Економічне значення показників продуктивності праці

Процес праці завжди відбувається в часі. Робочий час є мірою витрат праці. Результатом процесу праці виступає кількість та якість створеного в цьому процесі матеріальних, духовних благ і послуг. Щоб установити ефективність того або іншого процесу праці, треба порівняти вироблену кількість продукту з витратами робочого часу. З цією метою використовується показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це її здатність у процесі відтворювання виробляти матеріальні, духовні блага й послуги. Продуктивність праці визначається кількістю продукції, робіт або послуг, вироблених працівником або групою працівників за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік) або кількість робочого часу, витраченого для виробництва одиниці продукції. Продуктивність праці є одним з найважливіших показників рівня розвитку продуктивних сил. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу.

Економія робочого часу на основі підвищення продуктивності праці досягається не тільки за рахунок найраціональнішого використання робочої сили – живої праці, але й за допомогою ефективного використання упредметненої праці, кристалізованого робочого часу або, іншими словами, упредметненої в раніше створеній продукції, що використовується для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, паливно-енергетичні ресурси – повністю; машини, механізми, обладнання, будівлі, споруди й т.п. – у частині вартості, що переноситься на нову продукцію).

Отже, продуктивність праці відображає ступінь корисного використання не тільки живої праці, але й засобів виробництва, що приводяться нею в дію, тобто характеризується витратами як живої, так і сукупної (живої й упредметненої) праці.

Політекономічна сутність підвищення продуктивності праці проявляється в тому, що частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці збільшується, але збільшується так, що загальні витрати праці, які містяться в одиниці продукту, скорочуються. Зміна співвідношення між витратами живої й упредметненої праці може відбуватися залежно від рівня розвитку продуктивних сил і зрілості відповідних їм виробничих відносин. Витрати живої праці зменшуються, а минулої збільшуються, але збільшуються так, що загальні витрати праці не змінюються й продуктивність праці не росте й не падає, а залишається незмінною. Витрати живої праці зменшуються, а минулої збільшуються, але збільшуються так, що загальні витрати праці збільшуються. Продуктивність праці в цьому випадку знижується, падає. Отже, для підвищення продуктивності праці необхідна економія як живої, так і упредметненої, минулої праці. Дуже важливо знати не тільки ступінь економії живої праці, але і те, як використовується минула праця, яка досягається економія сировини, матеріалів, палива й т.д.

Тільки при раціональному використанні минулої праці економія живої праці дає необхідний виробничий ефект і приводить до зростання продуктивності загальної праці. В індустріальному суспільстві основним чинником підвищення продуктивності праці є економія живої праці в найрізноманітніших формах. Зменшення минулої праці досягається завдяки так званій економії на масштабах виробництва, тобто зниженню витрат ресурсів на одиницю кінцевої продукції внаслідок зростання питомих потужностей технологічних агрегатів, укрупнення підприємств.

У постіндустріальному, інформаційному суспільстві (друга половина ХХ сторіччя), коли індустріальні технології все більш замінюються інформаційними, а основним джерелом багатства суспільства є вже не праця, а інформація, підвищення продуктивності праці йде по лінії економії минулої, упредметненої праці.

В індустріальному суспільстві переважає технократичний підхід, і основна увага приділяється методам максимальної продуктивності фізичної праці. В інформаційному суспільстві – етичний, гуманітарний підхід (гуманізація праці). Набувають поширення у виробничих колективах стосунки співпраці, доброзичливості, терпимості, увага до особи кожного працівника, до прояву його інтелектуальних, творчих здібностей. Працівник проявляє ініціативу, заповзятливість в економії робочого часу, сировини, матеріалів, палива, зниженні собівартості, підвищенні якості товарів і послуг.

Зростання продуктивності праці може проявлятися в наступних основних формах:

скорочення витрат праці на одиницю продукції, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;

зростання маси споживних вартостей, які виробляються за одиницю часу, що відображається не у витратах, а в результатах праці;

зміна співвідношення між живою й упредметненою працею із зменшенням витрат сукупної праці;

збільшення маси й норми доданого продукту.

Економічно розумні межі зростання продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживної вартості й підвищення якості продукції. Інакше економія робочого часу втрачає смисл. Відомі випадки, коли прагнення до безмірного зростання продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності працюючих, призводило до зменшення обсягу і якості продукції, що випускається. У кожний певний момент часу в конкретному виробництві зростання продуктивності праці має об'єктивну межу – техніко-організаційний рівень виробництва. За цією межею перспективи подальшого зростання продуктивності праці повинні бути пов'язані з реконструкцією, модернізацією виробництва, підвищенням якості продукції.

Зростання продуктивності праці – об'єктивний економічний закон, що діє у всіх економічних системах. Це означає, що підвищення продуктивності праці є економічною необхідністю для всякої системи господарства, виступає як загальний економічний закон, за яким витрати виробництва постійно зменшуються, а жива праця постійно стає продуктивнішою.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення в соціально-економічному розвитку країни. У теперішній час у зв'язку з переходом економіки України на ринкові відносини воно набуває особливо важливого значення. Підвищення темпів розвитку економіки, рівня життя народу, забезпечення конкурентоспроможності продукції в першу чергу визначаються зростанням продуктивності праці.

Дата добавления: 2015-05-08