Індустріалізація на україні в умовах сталінського тоталітарного режиму

Поняття «модернізація» означає оновлення, зміну у відповідності з новітніми, сучасними вимогами. Радянський уряд і більшовицька партія вважали, що необхідно модернізувати СРСР (і Україну). Засади, напрямки, принципи і засоби здійснення політики модернізації країни були визначені і розроблені партійними з’їздами, конференціями і пленумами ЦК ВКП(б) (назва партії більшовиків з 1925 р. – Всесоюзна комуністична партія більшовиків).

Радянська модернізація складалась з трьох реформ:

ü індустріалізації (створення передової промисловості)

ü колективізації (створення колгоспів, радгоспів)

ü культурної революції (підвищення культурного рівня, освідченності населення, поширення соціалістичної ідеології).

Для здійснення ідустріалізації (важка промисловість, яку умовно можна назвати група А: паливна, енергетична, хімічна, машино-будівна, військова та ін.) потрібні великі гроші. Розвинені країни позичали гроші для індустріалізації або довго нагромаджували їх у групі В (текстильна, харчова, взуттєва), а потім вкладали ці гроші в групу «А».

Сталін вирішив здійснити індустріалізацію по-своєму – тільки за кошти СРСР. Позичати гроші, або чекати Сталін не хотів. В 1928 р. він розробив І п’ятирічний план розвитку економіки (1928 – 1933 рр.). За 5 років було заплановано і збудовано 35 найбільших новобудов, з них 7 заводів – гігантів було збудовано на території України:

ü «Запоріжсталь», «Кріворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінієвий»; «Краммашбуд», Харківський тракторний завод та ін.;

ü була здійснена докорінна реконструкція старих заводів: (Луганський паровозобудівний; Макіївський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський металургійні та ін.);

ü на Дніпрі побудована найкрупніша в Європі гідроелектростанція- Дніпрогес, а також потужні електростанції Зуєвська, Харківська, Київська, Дніпродзержинська та ін.;

ü крім цих промислових об’єктів було споруджено 100 нових шахт;

ü уже в 1932 р. ХТЗ випустив 17000 тракторів.

На другу п’ятирічку 1933 – 1937рр. було запропоновано поміркованіші середньорічні темпи зростання промислового виробництва – 13-14%. Відбулися зрушення щодо ставлення до матеріального стимулювання праці.

На копальнях, заводах і фабриках України з’явились сотні тисяч новаторів виробництва. Початок цьому рухові поклав вибійник кадієвської шахти «Центральна – Ірміне» Олексій Стаханов, який за допомогою двох помічників – кріпильників в ніч з 30 на 31 серпня 1935 року видобув 102 тони вугілля при нормі 7 тон. Стаханівський рух поширився на всю Україну.

Вже наприкінці 30-х рр. внаслідок індустріалізації, Україна посіла друге місце в Європі (після Німеччини) по виплавці чавуну, четверте місце в світі по видобутку вугілля. По виробництву металу і машин Україна випередила Францію, Італію.

37. Колективізація сільського господарства

Індустріалізація забирала багато коштів, яких катастрофічно не вистачало.

Сталін вирішив збільшити надходження від сільського господарства і кошти повернути на індустріалізацію. Держава закупляла у селян зерно по низьких цінах і продавала зерно за кордон, але по цінах нижчих світового ринку. Вилучену валюту було повернуто на індустріальні об’єкти. Селяни не хотіли продавати зерно за низькими цінами, і в 1928 р. виникла хлібозаготівельна криза: селяни зерно заховали до кращих часів. Сталін і більшовицька партія вирішили створити на основі індивідуальних селянських наділів колективні господарства, з яких легше буде взяти сільськогосподарські продукти.

В колгоспи охоче йшли бідняки, а середняки і куркулі і слухати не хотіли про колгоспи.

У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР, її слід було завершити восени 1931 – навесні 1932 р.

Партійно – державний апарат України почав застосовувати примусові заходи колективізації. В колгоспи було зараховано 75 % селянських господарств з реманентом, худобою, кіньми та ін.

В березні 1930 р. Й.Сталін виступив в газеті «Правда» з критикою примусових методів колективізації (вони були названі «перегинами»), переклав відповідальність за них на місцеве керівництво.

В квітні 1930 р. селянам повернули присадибні ділянки, корів (по одній), дрібну худобу, реманент.

В1931 р. відновилися примусові методи колективізації. 200 000 селянських господарств було знищено як куркульські, майно було передане колгоспам (це набуло назви «розкуркулення»).

1932 – 1933 рр. колективізацію було завершено. Куркулів, які чинили опір при розкуркулюванні, розстрілювали, ізолювали в тюрмах, таборах, виселяли в північні райони Росії. Тим, хто не чинив опору, після розкуркулення надавали невеличкі земельні ділянки.

38).Розкрийте основні причини та наслідки голодомору України 30-их років. Сталінський тоталітарний режим. У 1932 – 1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. В 1932 рр. на півдні України була засуха. Як наслідок – неврожай на зернові культури. Для виконання плану хлібозаготівлі в Україну була відправлена комісія на чолі з Молотовим і Кагановичем. Вони вирахували 90 районів, які не здали план, ізолювали їх загонами Червоної армії, нікого туди не впускаючи і не випускаючи, а тим часом спец. загони забирали по хатах зерно, картоплю, квасолю, буряки, сало, та ін. запаси. Селяни були позбавлені всього їстівного. Саме в цей період на полях почали з’являтися селяни, переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали «перукарями», вони ножицями зрізали колоски на полях. Це явище набуло масового характеру. 7 серпня Сталін власноруч написав закон про охорону соціальної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл з конфіскацією майна, або позбавлення волі на 10 років з конфіскацією майна. Сучасники називали цей закон «законом про 5 колосків».

Від голоду 1932 – 1933 рр. загинуло від 3-3,5 млн людей, а за новими даними від 4 до 7 млн. осіб. Ця трагедія зламала опір селян, після голодомору, хто вижив, змушені були признати колективізацію.

В 1924 р. помер В.І.Ленін. Генеральним секретарем більшовицької партії став Й.І.Сталін, який керував з 1924 до 1953 рр. Він відкинув демократичні принципи управління державою і зосередив владу в своїх руках

У вересні 1929 р. вібулися арешти визначних діячів української науки, культури, релігії – як членів «Спілки визволення України». У 1930р. відбувся процес над 45 «керівниками» СВУ. Серед них академік С.Єфремов, професори М.Слабченко, Й.Гермайзе, письменники. В 1931 р. відбувся ще один процес – так званого «Українського національного центру», за яким було репресовано 50 вчених, серед них академіки М.Грушевський, М.Яворівський, М.Світальський, І.Агол, філософ С.Семківський.

Жертвами репресій стали близько 500 письменників, педагогів. Не витримавши переслідувань наклали на себе руки М. Скрипник, М. Хвильовий.

Дата добавления: 2015-05-26