Право державної власності

Особливістю набуття права власності Українським народом є те, що у кожному разі воно може відбуватися лише на підставі спе­ціального вольового рішення уповноваженого на те органу держав­ної влади. Таке рішення за своєю суттю і актом публічної влади (актом управління) і має бути вчинене у формі, встановленій законом для відповідних актів (закон України, постанова Верховної Ради тошо).

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону (ч. З ст. 324 ІДК). Отже, кожен має гарантований Конституцією та ЦК доступ до користування природними об'єктами права власності Українського народу, але таке користування має відбуватися у порядку і межах, встановлених законом.

Коли йдеться про здійснення права власності на майно, яке є влас­ністю Українського народу, слід зазначити, ідо воно може відбува­тися як через згадані вище органи, так і безпосередньо народом шляхом вирішення відповідних питань на всеукраїнському референ­думі. Наприклад, лише таким шляхом може вирішуватися питання про зміну кордонів держави, тобто передачу чи набуття частини її території — землі, яка належить Українському народу.

Відповідь на це питання певною мірою дає ч. 2 ст. 324 ЦК, яка встановлює, що від імені Українського народу права власника здій­снюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією. Отже, управління майном від імені народу здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві ради, а також уповноважені ними державні органи. При цьому органи державної влади та місцевого самоврядування не є власниками того майна, що належить до об'єктів права власності Українського на­роду. Повноваження цих органів визначені Конституцією та іншими нормативними актами, але в цілому їх повноваження стосовно цього майна зводяться лише до здійснення права управління зазначеним майном.

Відповідь на це питання міститься у ч. 2 ст. 2 ЦК, яка передбачає, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Оскільки народ, хоча і з деякими засте­реженнями, може бути визнаним суб'єктом публічного права, то, очевидно, так само він має бути визнаним і суб'єктом цивільних відносин, а, відтак, може бути і суб'єктом права власності.

З урахуванням наведеного положення та загальної концепції пра­ва власності, сформованої у вітчизняній цивілістиці і відображеної у ЦК, право власності Українського народу може бути визначене як можливість народу через уповноважені державні органи або безпосе­редньо використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися тощо) майно, котре йому належить відповідно до Конституції.

Право власності Українського народу

Право публічної власності

Стаття 324 ЦК відтворює положення ст. ІЗ Конституції, в якій закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, при­родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

У зв'язку з тим, що в етнодержавознавстві іноді ставиться під сумнів існування самого явища "Український народ"', виникає питання, чи можна взагалі вважати Український народ суб'єктом (учасником) цивільних відносин?

Оскільки Український народ визнається суб'єктом права влас­ності нарівні з іншими учасниками цивільних відносин, виникає питання, чи не призведе це до "подвійною" права власності на такий об'єкт як земля?

На думку одних авторів, Конституція відображає ставлення до землі (право на землю) Українського народу як до території держа­ви, як до об'єкта природи, а не до конкретних ділянок, розмежованих на земельній території держави для спеціального використання. Інші науковці пропонують розрізняти ті випадки, коли право влас­ності на землю зачіпає інтереси суспільства в цілому -—тоді земля визначається як об'єкт права власності Українського народу (і дер­жави відповідно), і ті випадки, коли згідно з Конституцією людині належить і гарантується право власності на землю^[36].

Дата добавления: 2015-05-31