Життєві форми рослин

При створенні систем озеленення активно використовуються ріхноманітні життєві форми рослин. За основу класифікації життєвих форм (біоморф) використовується система К. Раункієра. Відповідно до неї рослини класифікуються за положенням бруньок по відношенню до поверхні ґрунту на 5 груп:

1) Фанерофіти – бруньки розміщуються високо над рівнем ґрунту (дерева, чагарники та ліани);

2) Хамефіти – бруньки розміщуються майже над поверхнею ґрунту або лежать на її поверхні (рослини-подушки, напівчагарники, активні хамефіти, пасивні хамефіти);

3) Гемікриптофіти – бруньки розміщуються на рівні ґрунту, або під підстилкою;

4) Криптофіти – бруньки знаходяться в ґрунті, або в воді (геофіти, гелофіти та гідрофіти);

5) Терофіти – точками відновлення є насінини, однорічники (зимує в вигляді насінини).

Виділяють також відділи та типи біоморф, беручи за основу структуру та період життя надземної кістякової вісі (чи вісей). Наприклад серед деревних рослин (фанерофітів та хамефітів) виділяють. Особливо цікавою є класифікація життєвих форм за І. Г. Серебряковим:

1) Дерева – деревні рослини зі стовбуром, що живе десятки та сотні років (ялина звичайна, бук лісовий, яблуня лісова. За характером листя поділяються на листяні та хвойні, листопадні та вічнозелені. Існують дерева, які не змінюють форму крони протягом життя (види дубу, тополі, кипарису, ялиці, ялини), та ті що її змінюють (види ялівцю, сосни тощо). В лісівничій практиці дерева за висотою поділяють умовно на дерева першої величини або порядку (понад 25 м), другої величини (від 15 до 25 м), третьої величини (від 7 до 15 м) та найбільш низькі (5—7 м);

2) Чагарники – деревні рослини, які мають стовбури, що живуть до 20-30 років, змінюючи один одного (ліщина звичайна, бруслина європейська);

3) Чагарнички – вічнозелені деревні рослини, які мають декілька стовбурів, які можуть змінювати один одного (брусниця, чорниця);

4) Напівчагарники – напівздерев’янілі, листопадні деревні рослини (окремі види спірей);

5) Напівчагарнички – напівздерев’янілі, вічнозелені деревні рослини (види полину тощо);

6) Деревні стелюхи (стелюшки) – деревні рослини, які мають горизон­тальні пагони, сланку форму, з гілками, що добре вкорінюються (окремі види ялівцю, верб, берез);

7) Подушковидні деревні рослини – деревні, або напівдеревні рослини, звично вічнозелені, з вкороченими пагонами, що дуже сильно та щільно розгалуджені (без вираженого головного стовбура), які мають вигляд подушки (деревні пустельні види родини гвоздичних);

8) Дерев ’ янисті ліани – це деревні та напівдеревні рослини з довгими стеблами, не здатні зберігати вертикальне їх положення та вимушені використовувати як опори інші рослини, скелі, будівлі тощо. Бувають виткими та лазячими (відповідно бувають залежно від схожості з іншими деревними рослинами за віком існування основних стовбурів – деревні, чагарникові, напівчагарникові, чагарничкові, напівчагарничкові);

9) Напіздерев ’ янілі рослини, до яких іноді відносять напівчагарники та напівчагарнички – це деревні рослини, які займають проміжний стан між травянистими багаторічниками (гемікриптофітами та криптофітами) та напівчагарничками та напівчагарниками (види чебрецю, звіробою).

10) Відповідно трав ’ янисті рослини, що належать до гемікриптофітів, криптофітів та терофітів підрозділяються на трав’янисті полікарпики (плодоносять багато разів), трав’янисті монокарпики (плодоносять лише один раз).

У свою чергу, трав’янисті поліикарпики підрозділяються на ряд життєвих форм:

– стриженекореневі (багаторічні мятликові трави тощо);

– довгострижневі (люцерна, кермек, сальвія тощо), короткострижневі (сон-трава, жовтозілля Якова тощо);

– волотекореневі (жовтці, калюжниця болотна тощо), короткокореневищні (купена, вітрениця тощо);

– дереновинні трав’янисті полікарпики (щільнокущові, рідкокущові, довгокореневищні рослини);

– столоно-утворюючі рослини (майник дволистий, суниця, тощо);

– повзучі трав’янисті полікарпики (вероніка лікарська, лучний чай тощо);

– бульбоутворюючі полікарпики (любка дволиста, картопля, стрілолист тощо);

– цибулинні та бульбоцибулинні полікарпики (гусяча цибуля, цибуля, тюльпани, подсніжник сніжний, крокус сітчастий тощо).

Серед монокарпиків є дворічні та багаторічні рослини.

Однорічні трав’янисті монокарпики подразділяються на довговегетуючі (волошка синя, рутка лікарська), ефемери (вероніка весняна, крупка весняна тощо), листовидні (гірчак виткий), напівпаразитні (очанка, погремок тощо), паразитні (повитиця).

Серед багаторічних полікарпічних криптофітів, зокрема геофітів, є рослини, що встигають заквітувати, дати насіння, запасти поживні речовини та перейти до стану спокою також за коротку частину року. Це ефемероїди. Вони можуть бути лісовими (розвиваються до появи щільної тіні деревних рослин), степовими та пустельними (розвиваються за наяви вологи після короткочасних дощів, або сходження снігу).

В окремі групи тряв’янистих рослин виділяють епіфіти (рослини тропіків та субтропіків, що використовують як субстрат для зростання інші рослини, проте не беруть з них поживних речовин) та деревні паразити (іноді дуже редуковані травянисті, рідше деревянисті рослини, які паразитують на рослинах-хазяїнах). Відомі атмосферні епіфіти, котрі отримують поживні речовини та воду цілком з повітря (тіландсія уснеєвидна).

Серед гідрофітів, крім власне гідрофітів (корені в ґрунтовому субстраті, листя і квіти на поверхні води), водяних трав’янистих рослин виділяють іноді ті, що плавають – гідатофіти, та ті, що занурені – гедонофіти. Окрему групу водних рослин складають гелофіти – рослини з кореневищем, яке зростає в ґрунтовому субстаті, зануреному в воду, а основна масиа рослини розміщена над водою.

Крім вищевказаних біоморф існує безліч форм рослин за будовою:

– стовбура (ортотропний, нахилений, вигнутий, дугоподібний, пониклий, плагіотропний, або лежачий, повзучий, висхідний, колінчасто-висхідний, зламаний, звивистий, виткий, чіпкий, той, що лазить, той, що залазить, той, що вплітається, той, що звисає, той, що плаває, той, що вспливає, занурений);

– крони (симметричні форми крони – колоновидна, кулеподібна, пірамідальна, яйцеподібна, оберненояйцеподібна, пальмоподібна, напівсферо­видна, зонтиковидна, овальна, еліптична; асиметричні – живописна, поникаюча, повисла, звисаюча, прапоровидна, сланка тощо);

– будови кори;

– характеру гілкування (дихотомічне, моноподіальне, симподіальне),

– листорозміщення (почергове, супротивне, спральне почергове, мутів­часте);

особливостей квіткування (сезонні та ремонтантні);

– будовою та розмірами квітів та суцвіть (велико- та дрібноквіткові, з великими та дрібними суцвіттями, з різними типами суцвіть, простих або складних);

– особливостями плодоношення та будовою плодів (сухі та соковиті тощо);

– морфологією (прості та складні тощо) та розміром листя, листопадністю чи вічнозеленістю.

На основі всіх перелічених особливостей рослини поділяють на наступні групи за декоративністю:

1) декоративноквітуючі;

2) декоративноплоді;

3) декоративнолистяні;

4) декоративнокорі та декоративностволі;

5) декоративнокронні.

Крім вказаних вище груп можна виділити також групу ароматичних рослин, досить часто фітонцидних, які містять у себе в тканинах різні ефірні олії, духмяні смоли тощо. В окрему групу виділяються хвойні рослини.

По відношенню до освітлення рослини поділяють на геліофіти (світлолюбні), сциогеліофіти, геліосциофіти (напівсвідлолюби та тінестійкі) та сциофіти (тінелюби).

По відношенню до родючості ґрунтів рослини належать до евтрофів (зростають тільки на багатих ґрунтах), оліготрофів (можуть зростати на бідних ґрунтах) та мезотрофів (займають проміжне між попередніми групами положення).

По відношенню до окремих ґрунтових властивостей – поділяють на ацидофілів (зростають на кислих ґрунтах), нейтрофілів (зростають на ґрунтах з нейтральним значенням pH), алкафілів (зростають на лужних ґрунтах), галофілів (зростають на засолених ґрунтах), кальцифілів (зростають на ґрунтах, багатих на кальцій), кальцифобів (не витримують наявності великої кількості кальцію в ґрунтах), ацидофобів (не витримують низького значення pH в ґрунті), алкафобів (не витримують значної лужності ґрунту), нітрофілів (зростають переважно на багатих нітратним азотом ґрунтах), псаммофілів (зростають на ґрунтах переважно легкого механічного складу – піщаних та супіщаних), петрофілів (зростають на каменистому субстраті).

При підборі до умов зростання на ґрунтах з глибоким засоленням або з ґрунтовим оглеєнням, використовують переважно рослин з поверхневою кореневою системою, і навпаки, для закріплення схилів, задернення піщаних кучугур використовують рослини з глибокою та розгалудженою кореневою системою.

По відношенню до ґрунтової вологи рослини поділяють на ксерофіти (посухостійкі), гігрофіти (вологолюбні), мезофіти (потребують помірного зволоження ґрунту) та гідрофітів (рослини, які зростають в воді). Ксерофіти розподіляються на группи сукулентів (тих, що запасають вологу в корінні, стеблові та листі) та склерофітів (тих, що зменшують розміри своєї поверхні та вкривають поверхню восковим покриттям, або ж мають щільне опушення).

По відношенню до рослинних спільнот (ценозів), де зростають у природних умовах рослини, їх види поділяють на сильванти (зростають у лісових фітоценозах), протанти (в лучних ценозах), степанти (в степових ценозах), палюданти (болотні види), акванти (водні рослини озер, річок, струмків, морських берегів), петранти (рослини скельних умов зростання), галофіти (утворюють спільноти на засолених ґрунтах солонців, солончаків, морських лиманів), рудеранти (створюють ценози на порушених ґрунтах, або при сукцессійних переходах одних спільнот в інші).

По відношенню до ролі, яку виконує вид рослин у складі спільноти він може бути едифікатором (створює або суттєво впливає на ґрунтові умови), або асектатором (зростає як «гість» в уже створених умовах). Відповідно едифікатори поділяють на домінанти та субдомінанти, за їх значенням при формуванні лісорослинних умов та ґрунтів.

Дата добавления: 2015-05-26