А. Мень. История религии. Истоки религии. 2 страница

Отже, в останні два-три десятиріччя проблема збереження біосфери планети набула величезного політичного значення і глобального характеру. Різно- плановість екологічних бід (глобальність, тривалість, реальна загроза зникнення людини як біологічного виду) постійно потребує політичної відповідальності перед майбутніми поколіннями. Іншими словами, знання про екологічні негативні явища, створені без­контрольною діяльністю людини в екосфері Землі (забруднення повітряного простору, Світового океану і водних ресурсів, скорочення лісових масивів, ерозія грунтів, підвищення вмісту хімічних з'єднань в оточу­ючому середовищі), безпосередньо утручаються у сферу політики. З філософської в певному сенсі про­блематики екологічна тема стає актуальною повсяк­денною проблемою політики.

Що ж стосується науки, покликаної відіграти тут свою традиційну роль каталізатора і просвітителя, то їй належить остаточно сформувати нову і перспек­тивну галузь, яку ми позначили терміном «політеколо- гія». Ця наукова галузь не повинна бути директивною (як не повинна бути такою будь-яка наука). Політеко­номія радянського періоду, зокрема, претендувала на директивність, що й дало плачевні результати. То ж нехай політекологія з самого початку вивільниться від подібних претензій і обмежиться, як мінімум, про­гностичним і рекомендаційним характером. Водночас ця нова наука має бути значно більше комплексною і міждисциплінарною, ніж будь-який інший науковий комплекс, бо вона має справу з природою, з біосфе­рою і господарюванням людини в ній.

Входження екології у сферу політики. Зіткнувшись з численними економічними проблемами, екологічна проблематика активно входить у сферу політики. По­треба у створенні теорії оптимізації природокористу­вання зумовила політизацію екології (чи екологізацію політики). Сам термін «політична екологія» («політе- кологія») запропонований французьким економістом Б. де Жувеналем, який закликав людство пройти рятівний шлях «від політичної економії до політичної екології» [9, с. 25-27; 10, с. 202]. Цей заклик набув поширення серед соціологів і екологістів (переважно західних), орієнтованих на перехід від технократич­ного мислення і практики до принципів постіндуст- ріальної організації суспільства.

Як відомо, політекономія є наукою про управління економікою. її ядро і одночасно ключ до розуміння багатьох феноменів соціального життя становлять відносини власності, що саме й визначають розви­ток суспільства. Ця наука відзначається сильною прогностичною спрямованістю, даючи суспільству орієнтуючі рекомендації і характеризуючи ідеали майнових відносин.

Зовсім інакше виглядає справа з екологією. Майже до 60-х років нашого століття вона лишалась кон- кретнонауковою дисципліною, галуззю біологічного знання, що зосередило увагу на дослідженні взаємо­дії організму зі середовищем його існування. Те, що підштовхувало до розвитку економічні науки, а саме: управління господарськими процесами і відносинами власності, мало лише непряме й не дуже яскраво ви­ражене ставлення до живої і неживої природи планети, що здавалась невичерпною і даровою. Власність на землю, на ділянку, придатну для сільськогосподар­ського виробництва, була ще далеко не адекватною власності на природу. Чисте повітря і вода, рекреацій­ні зони, навіть корисні копалини ще не були раритетом і тому довго вважалися нічийними і безкоштовними, незважаючи на їх життєву необхідність для людини [1, с. 195-196].

З появою ознак глобальної екологічної кризи, десь на рубежі 60-х і 70-х років, ситуація в природо­користуванні різко змінилась. Екологічні проблеми набули якісно нових рис. Оскільки створюється бага­то в чому нова, видозмінена природа - змінюються ландшафти, з'являються величезні штучні водойми і зникають природні, виснажуються природні ресур­си, засмічуються до небезпечних меж повітряний і водний басейни, грунт насичується величезною кількістю мінеральних добрив, засолюється і дегра­дує, ріки забруднюються промисловими стоками, рослинний і тваринний світ дає приклади небезпечної мутації й т. ін. Все це дозволило підійти до природи з політико-економічними мірками. Природа набула вартості, причому не лише споживчої. А неграмот­не і недалекоглядне управління нею призводить до екологічних катастроф. Досить назвати Чорнобиль і Арал або недавнє омертвіння Великих Озер в Америці (які, щоправда, оживлені за рахунок величезних ка­піталовкладень), чи отруєння і омертвлення грунтів і вод в Іспанії (травень 1998 р.), парафінова аварія у Львові (2007 рік), отруєння поверхневих вод відхода­ми ракетного палива м. Біла Церква (Київська обл.), сумнозвісної Новобогданівки і т. д.

Слід також звернути увагу і на неймовірну швид­кість деградаційних процесів у живій природі. З по­чатку 80-х років на Землі щоденно стало зникати по одному рослинному і тваринному виду - головним чином ендеміків з нещадно вирубуваних тропічних лісів. До 2000 р. таке зникнення стало щогодинним. Людський організм, незважаючи на здатність адап­туватися, навряд чи витримає взятий темп, якщо така швидка деградація охопить атмосферні процеси і обширні біоми. Поки ж можна з жалем констатувати, що зникнення живих видів різко збіднює генетичний фонд біосфери, позбавляючи майбутнє людство можливості виводити нові породи тварин і сортів рослин, одержувати нові медикаменти на рослин­ній основі, не кажучи вже про інформаційно-культурне збіднення. Адже жива природа завжди була збагачу­вачем людини і в цьому відношенні.

Ось чому екологічну політику слід розглядати в тісному зв'язку зі змінами, які відбуваються в суспіль­стві, передусім в економічному його базисі. Проте ця зумовленість не позбавляє її специфіки, самостійного характеру, без чого просто не було б необхідності звертатися до цієї проблематики. Величезного зна­чення набуває і суб'єктивний фактор - свідома ді­яльність людей.

Підходи до визначення екологічної політики. Одним із фундаментальних чинників модернізації! політичної діяльності в сучасному світі, безперечно є екологічний. «Екологія і політика до щонедавного часу були сферами, абсолютно індеферентними од­на щодо одної. Сучасну ж політику, - як справедливо зауважують Ф. Канак і М. Кисельов, - неможливо уявити без екологічного компонента. З'являється новий напрямок політичної діяльності - екологічна політика» [11, с. 180].

Стосовно ж самого терміну «екологічна політи­ка» то у працях учених і досі немає єдності в його визначенні. Так, М. Реймерс вважає, що «державна екополітика - це соціально-економічні управлінські рішення і міжнародні договори, побудовані на розу­мінні виграшів і недоліків, пов'язаних з екологічним станом територій, акваторій і повітряного простору країни (з урахуванням перспективного розвитку гос­подарства і зміни чисельності і потреб населення), і наявності в межах країни природних ресурсів і харак­теру природних умов життя» [12, с. 222]. В. Соколов твердить, що «екологічна політика - це сукупність заходів, заснованих на усвідомленому використанні об'єктивних законів розвитку суспільства і природи з метою підтримання соціально-економічних і біологіч­них умов життя людини в умовах політичної системи, яка забезпечує можливість для населення впливати на вибір мети, завдань, форм, пріоритетів цієї політики» [13, с. 67]. На думку А. Піджакова «екологічна політи­ка - це комплекс заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, збереження і віднов­лення природних ресурсів, запровадження безвід­ходних і маловідходних, екологічно чистих техноло­гій, розвитку природоохоронної освіти і виховання, правова охорона екосистем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування» [14, с. 54]. О.Салтовський соціоекологічну політику визначає «як сукупність науково обгрунтованих і сформульованих принципів, завдань та цілеспрямованих дій дер­жави, громадських і державних організацій, окремих громадян, за допомогою яких здійснюється вза­ємодія суспільства та природи, охорона оточуючого природного середовища, сучасна стратегія раціо­нального природокористування» [15, с. 155]. М. Ки- сельов стверджує, що: «Екологічна політика визнача­ється як організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування і природоохорони, забезпечення нормальної життє­діяльності та екологічної безпеки громадян» [6, с. 38; 11, с. 180].

Наведені визначення, хоча і різняться між собою, бо відображають специфічне розуміння екологічної політики, як особливого феномену політичних від­носин, і все ж їх автори єдині в тому, що екополітику розглядають найважливішим засобом концентрації зусиль суспільства в напрямку оптимізації природопе- ретворюючої діяльності та гармонізації відносин з при­родою. Зрозуміло, що в такому розумінні екологічна політика, особливо на теренах України, є феноменом скоріше бажаним ніж явним.

Аналіз уявлень про феномен екологічної політики дає підстави зробити висновок, що екологічна по­літика - це сукупність (система) засобів і заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу і спря­мованих на забезпечення екологічно-збалансованого розвитку і цивілізованості. При такому підході еколо­гічна політика ділиться на дві групи взаємопов'язаних завдань. Перша група завдань спрямована на збере­ження умов існування людини, друга - має швидше гуманітарний характер - формування культури (і насамперед екологічної) життя. Розв'язання зав­дань першої групи передбачає особливу увагу до науково-технічних проблем, пов'язаних з розробкою природо- і енергозберігаючих, науковоємних, еколо­гічно безпечних і безвідходних технологій. Завдання другої групи реалізуються в єдиному руслі культурно- освітньої роботи, формуванні екологічного світогляду громадян.

При цьому слід ураховувати, що екологічна (або природоохоронна) освіта і виховання на всіх етапах людської історії помітно відставали від темпів мате­ріального виробництва. І якщо раніше це відставання не було предметом загальної турботи, то в наш час стає очевидним, що воно може призвести до най- небезпечніших (якщо не сказати фатальних) наслід­ків. Прикладів тому безліч, найбільш гнітючий, знову таки, - Чорнобильська катастрофа, можливі наслідки якої, по суті, ще ніхто не може передбачити.

Співвідношення екологіїй політики. Дослідження феномену екологічної політики неминуче ставить фун­даментальне запитання - наскільки вона є політикою, наскільки - екологічною? Чи не простіше інтегрувати її у сферу економіки, соціальної чи науково-технічної політики? Відповідь на це запитання міститься у ви­значенні концепції екологічної політики, у встановленні її пріоритетів. Якщо за її основу взяти лише виключ­но господарську діяльність, прагнення задовольнити лише матеріальні потреби людини без урахуван­ня природних чинників, то екологічна політика просто не потрібна. Але це самогубний для людства шлях, тим більше в кінці ХХ століття, коли діяльність людини порівнюється з геологічними процесами. Коли ж за основу природокористування взяти іншу точку від­ліку - унікальність життя кожної людини, його пріори­тетність перед усіма іншими чинниками, тим більше в умовах різкого кількісного і якісного погіршення біологічних умов життя, то екологічна політика стає життєво необхідною. Саме в цьому разі з'являється світло в кінці тунелю, можливість збереження життя на планеті - цього унікального явища «космічного масштабу», за висловом нашого великого співвітчиз­ника В.Вернадського.

У цьому зв'язку центральне місце в процесі фор­мування загальної концепції екологічної політики посідають питання створення ефективних механіз­мів регулювання як найважливішого засобу політики у сфері природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні, економічні і власне політичні начала. Поступово була визнана необхідність спеці­альної теоретичної розробки і практичної реалізації особливої екологічної сфери державної політичної ді­яльності, яка сьогодні практично в усіх країнах розгля­дається не тільки як найважливіша умова підтримання необхідної якості оточуючого людину середовища життя, екологічної рівноваги у природі і раціональ­ного використання її ресурсів, але й як самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реаліза­цією національних і глобальних цілей, соціально- економічного розвитку сучасного суспільства.

Дискусія, що відбулась у науковій літературі, при­вела до розуміння того, що екологічна політика, як цілеспрямована діяльність усього суспільства, його управлінських та інших життєво важливих структур зумовлена об'єктивними законами природи, тобто її здійснення має об'єктивно необхідний характер. На різних історичних етапах розвитку суспільства вона розвивалась у відповідності з дією цілого ряду чинників - масштабами розвитку промисловості, землекористування, які сильно впливали на все природокористування в цілому. Практика показує, що на неї чинить фундаментальний вплив ступінь загострення взаємовідносин суспільства і природи, загальний рівень екологічної культури членів цього суспільства та ін.

Екологічна політика - особлива сфера управлін­ня розвитком суспільства і його взаємовідносинами з природою. Людина вже глибоко вторгнулась у природні процеси. Сліди антропогенної діяльності можна знайти повсюди. Потрібна нова якість при­родокористування - надати екологічним чинникам пріоритет перед іншими, відмовитись від того ста­рого, що заважає оптимізації відносин з природою. «Соціально-екологічна політика - це сукупність науково обґрунтованих принципів охорони та фор­мування оточуючого природного середовища, що базуються на всесторонньому врахуванні законів його розвитку і передбачають оптимальну структуру виробничих сил, темпи і пропорції розвитку яких за­безпечують відтворення природного середовища та гарантують суспільству економічне процвітання і благополуччя» [15, с. 150]. Екологічна політика - це механізм узгодження соціальних та екологічних ці­лей суспільства, оптимізації природоперетворюючої діяльності людини.

Нарешті, екологічна політика - це система заходів і засобів, пов'язаних із впливом суспільства на природу, що здійснюється за трьома напрямками: 1) охорона окремих об'єктів природи; 2) організа­ція раціонального використання ресурсів природи; 3) захист оточуючого людину середовища. Важливим елементом цієї політики є екологічне виховання.

Рівні екополітики. У структурі соціоекологічної політики звично виділяють два рівні - міжнародно- глобальний і державно-національний. Насправді ж її ієрархія значно складніша. І до зазначених слід додати регіональний і локальний рівні [12, с. 222-223].

Глобальна екополітика - це розробка і здійснення міжнародних правових, політичних і зовнішньоеконо­мічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів природних ресурсів, які є у світі, і їх розподілу між регіонами і країнами. Мета такої політики - збереження глобаль­ного інтегрального ресурсу планети. Тому в ході її здійснення встановлюються зони, квоти і ліміти на видобування тих чи інших корисних копалин, узгоджу­ється плата за забруднення, вводяться заборони на викиди тих чи інших речовин. Так, Швеція і ще чотири європейські держави запропонували підписати між­народну угоду про скорочення на 30 % викидів азотних окислів; інші держави проголосували проти. Тоді зга­дана п'ятірка зробила спробу домовитися хоча б про те, щоб заморозити викиди на рівні 1987 року, але й ця спроба була відкинута представниками Східної Європи, США, Англії й Італії [16, с. 77]. І лише в Кіото (Японія) у 1997 р. та Йоганесбургу 2002 р. про це частково вдалося домовитися.

Звичайно, є чимало прикладів іншого гатунку, коли держави об'єднували свої зусилля проти небез­пеки. Проте, попри всю очевидність розумності таких дій, інерційність поки що бере гору. Якщо так про­довжуватиметься і надалі, то реагування може стати дещо запізнілим. Людська природа така, що коли потрібні радикальні зміни у способі життя, люди все таки воліють жити під загрозою майбутньої катастро­фи (тим більше, не досить зрозумілої), ніж приносити сьогодні ті жертви, яких потребували б такі зміни [17, с. 19]. Ця думка Е. Фромма показує всю складність шляху, який належить пройти людству для подолан­ня екологічної кризи, складність не технічну, а по­в'язану з особливостями психологічних і соціаль­них властивостей суспільства і людини. І все ж міжнародно-глобальна політика знаходиться все ще в фазі розробки, хоча є основною сферою уваги всіх міжнародних екологічних форумів. Іноді вона може набувати досить агресивного характеру, виходити за межі міжнародних угод і норм. Елементом глобальної екологічної політики є певний транснаціональний рівень, спільний для декількох держав, пов'язаних у єдину екологічну систему, стан якої впливає, переду­сім, на ці країни.

Регіональна екополітика охоплює інтереси країн одного континенту, які об'єднані природно-геогра­фічним середовищем, іноді одним морем (Чорне, Середземне, Балтійське), або рікою (Дніпро, Дунай, Рейн). Найбільш тісні контакти мають країни у яких спільні кордони. Вони обумовлюють і характер тран­скордонного переносу забруднень повітрям, водою, встановлюють квоти на видобування природніх ре­сурсів і т. д. Слід відзначити, що регіональна еко­політика, на жаль, також не вийшла далі загальних декларацій про загрози, що виникли. Країни діють, головним чином, обособлено на своєму державному рівні. Нема чіткої координації дій між найближчими сусідами.

Державна політика - організаційна, координа­ційна і контрольна діяльність суспільства і владних інституцій, спрямованих на збалансування функ­цій природокористування і природоохорони. Саме державі належить прийняття стратегічних рішень по забезпеченню екологічно стійкого розвитку. «В межах окремої держави екологічна політика перед­бачає всебічне екологічне обгрунтування кожного господарського проекту, організацію постійного моніторингу стану природного довкілля, незалежної і компетентної екологічної експертної служби, охорону окремих об'єктів природи, контроль за раціональним використанням природних ресурсів, проведення необхідних природоохоронних заходів, всебічний розвиток екологічної освіти та екологічного вихо­вання» [6, с. 38]. Механізми регуляції можуть бути економічними і позаекономічними, законодавчими, регулювання податками, штрафами, санкціями, або навпаки, пільгами, заохоченнями. Але забезпечення цього головним чином залежить від співвідношення прийнятих соціально-екологічних управлінських рі­шень на національному рівні з інтересами галузевих відомств і міністерств.

На державному рівні, з ким традиційно пов'язано найбільше очікувань екологічної допомоги, становище залежить багато в чому від балансу сил, що склада­ється у «великій політиці». Тут екологічна тема часто є лише одним з козирів у великій грі.

Локальна екополітика - аналог державної, але тільки в межах невеликих акваторій і територій. Мова йде уже не про екологічну політику, а про місцеве управління природокористуванням і планах розви­тку певного міста, селища, окремого господарства. Здійснювати такі завдання покликані органи місце­вого самоврядування. «Вони можуть приймати певні акти розпорядчого характеру (в рамках загально­національного законодавства та власної компетент­ності) та слідкувати за їх дотриманням. В разі необ­хідності місцевим органам влади можуть надаватись права на закриття тих суб'єктів господарювання, що порушують прийняті в державі екологічні норми при- родоперетворюючої діяльності» [15, с. 151].

Непомітність наступу загрозливих змін у навко­лишньому середовищі притупляє світосприйняття людини, і вона продовжує вести себе так, ніби нічого не сталося. Відсутність належної реакції викликана, як зазначають Р. Едберг і А. Яблоков, і тим, що процеси біосфери, за мірками сприйняття людини, протікають надто повільно. «Вони розходяться за масштабами з процесами в нашій свідомості. Поки крапля бай­кальського туману пройде через водоспади Африки і охолоджувачі атомної станції на Балтиці чи Мічигані, можуть пройти десятки років. А ми живемо сьогодні, нам потрібно вирішувати проблеми сьогодні ввечері чи завтра вранці. Кожному з нас здається, що повітря таке саме, яким воно було вчора і рік тому. Хоча цілком точні дані говорять нам: стан атмосфери змінюється кожного року» [16, с. 73].

Однак попри все екологізація політики відбува­ється. Вважається, що закономірності цього процесу повинна вивчати політична екологія [18, с. 171]. Вона має стати комплексною галуззю наукового знання, зорієнтованого на дослідження умов, форм і законо­мірностей взаємодії суспільства і природи у певній соціально-політичній системі, а також способів цих взаємовідносин і управління ними політичними за­собами. Мета політичної екології - не тільки розгляд усього спектру проблем соціоекологічної взаємодії, а й практична реалізація всього позитивного в інтер­есах його гармонізації на різних рівнях внутрішньої і зовнішньої політики.

Процес формування політичної екології як сучас­ного інтегрованого знання має стати науково-теоре­тичною основою екологічної політики будь-якої дер­жави на грунті дослідження політико-правових, со­ціально-економічних і культурно-ідеологічних аспектів вирішення екологічних проблем в інтересах забез­печення подальшого стійкого соціально-економічно­го розвитку за поступового зменшення, а в кінцево­му підсумку - ліквідації його негативного впливу на оточуюче людину природне середовище. У цьому розумінні наявні вже концепції і підходи зорієнтовані на соціально-політичні методи і форми вирішення різних еколого-економічних питань і створення адек­ватних цьому процесові сучасних систем управління і моніторингу. В основі таких підходів - науковий аналіз компонентів і властивостей соціоекологічних систем з переходом до подальшого, власне політичного, ви­вчення механізму і реальних чинників запобігання їх руйнуванню в процесі господарської діяльності і в результаті - вихід на об'єктивні критерії і можливості оптимізації такої взаємодії, нормативи гранично до­пустимих концентрацій забруднюючих речовин і стандарти якості природного середовища, знання їх впливу на людину і об'єкти її добробуту. В цьому зв'язку дуже плодотворним є системний підхід до розробки екологічної політики як комплексу різних чинників.

Складні метаморфози, які переживає природо­охоронна система планети, відбилися на розвитку понятійно-категоріального апарату дослідження про­блеми. До 60-70-х років офіційне тлумачення тих чи інших найважливіших понять у більшості випадків було сформульоване в різних енциклопедичних виданнях, які в більшості відображали їх «екологізацію» в міру погіршення справ в галузі охорони природи. Наступне розширення публікацій чи окремих виступів спеціа­лістів із цих питань пов'язане з деяким послаблен­ням ідеологічного тиску на висвітлення цієї пробле­матики, наростанням екологічних проблем, які відчу­валися вже повсюдно. Великий внесок щодо цього зробили праці українських філософів, які запропо­нували не тільки нове (порівняно з попереднім, офі­ційним і вже давно застарілим) тлумачення, а й ви­сунули ідеї про необхідність створення нової галузі науки, яка поєднала б зусилля не лише біологів, гео­графів, зоологів, лісівників, аграрників, а й представ­ників гуманітарного циклу.

Аналіз наукової літератури, різноманітних підхо­дів до розробки проблем понятійно-категоріального апарату дослідження екологічної політики показав, що тут поки що мала частка участі політологів. Тільки на межі 8G-9G^ років з'являються перші спроби ви­світлення окремих проблем. Разом з тим людство вже почало усвідомлювати, що екологічна проблема стала найпріоритетнішою з усіх глобальних проблем. Контури екологічно безпечного розвитку лише про­глядаються. Але показовим є те, що жодна політична система (американська чи іншого зразка) не має монополії на єдино правильні відповіді з екологічних проблем. Саме тому в умовах загрози екологічної катастрофи пропонується ідея створення «єдиної еко­логічної філософії», спроможної об'єднати зусилля всіх країн. Саме сьогодні потрібне визначення соціально- екологічних пріоритетів, вироблення і здійснення до­цільної екологічної політики.

ЛІТЕРАТУРА

Становление экологического общества Z Отв. ред. А.Д.Урсул. - Кишинев: Штиица, 1992. -27б с.

Лихачев Д. Экология культуры ZZ Знание -сила. -19S2. - № б. -С.22-24.

История биологии с древнейших времен до наших дней Z Ред. кол.: Л.Я. Бляхер и др. - Т. 1. - M.: Наука, 1972. - 5бЗ с.

Кисельов M.M., Крисаченко В.С., Гардашук Т. В. Mето- дологія екологічного синтезу. - К.: Наукова думка, 1995. - 15S с.

Хесле В. Философия и экология Z Пер. с нем. - M.: Наука, 199З. -204 с.

Кисельов M. Екологічна політика та державотворення ZZ Схід. -199S. -№ 4. -С^-42.

Bell D. The Commg of Post-Industrial Sotiety. - New York, 197З. -412 p.

Toffler A. The Third Wave. - New York, 1980. - 478 p. 289. World Commission on Environment and Development. Our Common Future. - Oxford, UK: Oxford Univ. Press, 1987. - 383 p.

Воронкова А. Г. О формировании политической экологии во Франции (Методологические проблемы исследований) // Проблемы и перспективы экологического образования и воспитания: Тез. докл. к республ. науч.-метод. конф. (23-25 апреля 1990 г.). -Запорожье, 1990. -С. 25-27.

Шахназаров Г. Интернационализация и перспективы ми­ра // Будущее в настоящем. Сб.: Сост. Н. Стрельцова / Под общ. ред. Э. Араб-оглы. - М.: Прогресс, 1984. - С.174- 211.

Кисельов М. М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. - К.: Тандем, 2000. -320 с.

Реймерс Н.Ф. Экология (теории, законы, правила, прин­ципы и гипотезы). - М.: Россия молодая, 1994. - 367 с.

Соколов В. В. Очерки истории экологической политики России. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. - 116 с.

Пиджаков А. Ю. Советская экологическая политика 1970-х - начала 1990 годов. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. - 160 с.

Салтовський О.І. Основи соціальної екології: Курс лек­цій. -К.: МАУП, 1997. - 168 с.

Эдберг Р., Яблоков А. Трудный путь к воскресенью: диа­логи на пороге третьего тысячелетия. - М.: Прогрес, 1988. - 160 с.

Фромм Э. Иметь или быть? / Пер с анг. Общ. ред. и по- слесл. В. И. Добренькова. 2-е изд., доп. - М.: Прогресс, 1990. -330 с.

Климов Ю. Политическая экология - новое научное направление // Обществиные науки и современность. - 1992. -№ 6. - С.169-179.

Ключові слова: екологічна політика, політична екологія, екологічно небезпечний розвиток.

Хилько Н.И. Концептуальные основания определения экологической политики. Проанализированы концептуальные основания обусловленности политизации экологии и экологизации политики.

Ключевые слова: экологическая политика, политическая экология, экологически безопасное развитие.

Khylko M. Conceptual basis of ecological policy definition. Conceptual basis of dependence of politisation of ecology and ecologisation of policy is analyzed.

Key words: ecological policy, political ecology, ecological safety developing.

Мельник Ярослав, Криворучко Наталія:

Дата добавления: 2015-05-31