Влияние джерел міжнародного права на внутрішньодержавні правові системи

У сучасному світовому співтоваристві зміцнюють і розвиваються відносини миру й співробітництва між державами, що дозволяють дозволяти суперечки й конфлікти між державами, а так само організовувати однакове застосування загальних для всіх держав правових норм, заснованих на Уставі ООН, Загальної декларації прав людини й вироблених на їхній базі пактах, конвенціях і договорах між державами, а також на загальновизнаних нормах (звичаях) міжнародного права.

Після двох світових війн XX в., визнавши неприпустимими й згубними для народів агресивні війни, держави — члени ООН створили міжнародну систему співробітництва, що забезпечує дотримання норм міжнародного права не тільки в зовнішньополітичних відносинах між державами, але й у внутрішнім житті кожної держави в гуманітарних й економічних відносинах між ними. Тому загальновизнані принципи й норми міжнародного права й договори між державами (двосторонн і багатобічні) зізнаються конституціями, законами й звичаями держав — членів світового співтовариства складовою частиною їхньої правової системи, тобто джерелами внутрішньодержавного права.

Согласно ст. 10 Конституції Італії "правовий порядок Італії погодиться із загальновизнаними нормами міжнародного права", а ст. 11 проголошує, що відкидається війна "як знаряддя зазіхання на волю інших народів" і передбачається згода "на умовах взаємності з іншими державами на обмеження суверенітету, необхідні для порядку, що забезпечує народам мир і справедливість...".

У відповідності зі ст. 25 Основного закону ФРН "загальні норми міжнародного права є складовою частиною права Федерації. Вони мають перевагу перед законами й безпосередньо породжують права й обов'язки для жителів федеральної території".

Аналогічні норми закріплені в конституціях Іспанії (ст. 93-96); Греції (ст. 28); Японії (ст. 98) і інших держав. Відповідні положення є й у ст. 15 Конституції Російської Федерації (див. про цьому далі).

Таким чином, у сучасних державах основними джерелами, або формами, офіційного вираження й закріплення норм позитивного внутрішньодержавного права виступають:

1) закони й інші нормативні правові акти, прийняті повноважними державними органами або всенародним голосуванням;

2) судові прецеденти або інша правотворческая роль судової практики;

3) релігійні джерела (священні писання, книги, трактати);

4) звичаї й звичаї, що зложилися в практиці економічного й державного життя;

5) загальновизнані принципи міжнародного права й міжнародні договори, пакти, конвенції, ратифіковані у встановленому порядку кожною державою.

Дата добавления: 2015-05-10