Поняття системи законодавства, її структура й внутрішньоструктурні зв'язки

Вітчизняна юридична наука, органи державної влади й навіть широка громадськість стурбовані нинішнім станом російського законодавства. Періодично вживають спроби з'ясувати причини зайвої множинності нормативних актів, їхньої внутрішньої непогодженості, суперечливості й, в остаточному підсумку, неефективності, При цьому найчастіше обговорюються мотиви, що обумовили прийняття або, навпаки, відхилення того або іншого конкретного акту, а також обставини, що перешкоджають його адекватному перетворенню в життя. Значно рідше увага дослідників концентрується на виявленні факторів побудови й розвитку системи російського законодавства в цілому і її структурних частинах, тобто на пошуку рушійних сил процесу формування, розвитку й функціонування системи законодавства.

У чималому ступені цьому сприяє той факт, що разом з характерної для 70-х й 80-х рр. XX в. стабільністю державного й громадського життя з монографій і підручників по теорії права на ціле десятиліття пішла тема законності, а з нею й проблеми розвитку основи нормативної бази законності - системи законодавства. Тим часом саме система законодавства являє собою орієнтир, зразок, керуючись яким і повинна здійснюватися систематизація законодавства, починаючи від найпростішої інкорпорації й кінчаючи кодифікацією й підготовкою Зводу законів Російської Федерації й зводів законів її суб'єктів.

Безсистемність і внутрішня суперечливість нинішнього стану законодавства можуть породити питання про те, чи застосовна до законодавства взагалі категорія "система". Така постановка проблеми досить небезпечна, тому що вона здатна визнати легітимним будь-яку сваволю законодавця. Звичайно, що визначає вплив політики на формування волі законодавця не можна скидати з рахунків. У цьому змісті система законодавства може розглядатися як система, що усвідомить людьми. Однак об'єктивність у систему законодавства здатна й повинна вносити орієнтація законодавця на об'єктивну у своїй основі систему права. Пізнання й використання законодавцем у процесі нормотворчества

виявленою наукою системи права є одночасно процес привнесення об'єктивного початку в споруджувану під впливом різноманітних, у тому числі суб'єктивних, факторів систему законодавства. Саме в цьому складається основний зміст вивчення юридичною наукою системи права; цим визначається головна соціальна цінність системи права як наукової категорії.

І чим ближче до системи права формована законодавцем система законодавства, тим точніше регламентує вона відповідні суспільні відносини й, отже, тим ефективніше. Тільки на цьому шляху може бути створена дійсно струнка, збалансована, стабільна й у той же час динамічна система законодавства як необхідна передумова зміцнення й дотримання законності.

Система — це виділене з навколишнього середовища цілісна безліч елементів й їхніх структурних утворень, об'єднаних внутрішніми зв'язками й відносинами. У філософській науці розрізняють системи органічного й суммативного виду¹. Властивості останніх, наприклад, купи каменів, являють собою просту суму властивостей утворюючу таку систему частин, Є суммативные системи й у праві. Мова йде про такі правові категорії, які являють собою сукупність різних форм, видів проявів одного змісту. До їхнього числа В. М. Сирих правильно відносить види суб'єктів права, види правопорушень, види юридичних фактів і т.п. Усім їм властива суммативная структура, і органічними такі системи не є.

Для визнання системи органічної недостатньо наявності в неї будь-якої безлічі елементів, що виконують певні функції. Необхідно, щоб вони являли собою цілісні утворення, що володіють елементами й структурою, які здатні змінювати свою внутрішню організацію під впливом зовнішнього середовища. Саме до числа таких органічних структур ставляться право й законодавство.

Одним із ключових понять у методології системних досліджень є поняття "елемент". Поряд з поняттями "цілісність" й "зв'язок" воно виражає будову системних об'єктів. Елемент системи - це мінімальний компонент системи, що зберігає властивій даній системі властивості, компонент, сукупність яких прямо або опосередковано складається в систему.

Стосовно до системи права таким мінімальним компонентом, тобто її елементом, служить норма права. Законодавство - це джерело й зовнішня форма права, Подібно праву його соціальне призначення складається в регламентації поводження людей. Однак законодавство може здійснювати регулятивну функцію, лише якщо воно конституйовано в певній формі, поза якою законодавство не існує, а саме - у формі нормативних актів. Це дає підставу вважати нормативний акт елементом, тобто мінімальним компонентом системи законодавства.

Невід'ємною частиною комплексного дослідження системи будь-якого виду є аналіз внутрішньої організації даної системи, що представляє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії утворюючих її структурних частин. І право, і законодавство мають функціональну спільність, виступаючи як кошти регуляції й саморегуляції суспільних відносин. При цьому ефективне здійснення цього функціонального завдання, настільки важливої для стабільності суспільного розвитку країни, можливо лише за умови їхньої системності. Як ми вже відзначали, система права - явище об'єктивне, хоча воно й знаходить свій прояв зовні через діяльність законодавця. Структура права визначена в остаточному підсумку характером суспільних відносин на тім або іншому етапі суспільного розвитку.

Нагадаємо, що норми права, тобто встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, взаємозалежні по предметно-функціональній ознаці й регулюючі конкретні види суспільних відносин, утворять правові інститути. Останні у свою чергу поєднуються в галузь права, що регламентує певну сферу родових суспільних відносин. Є в системі права й такі структурні частини, як субинституты й подотрасли права. Між всіма цими структурними частинами системи права існують складні системообразующие й системо придбані (функціональні) зв'язки, що забезпечують цілісність даної системи й дозволяють відмежовувати право від інших соціальних явищ.

Структура системи права впливає й на структуру форми права - законодавства. У ньому теж вычленяются нормативні приписання, інститути (субинституты), подотрасли й галузі, хоча, як буде показане в § 4, названими частинами структура законодавства не вичерпується. Вплив структури системи права на структуру законодавства багато в чому визначає предмет видаваних законів і підзаконних актів, наявність у них розділів, глав, частин і навіть преамбул.

Специфіка системи законодавства складається також у необхідності включення кожного нового закону й підзаконного акту у вже існуючу на момент його прийняття систему як обов'язковій передумові його ефективності. При цьому як компас, з яким повинен звіряти свої дії законодавець при прийнятті того або іншого конкретного рішення, виступає об'єктивно існуючою й виявлена наукою система права.

Як усяка органічна система, система законодавства характеризується наступними видами зв'язків: генетичними, структурними {зв'язками будови) і функціональними. У літературі нерідко всі зв'язки, що існують між елементами тієї або іншої системи, називають системообразующими, Тим часом більше точним представляється йменувати системообразующими лише генетичні й структурні зв'язки. Що стосується зв'язків, що зложилися в процесі функціонування даної системи, те їх, на відміну від системообразующих, вірніше називати системоприобретенными зв'язками.

Генетичні системообразующие зв'язку системи законодавства багато в чому производив! від факторів об'єктивного характеру, що породжують право, джерелом і формою якого законодавство є. До числа системообразующих ставляться й фактори суб'єктивного порядку, зв'язані з волею (у відомих межах) розсуду законодавця.

Зв'язку ж будови (структурні) кореняться в особливостях системи законодавства, що виступає у взаємодії своїх ієрархічної-(вертикальної), галузевий (горизонтальної) і федеративної структур.

Що стосується системоприобрстенных, функціональних зв'язків, то вони можуть бути підрозділені на зв'язку предметно-функціональні й зв'язку керування. У свою чергу серед предметно-функціональних зв'язків будь-яких органічних систем прийнято виявляти відносини координації й субординації. Є такі зв'язки й у системі законодавства.

По своїй природі відносини субординації в значній своїй частині є однієї з різновидів основного зв'язку в системі законодавства - ієрархічної. Наявність ієрархічно побудованої системи правотворческих органів служить тим фактором, що визначає виникнення субординационных зв'язків між видаваними ними нормативними правовими актами. Так само різна правова чинність федеральних актів, а також актів суб'єктів Федерації, що обумовлює наявність між ними певної субординационной залежності, визначена існуванням Російської Федерації.

Поряд із цим відносини субординації як різновид предметно-функціональних зв'язків у системі законодавства виникають й у чинність видання (одним і поруч правотворческих органів) нормативних правових актів, що володіють різними кваліфікаційними ознаками. Найбільше наочно такі зв'язки субординації видні при розгляді залежностей, що існують у межах однієї й тієї ж галузі законодавства між простими й кодификационными актами, виданими тим самим правотворческим органом. Тут субординація між актами обумовлена винятково тими формальними властивостями, які надають правовим актам упорядкування норм, що втримуються в них, відомість їх у єдину логічно побудовану систему, сполучене з винесенням за дужки загальних положень і появою загальних понять, інакше кажучи, проведення їхньої кодифікації.

Якщо ж кодифікація носить зведений характер, тобто охоплює всі відносини відповідного інституту, подотрасли або галузі законодавства в цілому, даний нормативний правовий акт, наприклад, кодекс, здобуває додаткові кваліфікаційні властивості. Відповідно виникають зв'язку субординації не тільки між ним і простими актами, але й між кодексом (Основами) і іншими кодификационными актами, що зводять матеріал у більше вузьких рамках. На практиці найчастіше акти, що володіють у чинність своїх формальних властивостей різними кваліфікаційними ознаками, видаються різними правотворческими органами. Наприклад, кодекс - Федеральними Зборами, а кореспондуючий йому простий акт - Урядом або відомством. У цьому випадку має місце як би кумуляція зв'язків, тобто дія генетичних ієрархічних зв'язків збільшується впливом зв'язків субординації.

Як буде показано далі, функціональні координаційні зв'язки зустрічаються в системі законодавства досить часто й мають досить різноманітну форму. Насамперед їхня наявність можна констатувати в рамках галузей законодавства, адекватних галузям права, між нормами загальної частини основного закону й іншими нормативним актами відповідної галузі. Неможливість формування загальної частини в законах, що очолюють комплексні галузі законодавства, служить причиною того, що в таких галузях не складається відповідний різновид функціональних зв'язків координації, і, як слідство цього, внутрішня організація таких систем менш (у порівнянні з галузями законодавства, адекватними галузям права) стійка й стабільна- Разом з тим відсутність у системах комплексних галузей законодавства внутрісистемних функціональних зв'язків координації компенсується іншими зв'язками - теж координації, але існуючими між законами й підзаконними актами відповідної комплексної галузі законодавства й загальною частиною основного закону галузі (галузей) законодавства, адекватної галузі права, до якої дана комплексна галузь "тяжіє".

Простежуються функціональні зв'язки координації й між матеріальними й кореспондуючими їм процесуальними галузями законодавства {ГК і ЦПК, КК Й УПК і т.д.). Наявність зв'язків координації між матеріальними й процесуальними галузями законодавства засновано на їх безумовній функціональній спеціалізації, що виражається у відомому, хоча й неповному, єдності суб'єктів відповідних відносин й юридично значимих фактів. Саме із цього погляду варто підтримати висловлювані в літературі пропозиції про підготовку й прийняття адміністративно-процесуальних і трудового процесуального кодексів, що не тільки буде сприяти зміцненню законності, але й полегшить захист прав й інтересів громадян.

Існування зв'язків керування як різновиду системоприобретенных зв'язків визначено насамперед провідною роллю в системі законодавства Конституції Російської Федерації, а також конституцій (уставів) суб'єктів Федерації й законів типу кодексів (Основ). Верховенство Конституції Російської Федерації в ієрархічному ланцюзі нормативних правових актів обумовлює виникнення в системі законодавства особливого виду зв'язків між актами- відносин співпідпорядкованості, тобто одночасної, на рівних підставах підпорядкованості багатьох нормативних актів одному акту, Співпідпорядкованість - це один із проявів ієрархічного зв'язку як головної в системі законодавства. Проте вона володіє й своєю специфікою, що полягає в тому, що по своїй природі відносини співпідпорядкованості є своєрідна форма прояву Стосовно до законодавства зв'язків керування системою з боку її активного центра. От чому пізнання й облік таких зв'язків важливі для зміцнення законності й у сфері правотворчества, і в сфері правозастосування. Нагадаємо, що у філософії під активним центром розуміється центр, у якому "звичайно зосереджена максимальна активність об'єкта в його взаємодії з іншими об'єктами (і середовищем)"'.

Існування в системі російського законодавства відносин співпідпорядкованості знайшло конституційне закріплення в ст. 15 Конституції Російської Федерації. Відповідно до цієї статті Конституція має вищу юридичну чинність, пряму дію й застосовується на всій території Російської Федерації. Закони й інші правові акти, прийняті в Російській Федерації, не повинні суперечити федеральній Конституції.

Співпідпорядкованість усього російського законодавства Конституції Російської Федерації виражається насамперед у тім, що в ній закріплені основи конституційного ладу країни й основних положень, що стосуються правий і воль людини й громадянина, що одержують конкретизацію й розвиток у всіх галузях російського законодавства. Згідно ст. 18 Конституції "права й волі людини й громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають зміст, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої й виконавчої влади, місцевого самоврядування й забезпечуються правосуддям".

Сприяє розвитку відносин співпідпорядкованості також наявність у ряді статей Конституції відсилань до тих або іншим федеральним конституційним законам і просто федеральним законам-(ст. 3, 41, 50, 56, 59, 65, 70, 75, 81 й ін.).

Для виникнення й існування в системі законодавства відносин співпідпорядкованості не менш важливо й та обставина, що Конституція містить вихідні положення про розмежування нормотворческой компетенції як між Федерацією і її суб'єктами (ст, 71, 72 й 76), так і між федеральними органами державної законодавчої влади й державного керування (ст. 90, 115).

Про існування в системі законодавства відносин співпідпорядкованості свідчить також наявність у ряді статей Конституції Російської Федерації (ст. 80, 90, 108, 125 й ін.) прямої вказівки на необхідність відповідності Конституції конкретних актів і дій вищих органів державної влади й посадових осіб. Все це робить Конституцію основою російського законодавства, у розвиток якої будуються всі федеральні й регіональні закони й підзаконні акти.

Як усяке ціле, система законодавства може мати не один, а кілька активних центрів. Стосовно до регіональних систем законодавства такими активними центрами є конституції й устави відповідних суб'єктів Федерації.

Про активні центри можна говорити й відносно галузевих структур законодавства. У цій ролі найчастіше виступають закони типу кодексів (Основ). Відносини між кодексами (Основами) і всіма іншими галузевими федеральними й регіональними законами й підзаконними актами теж будуються за допомогою зв'язків керування, що виражаються в співпідпорядкованості кодексу (Основам) усього галузевого законодавства. Зміцненню зв'язків співпідпорядкованості служить і сам факт закріплення в кодексах (Основах) загальних положень відповідних подотраслей й інститутів законодавства, а також галузевих принципів права. Існування відносин співпідпорядкованості між кодексами (Основами) і видаваними відповідно до них іншими нормативними актами даної галузі законодавства проявляється, крім того, у встановленні в кодексах (Основах) дефінітивних і коллизионных норм¹,

Дата добавления: 2015-05-10