Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 10 страница




Стаття 1033 ЦК передбачає, що управителем може бути суб'єкт підприємницької Діяльності. Частина 2 зазначеної статті Кодексу містить положення щодо обмеження органів державної влади, орга­нів влади Автономної Республіки Крим, а також органів місцевого самоврядування бути управителями майном, якщо інше не встанов­лено законом.

На перший погляд, винятком з цього положення є положення ст. 168 ГК (див. також Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності"), яка перед­бачає, що корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповнова­женими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. З зазначеної статті правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо від­повідними органами виконавчої влади у разі якщо:

• держава має 100% часток (акцій) у статутному фонді госпо­дарської організації;

• суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпо­ративні права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;

• не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не від­повідають умовам конкурсу;

• в інших випадках, передбачених законом.

Проте в цьому разі фактично йдеться не про договірне управ­ління корпоративними правами, а про управління ними в силу закону. Тому означені положення не можна вважати винятком з правила ст. 1033 ЦК про обмеження органів влади бути управите­лями майном на підставі договору.

У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи. За змістом ст. 170 ГК уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення на управління корпора­тивними правами держави. Іншими словами, у разі, якщо предметом управління є корпоративні права держави, відповідні відносини взагалі оформлюються не договором управління майном, а догово­ром доручення із поширенням на них ст.ст. 1000—1010 ЦК.

2. Установник управління передає управителеві на певний строк майно в управління.

Згідно зі ст. 1030 ЦК предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Управитель управляє майном відповідно до умов договору з метою досягнення визначених ним цілей. За предметом договір управління майном відрізняється від договору комісії та договору доручення, предмет яких суттєво обмежений, відповідно, вчиненням одного або кількох чітко обу­мовлених правочинів або певних юридичних дій.

Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління гро­шовими коштами прямо встановлено законом (ч. 2 ст. 1030 ЦК). Виняток встановлено, зокрема, Законом "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", ст. 2 якого прямо дозволяє управителю здійснювати управління саме залученими коштами.

Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Згідно зі ст. 1036 ЦК строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

3. Управитель зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління майном.

Положення про те, що управитель діє від свого імені, проте в інтересах установника управління, дозволяє відрізнити договір управління майном від договору доручення, за умовами якого по­вірений діє від імені довірителя. Крім того, ч. 4 ст. 1033 ЦК вста­новлено, що управитель діє без довіреності, обов'язки видачі якої передбачені ст. 1007 ЦК щодо договору доручення.

Згідно зі ст. 1042 ЦК управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, пере­даного в управління.

4. Управління здійснюється в інтересах установника управлін­ня або вказаної ним особи.

Частина 4 ст. 1030 ЦК прямо передбачає, що майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна. Оскільки, як вже зазначалося вище, договір управління майном не тягне переходу права власності до управителя на майно, усе набуте стає власністю установника управління.

Крім того, згідно зі ст. 1034 ЦК вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Непрямо ознаку здійснення управління в інтересах установника управління підтверджує ст. 1038 ЦК, згідно з ч. 2 якої управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє право- чини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У право- чинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

5. Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (ст. 1031 ЦК).

6. Згідно зі ст. 1043 ЦК управитель, який не виявив при управ­лінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установ­никові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку зі здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повно­важень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановле­них обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

7. Договір управління майном припиняється у разі:

• загибелі майна, переданого в управління;

• припинення договору за заявою однієї зі сторін у зв'язку із закінченням його строку;

• смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

• відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

• визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обме­ження його цивільної дієздатності або смерті;

• відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здій­снювати управління майном;

• відмови установника управління від договору з іншої причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

• визнання фізичної особи — установника управління банкрутом;

• повного завершення виконання сторонами договору управ­ління майном;

• дострокового припинення управління майном, якщо це пе­редбачено договором, або за рішенням суду.

У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці до при­пинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.

У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлено договором.

8. Договір управління є реальним, двостороннім, оплатним до­говором; для його укладення, окрім погодження його сторонами усіх істотних умов, необхідна передача майна (ст. 1029 ЦК).

Додаткова література:

1. Білету к Д. П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Клименко Н.І. Стра­хове право України. — К., 1999.

2. Витрянский В. Ответственность по договору перевозки груза // Хозяйство и право — 2001. — № 5. — С. 36—54.

3. Журавлев В.Ф., Лазарева Л. И. Обязательства по страхованию. Учебн. пособие — М., 1995.

4. Журавлев Ю.М., Секерж И.Г. Страхование и перестрахование: теория и практика. — М., 1993.

5. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

6. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

7. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

8. Калпин А.Г. Договоры фрахтования судна. Чартер и коноса­мент. Тексты лекций. — М., 1988.

9. Колпаков Н.Т. Регулирование перевозок во внутреннем вод­ном и смешанном сообщении. — М., 1981.

10. Красько И. О договоре экспедиции // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 6. — С. 24—25.

11. Луць В.В. Контракта у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

12. Михеева Л. Содержание договора доверительного управления имуществом // Хозяйство и право. — 1999. — № 7. — С. 79—81.

13. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К., 2004.

14. Пацурия Н. Правила добровольного страхования как основная форма закрепления условий добровольного страхования // Пред­принимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 7. — С. 14—18.

15. Підприємницьке право. Підручник / За ред. О. В. Старцева. — К., 2005 (600 е.).

16. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 1999.

17. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Бі- рюкова, Ю.О. Заіки. — К., 2004.

18. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

19. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

Глава 29

Договори про передачу грошових коштів

§ 1. Договір позики.

§ 2. Кредитний договір.

§ 3. Договір банківського рахунка.

§ 4. Договір банківського вкладу.

§ 5. Договір факторингу.

§ і. Договір позики

Інститут договору позики врегульований, насамперед, положен­нями гл. 71 ЦК, зокрема, § 1. Іншими правовими актами, що регу­люють означений вид договорів, є ГК (ст.ст. 345—349), Закон Укра­їни від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо­вих послуг" та ін. Питання забезпечення виконання відповідних зобов'язань додатково врегульовано законами України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку", а також Законом "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтя­жень".

До документів судової практики з цього питання належать роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовт­ня 1994 р. № 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних догово­рів", лист Вищого арбітражного суду України від 26 жовтня 2000 р. № 01-3/578 "Про результати узагальнення судової практики вирі­шення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів", оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31 січня 2001 р. № 01-8/97 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)".

Поняття договору позики.

Згідно зі ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикода­вець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зо­бов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Характеристика договору позики.

1. Предметом договору позики є грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, що позикодавець передає у власність позичальнику.

Економічна суть позики полягає в можливості користування чужими речами, визначеними родовими ознаками, в тому числі грошами. Проте у вужчому юридичному розумінні позика зводиться не до користування, а до розпорядження предметом відповідного договору (витрачання грошей, використання палива та інших речей, визначених родовими ознаками), а відтак — до передачі речей, що є предметом договору позики, не у користування, а у власність позичальника. Відповідно, поверненню (тобто зворотному переходу з власності позичальника у власність позикодавця) підлягають не ті самі речі чи грошові кошти, а речі (кошти) такого ж роду, якості (суми).

Поняття речей, визначених родовими ознаками, наводиться у ч. 2 ст. 184 ЦК, згідно з якою річ вважається визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Перехід відповідного майна за договором позики у власність, а не в інший правовий режим відрізняє цей договір від схожого дого­вору — договору позички (гл. 60 ЦК). Останній передбачає пере- дання речі в користування протягом встановленого строку, тому предметом цього договору на відміну від договору позики, можуть бути лише індивідуально визначені речі і, відповідно, не можуть бути речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти.

(51 Сторонами договору позики є позикодавець і позичальник. За загальними положеннями цивільного законодавства ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі суб'єкти під­приємницької діяльності. Зазначені суб'єкти можуть вільно укла­дати договори позики, предметом яких є речі, визначені родовими ознаками (окрім грошей). Якщо ж предметом договору позики є грошові кошти, можливість та умови його укладення тим чи іншим суб'єктом залежать від того, чи укладається відповідний договір у зв'язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності, чи ні.

Якщо договір позики грошей укладається не у зв'язку зі здій­сненням особами підприємницької діяльності, обмежень щодо статусу його сторін немає. Проте спеціальне законодавство вста­новлюєОбмеження щодо укладення договорів позики грошових коштів, якщо таке укладення здійснюється сторонами у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

Так, за змістом ст. 4 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику вважається фінансовою послугою; такі послуги, у свою чергу, згідно з вказаним Законом надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. Законодавство прямо не передбачає права фізичних осіб здійснювати підприємницьку діяль­ність із надання коштів у позику, тому таку діяльність і, відпо­відно, укладення договорів позики можуть здійснювати лише юридичні особи.

Юридичні особи для одержання можливості надання грошових позик на постійній основі (як виключний вид діяльності — ст. 1

Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") повинні набути статусу фінансових установ; окремі фінансові послуги (в тому числі надання позик) можуть систематично (3 і більше разів протягом календарного року) нада­ватися юридичними особами, які такого статусу не мають, у поряд­ку, встановленому Положенням про надання окремих фінансових послуг юридичними особами — суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Означене Положення передбачає порядок взяття юридичної особи, яка сис­тематично надає відповідні фінансові послуги, або уклала хоча б один договір про надання фінансових послуг на загальну суму, що перевищує 80000 грн., на облік у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (крім випадків, коли фінансові послуги, зокрема позики, надаються особам, які знаходяться з по­зикодавцем в трудових відносинах).

3. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Крім того, за положеннями ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника про­центів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не пере­вищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяль­ності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

4. Строк повернення позики встановлюється в договорі; строк, щоправда, не є істотною умовою договору позики. Якщо догово­ром не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодав­цеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування гро­шової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

5. Згідно зі ст.ст. 625, 1050 ЦК якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час простро­чення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо позичаль­ник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549—552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати про­центів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повер­нути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Статтею 1052 ЦК передбачений особливий спосіб забезпечення виконання договору позики. Так, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позико­давець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати про­центів, якщо інше не встановлено договором.

6. Договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно, позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Договір позики укладається у письмовій формі, якшо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа — незалежно від суми. На під­твердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК).

§ 2. Кредитний договір

Кредитний договір є різновидом договору позики. На це, зокрема, вказує норма ч. 2 сг. 1054 ЦК, яка поширює на відносини за кре­дитним договором положення § 1 гл. 71 ЦК, що регулює позику, зі специфічними ознаками, притаманними суто інституту кредиту­вання, встановленими § 2 зазначеної глави ЦК, а також іншими нормативними актами.

Поняття кредитного договору.

Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінан­сова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених дого­вором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Характеристика кредитного договору.

1. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.

Класифікація кредитів за предметом відповідного договору, що міститься в п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку під­приємств" і передбачає надання фінансових, товарних, інвести­ційних податкових кредитів та кредитів під цінні папери, що засвід­чують відносини позики, не змінює уявлення про предмет кредит­ного договору як грошові кошти. Наприклад, підпункт 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону визначає товарний кредит як товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Проте предметом кредитного договору в цьому разі є не товари, а опосередковано грошові кошти, які повинні бути сплачені за них, проте в силу кредитного договору сплачуються отримувачем товарів (позичаль­ником) на умовах відстрочення або розстрочення платежу.

Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законо­давством. Так, наприклад п. 1.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 270, містить застереження про можливість одержання означених кредитів лише в безготівковій формі.

2. На відміну від договору позики, за яким його предмет переда­ється позичальнику у власність, ЦК не містить подібного поло­ження стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов'язок кредитодавця "надати грошові кошти". Це обумовлено залежністю надання коштів кредитодавцем від виконання позичальником умов кредитного договору. Наприклад, у разі недотримання принципу цільового використання коштів, отриманих в кредит, що вста­новлюється в договорі (ч. З ст. 1056 ЦК), кредитодавець має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору (ч. 2 ст. 348 ГК).

Також кредитодавець має право відмовитися від надання пози­чальникові передбаченого договором кредиту частково або в повно­му обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде поверне­ний. Позичальник, у свою чергу, має право відмовитися від одер­жання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитода- вець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяль­ності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу "позичаль­ника" (тобто можливість отримання ними кредиту) залежить від положень нормативних актів, що встановлюють особливості укладення кредитних договорів того чи іншого віщу, а також у кінцевому підсумку — від волі кредитодавця — особи, яка надасть грошові кошти. Наприклад, п. З Правил торгівлі у розстрочку дозволяє продаж товарів у розстрочку фізичним особам, які мають постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарської діяльності (продавець). Що сто­сується власне кредитодавця, під час прийняття рішення про вида­чу кредиту ним аналізується як кредитоспроможність позичальни­ка, так й інші чинники (напрями використання грошових коштів, забезпеченість виконання кредитного договору тощо).

Можливість набуття статусу кредитодавця пов'язана зі статусом особи, що надає кредит того чи іншого виду. Так, кредитодавцем за договором фінансового (в тому числі банківського) кредиту може бути банк або інша фінансова (кредитна) установа — підпункт 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. З сг. Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". "Іншою фінансовою установою", терміноло­гією ст. 1054 ЦК, що надає кредити такого виду, є, зокрема, кредит­на спілка (див. Закон України від 20 грудня 2001 р. "Про кредитні спілки").

Перелік потенційних кредитодавців за договорами товарного кредиту (термінологією ст. 1057 ЦК та ст. 347 ГК — комерційних кредитів) міститься у п. 2 Правил торгівлі у розстрочку, за змістом якого кредитодавцями можуть бути:

• суб'єкти господарської діяльності, що засновані на державній власності чи на власності відповідної територіальної громади;

• суб'єкти господарської діяльності системи споживчої коопера­ції, перелік яких затверджується правліннями районних споживчих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єкти господарської діяльності, що належать до сфери управління Укооп­спілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;

• суб'єкти господарської діяльності інших форм власності від­повідно до їх установчих документів.

4. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від позики, яка допускає безоплатне користу­вання майном, сплата процентів за договором про надання кредиту за загальним правилом є обов'язковою. Згідно з ч. З ст. 346 ГК про­центна ставка, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере кредитодавець, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кре­дитів забороняється, крім випадків, передбачених законом (див., зокрема, ч. 1 ст. 17 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про іннова­ційну діяльність", яка дозволяє повне або часткове (до 50%) безвід- соткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритет­них інноваційних проектів за рахунок коштів державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів).

5. Згідно зі ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Кредитний договір на відміну від договору позики є консенсуаль- ним договором і набирає чинності з дня досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Кредитодавець має право від­мовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обста­вин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Класифікація кредитів.

В нормативно-правових актах існує кілька класифікацій кре­дитів. Зокрема, окрім класифікації кредитів за ознакою предмета відповідного договору, що міститься в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств", інші види кредитів зазначені у Методичних рекомендаціях щодо ведення бухгалтерського обліку кредитною спілкою та об'єднаною кредитною спілкою, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 грудня 2003 р. № 171. Пункт 3.1 цього документа класифікує кредити за такими ознаками:

1) за строком користування:

• з терміном погашення до 3 місяців включно;

• з терміном погашення від 3 до 12 місяців включно;

• з терміном погашення більше 12 місяців;

2) за цільовим призначенням:

• споживчі;

• підприємницькі;

3) за рівнем забезпеченості:

• незабезгіечені;

• забезпечені (застава, завдаток, неустойка, порука, притримання, гарантія);

4) за рівнем дотримання позичальником встановленого режиму сплати:

• кредит з нормальним режимом сплати;

• прострочений кредит. Простроченим є кредит, за яким пору­шення встановленого режиму сплати не перевищує 365 днів;

• неповернений кредит. Неповерненим є кредит, за яким пору­шення встановленого режиму сплати перевищує 365 днів;

• безнадійний кредит. Безнадійним є кредит, за яким існує впевненість у його неповерненні та за яким є підтвердження про неможливість здійснення стягнення або минув термін позовної давності. Рішення про визнання кредиту безнадійним приймається кредитним комітетом у порядку, визначеному відповідним поло­женням.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 299; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.069 сек.