Теоретичне обґрунтування. Основним завданням соціометрії є вивчення неофіційної структури соціальної групи та її соціально-психологічних характеристик

Основним завданням соціометрії є вивчення неофіційної структури соціальної групи та її соціально-психологічних характеристик.

Термін ”соціометрія” означає вимірювання міжособистісних стосунків у групі. Родоначальник соціометричного методу – відомий американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено, або Морено Якоб (Джекоб) Леві (1892–1974). Він вважав, що процеси взаємодії в малих групах відображають неформальну мікроструктуру суспільства, і доводив: психологічний комфорт особистості залежить від її місця в системі міжособистісних стосунків. У зв’язку з цим він визначає дві підструктури:

1) ”макро” – просторове місцезнаходження людей в різних сферах суспільної діяльності;

2) ”мікро” – емоційно-психологічні взаємозв’язки, які зумовлені вродженою підсвідомою силою.

Соціометрія допомагає вивчати типологію соціальної поведінки людей в умовах групової діяльності, соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп, отже сприяє отриманню комплексної інформації про соціально-психологічний стан групи. Соціометрія повинна використовуватися лише в комплексі з іншими методами соціально-психологічного дослідження, інакше експериментальна інформація буде недостовірною.

Головний недолік соціометричного методу: хоча симпатія чи антипатія є важливими чинниками для розуміння процесів групової диференціації, вони є недостатніми для вивчення різнопланового змісту стосунків у групі.

Проблема проведення дослідження полягає у відсутності анонімності, що певним чином впливає на достовірність результатів, адже вимога (краще прохання) дослідника виявити власні симпатії та антипатії часто викликає протидію в учнів, що виявляється, зокрема, у небажанні окремих з них брати участь у роботі. У зв’язку з цим потрібно скласти таку інструкцію, яка б налаштовувала їх на відвертість. Відповіді учнів переносяться експериментатором у соціоматрицю.

Процес вибору залежить від форми соціометричної процедури. Непараметрична процедура: учні відповідають на запитання без обмеження кількості виборів (n – 1, де п – кількість членів групи). Аналогічним числом (n – 1) буде кількість отриманих виборів суб’єктом у групі. Зазначена величина (п – 1) є основною кількісною константою соціометричних виборів, однаковою для індивідів, які вибирають, і для тих, кого вибрали.

Основна перевага непараметричної соціометричної процедури – виявляє емоційну експансивність кожного члена групи. Основний недолік непараметричної соціометричної процедури – висока ймовірність отримання випадкових виборів. Часто буває, що деякі учні відповідають на запитання абияк, наприклад: ”Вибираю всіх”; “У мене всі друзі” тощо. Причини такої ситуації є різними: 1) в учнів дійсно могла сформуватися узагальнена аморфна і недиференційована система стосунків з оточенням; 2) вони навмисне дають хибні відповіді, щоб продемонструвати формальну лояльність до оточення тощо.

Параметрична процедура: учням пропонується фіксована кількість виборів (”соціометричне обмеження, або “ліміт виборів”). Основна відмінність параметричної процедури від непараметричної полягає в тому, що соціометрична константа (п – 1) зберігається тільки для системи отриманих виборів. Для системи відданих виборів вона вимірюється новою величиною (d), з допомогою якої можна стандартизувати зовнішні умови виборів у групах різної чисельності. Тут необхідно визначати (d) за однаковою для всіх груп імовірністю випадкового вибору:

Р(A) = d/N – 1 (формула Дж. Морено і Е. Дженнігса),

де Р – імовірність випадкового вибору (А), а N – кількість членів групи.

Здебільшого величина Р(А) знаходиться в межах 0,20–0,30. Підставляючи ці значення у формулу, ми отримуємо потрібне число соціометричних обмежень у групах будь-якої чисельності.

Таблиця 1.

Дата добавления: 2015-05-26