Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 15 страница

Подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ. Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною. Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник кон­курсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї за набувальною давністю.

§ 2. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

Згідно зі ст. 1158 ЦК якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслід­ків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Гака особа зобов'язана при першій нагоді повідомити особу, чий майновий інтерес вона захищає своїми діями, про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін засто­совуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'яза­на вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її до­ручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані зі вчи­ненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Особа, яка без доручення вчиняє дії, діє на свій ризик і на свій розсуд. Вона самостійно оцінює можливі витрати, яких вона зазнає, вчинивши дії в майнових інтересах іншої особи, та співвідносить їх

13 обсягом шкоди цим інтересам, якої вдасться уникнути, вчинив­ши такі дії. Витрати повинні бути виправдані обставинами, за яких були вчинені дії (ст. 1160 ЦК); саме у такому разі фактичні витрати можуть заявлятися до відшкодування. В іншому випадку, а також якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, зроблені витрати не підлягають відшкодуванню.

§ 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

Стаття 1161 ЦК містить безумовний обов'язок держави відшко­дувати шкоду, завдану особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, у повному обсязі.

Як особа-рятувальник може найчастіше виступити фізична особа, яка, рятуючи іншу фізичну особу, може зазнати як майнової, моральної шкоди, так і шкоди для свого здоров'я. Наприклад, рятуючи особу на пожежі, рятувальник може зазнати опіків різного ступеню тяжкості, ушкодити одяг, взуття, а також зазнати мораль­них травм. Проте юридична особа також може стати рятувальником, наприклад, беручи на себе витрати, пов'язані з невідкладним ліку­ванням хворого, його транспортуванням до медичної установи, від­повідно набуваючи права вимагати їх відшкодування від держави.

Особа-рятувальник не повинна мати відповідних повноважень на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Відповідними повноваженнями особа може наділятися, зокрема, в силу викону­ваних нею функцій. Іншими словами, особа не повинна бути про­фесійним рятувальником, який відповідно до Закону України від

14 грудня 1999 р. "Про аварійно-рятувальні служби" визначається як особа, яка має відповідну спеціальну підготовку, атестована на здатність до проведення аварійно-рятувальних робіт і безпосередньо бере у них участь, має спеціальну фізичну та психологічну підго­товку та відповідає за її підтримання — наприклад, працівник дер­жавної пожежної охорони зобов'язаний захищати життя і здоров'я громадян від пожеж. Шкода, заподіяна особам в силу виконання ними трудових обов'язків із рятування, відшкодовується не на під­ставі ст. 1161 ЦК, а за правилами спеціального законодавства — наприклад, згідно зі ст. 23 Закону України від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку" особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або по­ранення (контузії, травми чи каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби.

Загроза шкоди, настання якої своїми діями відвертає рятуваль­ник, повинна бути реальною. Уявна шкода не підлягає відшкоду­ванню. Тобто, загроза настання шкоди для життя і здоров'я особи повинна бути очевидною; очевидність несприятливих наслідків оцінює рятувальник, а згодом — держава, яка приймає рішення про відшкодування шкоди.

Крім того, відшкодуванню підлягає шкода, завдана рятувальнику, який рятував майно іншої особи. Згідно зі ст. 1162 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. При цьому не має значення кому на­лежить врятоване майно — фізичній чи юридичній особі, яку воно має форму власності тощо. Держава, керуючись конституційним приписом про те, що людина є найвищою соціальною цінністю, бере на себе витрати щодо відшкодування шкоди, завданої ушкод­женням здоров'я чи смертю рятувальника. Істотна цінність майна визначається в кожному випадку окремо.

Крім суто матеріального відшкодування заподіяної шкоди, держава заснувала спеціальні відзнаки морального заохочення ря­тувальників. Так, за змістом ст. 7 Закону України від 16 березня 2000 р. "Про державні нагороди України" за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей, а також в інших випадках в умовах, пов'язаних з ризиком для життя, особи можуть бути відзначені орденом "За мужність" І, II, III ступеня.

Щодо відшкодування шкоди, завданої майну особи, яка без від­повідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, вона відшкодовується апасником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального ста­новища. Розмір відшкодування шкоди в цьому випадку не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

§ 4. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

Згідно зі ст. 1163 ЦК фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загро­жує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Небезпека в актах законодавства, а також в інших статтях гл. 81 ЦК тлумачиться за допомогою тотожної категорії "загроза", яку в контексті цивільного законодавства можна визначити як потенційну можливість заподіяння шкоди здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, якщо є реальні підстави очікувати її запо­діяння. Реальність заподіяння шкоди є оціночним поняттям і визна­чається особою, яка потенційно постраждає від такого заподіяння.

У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:

• вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

• відшкодування завданої шкоди;

• заборони діяльності, яка створює загрозу.

Якшо, незважаючи на вимоги особи усунути загрозу або внаслідок неефективного її усунення, було завдано шкоди, вона відшкодовується на загальних підставах, передбачених ЦК.

Додаткова література:

1. Заїка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

2. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998.

3. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

4. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К., 2004.

5. Підприємницьке право. Підручник / За ред. O.B. Старцева. — К, 2005 (600 с.).

6. Цивільне право України / За ред. O.B. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К, 1999.

7. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Бірю- кова, Ю.О. Заіки. - К., 2004.

8. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

9. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

10. Щербина В. Господарське право України. Навч. посібник. — К, 2002.

Глава 33 Відшкодування шкоди

§ 1. Загальні положення про відшкодування шкоди.

§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм.

§ 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю.

§ 4. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків това­рів, робіт (послуг).

§ 1. Загальні положення про відшкодування шкоди

Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства — зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові не­законними діями органів дізнання, досудового слідства, прокура­тури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади — зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, запо­діяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'яс­неннях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з від­шкодуванням моральної шкоди" та інших.

Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла:

1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим не­майновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юри­дичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлен­ня свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);

2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є непра­вомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права;

3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправо­мірної дії, а не виникати в силу інших факторів;

4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшко­дування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодову­ється у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана право­мірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами.

У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідаль­ності за завдану моральну шкоду — згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправо­мірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

• у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: прини­ження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможли­вість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків.

Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товар­ний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Вер­ховного Суду України "Про судову практику в справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди").

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідаль­ності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немай­нової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, на­явність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається:

• якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не­безпеки;

• якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідаль­ності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, не­законного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

• в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлен­ня в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану мало­літньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

Законодавство передбачає декілька способів відшкодування за­подіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкоду­ванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потер­пілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.

Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виник­ненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потер­пілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм

Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності.

Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань шляхом застосування засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Перевищенням меж необхідної оборони, в свою чергу, згідно з ч. З ст. 36 Кримінального кодексу (КК) України є умисне запо­діяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспіль­ства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Згідно зі ст. 1171 ЦК шкода, завдана особі у зв'язку зі вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивіль­ним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за цих умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкоду­вання на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно.

Згідно зі ст. 1170 ЦК у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.

Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою.

Згідно зі ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Покладанням на цих осіб відпо­відальності за своїх працівників досягається реалізація принципу повного відшкодування шкоди, оскільки роботодавець має більші можливості для цього. Роботодавець, в свою чергу, за ст. 1191 ЦК має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заро­бітку працівника (ст. 132 Кодексу законів про працю України), за винятком випадків покладання на особу повної чи обмеженої від­повідальності.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, а також кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої ді­яльності від імені товариства чи кооперативу. Так само замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими особами.

За ст. 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу міс­цевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, в тому числі в сфері нормотворчої діяльності, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Ними ж відшко­довується шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконни­ми рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб цих органів при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цієї особи.

Незаконними є дії, що порушують встановлений законом або іншим нормативно-правовим актом порядок і умови здійснення органом владних функцій або виходять за межі його повноважень. Шкода, заподіяна правомірними діями державних органів (органів місцевого самоврядування), відшкодуванню не підлягає (наприк­лад, примусове вилучення або знищення майна у передбачених законом випадках). З урахуванням обставин конкретної справи правомірним може вважатися і заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності.

Згідно з п. 2 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 29 грудня 2000 р. № 01-8/795 "Про деякі приписи законо­давства про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій" відповідальність настає у разі заподіяння шкоди:

• у галузі адміністративного управління, тобто управлінської діяльності у формі прийняття (видання) актів обов'язкового характеру. Якщо шкоду заподіяно не у сфері адміністративних відно­син, а в результаті господарської і технічної діяльності (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди), відповідальність настає на загальних підставах відповідно до ст.ст. 1166, 1167 та інших ста­тей ЦК;

• діями службової особи, яка внаслідок свого службового стано­вища (займаної посади) або за окремим дорученням наділена у пев­ній галузі адміністративної діяльності владними повноваженнями щодо невизначеного кола осіб, тобто осіб, що не перебувають у її безпосередньому підпорядкуванні. У визначенні поняття службо­вої особи слід виходити з вимог ст. 2 Закону України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" і ст. 364 КК.

Шкода може бути заподіяна не лише діями, а й бездіяльністю державних чи громадських організацій або їх службових осіб внас­лідок невиконання покладених на них згідно із законом певних функцій, зокрема, пов'язаних з видачею різних актів (ліцензій, дозво­лів, патентів тощо), за відсутності яких заінтересоване підприємство чи організація не вправі здійснювати певну діяльність. У таких випадках період часу, за який може бути здійснено розрахунок і стягнення суми на відшкодування шкоди, визначається з дня, наступного за останньою датою строку, встановленого законом для виконання державною чи громадською організацією відповідної дії.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду та шкоди, заподіяної злочином.

Згідно зі ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до криміналь­ної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі неза­конними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених ст. 2 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незакон­ними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а саме:

• постановлення виправдувального вироку суду;

• встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішен­ні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту не­законного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, неза­конного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

• закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі об­винуваченого у вчиненні злочину;

• відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримі­нальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

• закриття справи про адміністративне правопорушення.

Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про ам­ністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі дізнання, досудового слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному засто­суванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок поста­новления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшко­довується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана внаслідок іншої незаконної дії або бездіяль­ності чи незаконного рішення органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Громадянинові відшкодовуються (повертаються):

• заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

• майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді госпо­дарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилу­чене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здій­снюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

• суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юри­дичної допомоги;

• моральна шкода.

Стосовно відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, відповідно до ст. 1177 ЦК така шкода від­шкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної малолітніми або неповнолітніми особами.

Згідно зі ст. 1178 ЦК шкода, завдана особою, яка не досягла 14 років (малолітньою особою), відшкодовується її батьками (усинов- лювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на право­вих підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за мало­літньою особою. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за мало­літньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Дата добавления: 2015-05-31