Проголошення радянської влади в Україні і ставлення народу до неї

Україно – Московський договір 1654 р.: причини та наслідки.

На другому етапі Визвольної війни (1649-1654 pp.) боротьба йшла з перемінним успіхом. У той час, коли Хмельницький намагався налагодити зв'язки з сусідніми державами – Волощиною, Трансільванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Московією, поляки 1651 p. розпочали наступ на Україну. Після того, як козацькі полки були розбиті під Берестечком у червні 1651 р. і відступили під тиском литовської армії, Хмельницький підписав Білоцерківський договір (вересень 1651 р.), за яким гетьманське управління обмежувалося тільки Київським воєводством, реєстр скорочувався до 20 тис, а польська шляхта отримувала право повертатися до своїх маєтків.
У 1652 р. польське військо було розбите під Батогом, а в 1653 р. через нову зраду союзника – кримського хана, Хмельницький не зміг розгромити основні сили польської армії. Оскільки козаки були знесилені численними битвами, Хмельницький розпочав пошуки воєнного союзника. Єдиним можливим союзником за цих умов було православне Московське царство (майбутня Росія). В жовтні 1653 р. Земський собор у Москві після довгих вагань прийняв рішення про прийняття України «під високу руку» московського царя.
8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Московський цар став «протектором» (захисником) України. Після переговорів у Москві в березні-квітні 1654 р. підписано договір – «Березневі статті», що за московськими дипломатичними нормами був оформлений як повеління московського царя своєму підданому. Суть статей – підтвердження привілей та прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита.
За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії. Серед дослідників є різні думки щодо цього.
Бойові дії 1654-1656 pp. розгорнулися на території України та Білорусії. Оскільки московський цар порушив підписану угоду – розташовував свої війська в багатьох містах України, розпочав війну з союзником України – Швецією, Хмельницький шукає інших союзників. Він не встиг цього зробити – діяльність великого гетьмана була перервана його смертю в 1657 році.

Провал спроби більшовиків наприкінці жовтня збройним шляхом захопити владу в Україні змусив їх змінити тактику. Вони взяли курс на усунення УЦР шляхом її переборення на Всеукраїнському з'їзді рад. 6 грудня 1917 р. об'єднаний виконком київських рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду рад. На з'їзд запрошувались представники губернських, міських і повітових рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Норми представництва були розроблені так, щоб найбільше делегатів було від рад, що знаходились під впливом більшовиків. У цей час, на противагу більшовикам, УЦР готувала вибори до Установчих зборів на основі загального, рівного виборчого права з таємним голосуванням і додержанням принципу пропорційного представництва. Використовуючи політичні методи боротьби за владу, більшовики не забували про збройні сили. У Києві було створено Військово-Революційний Комітет (ВРК), який готував нове повстання. Але завдяки рішучим діям дивізії під командуванням О.Павленка більшовицькі частини були роззброєні і відправлені до Росії.

Коли робота оргкомітету Всеукраїнського з'їзду рад наблизилась до кінця, то виявилось, що у Києві зберуться не всі делегати. Не рахуючись з оргкомітетом, есеро-меншовицький виконком рад Донецько-Криворізької області призначив приблизно в цей же час свій з'їзд у Харкові. Спочатку УЦР ігнорувала Всеукраїнський з'їзд у Києві, але за тиждень до нього змінила свою позицію, розіславши на місця лист з вимогою направити на з'їзд якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин.

На з'їзд у Київ зібралось понад 2 тис. делегатів, серед яких більшовиків було близько 100. З'їзд у Києві однозначно висловився за підтримку УЦР.

Більшовики, усвідомивши свою поразку, разом з лівими есерами, кількома українськими соціал-демократами, деякими безпартійними делегатами (всього 127 чол.) вирішили продовжувати роботу в Харкові. Вони об'єдналися з делегатами обласного з'їзду Рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили початок роботи першого Всеукраїнського з'їзду рад. На ньому були представлені всього 82 ради. Делегатів від селянства, яке становило 3/4 населення України, майже не було.

Перший Всеукраїнський з'їзд рад працював 11—12 (24— 25) грудня; більшістю голосів він висловився за встановлення радянської влади і проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів ("Радянська УНР"). З'їзд закінчив свою роботу обранням Центрального виконавчого комітету (ЦВК) у складі 41 чоловіка (з них 35 більшовиків). Головою ЦВК було обрано українського соціал-демократа Є. Медведєва. ЦВК затвердив перший радянський уряд України — Народний Секретаріат. До його складу увійшли С Бакинський, Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський,, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін. Кілька місяців уряд не мав голови. На його засіданнях головувала Є. Бош. Народний Секретаріат відразу ввів заборону на вивіз хліба до Росії і опублікував постанову про недійсність усіх постанов Генерального Секретаріату.

Поряд з війною декретів розгорталась збройна боротьба. Ще 4 (17) грудня 1917 року Раднарком за підписом Леніна і Троцького надіслав ультиматум УЦР, в якому містились такі вимоги:

— відмовитись від спроби дезорганізації спільного фронту;

— без згоди верховного головнокомандуючого Раднаркому не пропускати ніякі війська, що йдуть у бік Дону та Уралу;

— пропустити більшовицькі війська на південний фронт для боротьби з Каледіним;

— припинити всякі спроби роззброєння радянських військ.

У разі невиконання вимог Раднарком вважатиме УЦР в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні.

20 грудня 1917 року УЦР відхилила ультиматум. Скориставшись цим як приводом, на Україну рушила 30-тис. армія на чолі з Антоновим-Овсієнком, О. Єгоровим, Т. Берзіним, М. Муравйовим, М. Кудинським. Наприкінці грудня більшовики захопили Харків, Полтаву, Чернігів.

Загальна чисельність радянських військ на Україні складала понад 100 тис. чол. їм протистояли війська УЦР (близько 15 тис. чол.). Розуміючи свою безпорадність, УЦР намагалась якнайшвидше укласти мир з центральними державами, а 22 січня 1918 р. прийняла VI Універсал. Незважаючи на героїчний опір захисників України, 8—9 лютого 1918 р червоноармійці вступили до Києва.

Перший прихід більшовиків до влади в Україні супроводжувався масовими виявами "червоного терору". Влада рад утверджувалася розстрілами. Лише в Києві радянські війська під командуванням колишнього полковника царської армії М. Муравйова знищила до 5 тис. чол. Це, зрозуміло, не привертало народ України до нової влади.

Українське суспільство залишилось загалом пасивним у протистоянні між УЦР і Раднаркомом. Не виявило воно активності спочатку і в боротьбі проти німецьких окупантів. Народний Секретаріат закликав 23 лютого 1918 р. захищати російську революцію; про українські національно-державні гасла забули.

Ключові дати

4 (17) грудня 1917 р. - ультиматум Раднаркому

12 (25) грудня 1917 р. - проголошення радянської влад в Україні

Дата добавления: 2015-05-08