Галузі краєзнавства

1. історичне
2. етнографічне
3. літературне
4. культурно-мистецьке
5. географічне
6. туристичне
7. регіоналістика

5. Джерела національного краєзнавства

Сучаснв тенденції розвитку історичного краєзнавства не тільки розширили його функції, а і перетворили його у синтетичну науку. Відповідно і джерельна база історичного краєзнавства набуває характеру, ознак самостійного, виокремленого предмету дослідження, бо має багатогалузеве походження і різноманітні види. Нині значно розширилась структура джерельної бази, більше уваги приділяється дослідниками проблемам вірогідності та автентичності носіїв інформації.

До основних джерел краєзнавства прийнято відносити:

1. джерела краєзнавчої бібліографії;

2. картографічні джерела (архіви музеїв, державні архіви);

3. археологічні джерела: а) археологічні пам’ятники; б) археологічні розкопки і розвідки, їх описання і публікація; в) археологічні музеї.

4. етнографічні матеріали: а) фольклор; б) житло, побут; в) одяг, прикраси.

5. офіційні джерела ( архівні документи )

6. усні джерела (усна народна творчість: казки, легенди, думи, пісні, прислів'я і приказки, топоніми і антропоніми.тощо);

7. статистичні джерела;

8. друковані джерела (підручники, довідники, енциклопедії,путівники, карти, журнали, газети тощо);

9. епістолярна спадщина (приватне листування) та джерела мемуарного характеру

10. пам'ятки історії та культури, пов'язані з історичними
подіями в житті краю, розвитком суспільства і держави,а також твори матеріальної і духовної діяльності, які мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність: а) пам’ятники мистецтва; б) зразки прикладного мистецтва; в) скульптура; г) народні традиційні ремесла і промисли.

11. результати спостережень за об'єктами і процесами природи краю;

Краєзнавча бібліографія, як і бібліографія взагалі, — це важ­ливий засіб збору інформації про літературу, яка вийшла в ми­нулому і виходить тепер. її завданням є виявлення, облік, ха­рактеристика і пропаганда краєзнавчої літератури. Краєзнавча бібліографія досить різноманітна за видом видань, за призна­ченням і повнотою відбору літератури, за періодичністю випус­ку і періодом, який охоплюється, за тематикою. Майже в усіх обласних, а також у багатьох міських і районних бібліотеках, крім загальних каталогів, є спеціальні каталоги краєзнавчої літератури.

Картографічні джерела. У краєзнавчих дослідженнях кар­ти слугують як джерелом інформації, так і засобом для демон­страції результатів, одержаних іншими способами. Турист-краєзнавець може нанести на карту зібрані ним нові дані про природу краю, населення і господарство, позначити центри народних художніх промислів, місцеві пам'ятки. Отже, карта виступає як своєрідне джерело знань, одночасно вона є і підсумком краєзнавчої діяль­ності.

Офіційні (архівні) джерела — це матеріали державних архівів, що є охоронцями багатовікової документальної спадщини як величезного народ­ного надбання. Краєзнавчі дослідження ведуться також на ма­теріалах, які зберігаються в обласних архівах. Слід згадати й про архіви в музеях (державних, громадських, художніх, ме­моріальних, краєзнавчих) і в бібліотеках.

Прикладом архівних джерел можуть служити львівські зі­брання стародруків. Так, у Львові знаходиться Архів карт (ко­лишні офіційні назви: Цісарсько-королівський архів када­стрових карт, Архів кадастрових карт, Архів карт), заснова­ний 01.11.1824 р. для використання та збереження кадастру території Галичини і Буковини. Картографічна колекція Льво­ва — це найбільша картографічна колекція ЦДІА України. Ко­лекція карт та планів (Ф. 742) нараховує 2045 справ і становить комплекс картографічних документів, зібраний у 1375—1943 рр. Значні картографічні колекції є також у ЛНБ НАНУ імені Ва­силя Стефаника та в НБ ЛНУ імені Івана Франка.

Усні джерела. Мова як найдавніший засіб спілкування лю­дей зберігає багатющі відомості про життя в різні епохи. Кана­лом передачі цих відомостей є усна народна творчість: казки, легенди, думи, пісні, прислів'я, приказки тощо. До усних крає­знавчих джерел слід віднести і бесіди, які, зазвичай, реалізу­ються у вигляді зустрічей з "цікавими людьми".

Спостереження — це одне з вагомих джерел краєзнавства. У туристично-краєзнавчій роботі з учнями і студентами спосте­реження за природою і продуктами суспільної діяльності орга­нізовують, передусім, учителі біології і географії, викладачі.

6. Історія краєзнавчого руху в Україні.

Краєзнавство на українських теренах має свою давню історію. Перші відомості краєзнавчого характеру містять уже давньоруські літописи, а також місцеві літописні хроніки (т. зв. "малі літописи") пізнішого часу.

Українські дослідники М.Костриця та М.Пістун розробили періодизацію національного краєзнавства

4 ПЕРІОДИ (ксерокс)

І. стихійно-описовий етап (140 тис. рр. тому – ХVІІ ст..) поділяється на найдавніший, античний та середньовічний періоди

ІІ. цілеспрямовано-описовий етап.(поч.. ХVІІІ – сер. ХІХ ст..)

(зародження наукового краєзнавства): анкетно-описовий, експедиційний, статистичний періоди.

ІІІ. Становлення українського краєзнавства (ост. третина ХІХ – поч.. ХХ ст..)

ІV. Організація українського краєзнавства (20-30 рр. ХХ - сьогодення)

Дата добавления: 2015-05-26