Таким чином, призначення органів виконавчої влади — управління, що охоплює:
• виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;
• розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.
У найбільш тісному зв'язку перебувають законодавча і виконавча влада. Аналіз Конституції України дає можливість зробити висновок, що представницька влада може втручатися у сферу діяльності виконавчої, а остання — впливати на роботу Верховної Ради.
20. Застосування права по аналогії.
Аналогія права застосовується, коли в законодавстві відсутня норма права, що регулює подібний випадок. В цьому випадку справа вирішується на основі загальних принципів права, таких як гуманізм, справедливість, рівність перед законом.
Аналогія права представляє менш точний прийом рішення юридичної справи аналогічно і припускає дотримання наступних умов:
- наявність загальної правової врегульованості даного випадку;
- відсутність адекватної юридичної норми;
- відсутність аналогічної норми.
Застосування права за аналогією – це не довільне вирішення справи. Прийняття рішення відбувається у відповідності з державною волею, яка знаходить свій вираз в правовій системі в цілому або в окремих нормах права, які регулюють схожі відносини. Прогалина може бути усунена лише компетентним державним органом. Інститут аналогії має обмежене застосування в праві. В галузі кримінального права аналогія закону і аналогія права не допускається, оскільки діє принцип «немає злочину без наявності відповідної статті», що слугує гарантією захисту особи.
16) 60. Право і демократія.
Право і демократія не тотожні. Демократія — це влада народу, що як форма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, протистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму).
Демократичність держави, політичної системи відображає належність влади народу, який є джерелом і носієм цієї влади через державні органи, державну політику та безпосередньо приймає найбільш важливі рішення. Разом з тим, оскільки демократія — це форма влади, то постає питання: щодо кого і як здійснюється ця влада, як і ким вона обмежується?
Право — інститут суспільства, який, з одного боку, обмежує владу, визначає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства, а з іншого — є сферою незалежності від неї. Право, на відміну від демократії та будь-яких інших форм влади, якраз і є насамперед сферою незалежності члена суспільства від влади, в тому числі демократичної, сферою його вільного волевиявлення, самостійності, саморегулювання. Тобто право, визначаючи межі непідвладності соціальних суб´єктів, окреслюючи сферу їх свободи і незалежності, є тією межею особистого і суспільного життя, що є саморегу-лятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втручання. Це сфера природного права, що притаманне члену суспільства як людині, представнику людства, і є її невід´ємним правом незалежно від волі та режимів здійснення будь-якої влади.
93. Суб єкти правовідносин. Фізичні та юридичні особи.
Суб єкти правовідносин – це їх учасники, сторони, які можуть бути носіями суб єктивних прав та юридичних обов язків.
Суб єкти:
1) фізичні особи або громадяни – індивідуальні суб єкти;
2) організації або колективні суб єкти, які поділяються на 2 групи:
а) державні – держ. органи, держ. установи, держ. підприємства, сама держава, адмін.-територіальні утворення, держ. утворення;
б) недержавні – громадські об єднання, релігійні організації, суб єкти господарювання, територіальні громади та їхні органи.
83. Романо-германська (континентальна) правова система, її основні ознаки.
Це сукупність національних правових систем держав, які мають спільні ознаки та закономірності розвитку, що засновані на римському праві з національними особливостями.
Ознаки:
- основним джерелом права є НПА;
- первинним структурним елементом системи права є норма права;
- поділ системи права на публічне та приватне;
- диференціація та кодифікація галузей права;
- наявність писаної конституції що має найвищу юридичну силу;
- значна роль підзаконних НПА;
- наявність законодавчо закріпленої компетенції державних органів;
- наявність серед джерел права загальних принципів права та можливість аналогії права;
- значний вплив міжнародного права;
- значна роль правовоїї доктрини в практиці;
Відсутність звичаю як самостійного джерела права;
- можливість використання судової практики як способу тлумачення норми.
33) 11. Держава в політичній системі суспільства.
Поняття політична система суспільства пов'язане із подвійним його розумінням: у широкому розумінні — це механізм організації й функціонування політичної влади; у вузькому розумінні — це обумовлена економічними, соціокультурними, ідеологічними факторами сукупність взаємопов'язаних державних і недержавних організацій, інститутів, які прямо чи опосередковано беруть участь у реалізації політичної влади чи впливі на неї.
Тільки держава має право встановлювати загальнооб. правила поведінки; володіє суверенною владою, представляє всіх і кожного в межах країни і на міжнародній арені; поширює свою владу на всю територію країни і на всіх громадян; тільки держава здатна забезпечити всіх і кожного, хто перебуває на їх території; виконує свої управлінські владні завдання, спираючись на всі людські матеріальні та природнв ресурси країни і використовуючи при необхідності спеціальний апарат примусу.
Політичні партії впливають на державу через свої фракції в парламенті та ОМС, через формування політичних програм та громадської думки.
92. Суб єкти права: поняття та види.
Суб'єкт права (суб'єкт правовідносин) — індивідуальна особа або колективний суб'єкт, які мають правосуб'єктність та використовують її у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.
У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі є загальновизнаним, що суб'єктами права можуть бути фізичні і юридичні особи.
До фізичних осіб (індивідуальні суб'єкти) належать всі громадяни (при монархічній формі правління — піддані), іноземці і особи без громадянства. У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність та дієздатність.
До юридичних осіб (колективні суб'єкти) учасників правових відносин, належать підприємства та організації. Вони: а) мають відокремлене майно; б) відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями; в) можуть від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права; г) мають самостійний баланс чи кошторис; д) можуть нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
18. Законність і правопорядок.
Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність характеризується поєднанням двох ознак:
зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями; внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.
Правопорядок – стан правової упорядкованості системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності.
Основні ознаки правопорядку:
1. закладається в правових нормах у процесі правотворчості;
2. спирається на принцип верховенства права і панування правового закону в галузі правових відносин;
3. встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;
4. створює сприятливі умови для здійснення суб єктивних прав;
5. припускає своєчасне і повне виконання всіма суб єктами юридичних обов язків;
6. вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;
7. припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;
8. забезпечується всіма державними засобами, аж до примусу.
17) 36. Парламентська республіка: основні ознаки.
Це одна з форм організації верх. держ. влади, характерною ознакою якої є верховенство вільно обраного народом представн. органу — парламенту над викон. гілкою влади, відповідальність уряду перед парламентом.
1. Парламент обирається населенням країни.
2. Президента обирає парламент країни.
3. Уряд, як вищу гілку виконавчої влади, формує політична партія або блок політичних партій, які набрали більшість місць у парламенті.
4. Уряд очолює лідер тієї політичної партії, яка на загальнонаціональних виборах отримала більшість місць у парламенті.
5. Керівник уряду згідно з Конституцією наділяється широкими владними повноваженнями.
6. Президент реальної влади не має. Він виконує чисто представницькі функції і реальних важелів для впливу на діяльність законодавчої і виконавчої влади не має.
88. Співвідношення держави і особи: правове забезпечення поєднання інтересів, взаємної відповідальності.
Декларування прав і свобод людини здійснюється на рівні Конституції України і гарантуються з боку держави щодо здійснення, реалізації цих прав і свобод. Мова йде про гарантії не тільки суто правові на рівні законодавства, але й гарантії економічні, соціальні та політичні.
Багатовікова практика взаємовідносин держави і особи свідчить про те, що проблеми відповідальності громадянина перед державою за свої протиправні діяння не існувало. Це означало. що держава завжди застосовувала санкції до правопорушника, притягуючи його до юридичної відповідальності. Однак ні держава в цілому, ні її окремі органи і чиновники за свої протиправні діяння, які завдавали моральну чи матеріальнгу шкоду громадянинові, не відповідали перед ним.
В правовій державі саме на відповідальність держави перед громадянами робиться акцент, приорітет.
Ст. 55 Конституції передбачає, що держ. органи або посадові особи, якщо вони неправомірно втручаються в особисте життя. бізнесову діяльність громадянина і тим самим завдають йому моральну або матеріальну шкоду, можуть бути притягнені до відповідальності через новостворену систему адмін. судочинства. Кошти, необхідні для компенсації матеріальних збитків, можуть стягнути з бюджету.
40. Підстави, умови настання юридичної відповідальності.
Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою. Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.
Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.
Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:
1) факт здійснення небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава;
2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава;
3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);
4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.
34) 29. Об’єкти правовідносин.
Це ті матеріальні та духовні блага, які слугують задоволенню потреб та інтересів громадян та юридичних осіб, і з приводу яких вони вступають у правовідносини, здійснюючи їх права та юридичні обов’язки.
Розрізняють такі види об'єктів правовідносин: 1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. 2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом. 3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються.
4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи.
17. Законність і доцільність. Гарантії забезпечення законності.
Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
Принципи законності:
- верховенство закону щодо всіх правових актів;
- загальність;
- єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії;
- недопустимість протиставлення законності і доцільності;
- невідворотність відповідальності за правопорушення;
- обумовленість законності режимом демократії.
Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права.
Гарантії законності – це система різноманітних, у тому числі юридичних, засобів, за допомогою яких реалізуються права і обов’язки всіх без винятку суб’єктів суспільних відносин, охороняються і відновлюються порушені суб’єктивні права громадян, юридичних осіб і держави в цілому.
Види:
1. Загально соціальні – економічні, політичні, ідеологічні, соціальні.
2. Спеціально-юридичні – організаційні, юридичні (загально-правові і спеціально-правові).
3. Охоронні – засоби виявлення правопорушень і засоби попередження.
4. Правозахисні – засоби припинення правопорушень, міри захисту та відновлення порушених прав.
46. Поняття ієрархії НПА.
В Україні єдиним джерелом права є нормативно-правовий акт, судового прецеденту та звичаю в українській юридичній практиці не існує. У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна представити наступним чином:
• Конституція України;
- закони України;
• укази та розпорядження Президента України;
- постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;
• нормативні акти міністерств і відомств.
Особливу групу становлять міжнародні договори України.
18) 50. Поняття правової держави.
Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладений принцип поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади.
Основні ознаки:
1) Верховенство правового закону.
2) Панування права – всі без виключення, в т.ч. і сама держава, яка творить право, не допускають будь-яких зловживань правом і діють в суворій відповідності до приписів права.
3) Не тільки декларування прав і свобод громадян на рівні Конституції, але й гарантування з боку держави щодо здійснення, реалізації цих прав і свобод. Мова йде про гарантії не тільки суто правові на рівні законодавства, але й гарантії економічні, соціальні і політичні.
4) Взаємна відповідальність держави і особи одне перед одним.
5) Розподіл влади на 3 гілки.
6) Домінування в системі розподілу влад влади законодавчої, тому що саме ця гілка влади створює те правове поле, в межах якого діють 2 інших гілки влади – виконавча і судова.
7) Суверенітет народу, коли єдиним джерелом влади визнається народ.
8) Наявність в державі національного законодавства внутрішньо-цілосного, несуперечливого і яке відповідає кращим стандартам міжнародного права
9) Верховенство і пряма дія Конституції в системі законодавчих актів.
10) Наявність в Україні Конституційного суду.
11) Високий рівень правової культури та правосвідомості громадян.
12) Створення та підтримка в суспільстві режиму законності та правопорядку.
13) Існування незалежної, але юридично досконало регламентованої нормами законодавства четвертої влади, як влади ЗМІ.
14) Незалежна і самостійна у своїх рішеннях судова влада.
15) Ефективна діяльність правоохоронних органів, які в своїй діяльності керуються не доцільністю, а нормами чинного законодавства.
16) Панування в суспільному житті двох базових принципів: загальнодозволяючий – можна робити все, що прямо не заборонено законом; спеціальнодозволяючий – дозволено тільки те, що прямо вказано в законі.
74. Президентська республіка, основні ознаки.
Республіка – це така форма правління, за якої вищі органи державної влади обираються населенням або формуються представницькими органами.
ознаки: 1. Президент обирається населенням країни або колегією виборців, яка дублює волю громадян. 2. Парламент також обирається населенням країни. 3. Президент самостійно, на власний розсуд формує уряд, очолює уряд і керує його роботою. 4. Уряд за результати своєї роботи несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. 5. Парламент з підстав, визначених Конституцією, може достроково припинити повноваження президента на основі процедури імпічменту, а президент не має права достроково розпускати парламент.
6. Президент не наділяється правом законодавчої ініціативи, тобто він не може від власного імені подавати до парламенту проект закону для його обговорення і подальшого прийняття. 7. Президент має право заблокувати проект закону, наклавши на нього вето. 8. Президент головнокомандувач збройними силами. Він нагороджує та милує.
Головною ознакою є формальна відсутність посади прем’єр міністра, тому що президент за своїм статусом одночасно є главою держави і керівником вищої гілки виконавчої влади, тобто уряду.
19. Застосування норм права.
Застосування норм права – це вирішення юридичних справ на підставі норм чинного законодавства з метою визначення прав та обов язків фізичних або юридичних осіб в спірних життєвих ситуаціях або визначення міри покарання щодо них у разі вчинення правопорушення.
Застосування здійснюється тільки уповноваженими на те компетентними державними органами чи посадовими особами. Пересічні громадяни та юридичні особи не можуть бути суб єктами застосування норм права.
Найбільш типові життєві ситуації. коли необхідно застосувати норми права:
- між учасниками правовідносин має місце спір (майновий), який вони неспроможні вирішити самостійно;
- коли вчинене правопорушення і необхідно визначити міру покарання щодо особи, яка його вчинила;
- коли суспільні відносини певного виду настільки важливі для суспільства і держави, що рішення має прийматися тільки відповідними державними органами чи посадовими особами.
Застосування норм права завершується прийняттям правового документу – акту застосування норм права або індивідуальний правовий акт.
35) 78. Причини виникнення держави: теорія насильства.
Сформувалася на поч. 20 ст. Автори – Гумплович, Дюрінг, Кауцький.
Причину походження держави вони вбачали у військово-політичних факторах – насильстві, поневоленні одних племен іншими. Для керування завойованими народами і територіями потрібен апарат примусу, яким і стала держава.
Отже, держава виступає не як підсумок внутрішнього розвитку суспільства, а як нав язана йому ззовні сила.
51. Поняття правоздатності і дієздатності.
Правоздатність – це передбачена правом можливість індивіда мати суб єктивні права і виконувати юридичні обов язки.
Види:
- загальна – здатність будь-якої особи чи організації бути суб єктом права як такого;
- галузева – означає юридичну здатність бути суб єктом права тієї чи іншої галузі права;
- спеціальна – здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв язку із зайняттям певних посад чи приналежності особи до певної категорії суб єктів права.
Дієздатність – це обумовлена правом здатність своїми власними діями (бездіяльністю) набувати суб єктивних прав і обов язків, здійснювати і припиняти їх.
Обсяг дієздатності залежить від віку, стану здоров я суб єкта, від рідства суб єктів, від релігійних переконань
Деліктоздатність – здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.
37. Передумови правовідносин.
Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні):
- у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв’язують суб’єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;
- у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об’єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб’єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов’язків і відповідальності;
2) юридичні (спеціальні):
• норма права;
• правосуб’єктність (праводієздатність);
• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).
Юридичні факти – це ті життєві обставини, які повинні бути для того, щоб виникли, змінилися чи припинилися правовідносини.
- досягнення певного віку;
- наявність громадянства;
- правоздатність і дієздатність фізичної і юридичної особи;
- наявність вчинному законодавстві норм права, на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
19) 73. Представницькі органи влади в державі.
Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів виконавчої чи судової влади. Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.
Обласні і районні ради затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку відповідно районів і областей; затверджують бюджети області та району тощо. Голова районної і голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Як представницький орган, міські ради здійснюють свої повноваження на сесіях, на яких розглядаються питання, віднесені законодавством до їх ведення. Рішення міських (міст районного підпорядкування) рад, що суперечать законодавству або прийняті з порушенням передбаченої законом процедури, скасує рада вищого рівня, а рішення міських (міст обласного і загальнодержавного підпорядкування) рад - Верховна Рада України. У випадках, передбачених законодавством України, повноваження міської ради можуть бути достроково припинені Верховною Радою.
32. Основні ознаки правової норми.
1) Встановленість або санкціонованість державою.
2) Загальнообов’язковість.
3) Формальна визначеність – має зовнішню форму виразу та фіксацію у вигляді статті відповідного НПА.
4) Регулятивність – регулює конкретні, сталі, типові відносини поміж людьми, визначаючи їхні права та обов’язки в певних життєвих ситуаціях.
5) Загальність – кожна норма права діє в межах відповідної території, а територія її дії залежить від компетенції органу, який її прийняв.
6) Завжди має неперсоніфікований характер – адресована всім і кожному за наявності юридичних фактів.
7) Діє у часі, просторі та за колом осіб безперервно і не вичерпує свою обов’язковість заздалегідь визначеною кількістю застосувань.
8) Чинність дії припиняється чи скасовується за спеціальною процедурою уповноваженими на те суб’єктами.
9) Забезпеченість у разі необхідності до виконання засобами державного примусу.
30. Об єктивне і суб єктивне право.
Об єктивне право – це система або сукупнысть загальнообов язкових правил поведынки, які встановлені або санкціоновані державою для регулювання суспільних відносин і виконання яких у разі необхідності забезпечується заходами державного примусу.
Це право є об єктивним тому, що зміст загальнообов язкових правил поведінки об єктивно зумовлений потребами реального життя; для кожної людини право існує як об єктивна реальність, що не залежить від її особливої волі та бажання.
Саме об єктивне право і виконує 2 основні функції: регулювання, упорядкування, охорони суспільних відносин. Об єктивне право регулює відносини поміж людьми, визначаючи їхні права та обов язки в спірних ситуаціях, а здійснюючи свою охоронну функцію, право реагує на правопорушення, дозволяючи притягувати винних до юридичної відповідальності.
Суб єктивне право – це забезпечений державою і закріплений в правових нормах (в нормах об єктивного права) вид можливої, дозволеної поведінки суб єкта.
Право назвається суб єктивним тому, що воно характеризує певні можливості, які належать певному суб єкту та залежать від нього, його свідомості та бажання щодо його використання.
Суб. право має 3 прояви: право здійснювати певні позитивні дії на власну користь; право вимагати від зобов язаних осіб здійснювати певні дії на користь носія відповідного права; право на звернення до компетентних державних органів з метою захисту порушеного права.
В системі права об. право є первинним, а суб. право похідним від нього. Це означає, що суб. право виникає і реалізується тільки на основі норм об. права.
14) 104. Юридичні особи як суб єкти правовідносин.
Характерними ознаками юридичної особи є такі:
1) організаційна єдність, тобто юридична особа має свою власну ієрархічну побудову, окремі складові якої взаємодіють одне з одним, доповнюють одне одного, утворюючи єдине ціле;
2) майнова відокремленість. Юридична особа повинна мати своє особисте майно, відокремлене від майна інших осіб, зокрема її засновників, учасників та ін.;
3) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке б містило інформацію про її організаційно-правову форму і характер її діяльності;
4) здатність нести майнову відповідальність. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном;
5) спроможність бути позивачем або відповідачем у суді.
61. Право і закон.
Право – це сукупність загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин поміж людьми і виконання яких у разі необхідності забезпечується заходами державного примусу.
Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Ознаки закону:
1) приймається органом законодавчої влади — парламентом, уповноваженою громадською організацією або на референдумі;
2) порядок його підготовки й видання визначаються конституцією країни та регламентом парламенту;
3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;
4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо.
У процесі законодавства право набуває статусу закону (позитивується), тобто йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов´язаний із правом, а є необхідною загальнообов´язковою формою його об´єктивації, виразу і дії в суспільному житті.
Закон, на відміну від права, яке з´являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людьми свідомо й цілеспрямовано. А тому він не може не відображати корисливих інтересів законодавця. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон.
24. Класифікація норм права.
1) За предметом правового регулювання: конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні та ін.
2) За функціональною спрямованістю: регулятивні – встановлюють права та обов’язки суб’єктів права, охоронні – регулюють заходи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків.
3) За характером припису, що міститься в диспозиції правової норми: норми-заборони, норми-дозволи, норми-зобов’язання.
4) За дією у часі: постійні і тимчасові.
5) Залежно від дії по колу осіб: загальні і спеціальні.
6) За сферою дії: загальні, місцеві, локальні.
7) Залежно від ролі в правовому регулюванні: матеріальні і процесуальні.
8) Залежно від суб'єктів їхнього прийняття: норми, що прийняті органами законодавчої влади; норми органів виконавчої влади; норми органів судової влади; норми контрольно-наглядових органів; норми громадських об'єднань.
20) 6. Влада і соціальні норми у первіснообщинному суспільстві.
Первісне суспільство було суспільством високого рівня організованості та порядку. Влада функціонувала на засадах самоврядування. Самоврядування як форма організації влади базується на 2-х принципах: самоорганізація і самореалізація. Вищим органом влади були загальні збори всього дорослого населення роду та племені. На рівні загальних зборів вирішувались найбільш важливі принципові питання життєдіяльності роду та племені. Для вирішення поточних проблем обиралися старійшини родів та вожді племен з числа найбільш авторитетних та поважних членів первісного суспільства. Загальні збори – це форма самоорганізації. Вирішивши на рівні загальнооб. зборів найбільш важливі питання життєдіяльності роду та племені всі свідомо без будь-якого примусу в силу внутрішнього переконання виконували ці рішення. В цьому проявляється принцип самореалізації.
Соціальні норми, які діяли у первісному суспільстві, - це норми моралі, норми традицій та звичаїв, релігійні норми. Якщо мали місце прояви нехтування цими соціальними нормама, то вищою формою покарання на рівні первісного суспільства було вигнання зі складу роду та племені, що фактично означало голодну смерть для порушника.
12. Держава і громадські організації.
Втручання органів державної влади і посадових осіб у діяльність громадських об'єднань, як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, неприпустиме, за виключенням випадків, передбачених законом. Держава забезпечує дотримання прав і законних інтересів громадських об'єднань, підтримує їх діяльність, законодавчо регулює надання їм податкових та інших пільг і переваг. (цільового фінансування окремих суспільно корисних програм громадських об'єднань за їх заявками (державні гарантії); укладання будь-яких видів договорів, у тому числі на виконання робіт і надання послуг; соціального захисту щодо виконання різних державних програм необмеженому колу громадських об'єднань на конкурсній основі). Питання, що торкаються інтересів громадських об'єднань, у передбачених законом випадках вирішуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування за участю відповідних об'єднань чи за погодженням з ними.
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление
