Геополітичні мережі

Геополітика — це галузь, яку великою мірою нехтували соціологи буквально донедавна. Зараз уже зроблені кроки в напрямку формулювання деяких її принципів. Один з них — це перевалі в ресурсах: воєнні конфлікти звичайно виграє більша і багатша держава. Цей принцип є кумулятивним у часі, оскільки дсржавн-.псрсможці поглинають ресурси держав, що зазнали поразки. Другий принцип — гсопозиційна перевага: держави в оточенні меншої кількості ворогів воєнне певніші відносно держав з численними ворогами; таким чином "прикордонні" (зовнішні) держави мають тенденцію до зростання, а внутрішні дсржапн - до подрібнення з плином часу. Цс також принцип надмірного розширення: воєнні зусилля, що виходять за певні географічні межі мають тенденцію призводити до напруження ресурсів³. Комбінація таких принципів, розроблена більш де­тально, допомагає пояснити, як і коли держави розширюються» зменшуються.

Геополітичні процеси мають структурну автономію: цс правильно як тому, що вони кумулятивні в собі, так і тому, що зовнішнє розташування держав в будь-який даний час упливатиме на тс, що може статись в кожній окремій державі. Саме в цьому розумінні геополітика може мати автономний структуруючий вплив на економіку. Це якоюсь мірою (хоча і не у досить довершеному вигляді, притаманне теорії світових систем Валлерстайна, де гегемонія в системі світу є ключем до спроможності центральних держав економічно багатіти, контро­люючи периферію. Тут є, отже, причинний зв'язок між гсополітнчпою і економічною мережами. Існує також зворотний зв'язок, оскільки економічні ресурси є одним із унесків у гсонолітичну владу. Проте сказане, що геополітика і економіка визначають одна одну, не означає зведення теорії до нісенітниці. Це пояснюється наявністю певного живильного струменя від геополітики до економіки (наприклад, у вигляді економічного виграшу від позиції в світі) і навпаки, від економіки до геополітики (капіталовкладення в збройні сили). В будь-якому разі (як економічному, так і гсополітичиому) є інші фактори, які можуть бути визначені теоретично, часові ж проміжки, впродовж яких ці явища відбуваються — неоднакові. Таким чином, у межах певного часу держава може мати економічну користь від гсополітичної сили (як правило, доволі довготривалу), в тоіі час, як класне геополітичні процеси набагато мінливіші, й мають схильність до рвучких поворотів.

Багато уваги останнім часом приділяли впливу геополітики на політику. Теорія революцій приділяє особливу увагу гсополі-тичним кризам, які призводять до фіскального напруження і внутрішньоелітного конфлікту іі таким чином готують грунт для заворушень. Ця теорія має гсополітичний компонент, а також компонент місцевий, оскільки природа класових стосунків визначає, яка із мобілізованих діючих осіб реально бореться за державну іуіаду. Гольдстоун² узагальнює цю логіку в модель "розпаду держав", яка включає не тільки революції, але також руйнації з нсрсволюційннми наслідками (такими, як ті, що сталися за часів династії Мінь у Китаї і в Оттоманській імперії). Гольдстоун далі поширює цю теорію на причинний аспект, показуючи, як поєднання таких факторів, як воєнні напруження, зростання населення, спроможність стягнення податків і. грошо­ва інфляція призводять до виникнення ситуації розпаду держави. В іншій праці на цю тему робиться спроба через військові мобілізаційні рівні продемонструвати, вплив геополітики на де­мократичну або авторитарну структуру держави.

Можемо також скласти докупи різні частини гсополітичної теорії з прогнозуючою моделлю внутрішньої політики. Геополі­тичні принципи (окреслені вище) визначать, коли міжнаціо­нальна влада держави буде збільшуватись чи зменшуватись і, особливо, коли можна чекати криз через надмірне розширення території і напруження ресурсів. Якщо додати до цього всбсрівську посилку, що легітимиісп» місцевих правителів коливається залежно від престижу влади, то можна зробити висновок, що піднесення і падіння політичних клік залежить від співпадіиия терміну їх перебування при владі з геополітичними сплесками. Це, звичайно, тільки часткова теорія політичної динаміки, оскільки існують також місцеві процеси (великою мірок?» сфері, класових і статусних конфліктів), які також упливають на політичну мобілізацію різних клік. Але головні гсополітичні події, особливо війни, драматичні інциденти, вклю­чаючи зміни національного престижу і, над усе, поразки, мають уплив, що фактично перекреслює всі внутрішні події. Навіть глибокий економічний спад або культурна криза (швидше за все, релігійний конфлікт з високою ступінню мобілізації) мають впріщальниі'і вплив на політику тільки в разі відсутності гсоиоліпічної кризи паніть порівняно помірного характеру. Таким чином, значущість подій в тому чи тому секторі є підмурковою структурою, що впливає на перебіг політичної влади.

Дата добавления: 2015-05-26