Виконання зобов'язань

Виконання зобов 'язання — це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов 'язання, що існує між ними.

Вимоги до виконання зобов'язань визначають, насамперед, прин­ципи — закріплені в законі основоположні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах.

У літературі називають різні принципи виконання зобов'язань. Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який перед­бачає, шо сторони мають не тільки виконувати зобов'язання на­лежним чином і реально, але й створювати контрагенту найбільш сприятливі умови і надавати допомогу в цьому^[57]. Називають також принцип економічності, який передбачає взаємне врахування економічних інтересів контрагентів, та принцип реального виконан­ня зобов'язання, суть якого полягає в тому, що стягнення неустой­ки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника обов'язку ви­конання зобов'язання в натурі (ст.ст. 552, 622 ЦК). Деякі автори вказують також на принцип стабільності зобов'язань, посилаючись при цьому на норми ЦК, що передбачають неприпустимість од­носторонньої відмови від виконання зобов'язань і односторонньої зміни їх умов^[58].

Однак, усі названі принципи навряд чи варто виокремлювати. Зокрема, реальне виконання зобов'язання охоплюється поняттям виконання зобов'язання належним чином. Що стосується прин­ципу економічності, то в умовах переходу до ринкових відносин "економічність" є поняттям відносним, оскільки кожен з їх учас­ників, як правило, сам визначає, що йому вигідно, а економічні інтереси сторін часто протилежні. Стабільність договірних зо­бов'язань — це швидше не принцип їх виконання, а певна тенден­ція розвитку договірних відносин.

Таким чином, можна зробити висновок, що визначальним є принцип виконання зобов'язання належним чином, який містить низку вимог щодо його реалізації.

Орієнтири визначення загальних умов належного виконання зо­бов'язань встановлюють ст.ст. 526—545 ЦК, аналіз котрих дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися:

1) щодо належного предмету зобов'язання;

2) належними сторонами;

3) у належний строк;

4) у належному місці;

5) належним способом (і з належним оформленням).

Предмет виконання — це певні матеріальні або духовні блага, в

зв'язку зі створенням або передачею яких було встановлене зо­бов'язання. У предметі виконання виражаються найбільш істотні обов'язки боржника з належного виконання договірного зобов'язан­ня. Це пов'язано з тим, що від належного виконання зобов'язання щодо його предмета залежить питання набуття кредитором саме тих благ, заради яких він вступив у договірні відносини.

Розрізняють виконання зобов'язання залежно від властивостей речей, що є їх предметом, виконання грошових зобов'язань, а також виконання альтернативних і факультативних зобов'язань.

Якщо кредитору повинна бути передана індивідуально-визначена річ, то зобов'язання може бути виконане тільки шляхом надання саме цієї речі. Якщо зобов'язання є родового характеру, то воно вважається належно виконаним при передачі боржником відповідної кількості предметів цього роду.

Загальним правилом є виконання зобов'язання повністю (у пов­ному обсязі). Тому кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.ст. 524, 533 ЦК грошові зобов'язання мають бути вира­жені у вітчизняній валюті, тобто в гривнях. Виняток з цього правила допускається тільки у випадках, прямо передбачених законо­давством.

Проте, оскільки суб'єкти зобов'язань мають можливість визна­чення у зобов'язанні грошових еквівалентів в іншій валюті, виникає потреба коригування цін на момент виникнення зобов'язання і на момент його виконання. У зв'язку з цим ч. 2 ст. 533 ЦК містить спеціальне правило, за яким якщо у зобов'язанні визначено гро­шовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України, за загальним правилом забороняється (ст. 533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"). Використання іноземної валюти на території Укра­їни як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, крім випадків прямо передбачених законодавством, наприклад, Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. № 119.

Сума, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язан­ням, пропорційно збільшується у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Це поло­ження стосується, зокрема, випадків виплат фізичній особі сум від­шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, витрат за договором довічного утримання (догляду) тощо. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду (ч. 2 ст. 535 ЦК). При цьому згідно зі ст. 653 ЦК сторони не вправі будуть вимагати повернення того, що було виконане ними за грошовим зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не вста­новлене договором.

Дата добавления: 2015-05-31