхідний нормативний вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)"².

У число елементів правової системи входять насамперед ті, які необхідні для процесу правового регулювання, для цілеспрямованого впливу на свідомість і поводження суб'єктів. Негативні ж правові явища - злочинність, правопорушення, деформації й т.п., що теж мають відношення до буття права й обладающие певним юридичним фарбуванням, до елементів правової системи не ставляться.

У зв'язку із цим поняття "правове життя" дозволяє набагато об'ємніше глянути на правову дійсність як позитивного, так і негативного плану. Такий погляд необхідний, тому що надає правовим реаліям певну цілісність. Адже важливо бачити в правовому житті не тільки плюси, але й мінуси. Саме з під ними право й вся правова система покликані боротися. Категорне правових "правове життя" дає можливість дивитися на існуючі правових юридичний побут не через "рожеві окуляри", а, навпаки, з усіма досягненнями й недоліками, успіхами й невдачами, свершен) ями й помилками, сильними й слабкими сторонами. Крім усього чого вона характеризує собою не тільки сукупну впорядковані й неупорядкована правова дійсність, але й процес історичного розвитку права в цілому, основні етапи його еволюції

Тому правильно підкреслено Ю. А. Тихомировим й И. В. Котелевской, що "часто на практиці й у теорії застосовується ряд понять, які відображають різні сторони правового життя суспільства. До їхнього числа ставляться поняття "право", "правова система", "законодавство", "законність", "правові акти", "норми права" й ін. "^;

Під правовою культурою суспільства розуміють якісний стан його правового життя, що виражається в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової й правозастосовної діяльності, правосвідомості й правового розвитку особистості, а також у ступені волі її поводження й взаємної відповідальності держави й особистості, що позитивно впливають на суспільний розвиток і підтримку самих умов існування суспільства². У принципі з таким визначенням можна погодитися, Дійсно, правова культура як аксиологическая категорія характеризує якісний стан правового життя суспільства на кожному даному етапі його розвитку.

Однак важко погодитися з тим, що правова культура "дозволяє охопити й оцінити правове життя в цілому й основні сфери її діяльності"³. Правова культура - більше вузьке поняття, що позначає лише зроблене, позитивне в правовому бутті й виступаючій складовій частині категорії "правове життя", що включає в себе як зроблені, так і недосконалі, як позитивні, так і негативні правові явища й процеси.

Якщо поняття "юридична надбудова" показує місце й роль правових початків у соціальній системі щодо лише економічного базису, то поняття "правове життя", включаючи юридичну надбудову, акумулює в собі й всі інші аспекти буття права — релігійний, національний, расовий і т.д.

Правова політика є діяльність держави, спрямована на створення ефективного механізму правового регулювання, цивілізоване використання юридичних коштів у досягненні таких цілей, як найбільш повне забезпечення прав і воль людини й громадянина, зміцнення законності й правопорядку, формування правової державності й високої правової культури суспільства й особистості. А правове життя - це одночасно джерела й сфера прояву такої політики. Правова політика містить у собі певну стратегію й тактику розвитку правового життя, орієнтири (мети й кошти) для неї.

Якщо механізм правового регулювання - категорія, покликана відображати переважно функціональну, поведінкову сторону права, процес його дії, то правове життя - не тільки це, але й інституціональні початки права. Механізм правового регулювання є сукупність узятих у єдності найбільш важливих {але далеко не всіх) юридичних коштів, які впливають на суспільні відносини, Поняття ж "правове життя" включає всі юридичні кошти, всю правову дійсність, що називається, весь наявний юридичний побут.

Дата добавления: 2015-05-10