Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань

Слід зазначити, що як відносно визначення видів відповідаль­ності, так і відносно встановлення її форм єдності в юридичній иітературі немає.

Так, поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов'язань існує в 2 формах: у формі стяг­нення збитків і у формі неустойки.

У інших випадках класифікація форм відповідальності наво­диться за іншими підставами. Так, виділяють 2 основні форми від­повідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована).

Перша основна форма полягає в покладанні на винного право­порушника обов'язку з передачі майна, сплати грошей тощо. При цьому характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має безеквівалентний характер.

Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить.

Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основ­них форм.

Зупинимося коротко на недоліках двох наведених концепцій.

Перша з них не вичерпує всі можливі форми відповідальності. Незрозуміло, наприклад, чому з усіх форм забезпечення зобов'язань має виділятися саме неустойка як форма відповідальності, і чому сюди не можна віднести поруку, відносно якої законодавець згадує про відповідальність в тексті ст. 554 ЦК?

Щодо другої з наведених точок зору, то, очевидно, що вона є спробою згрупування різних форм відповідальності. Крім того, приклади, якими ілюструються її положення (нетрудові прибутки, спекулятивні правочини тощо), не повною мірою враховують зміни в житті суспільства і сьогодні важко прогнозувати, наскільки актуальними вони будуть найближчим часом.

Більш вдалим уявляється розподіл форм відповідальності на за­гальні і спеціальні.

Загальною формою відповідальності за невиконання або нена­лежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Ця форма відпо­відальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія. Однак, для притягнення боржника до цивільно- правової відповідальності в формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли. Якщо вони відсутні, застосовуються спе­ціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов'язаннях окремих видів.

Тут слід зазначити, що оскільки стягнення збитків, які виникли внаслідок порушення договору, є загальною формою відповідаль­ності, то відповідне правило безпосередньо передбачене в законі (ст. 611 ЦК). Навіть якщо сторони в договорі не передбачили такий захід відповідальності, то застосування його є можливим і обґрун­тованим.

Отже, стягнення збитків можливе незалежно від спеціальної згадки про це в договорі. Проте, як свідчить практика укладення договорів між громадянами і комерційними структурами, а також між громадянами і державними організаціями, якщо згадка про таку форму відповідальності й міститься в розділі договору про відпові­дальність сторін, то частіше за все це положення формулюється таким чином: "У випадку виникнення збитків у однієї з сторін і о говору з вини іншої сторони, винний відшкодовує збитки в обсязі, порядку і на умовах, передбачених чинним цивільним законо­давством".

Що стосується спеціальних форм відповідальності, то до них, насамперед, слід віднести деякі способи забезпечення зобов'язань, передбачені главою 49 ЦК. Серед таких способів називають неус- юйку, заставу, поруку, гарантію, притримання, завдаток (ст. 546 ЦК). Виникає питання: чи всі вони можуть бути віднесені до заходів відповідальності? Адже у главі 51 ЦК, крім відшкодування збитків, надується лише неустойка.

Очевидно, що не тільки неустойка, але і відшкодування збитків поручителя, і втрата завдатку є за своїм характером заходами від­повідальності, оскільки кожен з них відповідає ознакам цивільно- правової відповідальності, названим раніше. Що ж до тієї обста­вини, що у главі 51 ЦК названа тільки неустойка, то викликане це, передусім, бажанням законодавця дати орієнтири практиці для визначення співвідношення відшкодування збитків і неустойки.

§ 5. Підстави звільнення від відповідальності

Як зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність настає іа наявності підстав (умов), передбачених чинним законодавством. Отже, відсутність цих умов означає, що немає і відповідальності.

Однак можливі ситуації, коли за наявності формальних підстав (фактичного складу) для виникнення правовідносин відповідаль­ності законодавець не вважає доцільним настання таких наслідків. У таких випадках мова йде про звільнення від відповідальності внас­лідок неможливості виконання зобов'язання. При цьому немож­ливість виконання виникає не з вини боржника.

До числа підстав звільнення від цивільно-правової відповідаль­ності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, відносять:

1) провину кредитора;

2) непереборну силу;

3) випадок;

4) інші обставини, що спричиняють неможливість виконання юбов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника.

Вина кредитора як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання передбачена ч. 4 ст. 612 ЦК, в якій зазна­чено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Із змісту цієї норми визначаються умови звільнення боржника від відповідальності, до яких ншіежать:

— протиправність дій кредитора;

— наявність його вини в будь-якій формі;

— причинний зв'язок між винними діями кредитора і неможли­вістю належного виконання цього зобов'язання.

Непереборна сила тлумачиться як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання. Вона може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал тощо), так і соціального (страйк, бойові дії тощо) характеру. її властивостями є:

— надзвичайність (вона виходить за межі звичайних повсякден­них явищ);

— невідворотність (вона не може бути попередженою і подола­ною за сучасного рівня розвитку науки і техніки).

Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а перешкоджання виконанню такого зобов'язання (наприклад, повінь у Закарпатті є прикладом непереборної сили, який не перешкод­жає виконанню зобов'язання з постачання цукру з Вінницької до Одеської областей).

Непереборна сила звільняє боржника від відповідальності в усіх випадках, крім таких, що прямо зумовлені в законі.

Випадок тлумачиться як обставина, яку не можна передбачити, а тому — запобігти в певній ситуації.

Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї над­звичайності, непідконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути вихід з ладу стернового управління внаслідок "втоми металу", відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха тощо.

Нерідко випадок тлумачать як антипод вини, використовуючи дихотомію: винність-випадковість^[61]. У зв'язку з цим може бути зроблений висновок, що йдеться не про звільнення від відповідаль­ності, а про її ненастання у зв'язку з відсутністю складу право­порушення і, зокрема, такого його елементу, як вина.

Однак уявляється, що таке фактичне ототожнення цих понять є невиправданим. У цивільному праві можливою є і відповідаль­ність за неповного складу правопорушення, в тому числі за відсут­ності вини. Можливе також покладання відповідальності на третіх осіб (батьків, опікунів, поручителів, гарантів тощо). Для таких ви­падків безвинної відповідальності може мати значення врахування випадку як самостійної правової категорії. Наприклад, поручитель може бути звільнений від відповідальності за невиконання зобов'язання боржником за наявності випадкової неможливості виконання цього зобов'язання.

Неможливість виконання зобов'язання може виникнути і внас­лідок інших обставин. Наприклад, урядом встановлено мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголоше- ііііїі карантин тошо. На відміну від ненастання відповідальності • 'ре ї відсутність складу правопорушення, тут, насамперед, має бути встановлене не те, чи відсутня вина боржника, а доведена наяв­ність обставини, що перешкоджає виконанню зобов'язання.

Додаткова література:

1. Алексеев С. С. О составе гражданского правонарушения // Право­ведение. — 1958. — № Ї,

2. Васькин В.В., Овчинников И.И., Роговин Л.Н. Гражданско-пра­вовая ответственность. — Владивосток, 1988.

3. Варкалло В. Об ответственности по гражданскому праву. — Ч, 1978.

4. Завидов Б.Д., Гусев О.Б. Гражданско-правовая ответственность: ¹ правочник практикующего юриста. — М., 2000.

5. Матвеев М.К. Основания гражданско-правовой ответствен­ности. — М., 1970.

6. Матвеев М.К. Вина в советском гражданском праве. — К., 1955.

7. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране интересов граждан и организаций. — К., 1988.

8. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. — Саратов, 1973.

9. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Автореф. дис.... канд. юрид. паук. - К, 2002.

Глава 23

Дата добавления: 2015-05-31