Боспорське царство

Найбільша з античних держав Північного Причорномор`я – Боспорське царство (Боспор – давньогрецька назва Керченської протоки) з центром у Пантікапеї, що виникло внаслідок об`єднання міст-держав у 480 р. до н.е. У середині IV ст. до н.е. до нього приєднались всі великі міста-держави Північного Причорномор`я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеликі міські центри (Мірмекій, Німфей, Кіммерік та ін.) і землі, заселені племенами, які не мали ще своєї державності. Столицею Боспорського царства став Пантікапей.

Розквіт Боспорського царства припадає на IV -ІІІ ст. до н.е.; з другої половини ІІ ст. до н.е. воно зазнає повстань рабів і підкорених скіфських племен. На початку 1 ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об`єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор`я, у т.ч. Боспорське царство. Після поразки і загибелі царя у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. Боспорське царство потрапило під владу Стародавнього Риму як васальна держава – царів Боспору затверджували римські імператори. Навала готів у середині ІІІ ст. н.е. розорила Боспорське царство, а гуни в останній чверті IV ст. зруйнували його, і воно увійшло до складу Візантії як її володіння.

Суспільний устрій. Суспільство поділялось на рабовласників і рабів, вільних і невільників. Рабовласниками були цар і його оточення, жерці, чиновники державного апарату, великі землевласники, судновласники, власники ремісничих майстерень, купці, работорговці, воєначальники. Купці мали право безмитної торгівлі. Вільні землевласники служили у війську, сплачували царю податок врожаєм, оскільки оброблювана ними земля вважалась царською.

Раби поділялись на приватних і державних. Джерела рабства: полон і купівля у кочівників. Державні раби використовувались при будівництві оборонних споруд на кордонах держави. Вони перебували у кращому становищі, ніж приватні раби, які використовувались на громадських роботах (у майстернях, пекарнях, у виноробстві), в домашньому господарстві та іноді у сільському господарстві. Використовувалась також праця залежного землеробського населення – пелатів, які обробляли землю царів і великих землевласників, за що сплачували їм частину врожаю. У І-ІІІ ст. почалось масове відпущення рабів на волю, а посилення експлуатації залежних напіввільних виробників привело до зародження феодальних відносин.

Державний устрій. Боспорське царство – рабовласницька монархія. Спершу це був союз грецьких полісів, які зберігали певну автономію у внутрішніх справах – мали органи самоврядування (Народні збори, Ради міст, виборні посади), проводили самостійну торгівельну політику, карбували власну монету (Пантікапей – з VI ст. до н.е., інші міста – з V ст. до н.е. Пізніше це право було надане лише Пантікапею, що карбував загальнодержавну монету).

Перші правителі Боспорського царства вважались архонтами Пантікапею і всього Боспору, їх влада була спадковою; у IV ст. до н.е. до Боспорського царства була приєднана Феодосія і цар став називатись “архонт Боспору і Феодосії”. Певний час існував специфічний інститут співправителів. На початку ІІІ ст. до н.е. Спарток ІІІ ліквідував форми самоврядування і Боспорське царство було перетворено на монархію.

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим спадковим главою держави, що має верховну владу, здійснює судові і жрецькі функції, є очільником війська, а також володарем великих земельних угідь, найбагатшим торговцем, власником майстерень і промислів. Опинившись у залежності від Риму, цар отримує офіційний титул “друг кесаря (тобто римського імператора) і друг римлян”.На престолі його затверджує римський імператор.

Центральний державний апарат становив двір царя, в який входило його найближче оточення. Особлива роль належала голові (міністрові) двору і особистому царському секретарю. Решта управителів (охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, керуючий справами релігійних культів, управителі сіл, різні придворні чини) були керівниками відомств. Зв`язки з іншими державами і місцевими племенами здійснював штат спеціальних чиновників на чолі з головним перекладачем.

Спершу автономію мали міста і місцеві племена – вони мали власних царьків чи вождів, сплачували боспорським царям данину хлібом та іншими продуктами, у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї. У перших століттях нашої ери містами починають управляти царські намісники, органи місцевого самоврядування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократизація державного апарату. У час залежності від Риму Боспорське царство було поділене на округи, на чолі яких стояли призначені царем намісники.

Основу війська становили найманці (греки і фракійці) та воїни з підвладних чи союзних племен. За потреби скликалось ополчення з громадян. Царі мали також власний флот.

Джерела та основні риси права. Джерелами права були: законодавча діяльність царів, право грецьких міст-полісів, що входили до Боспорського царства, звичаї місцевих племен, римське право.

Передбачалась державна і приватна власність на землю (цар був верховним власником, тому всі землевласники несли йому повинності), худобу, рухоме майно, рабів. Було розвинене зобов`язальне право: договори купівлі-продажу, дарування, позики та ін.

Найнебезпечнішими злочинами вважались: змова проти життя царя, повстання проти царської влади, державна зрада, відносини з політичними вигнанцями, - що карались смертною карою з конфіскацією майна. Були відомі також злочини проти власності і проти особи, за які передбачались такі покарання: смертна кара, конфіскація майна, штрафи. Судові рішення виконували судові виконавці.

Дата добавления: 2015-05-31