Народність або національність

Доречно буде пояснення цих двох слів, що по суті є синонімами. Історично вони недавнього походжен­ня. У словниках європейських мов зафіксовані були на початку минулого століття. Наприклад, в німецько­му словнику іноземних виразів, що вийшов у Тюбін-гені в 1819 р., у французькому академічному словни­ку в 1835 р. Винайдення виразу “національність” при­писують Наполеонові, який одного разу висловився: “Французи не мають народності”. Пані де Сталь дала роз'яснення цього модного новотвору, підкресливши, що “поняття народності означає національний харак­тер”. Зрештою, цей новотвір швидко поширився у світі і був засвоєний усіма культурними народами і мова­ми (наприклад, в німецькій —паtionalitat, в італійській - паzionalita, в іспанській - пасіопаlidadі тощо).

Присвятили увагу цьому новотвору дослідники національного питання. Скажімо, Фр. Нойман у праці “Народ і нація”. З'ясовуючи, що криється за цією наз­вою, він слушно констатує, що в основі цього понят­тя, яке походить від прикметника “національний”, є властивість або приналежність до того, чим є нація. Отже, національна ознака або прикмета “народність”, вживаючи український переклад, означає також суб'єктивне відчуття приналежності до певної нації. В Західній Європі, де часто (як, приміром, у Франції) націю політичне ототожнюють з державою, назву “національність” застосовують до недержавних і не­культурних народів. В цьому сенсі перед світовою вій­ною йшлося про польську, чеську або українську на­родність, паtionalite. Таким чином, цьому термінові для відокремлення слова “нація” надавалось культур­не значення. Цікаво, що новітня французька націоло-гічна література вживає назви “паїіопаїііе”, ведучи мову про сучасний націогенезис.

Ал. Кірхгоф у розвідці “До розуміння поняття “на­ція” і “народність”” наводить думку з цього приводу Трайчке (Тгеіtschke), висловлену у “Викладах про політику”: “Отже, для цього каменяра німецького новочасного націоналізму “нація” була поняттям суто політичним, натомість “національність” - расовим, для означення єдинокровного походження і спільності

(Gemeinschaft des Blutes)”. Цілком протилежної думки у цій справі дотримувався швейцарський дослідник Гільті (Ніlіу), для якого нація пов'язана з походжен­ням народу, а національність визнається поняттям політичним. На цій підставі він вважає, що існує швей­царська національність, але не може бути мови про швейцарську націю. Сам Ал. Кірхгоф свою думку з цього приводу формулює так: “Нація - це щось абсо­лютне, національність (в сенсі народної групи) - від­носне поняття”.

Як бачимо, в науці у цій справі ще не існує одно­стайної думки. Тому методологічно вважаю більш до­цільним не вводити при наявності двох старіших назв і понять - “народ” і “нація”, - ще третю назву “народ­ність” (“національність”) для групового означення певної фази чи стану народотворчих процесів. Кра­ще, на мою думку, залишити це поняття для окрес­лення національної приналежності, визначення прик­мет, тобто як поняття відносного чи якісного поряд­ку. З цього погляду мій націологічний словник різ­ниться від попередньо наведеної термінології проф. П. Мілюкова, хоча по суті наші погляди на націо-творчий процес майже однакові...

Дата добавления: 2015-05-26