Поняття, необхідність і загальна характеристика тлумачення права

Термін "тлумачення" (інтерпретація) багатозначний, У гуманітарних науках з його допомогою позначається спосіб пізнанні різних об'єктів культури (інтерпретація творів мистецтва, інтерпретація культурного значення матеріальних об'єктом, створених людиною, і т.п.) або розуміння різного роду текстів (письмових джерел). Саме в останньому розуміється даний термін, коли мова йде про тлумачення правлячи.

Однак і термін "тлумачення права" неоднозначний. З його допомогою позначаються різні, хоча й взаємозалежні поняття.

Під тлумаченням права розуміється, по-перше, певний розумовий процес, спрямований на встановлення змісту (змісту) норм права. У такому розумінні тлумачення права знаходить своє вираження в сукупності його способів.

Під тлумаченням права розуміється, по-друге, результат зазначеного розумового процесу, виражений у сукупності суджень (граматичних пропозицій), у яких розкривається, відображається зміст толкуемых норм. Наприклад, тлумачення, що втримується в комментированном кодексі, у якому після кожної статті приводиться її роз'яснення, або в постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації по певній категорії справ. У тім же змісті вживається даний термін, коли говориться про поширювальному, обмежувальному або адекватному (буквальний) тлумаченні, про правильне й неправильне тлумачення. По суті справи, тут дається характеристика результату тлумачення з певних позицій: у першому випадку - з погляду його відповідності текстуальному вираженню норми, у другому - з погляду відповідності отриманого результату загальновизнаним правилам тлумачення.

Інша характеристика дається тлумаченню, коли ми говоримо або пишемо про офіційне й неофіційне тлумачення. У цьому випадку тлумачення як сукупність певних висловлень (пропозицій), що розкривають зміст норм права, розглядається з погляду того, ким воно здійснено, від яких суб'єктів воно виходить, залежно від цього чи володіє воно формальною обов'язковістю для інших суб'єктів. Фактично тут мова йде про тлумачення як роз'ясненні змісту норми одним суб'єктом іншому (або іншим). Офіційне роз'яснення законів відіграє важливу роль, сприяє їхньому однаковому розумінню й застосуванню й, в остаточному підсумку, єдності законності.

Тлумачення як певний пізнавальний процес, процес додання певного значення язиковим вираженням законів й інших нормативних актів має місце на всіх стадіях правового регулювання: у ході правотворчества, систематизації законодавства, при різних формах його реалізації. Найбільш значиме тлумачення в правозастосовних процесах.

У російській юридичній науці пануючої є думка, що тлумачення існує в будь-якому правозастосовному процесі, що в тлумаченні бідує будь-який закон. Помітимо, що така думка розділяється далеко не всіма. Ряд закордонних авторів уважає, що тлумачення має місце тільки в певних випадках, наприклад, у випадку неясності, суперечливості законів. Коли ж при безпосереднім сприйнятті (прочитанні) закон не викликає сумніву, тлумачення не потрібно. Однак при спробі більше точного аналізу термінів "ясне" й "зрозуміле" сам неясним і незрозумілим виявляється, щоб же таке ясне й зрозуміле. Тут є явна апеляція до суб'єктивних моментів. Ясне для одного виявляється неясним для іншого. Не вдаючись у полеміку по даному питанню, відзначимо, що необхідність тлумачення випливає з діалектики співвідношення норми права й дійсності. Норми права носять загальний й абстрактний характер, що дозволяє охопити регулюванням якщо не нескінченна, та безліч конкретних ситуацій, відносин, які завжди розрізняються між собою в тім або іншому аспекті. Розмаїтість ситуацій породжує розмаїтість питань юридичного характеру, відповіді на які покликане дати тлумачення. Особливості формулювання норм права (стислість, лаконічність, спеціальна термінологія й т.п.), їхні значеннєві зв'язки з іншими нормами, відсилання до інших соціальних норм й оцінок, а іноді й недоліки законодавчої техніки породжують необхідність тлумачення.

Треба, мабуть, підкреслити, що іноді відсутність тлумачення може бути гаданої. Досвідчений юрист досить часто легко, без особливих зусиль "схоплює" абстрактний зміст норми права й стосовно до конкретних ситуацій. Але потрібно відзначити, що така легеня, "згорнуте", на перший погляд, розуміння норми має у своїй основі як досвід власного минулого тлумачення, так і досвід інших.

Особливість тлумачення як процесу пізнання визначається особливостями об'єкта пізнання (норм права). Норми права не ставляться до числа яких-небудь матеріальних, речовинних об'єктів. Це об'єкти ідеальні, об'єкт-думки, ув'язнені в матеріальну язикову оболонку. Зміст норм права недоступно безпосередньому сприйняттю за допомогою органів почуттів. Норми права не можна, наприклад, побачити; видні тільки знаки відповідної мови, які нічого не скажуть суб'єктові, не знайомому з даною мовою. Тільки мислення (опосередковане Познані¹, що оперує поняттями, судженнями, умовиводами) може осягнути зміст норми права.

У ході тлумачення інтерпретатор міркує, умозаключает, опираючись на одні знань, виводить інші, що відображають зміст норм права.

Якщо тлумачення є опосередковане пізнання, то які знання можна проникнути, поглибитися в зміст норм права, одержати відомості, що відображають їхній зміст? Такими є знання про зовнішні форми життя, зв'язках норм права. По-перше, до числа цих форм і зв'язків, насамперед, язикова форма. По-друге, норми права обмежують частина правової системи, кожна правова норма у зв'язках з іншими нормами. Ці зв'язки впливають на зміст норм права й знання, такі зв'язки повинні враховуватися при тлумаченні По-третє, норми права мають свій генезис (походження), лінія про яке теж використаються при тлумаченні. У^-четвертим, норми права реалізуються в діях, поводженні суб'єктів, що перебувають у певній соціальній атмосфері. На поводження даних суб'єктів впливають багато соціальних факторів (політика, правосвідомість, мораль і т.д.). У процесі регулювання суспільних відносин норми права взаємодіють із цими факторами, И знання про такі зв'язки використаються при тлумаченні.

Отже, у ході тлумачення зміст норм права осягається через знання мови, на якому вони сформульовані, знання про системні зв'язки норм права, знання про їхнє походження й функціонування. Цим видам знань (коштам тлумачення) відповідають способи тлумачення: язиковий, систематичний, історичний і функціональний. Крім того, у ході тлумачення використається змістовний матеріал самих норм права; оперирование цим матеріалом за допомогою логічних прийомів дозволяє осягнути, розгорнути зміст норм права. Дані прийоми охоплюються логічним способом тлумачення, при якому інтерпретатор не звертається до інших, зовнішніх коштів тлумачення.

Тлумачення як будь-який процес мислення підлеглий законам і правилам формальної й діалектичної логік. Кожне витлумачене положення повинне бути обґрунтованим, доведеним. Такою якістю воно буде володіти тільки у випадку, якщо сам процес тлумачення протікав відповідно до зазначених правил. Помітимо, що деякі автори діалектикові тлумачення іноді протиставляють формальній логіці й зводять до пристосування норм до умов, що змінилися. Правильним варто вважати положення, що діалектика тлумачення проявляється у всій сукупності способів і правил тлумачення.

Тлумачення як процес пізнання — це не тільки об'єктивний (об'єкт пізнання незалежний від суб'єкта, що пізнає, процес пізнання протікає відповідно до об'єктивно чинних законів формальної й діалектичної логік), але й суб'єктивний процес, тому що він здійснюється конкретним суб'єктом, а його результат знаходить вираження в суб'єктивних формах мислення (поняттях, судженнях). Суб'єкти, що здійснюють тлумачення, мають неоднакові розумові здатності, рівень професійної підготовки, обсяг індивідуального досвіду й т.д. Ці властивості можуть служити й джерелом оман, помилок, однобічного, неправильного розуміння норм права, Суб'єкт тлумачення є носієм тієї або іншої ідеології, правосвідомості, моралі, представником інтересів певного класу.

Этім почасти порозумівається наявність різних підходів до тлумачення — статичного й динамічного. При статичному підході як основна цінність правової дійсності розглядається стабільність і визначеність права. Орієнтуючись на ці цінності, інтерпретатор не повинен коректувати, змінювати зміст закону під яким-небудь приводом, він повинен установити той зміст закону, що додав йому законодавець. При динамічному підході інтерпретатор прагне в ході тлумачення максимально наблизити закон до життя, пристосовуючи й коректуючи його в необхідних випадках.

Якщо звернутися до історії поглядів на тлумачення, то можна помітити їхній розвиток від повної заборони до значної волі, коли тлумачення перетворюється у квази-правотворчество. Згадаємо, що імператор Юстиніан в VI в. н.е. заборонив тлумачення своїх Дигестов, тому що все неясності, на його думку, були усунуті, і не залишилося підстав для сумнівів.

Буржуазні ідеологи періоду сходження буржуазії до влади (Монтеск'є, Беккариа, Марат й ін.) вимагали точного проходження букві закону, виступали супротивниками тлумачення закону судами. Це була своєрідна реакція на сваволю феодального суду.

Однак реальність брала своє. Прихильники тлумачення приводили яскраві приклади на користь його необхідності. Так, С. Пуфендорф наводив наступний приклад. У Болоньї був виданий закон, що пропонує "карати з найбільшою суворістю всякого, хто стане проливати кров на вулицях". Трапилося, що перехожий упав на вулиці в конвульсіях. Покликали лікаря, що для порятунку пацієнта змушений був зробити кровопускання. Проходження букві законатребовало суворого покарання. Однак восторжествувала думка, що, всупереч буквальному значенню, не поширило на лікаря чинність закону.

Придя до влади, буржуазія наділяє суд правом тлумачення закону відповідно до його "духу" й "розумом". Це право було зафіксовано вже в Кодексі Наполеона. Мова йшла про тлумачення (у межах закону), про формально-юридичний аналіз закону відповідно до постулатів юридичного позитивізму.

Однако надалі з переходом до імперіалізму, з ускладненням суспільних відносин ми бачимо появу інших поглядів. "Рух вільного права", розширюючи поняття права, включаючи в нього "живе право" (як внутрішній порядок у союзах, судове право, створюване суддями), наділяє суддю більше широкими повноваженнями, правом тлумачити не тільки (крім, в обхід закону) у випадку пробілів. А окремі представники допускали в крайніх випадках можливість тлумачення (всупереч закону), право змінювати закон суддями.

У період становлення соціалістичного права, період культу особистості, необґрунтованих репресій яскраво проявляється динамічний, що пристосовується до нових реалій підхід до тлумачення, У перший період, коли допускається застосування окремих за -конов скинутих режимів, пристосування й зміна їх у ході тлумачення на основі революційної політики, моралі, правосвідомості стає неминучим. Гнучке, що пристосовується тлумачення в період культу особистості було поставлено на службу незаконним репресіям. У наступні роки практика й теорія тлумачення поступово виключали можливість довільного й закон, що змінює, тлумачення.

Очевидно, що в умовах суспільно-політичної стабільності, відсутності застарілого законодавства в правовій державі в ході тлумачення варто віддавати перевагу стабільності й визначеності права. Орієнтуючись на ці цінності, інтерпретатор не повинен коректувати, змінювати закон на догоду політичному або іншому інтересам, він повинен установлювати той його зміст, що додав йому законодавець.

Дата добавления: 2015-05-10