Розділ 13. Квіткове оформлення

ЛУКИ

Для лучних ландшафтів в лісовій, лісостеповій та степовій зонах, як інтразональному типу рослинності найбільш типовими є заплави річок. Достатня кількість вологи, багаті поживними речовинами ґрунти створюють досить сприятливі умови для розвитку лучної рослинності, тому ландшафти заплавних лук найбільш надійно формуються на знижених місцях (уздовж берегів струмків, річок та озер).

Лучні ландшафти заплави є поєднанням відкритих лучних просторів з залишками лісової рослинності та водної поверхні проток та озер.

Зовнішність цього ландшафту характеризується двома рисами:

– наявністю по берегах річок та інших водойм окремих екземплярів вологолюбних дерев (види беріз, верб, тополі, вільхи);

– збільшенням в травостані високорослого та широколистяного різнотрав’я, що пов’язано з родючістю та вологістю влажностью місцезростання. Тут без проблем може бути використано багато з дуже красивих високорослих багаторічників, наприклад, валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.), таволга в’язолиста (Filipendula ulmaria (L.) Maxim.), лілійник (Hemerocallis fulva (L.) L., види півників (Iris sibirica L., I. halophila Pall.), купальниця європейська (Trollius europaeus L.). Із злакових видів зустрічаються типові лучні види – тонконіг лучний, тимофіївка лучна (Phleum pratense L.), грястиця збірна, щучник звивистий (Deschampsia flexuosa (L.) Trin.), стоколос прибережний (Bromus riparia (Rehm.) Holub.), стоколос м’який (Вromus mollis L.), лисохвіст лучний (Alopecurus pratensis L.), молінія блакитна (Mollinia coerulea (L.) Moench.), манник великий (Gliceria maxima (C. Hartm.) Holmb.).

Ландшафти суходольних лук значно відрізняються від заплавних. Вони не повязані з водоймами и часто є ланцюгом лужків різної величини, які за своєю конфігурацією можуть наближатися до квадратної форми або бути видовженими. Такі луки знаходяться переважно по сусідству з широколистяними породами дерев – видами дубу, липи, кленів, в’язів, а із дрібнолистяних порід – березою. Травостан складається із злаків та кидається в вічі масою квітів багаторічних рослин (різнотрав’я) – нивяника звичайного, гвоздики трав’янки (Dianthus deltoides L.), фіалки триколірної (Viola tricolor L.), різних видів дзвоників (Campanula glomerata L., C. persicifolia L.), жовтеців (Ranunculus polyanthemos L., R. repens L.), волошок (Centaurea scabiosa L.), короставник польовий (Knautia arvensis (L.) Coult.), скабіоза блідо-жовта (Scabiosa ochroleuca L.) чини лучної (Lathyrus pratensis L.), мишачого горошку звичайного (Vicia cracca L.), люцерни хмелевидної (Medicago lupulina L.) тощо. Із злаків додаються просянка розлога (Milium effusum L.), тимофіївка звичайна, покісниця розставлена (Puccinella distans (Jasc.) Parl.).

Особлива складність в проектуванні як заплавних, так і материкових лучних ландшафтів полягає в тому, щоб їх зовнішність була не тільки наближена до природної, але й посилена колористичними ефектами. Зокрема, кольорова гама лучного ландшафту може бути доповнена декоративним квітуванням (та плодоношенням) навколишніх дерев та чагарників. Цікаві варіанти дають групи чубушників, шипшин, калини, спірей, глодів, окремі дерева черемхи, яблунь, груш та вишень.

Слід врахувати, що протягом вегетаційного періоду зовнішність лук корінним чином змінюється залежно від фенологічних фаз, які вони проходять. У кажній з них лучна рослинність має свою яскраву кольорову гаму. Наприклад, для лук південного Сибіру весь період вегетації лучного угруповання можна розділити на 7 фаз аспектів, досить умовної тривалості:

– передвесеняна фаза – пробудження рослин, розкриття листя, що супроводжується «весняним позеленінням». Квітуючих рослин ще немає. Ця стадія стадия продовжується до часу відтавання та прогріву рослин та поверхні ґрунту;

– фаза початку фенологічної весни. В цю ранньовесняну стадію луки мають слабкий «фіалковий відтінок» від квітуючих фіалок триколірної (Viola tricolor L.), польової (V. arvensis Murr.) та собачої (V. canina L.);

– розквіт весни звично пов’язаний з стійким підвищенням температур. У цей час луки стають особливо багатоколірними від багатьох одночасно або майже одночасно квітуючих видів. Домінують жовті відтінки кульбаби лікарської (Taraxacum officinale Webb. ex Wigg.), жовтеця їдкого (Ranunculus acris L.);

– кінець весни – початок літа. Квітуючих видіврослин на луках стає ще більше, ніж в попередній період. Колосяться злаки – мятлик лучний, костриця червона;

– разпал літа (апогей фенологічного розвитку). Луки стають найбільш строкатими, синьо-зелено-бiлими від квітуючих дзвоників (Campanula rapunculoides L.) нивянику та підмареннику (Galium verum (L.) Scop.). Починається квітування низових злаків та разом з ними багатьох інших рослин;

– кінець літа. Луки стаютья менш яскравими. Загальний колорит складається з фарб, зумовлених плодоношенням. Число квітуючих рослин зменшується;

– осіння фаза. Квітуючі рослини одиничні або відсутні взагалі. Луки знову приймають світло-зелений відтінок в зв’язку з кущінням злаків. При формуванні культурних ландшафтів яскравість кожного аспекту може бути значно посилена введенням в травостан інтенсивно квітуючих садових форм рослин, квітування яких пов’язано з певним часом (наприклад, у розпалі літа можуть додатково використовуватися ліхніс (Lichnis fulgens Fisch., L. flos-cuculi L., L. viscaria L.), люпин (Lupinus annua L., L. polyphyllus Lindl.), різновиди веронік (Veronica spicata L., V. austriaca L., V. dahurica Stev., V. triphyllos L.), тощо).

Дата добавления: 2015-05-26