Україна в умовах десталінізації (1953-1964 роки). Як ви розумієте вислів «Хрущовська відлига»?

Радянізація західних областей України(1945-1950). Боротьба ОУН-УПА в 1944-1945 роках.

Організатором боротьби стала УПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру - ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) – організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. До УГВР входили Р.Шухевич, В Кук, М.Лебедь, Ю.Липа та ін. УГВР прийняла низку законодавчих актів: «Устрій», «Платформу». «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН-УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945-1946 рр., УПА, чисельність якої постійно зростала, взяла під контроль значні території Західної України.

Після завершення бойових дій у Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат були блоковані. Всіх, хто хоч якось був пов'язаний з ОУН-УПА. знищували або відправляли до Сибіру.

Зазнавши великих втрат, УПА здійснила рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину її Австрію. Ті частини, що не змогли вийти за кордон, розділились на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспне майно, МТС та інші об'єкти.

Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору.Весною 1943 р. Шухевич став військовим референтом у Проводі ОУН. У середині 1943 р. Третій надзвичайний Великий Збір ОУН обрав Р.Шухевича на пост голови Бюро Проводу ОУН (в цей час він відомий під псевдонімом «Тур»).

5 березня 1953 р. помер Й. В. Сталін. Почалася активна боротьба за владу, в яку було втягнуте і керівництво УРСР. Одним із претендентів на роль нового диктатора був Л. Берія, який очолював органи держбезпеки. Він звинуватив Л. Мельникова – першого секретаря ЦКП(б)У в русифікації вищої школи республіки і дискримінації місцевих кадрів в західноукраїнських областях. Інспірований Л. Берією пленум ЦК КПУ увільнив Л. Мельникова від обов’язків першого секретаря і призначив на цю посаду О. Кириченка- першого українця. Подібні зміни відбулися у Литві, Латвії. В боротьбі за владу він зробив ставку на підтримку керівництва союзних республік. Але ці розрахунки не виправдалися. Підтримки в Україні і в інших республіках Л.Берія не дістав. В липні 1953 р. на пленумі ЦК КПРС Л.Берію і його прибічників звинуватили в антипартійних і антидержавних діях, позбавили всіх посад, заарештували. Спецсуд засудив Л. Берію до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок був швидко виконаний.

Незабаром М. Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС, а його прибічник М. Булганін став Головою Ради міністрів. Хрущов стає ініціатором проведення нової політики, яка набула назви «Хрущовська відлига» (За романом письменника І. Еренбурга «Відлига» 1954 р. – потепління, не весна, а лише потепління серед зими).

У лютому 1956 р. відбувся ХХ з’їзд КПРС, який став визначною подією у процесі десталінізації країни. На ньому виступив Хрущов з доповіддю «Про культ особи Сталіна, та його наслідки», в якій засудив вперше в історії радянської держави сталінські методи керівництва. Делегати були приголомшені доповіддю, але ухвалили рішення не виносити її на широкий загал, в газетах про неї нічого не було сказано, тому, що Хрущов сам був причетний до цих справ, до репресій, також підписував «Вироки трьох».
Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Вислів "відлига" походить від назви повісті Іллі Еренбурга. Поняття "Хрущовська "відлига" пов’язане з перебуванням на посту першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова (1953–1964 рр.)

50. Охарактеризуйте стан економіки Україний наприкінці 50-х, першій половині 60-х років.
В Україні в 50х першій половині 60- х років процвітали машинобудування і приладобудування.
На середину 60—х років питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. У цей час у республіці з'явилася нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден та риболовецьких траулерів у Миколаєві. Значних успіхів досягло авіабудування —було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.
У 1959—1965 рр. у республіці розпочалось серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання. За цей же час понад 750 типів різних машин і пристроїв застарілих конструкцій знято з виробництва. За семирічку 1959—1965 рр. виробництво нових засобів автоматизації.У 1963 р. учений—економіст Харківського університету Ліберман звернувся до М. Хрущова з листом, у якому піддав і критиці догматичні установки радянської економічної науки і запропонував взяти на озброєння перевірені світовим досвідом принципи матеріальної зацікавленості, госпрозрахунок, товарно—грошові відносини. Це дозволило б зменшити вплив управлінського апарату і підняти ефективність виробництва. Проте уряд і більшість економістів не прислухалися до раціональних думок ученого.
Однак дискусія виявилася не безплідною. Вищі ешелони влади зайнялися підготовкою пакета реформ, котрі б дозволили провести «косметичний ремонт» соціалістичної системи. У своїх доповідях на зборах керівних працівників та «Записці», адресованій ЦК КПРС наприкінці 1964 р., М. Хрущов виступив з ідеями демократизації управління колгоспами і радгоспами, їх спеціалізації, матеріальної зацікавленості працівників аграрного сектора в результатах своєї праці. Проте ці пропозиції торкалися переважно адміністративної, а не економічної сфери, стосувалися питань управлінських, а не виробничих.
Та реалізувати навіть ці куці, обмежені нововведення не вдалося. Нове радянське керівництво, що прийшло до влади в жовтні 1964 р., розпорядилося долею суспільства по-іншому.

51.Дайте оцінку руху дисидентів 60-70 років та наступу проти *націоналізму* з боку органів Радянської влади.
Дисидентський рух 70-80-х рр.
Опозиційний дисидентський рух другої половини 60-х першої половини -80-х рр. став більш масовим і організованим, рух став носити яскраво виражений антитоталітарний характер. 80% дисидентів становила інтелігенція. Дисиденти називали вище керівництво Української РСР колоніальною адміністрацією, яка проводить в республіці політику центру. Заслугою дисидентства 70-х стало вироблення власної ідеології. Формами боротьби дисидентів були:
розповсюдження книг, брошур, статей, написаних дисидентами;ü
створення гуртків груп, організацій;ü
проведення мітингів, демонстрацій;ü
написання листів – протестів (колективних та індивідуальних) на адресу влади.ü
Зростання маштабів інакодумства викликало роздратування та репресії з боку керівництва держави. В Україні були заарештовані понад 100 представників інтелігенції. Були ув’язнені В. Чорновіл (який вже був засуджений у 1967 р. за книжку «Лихо з розуму», в якій подав документальні дані про 20 політв’язнів з України. За цю книжку В. Чорновіл у Парижі отримав журналістську премію, а в СРСР йому дали 3 роки тюрми; за порушення режиму в таборі відсидів 15 р.; в тюрмі В. Чорновола називали «Табірним генералом».), історик Валентин Мороз з Івано-Франківська, який написав кандидатську дисертацію, за яку отримав і відсидів 5 років тюрми, в 1969р. вийшов, а через 9 місяців у 1970 р. його знову заарештували за антирадянську пропаганду і вирок був 14 р. Там він написав працю «Репортаж із заповідника ім. Берії» і зумів передати її на радіостанцію Голос Америки. Він оголосив суху голодовку, і про це, теж через Голос Америки, дізнався весь світ. Резонанс був на стільки великий, що В. Мороза обміняли з ФРН на радянського розвідника).
Протягом 1970-1972рр. в Україні було заарештовано понад сто представників інтелігенції серед них: Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Василь Стус.Всі вони були засуджені до тривалих термінів ув’язнення. В таборах загинули В. Стус, В. Марченко, Ю. Литвин.
Арешти дисидентів, які були не згідні з політикою КПРС і СРСР продовжувались до приходу М. Горбачова (1985 р.). Яскравою сторінкою дисидентського руху стала діяльність Української Гельсінської Спілки (УГС). Вона була утворена у 1976 р. з метою сприяння виконання рішень Хельсінкської наради 35 держав Європи і Північної Америки щодо прав людини і додержання принципів демократії (1975 р.). УГС була легальною організацією, її керівником став письменник М. Руденко. Серед 36 членів УГС були такі відомі дисиденти, як Левко Лук’яненко, І. Кандиба, В. Чорновіл, В. Стус, Н. Світлична і ін. Через три місяці після її створення лідерів УГС було заарештовано, а до 1980 р. ¾ групи було засуджено на строк від10-15 років.
Боротьба дисидентів прискорила кризу радянської системи. Вони сприяли формуванню суспільної свідомості, із їх середовища вийшла чимала кагорта політиків незалежної України. Дисиденти зберегли традиції національно-визвольної боротьби українського народу, поставили за мету вихід України зі складу СРСР.

52.Україна в період загострення її соціально-економічної та політико-ідеологічної кризи.
В епоху Брежнєва відбувся поворот до неосталінізму: було відновлено поважне ставлення до Сталіна, порушувалися громадянські права і свободи, демократичній активності людей навішувався ярлик злочинного 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне «п’яте управління» по боротьбі з «ідеологічними диверсіями»., здійснювалися незаконні репресії. Українська мова і українська культура опинилася в скрутному становищі. Спроби українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінювалися як націоналізм і каралися. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест (1963—1972 рр.), який проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки в економіці, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади. Наступником П. Шелеста став В. Щербицький (1972—1989 рр.) — відданий провідник політичної лінії Москви.

53 Процес перебудови в СРСР та посилення національно-визвольного руху на Україні в умовах розвитку гласності і демократії. Порівняйте особливості національно-визвольного руху у 60-70 роки та другій половині 80-х років.

Дата добавления: 2015-05-26