Н: цілі і принципи діяльності, членство 2 страница

I '<»дні річки, міжнародні протоки, міжнародні канали, а також острови, підносно яких існують спеціальні міжнародні договори (наприклад, чрхіпелаг Шпіцберген).

У міжнародному праві виділяють також умовні території, до яких підносять об’єкти, розташовані поза межами державної території, на

II к і поширюється суверенітет відповідної держави (повітряні, морські, річні судна, космічні об’єкти, штучні острови та споруди у морі, на

його дні, в Антарктиці, приміщення дипломатичних представництв та консульських установ).

Демілітаризовані та нейтралізовані території

Демілітаризована територія - це територія, відносно якої держави прийняли міжнародне зобов’язання скоротити або взагалі не розташо­вувати в її межах військові укріпленя і споруди, певні види озброєнь і збройних сил. Такі території створюються на основі міжнародних угод з метою забезпечення міжнародної безпеки.

Демілітаризація може бути повною або частковою. Повна демілі­таризація передбачає ліквідацію всіх військових об’єктів із забороною спорудження нових, забороною всіх видів зброї, знаходження на цій території збройних сил, окрім поліцейських, а також заборону ввезення і транзиту військових матеріалів, прольотів військових літаків, тобто заборону використання даної території з військовою метою.

Часткова демілітаризація полягає в тому, що на таких територіях реалізується один або декілька з наступних заходів: ліквідація певних військових об’єктів, заборона будівництва таких нових об’єктів, за­борона використання нових видів озброєнь, обмеження контингенту збройних сил і т.п. (наприклад, Суецький канал є частково нейтралізо­ваним відповідно до Константинопольської конвенції 1888 р.).

Нейтралізована територія - територія, яку забороняється викорис­товувати як театр військових дій або як базу для ведення військових дій в інших регіонах світу. Нейтралізованою може бути лише певна частина держави. У випадку військового конфлікту держава не пови­нна використовувати нейтралізовану частину території для ведення військових операцій.

Демілітаризації та нейтралізації підлягають також міжнародні території (наприклад, Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла).

Особливим видом нейтралізованої і одночасно демілітаризованої території є без’ядерні зони, в межах яких забороняється розміщувати ядерну зброю. Без’ядерною зоною проголошено, наприклад, Африку, Латинську Америку.

59.

Поняття та склад державної території

Під державною територією розуміється просторова сфера дії дер- і.і иного суверенітету, сфера територіальної юрисдикції держави.

До складу державної території входять:

- сухопутна територія (поверхня суші), включаючи острови;

- водна територія (акваторія), що включає внутрішні води і тери­торіальне море;

- земні надра;

- повітряний простір, розташований над вищевказаними про- і горами. **

До внутрішніх вод відносяться:

- води портів;

- води заток, бухт, лиманів, ширина входу в які не перевищує 24 морські милі;

- води заток, бухт, лиманів і проток, ширина входу в які перевищує ' І морські милі, але які історично належать даній державі;

- води річок, озер і інших водоймищ, що знаходяться в межах території даної держави.

Під територіальним морем розуміють прибережний морський іюяс шириною до 12 морських миль, що знаходиться під суверенітетом прибережної держави.

Важливою частиною державної території, джерелом природних (мі атств є надра,які знаходяться під сухопутною і водною територією держави. Глибина надр необмежена і теоретично має вигляд конусу, вершиною якого є центр Земної кулі.

Повітряна територія є повітряним простором, що знаходиться над

• ухопутною і водною територією держави. Висотна межа повітряної території проходить на висоті 100 - 110 км над рівнем моря.

Держава може односторонньо або за договором обмежити свою територіальну юрисдикцію, передавши певні права іншій державі (на­приклад, транзитне повітряне сполучення або перебування іноземних ібройних сил).

Способи придбання території

Способи придбання державної території поділяються на первинні і похідні. Історично до первинних способів відноситься «первинне привласнення» або «окулярна окупація» (право на землю отримував той, хто першим її відкрив). Пізніше в міжнародному праві з’явилася вимога «ефективної окупації», тобто практичного, господарського освоєння відкритих територій.

Сьогодні до первинних способів придбання державної території відноситься прирощення території, який полягає у встановленні дер­жавою суверенітету над утворюваними новими ділянками суші, поява яких пов’язана як з природними процесами (наприклад, землетрусом), так і з діяльністю людини, спрямованою на збільшення території дер­жави (наприклад, намивання нових ділянок території в морі).

Похідні способи полягають у переході території однієї держави до складу території іншої як на договірній, так і на позадоговірній основі.

До договірних способів придбання державної території відно­сяться:

- цессія (поступка території) - передача території однієї держави іншій за домовленістю між ними. Прикладом цессії може служити по­ступка в 1867 р. Росією Аляски США за 7,2 млн. доларів;

- обмін, наприклад, рішення про обмін територіями (у районі с. Паланка, Одеська область), ухвалене у 1999 р. між Україною і Респу­блікою Молдова, за яким Молдова дістає доступ до річки Дунай і віддає належну їй ділянку, що проходить по території України;

- дарування території, наприклад, за шлюбним контрактом між царюючими особами;

- продаж території, наприклад, придбання в 1803 р. США у Франції Луїзіани;

- плебісцит - всенародне голосування з питання про територіальні зміни (наприклад, в 1944 р. Ісландія на основі плебісциту вийшла зі складу Данії).

До правомірних способів територіальних змін сучасна міжнародна практика відносить відторгнення частини території держави-агресора в икості санкції (наприклад,у 1945 р.від Німеччини було відторгнуто і пе- редано СРСР північну частину Східної Пруссії з містом Кенігсберг).

Міжнародному праву також відомий такий правомірний спосіб

111 >и дбання державної території як ад’юдикація, тобто передача частини і ориторії однієї держави іншій на підставі рішення судового органу, яка

< правомірною якщо держави, що сперечаються, мають достатні для цього правові підстави і якщо обидві держави визнають юрисдикцію д.піого суду.

Не визнаються правомірними такі способи придбання території, н К дебелляція (завоювання, захоплення території за допомогою сили) і.іпексія (подарунок переможцю, незаконне відторгнення території).

60. Державні кордони

Державний кордон - юридично обґрунтована умовна лінія і іи-ртикальна поверхня, що проходить по цій лінії, яка визначає межі ді ржавної території. Значення кордонів обумовлено тим, що вони ви- ш.ічають межі територіальної юрисдикції держави.

Міжнародне право зобов’язує утримуватися від будь-яких по- і игань на кордони інших держав, від будь-яких вимог або дій, спря­мованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави. Кордони можуть змінюватися відповідно до міжнародного права мирним шляхом.

Лінія проходження кордонів і їх режим закріплюється договорами між прикордонними державами. Відомі також випадки, коли тради­ційні кордони визнаються без договірного оформлення, спираючись

іі.і норми звичаєвого права.

Залежно від виду території, розрізняють сухопутні, водні і пові- і ряні кордони, а також кордони надр.

Сухопутні кордони, проведені по характерних позначках, лініях рельєфу або ясно видимим орієнтирам (річки, гори і т.п.) мають назву орографічних. При цьому повинні враховуватися інтереси місцевого населення.

Відомі також так звані астрономічні кордони, що співпадають із меридіанами і паралелями географічної сітки (наприклад, кордон між Північною та Південною Кореєю).

У багатьох випадках кордони доводиться проводити між умовними позначками без природних орієнтирів шляхом проведення прямих ліній - це геометричні кордони. Широко застосовувалися такі кордони при розмежуванні колоніальних володінь в Африці.

Водні кордони на річках встановлюються таким чином: якщо річка судноплавна, то посередині головного фарватеру або по тальвегу (лінії найбільших глибин); якщо ж річка несудохідна - по її середині; якщо річка має декілька рукавів - посередині головного рукава. На озерах і інших водоймищах кордон проходить по прямій лінії, що з’єднує виходи сухопутного кордону до берегів водоймища. Кордон, що проходить по річці, озеру або іншому водоймищу, як правило, автоматично не пере­міщується при зміні контуру берегів або рівню води і при відхиленні русла річки.

Після створення водосховища або іншого штучного водоймища кордон залишається на тому ж місці, де він проходив до затоплення. Він лише перетворюється з сухопутного на водний. По мостах і дамбах кордон проходить по центру цих споруд або по технологічній осі, не­залежно від лінії водного кордону.

Морські кордони - це зовнішні кордони територіальних вод дер­жави.

Повітряні кордони - умовна проекція сухопутних і водних кордо­нів держави, що обмежують стовп повітря над сухопутною й водною територією держави. Висотна межа повітряного кордону встановлю­ється на відстані 100 - 110 км від поверхні моря, оскільки саме на цій висоті знаходяться мінімальний перигей орбіти штучного супутника Землі.

Проведення кордону проходить у дві стадії. Перша стадія нази­вається делімітацією - це детальний опис кордону в договорі і його нанесення на карту. Після цього кордон визначається на місцевості, встановлюються прикордонні знаки, складаються відповідні документи

- це стадія демаркації. Відновлення або оновлення раніше встановле­ного кордону називається редемаркацією.

Уздовж державного кордону на місцевості (як на суші, так і на воді), як правило, встановлюється прикордонна зона шириною до 5 км, в межах якої прикордонні війська володіють особливими правами від­носно забезпечення прикордонного режиму.

З метою врегулювання прикордонних інцидентів уряди багатьох держав призначають спеціальних прикордонних представників, що п.і іиваються прикордонними комісарами або прикордонними уповно- мїї женими. Вони взаємодіють з аналогічними представниками сусідніх держав на основі двосторонніх договорів. В практиці договір^{них В}'Д^_ ні» ин з даного питання зустрічаються приклади, коли ісам інститут прикордонних представників як такий, і порядок їх призначення, а і і юж права і обов’язки таких представників, правила їх стосунків між

■ иііою, імунітет і т.п. спочатку визначаються договорами пр° режим кордону і про порядок врегулювання прикордонних Інцидентів.

Режим державного кордону України встановлюється Законом України «Про державний кордон України» 1991 р.

61.

Міжнародні річки

Міжнародні річки - річки, що протікають по території декількох держав або розділяють території декількох держав.

Розрізняють власне міжнародні річки - судноплавні річКИ, що ма-

.. нихід до моря і використовуються для цілей інтенсивного торгового

і удноплавства; трансграничні (багатонаціональні) річки - ті. Щ° ^ПР°- ііі лють по території декількох держав і що не мають виходу Д° моря, і»ній або несудноплавні, або судноплавство по них носить місцевий к практер; та прикордонні - річки, що розділяють території держав.

У визначенні статусу міжнародних річок найбільша роль від- иодиться міжнародному праву. Першим документом, який містив принцип свободи судноплавства по міжнародних річках Європи, став Іиключний акт Віденського конгресу 1815 р. Одночасно була визнана юрисдикція прибережних держав над відповідними ділянками річок.

В 1885 р. було встановлено свободу торгового судноплавства по річках Конго і Нігер. Після Першої світової війни мирні договори і» і ановили свободу судноплавства по таких європейських річках, як ()дср, Німан, Вісла та ін. В 1921 р.було прийнято Конвенцію пр° режим

І (у паю, у розробці та підписанні якої, крім придунайськщ держав, при- IIмали участь Франція, Великобританія, Італія, Бельгія, Греція.

Режим трансграничних і прикордонних рік визначається за вза- і мною згодою прибережних держав.

Якщо у минулому режим міжнародних річок стосувався лише судноплавства, то сьогодні росте значення регулювання використання річок у господарських цілях: для отримання електроенергії, для за­безпечення потреб промисловості і сільського господарства. Тут діє загальний принцип: будь-які способи використання не повинні за­вдавати шкоди законним інтересам інших прибережних держав. Більш того, прибережні держави спільно і кожна окремо повинні приймати заходи, необхідні для збереження річки.

62. Режим Арктики. Секторальний принцип розподілу арктичних просторів

Арктика - розташована навколо Північного полюсу область земної нулі, що включає Північний Льодовитий океан з островами і прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів. В нього входять також північ­ні частини материків Євразія і Північна Америка в межах полярного кола. Приарктичними країнами є Росія, Канада, США, Данія (завдяки

І (іенландії), Норвегія, а також Ісландія, Фінляндія і Швеція.

Природні ресурси, військово-стратегічна безпека, міжнародні спо­лучення - ось причини уваги, яка приділяється режиму Арктики.

Правовий режим Арктики встановлюється міжнародним правом, а також законами приарктичних держав. Простори Арктики істо­рично поділені між Росією, Канадою, США, Данією та Норвегією на п’ять секторів. Процес привласнення території Арктики розпочався в 1925 p., коли Канада прийняла доповнення до національного закону про північно-західні території, якими були визначені географічні межі Канадської Арктики і заборонено іноземним державам і їх громадянам здійснювати будь-яку діяльність в межах Канадської Арктики без до­зволу влади Канади.

В 1928 р. Ухвалою Президії ЦВК СРСР «Про оголошення терито­рією Союзу PCP земель і островів, розташованих в Північному Льодо­витому океані» було проголошено право СРСР на всі землі і острови, відкриті і ще не відкриті, в межах встановлюваних географічних меж.

Так з’явилася концепція арктичних секторів держав, що володі­ють арктичним узбережжям. Сектор є трикутником, основою якого є узбережжя відповідної держави, а сторонами - лінії, що проходять по меридіанах до Північного полюсу. Встановлення Канадою і Росією полярних секторів означає, що землі і острови, як відкриті, так і невід- криті, що знаходяться в їх межах, належать цим державам.

Режим морських просторів Арктики є загальним, але має деяку спе­цифіку. На Арктику розповсюджується загальне положення Конвенції з морського права 1982 p., щодо права прибережної держави приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища з суден у вкритих кригою районах (ст. 234). Це право діє в межах виключної економічної зони.

Особливості режиму морських просторів Арктики проявляються, по-перше, у тому, що, оскільки природа Арктики особливо чутлива до негативних впливів, приарктичні держави прийняли національні закони про охорону природного середовища регіону.

Друга особливість стосується прибережного судноплавства. Норвегія і Канада своїми законами встановили особливий режим для такого судноплавства. В Росії про це йде мова в Законі про морські води (ст. 14). Північний морський шлях розглядається як історично націо­нальна, цілісна комунікація Російської Федерації, що проходить також через ділянки відкритого моря. Користування нею здійснюється відпо­відно до законів і договорів Росії, а також Правил плавання по трасах Північного морського шляху, затверджених Урядом РФ. Відповідно доІравил плавання по трасах Північного морського шляху 1991 p., цей ішиїх відкритий для міжнародного судноплавства. Здійснюється воно м подою і під контролем російських органів влади. Центральне місце

* еред них займає Адміністрація Північного морського шляху.

Розпочато формування міжнародних органів, що займаються Перш за все охороною навколишнього середовища в Арктиці. Так, і і порена Рада Баренцева євроарктичного регіону (1993 р.) і Арктична Рада (1994 p.).

63. Правовий режим Антарктики. Система договору про Антарктику

Антарктика - це область земної кулі, що охоплює власне материк Антарктида площею близько 14 млн. кв. м, що складає 1/10 площі суші земної кулі і прилеглі до нього ділянки Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, включаючи розташовані там острови, від Південного полюса до 60-ї паралелі південної широти.

З метою визначення міжнародно-правового режиму Антарктики

1 грудня 1959 р. у м. Вашингтон був укладений Договір про Антарк­тику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад ЗО держав).

Договір встановив режим нейтралізованої і демілітаризованої території, тобто Антарктика використовується лише в мирних цілях. На її території заборонено створювати військові бази, проводити маневри, випробовувати зброю. Закріплена свобода наукових дослі­джень. Оскільки на Антарктику не розповсюджується територіальна юрисдикція держав, то особи, що там перебувають, знаходяться під персональною юрисдикцією своєї держави.

Для сприяння реалізації цілей і принципів Договору створена Консультативна рада, що надає свої рекомендації національним урядам та готує проекти конвенцій щодо ресурсів Антарктики.

Договір про Антарктику 1959 р. є основою ряду суміжних угод, які разом з заходами, прийнятими в рамках Договору про Антарктику та суміжних угод, нерідко називають Системою Договору про Антарк­тику. До цих угод відносяться: Протокол з охорони навколишнього середовища до Договору про Антарктику (1991 р.), Конвенція про ібереження морських живих ресурсів Антарктики (1980 р.), Конвенція про збереження тюленів Антарктики (1972 р.).

Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. є самою загальною. Згідно з нею всі види живих організмів можуть бути об’єктом промислу за умови збереження чисельності будь-якої популяції не нижче за рівень, що забезпечує її стійкий стан, і а ненанесення шкоди екосистемі в цілому. Для нагляду за дотриманням Конвенції створено Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики.

Режим використання мінеральних ресурсів встановлено Конвен­цією по регулюванню освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 р. Освоєння ресурсів не повинне завдавати шкоди природному і ередовищу. Контроль здійснюється Комісією з мінеральних ресурсів Антарктики.

Протоколом з охорони навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р. зона дії Договору про Антарктику була оголо-

11 юна природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому ін гановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.

У цілому заснована на Договорі про Антарктику система представ­ши: собою ефективний механізм, що забезпечує збереження життєво можливого для всього людства регіону.

64. Поняття та кодифікація міжнародного морського права. Види морських просторів

Міжнародне морське право являє собою систему міжнародно­му и» тих принципів і норм, що визначають правовий режим морських

...... >|>ів і регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами

м 1111.і і»одного права з приводу їх діяльності з дослідження та викорис-

• ним» 11 росторів Світового океану та його ресурсів.

М і жнародне морське право відноситься до однієї з найбільш старих мну н іі міжнародного права і спочатку склалося у формі звичаєвих ннрм Кодифікація морського права була проведена в XX ст. в результаті І і и трьох конференцій ООН з морського права.

I КоиференціяООНзморськогоправавідбуласяуЖеневів 1958 р.

І иіпри/іа представників 86 держав. Результатом роботи конференції 1і ймі і прийняття чотирьох Женевських конвенцій з морського права, Hit t к к у вались територіального моря і прилеглої зони, відкритого моря, (Ими и ментального шельфу та рибальства і охорони живих ресурсів ИІІМ'рП іого моря.

II Конференція, що проходила в 1960 p., успіху не мала. Виробити И* У мгбудь суттєву угоду про межі територіального моря і права на |Ж»іімі.і і но не вдалося.

III Конференція, що проводилась з 1973 р. по 1982 p., стала найваж- ммінімим етапом кодифікації морського права. Усього було проведено фмні.нщмть сесій. Результатом роботи III Конференції стало прийняття Миміігмції ООН з морського права,яка 10 грудня 1982 р. була відкрита ЦПП підписання.

<»кремі питання співробітництва з використання морських про-

* t "pm і.і їх ресурсів регулюються спеціальними угодами (Міжнародною и іиг 11 ції ю з охорони підводних телеграфних кабелів 1884 p., Конвен­ції і" про заснування ІМКО 1948 р. таін.).Таким чином, міжнародне морське право регламентує діяльність І у водних просторах, що включає у себе визначення правового режиму 1 різного роду територій, встановлення статусу членів екіпажу і паса- І жирів морських суден, порядку освоєння природних ресурсів океану, 1 охорону морського середовища та ін.

Існує декілька видів водних просторів, що відрізняються між со-1 бою за правовим режимом:

- внутрішні води;

- територіальні води (територіальне море);

- відкрите море;

- прилегла зона;

- континентальний шельф;

- виключна економічна зона;

- міжнародний район морського дна;

- міжнародні проливи та канали;

- архіпелажні води.

65.

Внутрішні морські води і їх правовий режим

Внутрішні морські води - це води, розташовані в сторону берега від вихідної (базисної) лінії територіального моря.

До складу внутрішніх морських вод входять: води заток, бухт, ли манів, «історичні» затоки, води морських портів, а також води, розті шовані в сторону берега від вихідних ліній, прийнятих для обчисленим ширини територіального моря.

Під морською затокою розуміють добре окреслене поглибленим берегу, що значно вдається у сушу і утворює щось більше, ніж про сту звивину берегу. Не визнається проте затокою поглиблення, якщо його площа не дорівнює або не більша площі півкола, діаметром яко|І І є лінія, що пересікає вхід у це поглиблення. Води затоки відносятмм до внутрішніх морських вод, якщо її берега належать одній держані, >■ ширина природного входу до затоки не перевищує 24 морських милі. Якщо відстань між пунктами природного входу до затоки перевищуі £ 24 морські милі, всередині затоки проводиться лінія в 24 морські милі так, щоб нею було обмежено як можна більший водний простір.

()бмеження ширини входу не застосовується до так званих істо­рії ' п і и х вод і заток, тобто таких, що здавна розглядаються як внутрішні Мі'і’і і.кі води відповідної прибережної держави. Прикладом таких вод Ми‘її у ті, бути моря, що знаходяться у північних берегів Сибірі, і роз-

. Ц ІНІТЬСЯ як історичні води Росії та відносяться до внутрішніх мор-

і м и < под. Історичними є затока Петра Великого в Російській Федерації, И 'і " ніова затока у Канаді, затока Делавер у США.

Якщо віднесення вод морських портів до внутрішніх морських вод ІІК иикликає сумнівів, то це є спірним щодо вод морських рейдів, які ни і "і ніс говуються для завантаження,розвантаження, якірної стоянки

• уД* " Конвенція ООН з морського права не розглядає води портів мі і іи і >ему категорію внутрішніх морських вод, а включає їх до складу и І'її тріального моря.

Таким чином, внутрішні морські води є частиною державної те- ІЖ і "і мі відповідної держави, на яку поширюється в повному обсязі її І) і" і" пітет та юрисдикція. Іншими словами,внутрішні морські води, Мя >і їм і їх дном та надрами, знаходяться під повним територіальним Це|'»ііііспством прибережної держави. Тому режим перебування іно- Я*мііих суден, інше використання цих вод цілком залежить від при- Рі» і'і ті держави.

66 Поняття і межі територіального моря. Право мирного проходу. Правовий режим територіальних вод

Територіальне море - це пояс морських вод шириною до 12 м<>| ських миль, що розташований між берегом (чи безпосередньо за ви ||і|іиміми морськими водами або архіпелажними водами держави) та ніниритим морем або водами спеціальних зон.

Класне територіальне море мають острови, а прибережні установки

.... учні острови територіальних вод не мають. Внутрішня межа те-

Ни і • >| мального моря називається вихідною лінією і від неї відміряється И ширина. Територіальне море, як й внутрішні морські води,є час­ти. >и і території прибережної держави. Зовнішня межа територіального Мири і державним кордоном.

I Іормальною вихідною лінією є лінія найбільшого відливу впро- М"н і Оерега. При сильній звивистості та зрізаності берегу, наявності (Им щ м на островів, прибережна держава може використовувати систему Нрммих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки найбільш ВИ­НУ миючої у море лінії найбільшого відливу, морських островів, звіль­ни тчи тим самим внутрішні морські води, що знаходяться у сторону Р<р> І у під цих ліній.

Допустима ширина територіального моря становить 12 морських Міси, що відраховуються від вихідної лінії. Лінія, кожна точка якої

||*. ми п,ся від вихідної лінії на відстані, що дорівнює ширині терито-

....... п о моря, утворює зовнішню межу територіального моря.

II межах територіального моря прибережній державі належить

Ьр... і»і.ілі,не верховенство над ним, його дном та надрами. Єдиним

■імі і.-ііпим її верховенства є право мирного проходу, що належить Нмоым іноземних держав. На підставі цього права торгівельні судна ■Мі'у п. проходити через територіальне море іноземної держави без ■Ifni.єн.ного дозволу лише за умови дотримання права прибережної ■МіМііи. 11рохід військових кораблів також є допустимим, якщо це не Я| |1ім>уі спокою, доброму порядку чи безпеці прибережної держави. І ІІцін •дні човни пропливають територіальне море у надводному стані Ці •! цідим і им прапором своєї держави.

III д 111 ч»ходом розуміється перепливання через територіальне море

§М* пере гнути це море без заходуу внутрішні морські води, пройти

Ш ин v і морські води або вийти з цих вод у відкрите море. Прохід

Цнші і ієн бути безперервним та швидким. Однак, прохід може включати ■»нині' v та стоянку на якорі, коли це пов’язано зі звичайним плаванням Ip і in і «охідним внаслідок непереборної сили або лиха.

Мирність проходу означає, що судно або корабель у межах терито ріального моря уникають таких дій, як використання будь-якої зброї, збирання інформації на шкоду безпеці прибережної держави, пору шення її митних, міграційних або санітарних правил або здійсненим рибальства.

Торгівельні судна (недержавні та державні), що знаходяться у те риторіальному морі, підлягають кримінальній і цивільній юрисдик прибережної держави.

Кримінальна юрисдикція прибережної держави може здійснювати ся на борту іноземного судна, що проходить через територіальне морі-, лише в наступних випадках: якщо наслідки злочину поширюються на прибережну державу; якщо злочин порушує спокій в країні або добрий порядок в територіальному морі; якщо капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора звернеться д< і місцевої влади з проханням про надання допомоги; або це необхідно для припинення незаконної торгівлі наркотичними засобами чи пси хотропними речовинами.

Прибережна держава не повинна зупиняти прохід через територі альне море іноземного судна з метою здійснення цивільної юрисдикції щодо особи, яка перебуває на його борту.

З-під юрисдикції прибережної держави виключаються військом кораблі та неторговельні (наприклад, дослідницькі) судна іноземної держави, які розглядаються як органи держави і тому користуються п(> вним імунітетом. Проте у разі порушення законів прибережної держави їм може бути пред’явлена вимога покинути територіальне море.

Поняття та правовий режим прилеглої зони

Прилегла зона - це пояс морських вод, що примикає до територі ального моря, в межах якого прибережна держава здійснює контролі) І з метою недопущення порушень певних правил (митних, фіскальних, імміграційних, санітарних).

Прилегла зона не входить до державної території і за своєю право І вою природою є частиною відкритого моря зі спеціальним режимом: у І межах даної зони прибережна держава має право здійснювати контролі. І з метою запобігання або покарання за порушення її приписів із зазіш чених питань. Із цих питань вона здійснює юрисдикцію над іноземними суднами так само, як і у територіальному морі.

Режим прилеглої зони має виключно цільовий характер: воїн встановлюється задля забезпечення дотримання митних, фіскальних, імміграційних чи санітарних законів та правил прибережної держали Розширення цих цілей за змістом Конвенції 1982 р. є неприпустимим Відповідно розрізняють чотири види прилеглої зони: митну, фіскальну, і імміграційну та санітарну.

Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. всти* новлює, що прилегла зона не може пролягати далі, ніж на 12 морськи* миль від вихідної лінії, від якої відміряється ширина територіального моря, проте Конвенція з морського права 1982 р. містить положені»!, що прилегла зона не може пролягати за межі 24 морських миль під цієї лінії.

Розвитком інституту прилеглої зони стала практика встановленії#!] прибережними державами - за межами свого територіального моря «] зон виключного рибальства. Така зона представляє собою морський пояс, у межах якого прибережна держава у справах рибальства ми* такі самі повноваження, як і у територіальному морі. Допуск рибам* іноземних держав до вилову у цій зоні є можливим лише за згодом прибережної держави, яка закріплюється у міжнародних договорах аби односторонніх актах. Ширина морських зон виключного рибальстві в практиці держав різниться. Інколи вона встановлюється у межах ЦЯ морських миль, а в деяких випадках досягає навіть 200 морських милі. Це є припустимим в світлі визнання за прибережною державою пр.ш.і встановлення виключної економічної зони такої ширини.

Дата добавления: 2015-05-31