Інформаційна війна

Починаючи з 90-х років XX ст. найперспективнішим способом ведення воєнних дій вважається інформаційна війна. Як зазначають військові фахівці, сьогоднішня війна — інформаційна, і її виграє той, чиї інформаційні системи більш досконалі. Визначення їй дається таке: комплексний вплив (сукупність інформаційних операцій) на систему державного та військового управління протидіючої сторони, її військово-політичне керівництво, який би ще за мирних умов приводив до прийняття сприятливого для сторони — ініціатора інформаційного впливу рішення, а під час конфлікту повністю паралізував би функціонування інфраструктури управління противника. Неодмінною умовою є захист власної інформації і своїх інформаційних систем. Основні зусилля зосереджуються не на знищенні особового складу і військової техніки супротивника, а на виведенні з ладу його "нервової системи" — комп'ютерних мереж і мереж зв'язку головних штабів. Справжня інформаційна війна, таким чином, передбачає використання збройними силами комп'ютерних і телекомунікаційних технологій як засобу знищення супротивника у війні шляхом дезорганізації його управління, внесення хаосу в роботу обчислювальних центрів і мереж зв'язку, ліквідації пунктів військово-політичного керівництва і командування військ, дезінформації і морально-психологічного тиску на особовий склад його армії, а також населення. Кровопролиття при цьому зводиться лише до можливо мінімального рівня, особливо у своїх військах.

Першою повномасштабною інформаційною війною вважають бойові дії армій США та їх союзників у 1991 р. у Перській затоці проти Іраку. Широке використання сучасних інформаційних та автоматичних систем управління забезпечили їх високу ефективність. По військах та інших об'єктах Іраку були завдані високоточні вогневі удари, американські мобільні генератори перешкод "Сендкребс" спричинили повний хаос у довгохвильовий зв'язок, що значною мірою паралізувало управління військами Іраку. Він був змушений припинити війну і погодитися на всі умови, які висунули західні держави. Під час війни, розв'язаної проти Іраку в березні 2003 р., були застосовані аналогічні методи.

12. Поняття тероризму, рівні й види. Термін "тероризм" походить від латинського слова terror — страх, жах. Сучасні дослідники виводять визначення тероризму від французького terroriser, що означає страхати насильством, тримати у стані постійного страху. Терор — це насильство. Тероризм — насильницькі дії (переслідування, руйнування, захват заручників, вбивства тощо) з метою залякування, придушення противників, конкурентів, нав'язування певної лінії поведінки. Нове антитерористичне законодавство Великої Британії, яке набрало чинності 19 лютого 2001. p., розуміє під тероризмом такі дії або загрози дій, які здійснюються з політичних, релігійних та ідеологічних мотивів і пов'язані з насильством проти особи, ризиком для здоров'я та безпеки населення, серхіозним ушкодженням майна, порушенням роботи електронних систем і т. ін. Головна мета терористів — не безпосередні жертви їхніх акцій, не конкретні люди, яких вони холоднокровно прирікають на загибель, а ті, хто про це дізнається. Терористи прагнуть, аби ворожа спільнота "зрозуміла": або вона піде на поступки на зустріч їхнім вимогам, або буде приречена вічно страждати, очікуючи у страху, що удари можуть влучити у будь-кого і в будь-який час. Сучасних терористів не хвилює, скільки невинних людей загине, будуть вони цивільними чи військовими, які матеріальні збитки будуть завдані суспільству. Головний об'єкт їхнього впливу — ті, у чиїх руках влада. Таке в узагальненому вигляді кредо тероризму. А природа тероризму у всі часи залишається незмінною: в її основі — симбіоз насильства й страху як насильницько-примусового методу досягнення бажаної мети.

Засновником теорії сучасного тероризму став німецький радикал К. Гейнцген. Ще у 1848 р. він доводив, що заборону вбивства не можна прикласти до політичної боротьби і що фізична ліквідація сотень і тисяч людей може бути виправданою, виходячи з "найвищих інтересів людства". Він вважав, що силі і дисципліні реакційних військ треба протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос. Це й є так звана "філософія бомби". Його теорія набула подальшого розвитку у "теорії руйнування" М. Бакуніна. Як засоби боротьби він пропонував отруту, ніж і мотузку. Революціонери, вважав М. Бакунін, повинні бути глухими до стогонів приречених і не повинні йти ні на які компроміси. У 70-ті роки XIX ст. анархісти висунули "пропаганду дією". Суть її полягала у тому, що не слова, а тільки терор може спонукати маси до тиску на уряд. Ця ж думка проходить пізніше і у П. Кропоткіна, який визначав анархізм як "постійне збудження за допомогою слова усного і письмового, ножа, гвинтівки і динаміту". Наприкінці XIX ст. особлива роль у пропаганді тероризму в Європі і США належить Й. Мосту, який проповідував "варварські засоби боротьби з варварською системою".

Тероризм (як систематичне залякування, провокування, дестабілізація суспільства насильством) стає постійним фактором суспільного життя з другої половини XIX ст. Його представники — російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції, Італії, Іспанії, США. До Першої світової війни тероризм вважався знаряддям лівих. Але, по суті, до нього вдавалися не тільки вони. Прикладом може бути діяльність правої організації — американського ку-клукс-клану. Із закінченням війни праві узяли терор на своє озброєння — націонал — сепаратисти і фашистські рухи в Німеччині, Франції та Угорщині, "залізна гвардія" у Румунії. Найбільшими терактами того часу були політичні вбивства К. Лібкнехта і Р. Люксембург у 1919 р., югославського короля Олександра і французького прем'єр-міністра Л. Варту в 1934 р.

Тероризму, незалежно від його функціональних характеристик, притаманні такі атрибути (ознаки, без яких він просто неможливий):

— насильство, застосування сили, примус як основні методи впливу;

— залякування, акцентований страх, терор як основні цілі цього впливу;

— відсутність будь-яких моральних і юридичних обмежень;

— висування вимог до "третьої" сторони;

— випадковість, довільність вибору жертв, їхня невинність;

— таємний, конспіративний характер підготовки терактів поряд з публічністю їхнього здійснення;

— прагнення до одержання широкого розголосу;

— повторюваність, серійність терористичної діяльності.

До Першої світової війни тероризм мав, як правило, класовий, або псевдокласовий, досить вузький політичний характер прагнули залякати правлячий клас шляхом замахів на членів царської родини, міністрів, губернаторів, генералів і примусити уряд піти на зміну державного ладу. Західноєвропейські "радикали" другої половини XX ст. не мали таких ілюзій і тому стали на шлях провокуючого тероризму. Терористи замість замахів на державних діячів планували, а інколи і здійснювали акції, мета яких полягала у тому, щоб посіяти у населення жах і паніку, викликати у країні хаос, подолати який уряд міг, за їхніми розрахунками, тільки драконівськими заходами.

Після Першої світової війни на передній план вийшли етнічні мотиви тероризму. Етнічний, або націоналістичний, тероризм найчастіше не можна відокремити від партизанської війни, він є її складовою. Показові приклади таких країн, як Шрі-Ланка (таміли проти сингалів), Індія і Пакистан (кашмірський конфлікт) та ін. У таких випадках разом із більш регулярними бойовими діями збройних угруповань застосовуються типово терористичні методи боротьби: вбивства окремих осіб в тилу ворога, як військових, так і цивільних, захоплення заручників тощо

Хоча релігійний тероризм має давню історію, його помітна активізація припадає на другу половину XX — початок XXI ст. Представники цього напряму належать і до невеликих конфесій, і до світових релігій. Зокрема з 56 найзначніших терористичних організацій, які діяли наприкінці минулого століття, майже половина декларувала релігійні мотиви своєї діяльності. Вони використовують терор задля досягнення мети, "визначеної Богом". Ворогами таких людей виступають всі "невірні", тобто ті, хто не належить до їхньої віри. Часом боротьба ведеться на глобальному рівні. Це зокрема стосується ісламістського тероризму, про що мова йтиме далі.

Набирає силу економічний тероризм — регулярне використання насильства у господарській сфері. Яскравими прикладами можуть бути захоплення або "недружнє об'єднання" об'єктів підприємництва, фізичне усунення норовливих бізнесменів, залякування різними методами конкурентів у перерозподілі сфер діяльності, рекет. Легальні, напівлегальні або нелегальні господарські суб'єкти, як правило, мають "дах", до "складу" якого входять мінімум 20 — 25 бойовиків. Економічний тероризм часто прямо змикається з кримінальним світом (наркомафією, работоргівлею тощо).

Новим явищем став агротероризм. У 2005 р. в Канзас-Сіті відбувся перший Всесвітній конгрес з агротероризму. Відомості про нього не є широкодоступними. Можливо, це зумовлено недостатньою вивченістю явища або небажанням певних кіл афішувати його можливості. Зокрема будь-яка велика сільськогосподарська компанія може найняти вчених — дослідників, за допомогою яких виростити новий або "запустити" існуючий вірус у господарство конкурента. Лунають припущення, що атипова пневмонія і "курячий грип" — явища одного порядку. Атипова пневмонія змусила знищити мільйони курей у Південно-Східній Азії. На ринки миттєво почали масово постачатися "ніжки Буша". На відновлення птахівництва Туреччини після спалаху "курячого грипу" потрібно приблизно 10 років.

Терористична діяльність у сучасних умовах характеризується такими ознаками:

— широким розмахом;

— відсутністю чітко виражених державних кордонів;

— наявністю зв'язку і взаємодії з міжнародними терористичними центрами та організаціями, а також встановленням зв'язків і взаємодії різних локальних терористичних груп;

— жорсткою організаційною структурою, яка складається з керівної і оперативної ланок, підрозділів розвідки і контррозвідки, матеріально-технічного забезпечення, бойових груп і прикриття;

— суворою конспірацією і ретельним відбором кадрів;

— наявністю агентури у правоохоронних і державних органах;

— якісним технічним оснащенням, яке конкурує, а то й перевершує оснащення урядових військ; наявністю розгалуженої мережі конспіративних сховищ, навчальних баз і полігонів.

Дата добавления: 2015-05-08