Причини Перебудови

Перебудова в СРСР – це курс, проголошений М.Горбачовим після приходу в 1985 р. до влади в СРСР, що передбачав реформування економіки (від командно-адміністративної до ринкової), демократизацію суспільства і гласність в управлінні державою, відкритість зовнішньої політики, зближення з Заходом, відмову від силових методів розв’язання міжнародних проблем.

· Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.

· Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

· Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

· Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули зміцнити власну владу, а й виступали за оновлення держави та суспільства.

Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. її метою було виправити деформований соціалізм, врятувати систему, надати існуючому соціалізмові «людське обличчя». Почалися процеси демократизації суспільства, активізація громадської думки,поліпшення економічних показників тощо. Проте перебудова гальмувалась через спрощений командний підхід до реформування.

Стара система працювала й далі за інерцією, не було узгодженої концепції реформування, занадто вузьким було коло реформаторів у самій КПРС, а вузька соціальна база для проведення реформ не сприяла їх успіхам.

Проте перебудова залишається об'єктивно існуючим історичним періодом з чіткими хронологічними межами, тобто бід проголошення курсу на перебудову — до розпаду КПРС і СРСР.

Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду.

Перебудовчі процеси в СРСР супроводжувались лібералізацією. Послабленням старої політичної системи скористалися народи Радянського Союзу для боротьби за досягнення суверенітету.
У всіх республіках різко активізувалися національно-демократичні сили. Загострилися міжнаціональні відносини.

Український національний рух розвивався у двох напрямах: перший – уособлювали українські дисиденти, другий – частина партійна радянської номенклатури.Позиції цих груп поступово зближувались для досягнення спільної мети – здобуття незалежності.
Серед дисидентських об’єднань активно діяли:
утворений 1987 року в Києві «Український культурологічний клуб» (УКК), роботу якого висвітлювала самвидавська преса, радіостанції «Свобода», «Голос Америки»;ü
на початок 1988 року відновила роботу Українська гельсінська спілка (УГС), яка проголосила необхідність створення суверенної України. Лідером був Левко Лук’яненко;ü
у 1987 році у Львові було засноване «Товариство Лева»;ü
у 1988 році в Київському університеті – неформальне товариство «Громада»;ü
починають відбуватися страйки, мітинги, під тиском громадської думки Верховна Рада УРСР у жовтні 1989 року прийняла Закон «Про мови в Українській РСР».ü
Люди дізнаються про Сталіна, репресії, голодомор, звертають увагу на необхідність реабілітації жертв політичних репресій, вшанування пам’яті невинно репресованих, зростає соціальна активність молоді, яка в Києві в 1989 році офіційно виступила за скасування викладання у вузах «Марксизму-ленінізму», скасування парткомів, комсомолу;
починається релігійне розкріпачення, в українському суспільстві все більше поширюються релігійні настрої, люди виступають за відродження української греко-католицької та української автокефальної православної церков;ü
виступають із страйками шахтарі, головною причиною яких була невирішеність багатьох економічних і соціальних питань, за покращення умов праці – реконструкцію, технічну оснащеність;ü

54Проголошення незалежності України в умовах розпаду СРСР.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України переважною більшістю голосів (346 з 450) прийняла Акт про проголошення незалежності України. Комуністична більшість в парламенті, деморалізована провалом бунту, не чинила відкритого опору цьому рішенню. Крім того, в ситуації, що склалася, частина комуністичної номенклатури вважала вигіднішим для себе існування саме суверенної України і свідомо підтримала Акт про незалежність. Таким чином, на карті світу з'явилася нова суверенна демократична держава - Україна. З метою всенародної підтримки цього історичного акту, було вирішено провести 1 грудня республіканський референдум.

1 грудня 1991 р. на виборчі ділянки з'явилися близько 32 млн жителів України. За підтвердження Акту про незалежність України виступили 90,3 % опитаних. Таким чином, абсолютна більшість українського народу однозначно висловилися за існування суверенної, демократичної української держави.

55 Пошуки шляхів виходу з кризи радянської системи М. Горбачовим. Дати оцінку керівництву України.

Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури М.С. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи і, насамперед, її застійної економіки. Назву «Перебудова» набула політика реформ, яку проводив М. Горбачов у пошуку шляхів виходу з кризи.
М. Горбачов в квітні 1985 р. виступив на Пленумі ЦК КПРС з ініціативою розпочати в СРСР реформи.
Він вважав за необхідне шляхом реформ прискорити науково-технічний прогрес, поліпшити управління народним господарством, зміцнити виконавчу дисципліну.
Пленум ЦК КПРС схвалив пропозиції М. Горбачова. В 1986 р. на ХХVІІ з’їзді КПРС (а потім на ХХVІІ з’їзді КП України) на основі пропозицій М.Горбачова і висновків квітневого 1985 року пленуму були прийняті документи про основні напрямки економічного і соціального розвитку на 1986-1990 і на період до 2000 р.
Було демократизовано виборчу систему на засадах багатомандатності. Усуваються з посад корумповані партійні керівники.
У 1987 р. започатковане утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами. М. Горбачов здійснював політику гласності Була скасована цензура, припинилось глушіння закордонних радіостанцій М. Горбачов підписав з США договори про обмеження стратегічних озброєнь. Почалося скорочення зброї; З 1988 р. прискорилась інфляція

Під тиском міжнародної громадськості Горбачов вивів радянські війська з Афганістану і з європейських соціалістичних країн

Що стосується ходу «перебудови» в Україні, то партійне керівництво очолюване В. Щербицьким, робило максимум, щоб все залишалось по-старому. У вересні 1989р. в Києві відбувся очікуваний пленум ЦК КПУ, який проходив за участю М.Горбачова. «У зв’язку з виходом на пенсію» було звільнено від обов’язків І серетаря В. Щербицького. Таємним голосуванням І секретарем ЦК республіки обрали Володимира Антоновича Івашка, якого ще в 1990р. обрали Головою Верховної Ради УРСР

56 Процес формування сучасної території України та його історичні передумови.

Сучасна Україна як незалежна держава з'явилася на політичній карті Європи наприкінці 1991 р. Формування її території було тривалим і складним. Найдавнішими державними утвореннями, які виникли на землях України, були Скіфська держава (VII—III ст. до н. е.) і Боспорське царство (VI ст. до н. е. — IV ст.). А першою слов'янською державою — племінне об'єднання антів (IV—VI ст.), які жили на землях від Полісся до Чорного моря. Український історик Михайло Грушевський вважав його праукраїнською державою.

У найдавніших літописах згадуються східнослов'янські племена: поляни, сіверяни, древляни, бужани, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати, які заселяли в VII—VIII ст. великі території. Вони стали основою формування української нації. У IX—X ст. їхні землі були об'єднані навколо Києва як політичного та економічного ядра. Княжа держава Київська Русь простягалася від Чорного моря до Балтійського, від Східних Карпат до верхньої течії Волги. Вона проіснувала до XII ст., а потім розпалася на окремі князівства, більшість з яких були розбиті татарами в XIII ст. І лише Галицьке і Волинське князівства, об'єднавшись наприкінці XII ст. в Галицько-Волинську державу, зуміли зберегти незалежність і проіснували до 1340 р.

Із середини XIV ст. і аж до початку XX ст. формування території нашої країни відбувалося в складі інших держав: спочатку Литви і Польщі, а згодом — Росії. У XVI ст. в степовій частині нижнього Дніпра сформувалось українське запорізьке козацтво, яке створило своєрідну християнську демократичну республіку — Військо Запорозьке. Як Гетьманська держава вона поширилася на значну територію в ході національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти в середині XVII ст. (мал. 2). Проте вже в 1686 р. територію України було поділено по Дніпру між Росією і Польщею. Наприкінці XVIII ст. вся Правобережна Україна і Волинь відійшли до Росії, а Галичина і Буковина — до Австрії.

Упродовж XIX ст. територія, заселена українцями, збільшилася майже на третину і досягла узбереж Чорного та Азовського морів і річки Кубані. На цій території в 1917—1918 рр. виникли три держави: Українська Народна Республіка (УНР) зі столицею Києвом, Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) зі столицею Харковом та Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) з центром у Львові. На початку 1919р. УНР і ЗУНР проголосили об'єднання (злуку) своїх земель. Проте у вихорі воєнних лихоліть українській державі не судилося утвердитись як незалежній.

Після падіння УНР українську територію було поділено між чотирма країнами: УРСР (центральна і східна частини), Польщею (західна частина), Румунією (Буковина), Чехо-Словаччиною (Закарпаття). З 1922 по 1991 р. УРСР входила до складу СРСР і мала лише формальні ознаки державності. У процесі формування її кордонів з республіками Радянського Союзу до них відійшли українські території — північ Чернігівщини, схід, Слобожанщини і Кубанщина — до Росії, Берестейщина і Пінщина — до Білорусі. У 1934 р. столицю УРСР було перенесено з Харкова до Києва. У 1939р. до складу УРСР увійшла частина західноукраїнських земель — Волинь і Галичина, у 1940 р. — Північна Буковина і частина Бессарабії. Та повністю сформувалася державна територія України після Другої світової війни. У 1945 р. остаточно було встановлено кордон з Польщею (частина земель при цьому опинилася за межами України) і приєднано Закарпаття. У 1954 р. Україні зі складу Росії було передано Крим. Після цього державна територія України не змінювалася. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. Відтоді наша країна є суверенною і незалежною.

57 Дайте оцінку багатопартійності українського політичного руху. Назвіть сучасні політичні партії та їх лідерів.

Після виключення з Конституції СРСР ст.6, яка юридично закріплювала керівну роль КПРС (це рішення було прийняте на лютневому 1990 року Пленумі ЦК КПРС) стало можливим офіційне створення інших політичних партій. Першими почали формуватися праві партії:
Українська національна партія (УНП) утворилася в 1989 році у Львові – за відновлення УНР, проголошеної ЦР в січні 1918 року;ü
Українська християнсько – демократична партія (УХДП);ü
Українська народно – демократична партія (УНДП);ü
національно – центристські партії:
Українська республіканстка партія (УРП), утворена на базі Української гельсінської спілки у квітні 1990 р., очолював її юрист, почесний голова Л.Лук’яненко;
демократична партія України (ДПУ), головою було обрано Ю.Бадзьо;
в 1990р. були утворені соціал – демократичні партії: СДПУ і ОСДПУ (об’єднана);
вкінці вересня 1990 р.була створена екологічна партія «Партія зелених України» (ПЗУ), яку очолив Ю.Щербак
Ці партії виступали проти КПРС, за створення національних збройних сил, незалежність України.
Всього за період 1989 -1990 рр. було створено в Україні понад 20 партій, які об’єднували майже 30-тис. осіб.
Економічна і політична криза суспільства негативно позначилася на становищі Компартії України. Протягом 1990 – 1991 рр. її залишили сотні тисяч членів. У січні 1990 р. в КПРС з’явилася група реформаторів що оформилася в Демократичну платформу. Згодом координаційна рада Демплатформи вирішила вийти з КПУ і утворити нову партію, яка одержала назву Партія демократичного відродження України (ПДВУ).
До 1991 р. КПРС, КПУ лишалися правлячими партіями, під контролем яких знаходилося суспільство і держава.

Всеукраї́нське об'є́днання «Свобо́да» Лідер партії — Олег Тягнибок.

Па́ртія регіо́нів. Лідером партії є Микола Азаров

Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» Лідер партії Юлія Тимошенко

58 Спроба державного перевороту в СРСР (1991 рік). Акт проголошення незалежності України.

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громад ських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова джувалася жорстка цензура над засобами масової інфор мації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридич ної сили на території УРСР. Народний Рух України закликав спів вітчизників не підкорятися волі заколотників, створюва ти структури активного опору, вдатися до всеукраїнсько го страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опо зиція в республіканському парламенті — засудила держа вний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих вій ськових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії краї ни було покінчено. Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. 30 серп ня Президія Верховної Ради України заборонила діяль ність Компартії України як складової частини КПРС. Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному бе резі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відігра ло ключову роль у

придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.
Акт проголошення незалежності Докладніше: Акт проголошення незалежності України

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Іс торичний документ виняткового значення для долі укра їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:
«
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення

59 Історичне значення проголошення незалежності України. Вибори першого президента України.

Проголошення незалежності України стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідного періоду, суть якого – у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері – від тоталітаризму до демократії; в економічній – від командної до ринкової економіки; у соціальній – від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній – від об’єкта до суб’єкта геополітики. В цілому мало бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» до власної державності, від формальної незалежності – до реального суверенітету.

Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому б змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але 2-й тур не знадобився. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за вийнятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл.

60 Охарактеризуйте основні засади Конституції України - основного Закову державі.

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України. Конституція – це Основний Закон держави, складається з 161 статті, які об’єднуються у 15 розділів. Починається Конституція вступом, де викладена мета прийняття Конституції.
Конституцію України було складено у відповідності до кращих зразків міжнародного права, спрямованого на захист демократії і свободи громадян.ü
Конституція закріпила статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави. Форма держави – республіка, джерело влади – народ, державна влада розподіляється на законодавчу, виконавчу, судову:ü
законодавчу – Верховна Рада України;
виконавчу – Кабінет Міністрів України, який очолює прем’єр – міністр;
судову – системи судів, Прокуратури, Конституційний суд.
Державна мова – українська.
Державні символи: Державний Прапор України – блакитно-жовтий, Державний Герб України – тризуб, Державний Гімн України - мелодія М.Вербицького, слова – Чубинського «Ще не вмерла України».
Глава держави – Президент, який обирається один раз у п’ять років прямим всенародним голосуванням.
Конституція визначає:
права, свободи, обов’язки громадянина;ü
порядок проведення виборів і органів влади;ü
функції всіх гілок влади – законодавчої, виконавчої, судової;ü
правовий статус Президента, порядок його обрання;ü
територіальний устрій як унітарної держави (село, селище, район, область, місто, Крим);ü
правовий статус Автономної республіки Крим;ü
порядок внесення змін до Конституції України;ü
права і обов’язки органів місцевого самоврядування (сільради, міської ради, районної ради, обласної ради).ü
Конституція законодавчо закріпила демократичні завоювання народу України.