Види правових норм

Норми права досить різноманітні по своїх якостях і властивостям. Серед них найважливішими критеріями класифікації норм права є наступні.

1. Норми права розрізняються насамперед по тимі видам суспільних відносинах, які вони регулюють. Такий розподіл видів правових норм надзвичайно важливо для практики правотворчества й застосування права. Воно збігається з побудовою системи права².

2. По ролі (функціям) норм у механізмі правового регулювання розрізняються, насамперед, норми конкретного (видового й родового) і загального змісту.

Норми конкретного змісту — це більшість правових норм, що безпосередньо встановлює права та обов'язки сторін, умови їхньої реалізації й т.п., зміст тих або інших видів правил поведінки: права й обов'язки учасників зобов'язання купівлі-продажу, майнового підряду, види землекористування; порядок надання відпусток працівникам підприємств й установ; види злочинів або адміністративних провин і відповідні їм міри покарання або стягнення (злочину проти власності, проти особистості й покарання за них; види порушень правил дорожнього руху й стягнень за них) Такі норми охоплюють види конкретних відносин, регульовані правом.

Особливе значення мають так називані спеціальні норми, що передбачають певні законом виключення (вилучення) із загального правила для особливих випадків. Прикладом можуть служити особливі умови поставки товарів для державних потреб, до яких застосовуються спеціальні правила, передбачені § 4 гл. 30 ГК РФ; пільги для інвалідів й учасників війни; пільги для працівників в умовах Крайньої Півночі й т.п.

Більше загальні (родові), але проте конкретні правила для даного роду відносин мають, наприклад, норми, що визначають поняття й підстави виникнення окремих інститутів права: поняття й сторони зобов'язань у цивільному праві (ст. 307, 308 ГК), поняття трудового договору і його змісту в трудовому праві (ст, 15 КЗоТ); види покарань у Загальній частині КК у карному праві (ст. 44 КК).

От конкретних норм відрізняються норми загального змісту.

Найбільш загальний зміст мають норми, що встановлюють вихідні початки (принципи) або загальні визначення для національного права в цілому або для галузі права¹. До загальправових норм-принципів ставляться насамперед норми гл. 1 Конституції Російської Федерації "Основи конституційного ладу", що визначають поняття й найменування Російської Федерації як демократичної, федеративного, правового держави з республіканською формою правління (ч. 1 ст. 1); про визнання людини, його прав і воль вищою цінністю й обов'язках держави стосовно них (ст. 2); про народовладдя й форми його вираження (ст. 3); про поділ влади (ст. 10) і ін.

Конституція Росії визначає й такі вихідні поняття, як суверенітет Російської Федерації й верховенство Конституції й законів Росії на всій її території (ст. 4), принципи федеративного устрою (ст. 5), принципи Росії як соціальної держави (ст. 7) і визнання волі економічної діяльності й форм власності (ст. 8) і т.п.

Загальні принципи й положення закріплюються також у галузевих кодексах й інших законах стосовно до кожної галузі права. Наприклад, гл. 1 Кзот РФ визначає завдання й сферу дії законів про працю, що встановлюють рівень оплати праці й усіляку охорону трудових прав працівників; основні трудові права й обов'язки працівників, недійсність умов договорів про працю, що погіршують положення працівників у порівнянні із законодавством про працю.

Аналогічно (стосовно до своєї сфери регулювання) визначаються основні початки цивільного законодавства (гл. 1 ГК РФ), загальні положення КК РФ й інших галузей права.

Норми, що встановлюють вихідні початки правового регулювання й принципи, що засновують, інститути або структуру органів держави, звуться установчих, або відправних, норм.

Нормы, що встановлюють легальні визначення тих або інших правових понять, іменуються дефінітивними нормами.

Як відправні (установчі), так і дефінітивні норми не формулюють деталей правового регулювання, але вони підлягають обов'язковому обліку при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому (наприклад, норми Конституції) або його галузей. Так, ч. 2 ст. 16 Конституції Росії прямо встановлює, що "ніякі інші положення дійсної Конституції не можуть суперечити основам конституційного ладу Російської Федерації". Розділ 1 КК РФ прямо закріплює завдання й основні принципи кримінальної відповідальності (ст. 2-8). Стаття 8 ГК РФ передбачає, що цивільні права й обов'язки виникають як з підстав, передбачених законом або іншими правовими актами, так і з тих дій, які, хоча й не передбачені законом або іншим актом, "але в чинність загальних початків і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права й обов'язки" (п. 1).

Таким чином, у деяких випадках загальні початки, принципи права випливають як би із всієї сукупності, загального змісту норм Конституції або кодексу для окремої галузі права (див. наприклад, п. 1 ст. 8 ГК).

3. По ступені категоричності приписань розрізняються імперативні й диспозитивні норми.

Імперативні норми — це норми категоричні, що не допускають відступів від правила, запропонованого нормою. Вони характерні насамперед для норм публічно-правового регулювання, тобто для конституційного, адміністративного, карного, судово-процесуального права, фінансового права, де сторони відносини перебувають у нерівному положенні (відносини "влади й підпорядкування"). Зокрема, закони про податки, про керування, про правила дорожнього руху.

Їмперативными можуть бути й приписання норм цивільного або трудового права. Наприклад: "Трудовий договір (контракт) укладається в писемній формі" (ч. 1 ст. 18 Кзот); "юридична особа вважається створеним з моменту його державної реєстрації" (п. 2 ст. 51 ГК); норми про визнання мнимих, удаваних або протиправних угод незначними (§ 2 гл. 9 ГК).

Диспозитивні норми, характерні для частки (цивільного, трудового, сімейного) права, допускають регулювання відносини за згодою сторін і встановлюють правило лише на випадок відсутності угоди.

Таким нормам властив формула; "Якщо інше не встановлене договором". Наприклад: "Якщо строк оренди в договорі не визначений, договір оренди вважається ув'язненим на невизначений строк" (п. 2 ст. 610 ГК). Подібні норми надають широку можливість сторонам договору самим визначати умови зобов'язання.

4. У теорії й законодавстві існують інші види правових норм,

Дата добавления: 2015-05-10