Фінансова система

Термін "система" (з грец. — "поєднання", "утворення") найчастіше трак­тується як сукупність визначених елементів, між якими є закономірний зв'язок чи взаємодія.

За внутрішньою будовою фінансова система — сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер (узагальнена за певною ознакою складова) та ланок (відособлена складова) фінансових відносин, які мають певні особливості в мо­білізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення.

Найчастіше фінансову систему структурують за:

- формами власності (рис. 1.1);

- основними суб'єктами фінансових відносин (рис. 1.2);

- рівнями економічної системи (рис.1.3).

- сферами фінансових відносин (рис.1.4)

У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансо­вих відносин (рис.1.4.)

1. Ф інанси держави;

2. Фінанси суб'єктів господарювання;

3.Фінанси домогосподарств;

4. Фінансовий ринок;

5. Міжнародні фінанси

1. Ф інанси держави

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави — сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розга­лужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поді­лу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управ­ління і розпорядження державною власністю.

Основними ланками державних фінансів є:

- державний і місцеві бюджети,

- державні цільові фонди,

- державний і ко­мунальний кредит,

- фінанси державного і комунального секторів економіки (нема на схемі).

У сфері державних фінансів провідне місце належить бюджетам різних рів­нів, сукупність яких утворює бюджетну систему.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, зосере­джених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів економіч­ного суверенітету держави державний бюджет:

—забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної внутрішньої і зовнішньої політики;

—є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;

—виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.

Рис. 1.4. Структура фінансової системи України за сферами фінансових відносин.

Важливим елементом державних фінансів є державні цільові фонди. Державні цільові фонди — фон­ди грошових коштів, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади.

Існування державних цільових фондів пов'язане з необхідністю задоволен­ня певних економічних та соціальних потреб, які мають особливо важливе значення.

В Україні найбільші державні цільові фонди мають переважно соціальну спрямованість:

- Пенсійний фонд України;

- Фонд загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

- Фонд загально­обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

Державний кредит — рух позикового капіталу у формі кредитних угод, що здійснюється за участю держави щодо передачі фінансових ресурсів у борг з розрахунком на певну вигоду. При цьому держава традиційно виступає у ролі позичальника коштів, рідше — кредитора або гаранта. Основною формою дер­жавного кредиту є державні позики.

За правом емісії розрізняють державні і місцеві позики. Зокрема, державні позики випускаються центральними орга­нами управління, а надходження від них спрямовуються у центральний бю­джет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямо­вуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування, оскільки дають можливість мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб регіо­нального розвитку. Натомість в Україні місцеві позики не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом забез­печення формування інвестиційної складової місцевих бюджетів.

Фінанси державного сектору економіки відображають грошові відносини, пов'язані з діяльністю держави як суб'єкта господарювання. У зв'язку з роздержавленням і приватизацією державний сектор економіки в Україні останніми роками значно скорочується. При цьому державні підприємства переходять на ті самі принципи організації фінансів, що й акціонерні та приватні. Як наслі­док, істотно скорочується фінансова діяльність держави в реальному секторі економіки, відбувається чітке розмежування державного фінансового госпо­дарства і фінансів державного сектору економіки.

Фінанси комунального сектору економіки відображають грошові відноси­ни, пов'язані з діяльністю місцевих органів влади як суб'єкта господарюван­ня. Комунальний сектор економіки пов'язаний з комунальною власністю, яка є власністю відповідної територіальної громади, тобто спільності громадян — жителів міста, села, селища або їх об'єднань. Підприємства комунального гос­подарства в основному функціонують у таких сферах, як житлове господарс­тво, транспорт (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен), комунальна енергетика (електричні, газові та теплові мережі), комунальне об­слуговування (готелі), міські шляхи тощо.

2.Фінанси суб'єктів господарювання

Фінанси суб'єктів господарювання, відображають економічні відносини, що пов'язані з ру­хом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та вико­ристання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання може бути організована за такими трьома методами:

- комерційний розрахунок;

- неприбуткова діяльність;

- кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурса­ми, джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результа­тами. Відповідно до зазначеного до складу фінансів суб'єктів господарювання належать такі ланки:

- фінанси комерційних підприємств і організацій,

- фінан­си некомерційних установ і організацій.

Фінанси комерційних підприємств (суб'єктів підприємницької діяльності) є вихідною ланкою фінансової системи, оскільки саме тут створюється більша частка ВВП. Від стану фінансів комерційних підприємств багато в чому зале­жить загальне фінансове становище в країні, адже комерційні підприємства є основним платником податків до бюджету, а також внесків у державні цільові фонди. Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що в умовах рин­кових відносин ці підприємства діють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення та розви­ток. Для таких підприємств прибуток є головним джерелом виробничого і со­ціального розвитку.

Некомерційними вважаються установи, які надають послуги або викону­ють роботи безкоштовно чи за символічну плату, що не відшкодовує їхніх за­трат. Тобто головна мета функціонування неприбуткових установ і організацій — забезпечити певні потреби суспільства, а не отримати прибуток. Виділення неприбуткової діяльності цілком логічне в умовах ринкової економіки, тому що завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікав­лять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким верс­твам населення.

До некомерційних установ і організацій належать:

—бюджетні установи та організації, головним джерелом фінансування видатків яких є бюджетні кошти (лікарні, школи, дитячі садки, музеї, бібліотеки тощо);

—добровільні громадські формування (громадські організації, політичні партії, благодійні фонди), які об'єднують громадян на основі єдності інтересів та уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод, сприяння здійсненню доброчинної благодійницької діяльності. Головним джерелом доходів громадських організацій є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування.

3. Фінанси домогосподарств.

У соціально орієнтованій ринковій економіці (шляхом розвитку якої йде Україна) однією із важливих сфер фінансової системи держави є фінанси домогосподарств, що відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Отже, стан розвитку та організації фінансів домогосподарств вказує на ефективність функціонування фінансової системи в цілому. На жаль, фінанси домогосподарств в Україні ще не мають належним чином організованих та юридично забезпечених засад функціонування. Саме людина як найвища цінність є фундаментальною опорою і носієм загальносуспільних інтересів та важливим суб'єктом фінансових відносин. Громадяни є платниками податків і, водночас, отримувачами суспільних благ, наданих державою; саме вони в умовах демократії через своє право голосувати можуть впливати на суспільне життя — визначати ефективність прийнятих рішень у сфері політики та економіки, через суспільний вибір приймати рішення щодо кількісних і якісних параметрів державних видатків і доходів. Не менш важливо враховувати люд­ський фактор і в контексті реалізації принципу солідарності та забезпечення суспільного добробуту.

Основним джерелом формування доходів населення в Україні є заробітна плата працюючих членів сім'ї. Велике значення у бюджетах сімей відіграють натуральні над­ходження від особистого підсобного господарства. Натомість не виконують на­лежної ролі ринкові складові — доходи від підприємницької діяльності та від операцій з цінними паперами і нерухомістю.

Переважну частку витрат домогосподарств в Україні становлять витрати на харчування, одяг і речі повсякденного вжитку, на оплату комунальних послуг. Така структура витрат бюджетів сімей свідчить про низький рівень життя на­селення. Обмеженість фінансових ресурсів домогосподарств не дає можливості реалізувати соціально-культурні потреби кожної людини, одержати якісне медичне обслуговування тощо.

4. Фінансовий ринок

Фінансовий ринок — механізм перерозподілу фінансових активів між окре­мими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок через посередни­ків, фірми та інституції, що надають фінансові послуги, реалізує фінансові рі­шення домогосподарств, приватних компаній та урядових організацій.

5. Міжнародні фінанси

Міжнародні фінанси є інтегрованою сферою фінансової системи України. Процеси регіоналізації та глобалізації з різною інтенсивністю впливають на національні фінансові системи держав, різних за рівнем соціально-економіч­ного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості, за політичним та еконо­мічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий потенціали націо­нальних держав впливають на світове господарство.

Світове господарство — складна, структурована, ієрархічна система, що включає систему ринків (інформаційний, товарний, фінансовий, робочої сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію господарського механізму та міжнародну конкуренцію.

Поєднання міжнародного фінансового та інформаційного ринків стало пе­редумовою формування єдиного глобального фінансового простору, змінило відносну цінність ресурсів, надавши пріоритет фінансам та інформації, впли­нуло на структуру розподілу власності, співвідношення державного та корпо­ративного управління, суспільного та індивідуального вибору.

Отже, фінансова система — не просто набір окремих взаємопов'язаних еле­ментів, а надзвичайно складна за внутрішньою будовою фінансова архітек­тура, від ефективності побудови якої залежить можливість збалансування інтересів і суперечностей, узгодження прагматизму фінансової політики з раціо­нальністю економіки. (1)

За організаційно-інституційною структурою фінансова система — сукуп­ність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошови­ми потоками та фондами грошових коштів. При цьому у фінансовій системі держави виділяють:

- систему органів управління фінансами (Міністерство фінансів, Державна податкова служба України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України, Державна митна служба України, Пенсійний фонд, Фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, Рахункова палата Верховної Ради України);

- систему фінансо­вих інститутів, задіяних у розподільних процесах (Національний банк України, банківські та небанківські фінансові установи, фондові і валютні біржі, стра­хові компанії, інвестиційні фонди тощо).

Дата добавления: 2015-05-26