Англосаксонська правова родина

Ця правова родина є однієї з найпоширеніших у світі правових родин. Нею охоплюється територія таких держав, як Англія, США, Канада, Австралія, Північна Ірландія, Нова Зеландія, і багатьох інших. Майже третя частина населення Земної кулі в цей час живе по принципах, споконвічно закладеним у дану правову родину й, особливо, у її ядро - англійське право.

Англосаксонську правову родину найчастіше називають ще родиною загального права. Від інших правових родин вона відрізняється насамперед тим, що як основне джерело права в ній зізнається судовий прецедент. Відповідно до існуючих правил суд при рішенні якого б те не було питання є формально зв'язаним рішенням по аналогічному питанню, винесеним вищестоящим судом або судом тієї ж інстанції. Однак фактично в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин розглянутої справи від раніше розглянутого й суд, що став прецедентом, у цілому й конкретних суддях мають значну волю. Визнання прецеденту джерелом права дає можливість суду фактично творити право.

Следует відзначити, що визнання прецеденту має місце й за межами англосаксонського права. Однак тут він не претендує на роль основного джерела права, що властиво лише загальному праву, що створюється суддями при розгляді конкретних справ і дозволі різних суперечок між людьми. У чинність цього загальне право нерідко йменується суддівським правом і тим самим виділяється як за назвою, так і по змісту серед інших правових систем. Дана особливість загального права існує із часу його виникнення й властива йому донині.

Зберігаються й інші особливості загального права. Серед них такі, наприклад, як відсутність в англійській правовій системі, що становить основу англосаксонського права, чітко вираженого в порівнянні з континентальним правом розподілу на галузі права; орієнтація норм загального права — продукту судової діяльності по розгляду конкретних справ насамперед на дозвіл конкретних проблем, а не на формулювання загального правила поведінки, орієнтованого на майбутнє; традиційне перебільшення ролі процесуального права в порівнянні з іншими галузями права, додання йому в ряді випадків більшого значення, чим матеріальному праву; і ін.

Эти й подібні їм особливості в тім або іншому ступені охоплюють усе без винятку правові системи, що входять у родину англосаксонського права. Найбільше повно і яскраво вони відображаються в англійському праві. Менш чітко й послідовно вони проявляються в американській і канадської правових системах.

Причин такого нерівномірного поширення тих або інших рис на різні правові системи багато. Але найбільш важливі з них укладаються в різних історичних, національних, культурних й інших умовах, у яких виникають і розвиваються або ж у які переносяться ті або інші правові інститути й моделі.

Наприклад, система загального права виникла винятково завдяки діяльності королівських судів. Походження й розвиток нерозривно пов'язані з королівською владою. У той же час використання ідей й інститутів загального права в США завжди перебувало в нерозривному зв'язку з республіканською владою. Особливості історичного розвитку цих країн, політичної й загальної культури наклали свій незгладимий відбиток на їхні правові системи й правову культуру.

У чинність історичних й інших умов англійське право завжди наймало й продовжує займати центральне, домінуюче місце в англосаксонській правовій родині, або в правовій родині загального права. В історії його розвитку звичайно розрізняють чотири основних періоди¹.

Перший період асоціюється згодом виникнення й розвитку англійського права, що предшествовали нормандському завоюванню Англії в 1066 р. Цей період властиво й називають англосаксонським періодом. Характерно для нього наявність численних законів і звичаїв варварських племен німецького походження (саксів, англов, ют, датчан), що запанували в цей період в Англії. У країні не було загального для всіх права. Діяли не зв'язані між собою в єдину систему сугубо місцеві, локальні акти (звичаї).

Второю період у розвитку англійського права історики і юристи визначають за часом з 1066 р. й аж до 1485 р., до встановлення династії Тюдоров. Цей період уважається періодом подолання домінуючої ролі місцевих звичаїв і створення загального права. Останнє стало можливим завдяки встановленню в країні після нормандського завоювання сильної централізованої влади, єдиного централізованого керування, що пройшло випробування в Нормандії, єдиної системи що створювали й розвивали загальне право Англії королівських судів. Цей період вплинув на всі наступні періоди розвитку правової системи Англії, аж до наших днів.

Третій період розвитку правової системи цієї країни хронологічно визначається з 1485 по 1832 р. й уважається періодом розквіту загального права в Англії. Особливість його була в тім, що в чинність сформованих умов система загального права Англії в цей період змушена була суперничати й одночасно "співробітничати" з так називаним правом справедливості.

Указуючи на необхідність проведення реформи загального права в цей період, дослідники — юристи й історики відзначають, що вироблене в строгій залежності від формальної процедури загальне право на даному етапі вже перебувало в подвійній небезпеці. З одного боку, воно не могло встигати у своєму розвитку за потребами епохи, а з іншого боку - йому загрожували рутина й консерватизм суддівського стану. Після свого блискучого розквіту в XIII в. загальне право не змогло уникнути ні тієї, ні іншої небезпеки. Воно виявилося "перед ризиком утворення нової правової системи— суперниці, що після закінчення деякого часу могла навіть замінити собою загальне право, подібно тому, як у Римі античне цивільне право в класичну епоху виявилося перед особою його підміни преторским правом"¹. Такою системою-суперницею виявилося право справедливості.

Воно формувалося з рішень лорд канцлер а, що діяв від імені короля й Ради, що делегували йому свої повноваження по розгляду скарг й "апеляцій" на рішення звичайних королівських судів. Обігу в таких випадках надходили безпосередньо до короля - "джерелу всіх милостей і справедливостей". Його просили вмішатися в розгляд справ або споровши, "щоб зробити милосердя по совісті й власне кажучи".

Рішення лорда-канцлера як сповідника й охоронця совісті короля по всіх цих питаннях виносилися на основі доктрини "королівської справедливості" і коректували процедуру діяльності звичайних королівських судів - судів загального права й застосовувані ними принципи.

Сформована в результаті подібної діяльності судів протягом ряду століть правова система Англії придбала й зберегла аж до наших днів двоїстий характер. Поряд з нормами права, що виникають у результаті діяльності звичайних королівських судів, у неї входять норми "права справедливості", що доповнюють або коректують норми загального права,

Четвертий період розвитку англійського права хронологічно визначається 1832 р. і триває дотепер. Цей період відрізняється значною трансформацією як державного механізму, так і правової системи Англії. На початку періоду Пилу проведені досить радикальні правова й судова реформи. У результаті їх набагато більший, ніж було раніше, акцент юристів-теоретиків і практиків ставився на матеріальному, ніж на процесуальному праві. Були проведені величезні робота з розчищення законодавства, звільненню його від архаїчних, що давно не діють актів. Піддалися систематизації цілі масиви нормативних актів, що існують у ряді областей англійського права. У результаті проведеної судової реформи всі англійські суди були зрівняні у своїх правах. На відміну від всіх попередніх періодів вони одержали можливість застосовувати як норми загального права, так і норми "права справедливості".

Оцінюючи характер змін, що відбулися в англійському праві в результаті проведених у розглянутий період правової й судової реформ, фахівці в області порівняльного права відзначають, що реформи XIX в, "не позбавили англійське право його традиційних рис"¹. Вони не були адекватні аналогічним реформам у цей період в інших країнах, зокрема, кодифікації, що проводилася у Франції. Англійське право як і раніше розвивалося судовою практикою. Законодавець лише відкрив судам нові можливості й дав їм нову орієнтацію, але не створив сам нового права.

Проте в цей період у результаті посилення ролі парламенту й державної адміністрації різко зростає значення законодавчих й адміністративних актів, спостерігається швидкий розвиток англійської правової системи в напрямку її зближення з континентальною правовою системою.

У цей час як найважливіші джерела англійського права продовжують як і раніше залишатися судові прецеденти — рішення вищих судових інстанцій, що мають обов'язкову чинність як для них самих, так і для всіх нижчестоящих судових інстанцій. Однак поряд з ними з кінця XIX - початку XX в. все більшого значення набувають парламентські статути - законодавчі акти, прийняті британським парламентом.

На протязі XX в. у числі джерел англійського права різко зростає роль делегованого законодавства, особливо в сфері освіти, медичного обслуговування, соціального страхування. Вищою формою делегованого законодавства вважається "наказ у Раді" — урядовий акт, видавана від імені корони й Таємної Ради. Багато актів делегованого законодавства видаються міністерствами й іншими органами керування за уповноваженням парламенту¹. До розвиток, так само як і розвиток статутного права, обумовлено не тільки внутрішніми потребами країни, але й зовнішніми причинами, що стосуються міжнародного економічного й іншого співробітництва, Велике значення щодо цього має розвиток зв'язків Англії із країнами Британської співдружності, а також її роль у рамках Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Поряд з англійським правом в англосаксонській правовій родині особливо виділяється американське право - правова система США. В основних своїх рисах ця правова система початку складатися ще в XVII-XVIII вв. в умовах колоніалізму й зберегла багато своїх первісних особливостей аж до сьогоднішнього дня

Величезний вплив на процес становлення й наступного розвитку правової системи США зробило англійське право. На територію Північної Америки воно було привнесено переселенцями з Англії, У кожній з 13 британських колоній, що існували в цій частині Земної кулі, застосовувалися одночасно англійські закони й норми загального права. Однак їхня дія не була безмежним. Застосування англійського права обмежувалося актами місцевих органів, а також з'явилися наприкінці XVII - початку XVIII в. у ряді британських колоній зборами законодавчих актів. Перенесене через океан англійське право повинне було повною мірою враховувати місцеві умови, що складаються звичаї й традиції. Мова, зрозуміло, не йшла про звичаї й традиції місцевих жителів-аборигенів. Вони взагалі не приймалися в розрахунок, оскільки, на думку освічених прибульців, були над міру грубі й нецивилизованны.

Мова йшла про місцеві нормативні акти, звичаї й традиції, що складалися в середовищі прибулих у Нове світло переселенців, що формували своєрідні правові системи окремих колоній й активних регуляторів, що виступали в якості, суспільних відносин.

Различия між цими правовими системами й англійським правом, що застосовувалися в британських колоніях, були часом настільки великі, що дослідники колоніальної правової системи, зокрема, північно-східній колонії Массачусетс, сперечалися між собою із приводу того, чи належна взагалі її правова система розглядатися як один з різновидів "загального сімейства англійського права".

Звичайно, після закінчення певного часу, а тим більше в цей час, писав із цього приводу американський автор Л. Фридмэн, така ідея "виглядає досить дурної", тому що, "незважаючи на деякі чудності в практиці й мові, можна з абсолютною впевненістю заявити, що право цієї колонії йде коріннями в англійське право й англійську практику". При ближчому розгляді деякі з його особливостей зникають, особливо якщо згадати, що перші колоністи не були юристами. Закон, що вони привезли із собою, "не був законом королівського суду", а лише місцевим законом — звичаєм їхнього співтовариства. Його можна назвати "народним законом"¹. Природно, він відрізнявся від старого офіційного закону. Ключовим же в ньому все-таки були англійські елементи.

Колоніальне право, робить образне порівняння дослідник, було досить схожим на правову систему, створену людьми, що потерпіли аварія корабля. Вона складалася із трьох частин: елементів, що прийшли на пам'ять, старого закону, нових законів, створених у результаті настійних потреб життя в новій країні, і правових елементів, оформлених під впливом ^{релігійних} поглядів поселенців2.

Строкатість що зароджувалася, а потім набрала чинність правової системи США стане ще більш очевидної, якщо згадати про розмаїтість правових систем існуючих на території цієї країни іспанських, голландських, французьких й інших колоній. Всі вони несли на собі печатка не тільки місцевого політичного й соціально-побутового колориту, але й законодавства різних метрополій.

Наприклад, у нинішньому штаті Луизиана - колишньої іспанської й французької колонії, що приєдналася до США в 1803 р., помітний вплив законодавчих актів, що сформували іспанські й французьку правові системи. Особливо це стосується цивільного права, створеного під сильним впливом ідей і положень, що втримуються в Кодексі Наполеона.

Законодавство штатів Техас, Невада, Нью-Мексико й інших, розташованих на територіях, ніколи відірваних від Мексики, виявляє на собі вплив іспанської правової системи¹.

Сказане зовсім не означає, що в правовій системі США, так само як й окремих штатів, домінують закордонні правові системи. Борючись зі своїм "англійським минулим" після проголошення незалежності колишніх британських колоній, а дорівнює й з минулим домінуванням на території США інших правових систем, американська правова теорія й практика досить превстигли вже в перші роки на шляху американізації своїх основних постулатів.

Важливою віхою на цьому шляху стала американська Конституція Прийнята в 1787 р., вона не тільки закріпила державний і суспільно-політичний лад нової країни, але й створила передумови для її розвитку. Американська Конституція - це не тільки й навіть не стільки юридичний, скільки політичний, соціальними ідеологічний документ. У ньому встановлюються й законодавчо закріплюються система органів держави, політичних інститутів суспільства, сукупність конституційних прав і воль громадян, принцип поділу влади й інші державно-правові принципи. Конституція США створює правові основи побудови й діяльності всіх державних і суспільно-політичних інститутів, виступає як юридичний фундамент, на якому будуються вся правова система США й правові системи всіх 50 штатів.

Виходячи з ідей природного права й суспільного договору, американська Конституція намагається встановити (і це є її досить важливою відмітною ознакою) межі повноважень федеральних органів у їхніх взаєминах як зі штатами, 'так і із громадянами. Пізніше ці межі були уточнені в перших десятьох виправленнях, прийнятих через два роки після вступу в чинність Конституції. Виправлення відомі за назвою Білля про права, або Декларації прав американських громадян.

Під час громадянської війни були прийняті інші, не менш важливі виправлення до Конституції США (XIII, XIV й XV виправлення), у яких проголошувалося, що законодавчою владою штатів (легіслатурами), виконавчими й іншими органами не можуть порушуватися або скасовуватися конституційні права громадян. "Всі особи, що народилися або натуралізовані в Сполучених Штатах і підлеглі їхньої влади, — говориться у виправленні XIV до Конституції, — є громадянами Сполучених Штатів і штату, у якому вони проживають. Жоден штат не повинен видавати або здійснювати закони, що обмежують привілеї й вільності громадян Сполучених Штатів; жоден штат не повинен позбавляти кого-небудь життя, волі або власності без законного судового розгляду й не може відмовити особі, підлеглому його влади, у рівній для всіх захисту закону"¹.

Наличие писаної Конституції, що містить Білль про права, є досить важливою відмітною рисою правової системи США в порівнянні із системою англійського права. У правовій системі Великобританії, як відомо, немає писаного тексту конституційного акту, як немає й аналога американського Білля про права. Однак не точне затвердження щодо того, що в Англії взагалі немає конституції. Остання являє собою не окремий конституційний акт, а сукупність таких актів. Серед них можна назвати, наприклад, Акт про Парламент 1911 р., Акти про міністрів Корони 1937, 1964 й 1975 р., Акт про народне представництво 1969 р., Акт про місцеве керування 1972 р., і ін.

З наявністю писаної Конституції як однієї з особливостей правової системи США зв'язані й деякі інші її особливості. Одна з них, наприклад, — право Верховного суду США тлумачити текст і зміст Конституції країни й право вищих судових інстанцій різних штатів тлумачити їхні власні конституції. Весь розвиток права США, а також розходження між федеральним правом і правом штатів були, на думку багатьох дослідників, тлумаченням Верховного суду підігнані під певні формули Конституції США. Без обліку цього тлумачення, шляхом лише одного ознайомлення з текстом того або іншого закону й Конституції, не можна визначити, чи відповідає цей закон Конституції або не відповідає, чи є він конституційним або ж він не є таким. Акти тлумачення Конституції грають у процесах правотворчества й право застосування США досить важливу теоретичну й практичну роль.

Діяльність Верховного суду США по тлумаченню Конституції країни є прояв судового контролю за законністю федеральних законів і законів, прийнятих на рівні штатів легіслатурами. Наявність такого контролю - ще одна особливість правової системи США в порівнянні із правовою системою Англії.

Серед особливостей правової системи США варто виділити її "федеративний" характер, безпосередній зв'язок правової системи з федеративною структурою держави. У чинність історичних причин й, зокрема, під впливом на процес становлення й розвитку права в колишніх колоніях, а нині штатах, суб'єктах федерації, різних правових систем і традицій на території США фактично зложилася 51 значною мірою отличающаяся одна від іншої правова система. Це - федеральна правова система, що охоплює територію всієї країни, і правові системи, що діють на територіях штатів.

У формально-юридичному змісті федеральна правова система, що закріплює загальнодержавні пріоритети, безсумнівно, відіграє першорядну роль у сформованому за більш ніж двохсотлітню історію існування США правовому масиві. За останні кілька десятиліть роль федерального законодавства не тільки не зменшилася, але й ще більше зросла. Цьому значною мірою сприяли, наприклад, різні соціальні програми в галузі освіти, охорони здоров'я, боротьби з організованою злочинністю, які розробляються й фінансуються федеральними органами. Однією з неодмінних умов їхньої реалізації на рівні штатів є підпорядкування вимогам федеральних законів у даній області всіх без винятку влади штатів.

У цей час федеральне законодавство США постійно публікується в систематизованому виді у Зводі законів країни, що складає з 50 різних розділів. Кожний з розділів містить або галузеве законодавство, або ж законодавство, що стосується конкретних, досить значимих правових інститутів.

Незважаючи на підвищення ролі федеральних законів у порівнянні із законодавством штатів, все-таки у своїй практичній діяльності юристи США апелюють насамперед до актів місцевих органів державної влади й законодавству штатів, а не до федеральних законів.

Ремствуючи на складність і заплутаність американської системи права, особливо на місцевому рівні, Л. фридмэн не випадково звертає увагу на те, що в США - цьому держав е-левиафане - інтенсивні законодавчі процеси "постійно присутні й у суспільстві й у правовій системі" на всіх рівнях.

На всіх рівнях існує величезне число законодавчих органів, а ще більше видаваних ними актів. Тільки в одному штаті Каліфорнія налічується більше трьох тисяч законодавчих органів. Це насамперед вищі законодавчі органи самого штату, а також законодавчі органи міст, округів і так званих шкільних і спеціальних районів.

Можна сперечатися, укладає автор, про те, чи є всі вони дійсно законодавчими органами або не є такими. Однак всі вони подібні в тім, що створюють загальні правила. Це затвердження вірно й для законодавчих зборів штатів, які "печуть правила" і закони, а також для більших і малих міст, що видають свої "укази"¹.

Серед особливостей, що відрізняють правову систему США від англійської правової системи, можна вказати також на більшу значимість у ній законодавства в порівнянні зі статутами в англійському праві; більшу "схильність" кодифікації американського права в порівнянні з англійським правом; важливу, але в меншій мері домінуючу роль судової практики в правовій системі США в порівнянні із правовою системою Англії; і ін.

Дата добавления: 2015-05-10