Гобсбаум Е. Нова жінка С. 74-94. 1 страница

ТЕМА 12. СОЦІОЛОГІЯ ГЕНДЕРНА ТА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

На думку Фройда, цілком вірно, що освіта нічого не до дає жінці її загалом поможе поліпшити жіночу долю. Навіть більше, жінка ніколи не зможе дорівнятися до чоловічих досягнень у сублімації сексуальності.

Протоколи Віденського психоаналітичного товариства, 1907 рік'.

Моя мати покинула школу в 14 років. Вона мусила одразу податися в найми на якусь ферму... Згодом вона поїхала до Гамбурга працювати служницею. Тим часом її братові дозволили здобути сяку-таку освіту—він став слюсарем. Коли він утратив роботу, його навіть удруге влаштували навчатися — цього разу до маляра.

— Ґрете Аппен про свою матір, народжену 1888 року².

Суть феміністського руху — відновити самоповагу жінки. Найвагоміші політичні перемоги феміністок стосуються саме цього: вони-бо навчають жінок належно цінувати власну стать.

Кетрін Ентоні, 1915 рік³.

І

На перший погляд немає жодної рації вивчати історію половини людства в наш період у контексті історії середніх класів Заходу — верстви досить нечисленної навіть у країнах "розвиненого" й "молодого" капіталізму. А втім, це виправдано, принаймні настільки, наскільки історик цікавиться, зосереджується на змінах і перетвореннях, що позначилися на становищі жінок, бо найразючіші зміни — "емансипація жінки" — були започатковані й розгорталися майже'виключно в рамках середньої та, дещо в іншій формі, в рамках статистично менш вагомої верх­ньої верстви суспільства. На той час масштаби змін були досить скромні. Та все одно цей період покликав до життя хоч і невелике, але ніколи доти не бачене число жінок, що активно працювали й досягли визначних успіхів у царинах, раніше застережених виключно для чоловіків: згадаймо такі постаті, як Роза Люксембург, мадам Кюрі, Беатріс Вебб. До того ж ці зміни були досить далекосяжні, щоб поро­дити не просто жменьку передових діячок, але й — в середовищі буржуазії — нечуваний тип жінок, "нову жінку", яка дала сучасникам-чоловікам багато поживи

* Публікується за: Hobsbaum E. The Age of Empire. 1875-1914. New York, 1987. 404 p.

¹ Minutes of the Vienna Psychoanalytical Society, ed. By H. Nunberg and E. Federn I: 1906-1908. New York,

1962, P. 199-200.

² Die Arbeiter: Lebensformen, Alltag und Kultur. ed. by W. Ruppert. Munich, 1986, P. 69.

³ K. Anthony. Feminism in Germany and Scandinavia. New York, 1915, P. 231.

для роздумів та суперечок, починаючи з 1880-х років, і стала центральним образом "прогресивних письменників", ось як Нора та Ребекка Вест у Генріка Ібсена або героїні, чи то пак антигероїні Бернарда Шоу.

У становищі переважної більшості жінок світу — жінок Азії, Африки, Латинської Америки, селянських громад південної та східної Європи та й узагалі більшості аграрних суспільств — на той час нічогісінько не змінилося. Не надто змінилося й становище більшості жінок робітничого класу, за винятком, звичайно, одного важливого аспекту. Після 1875 року жінки в "розвиненім" світі мають помітно менше дітей.

Іншими словами, "розвинений світ" на той час виявляв виразні ознаки так званого "демографічного переходу" від старої моделі (в загальних рисах: високого рівня народжуваності, зрівноваженого високою смертністю) до знайомої нам сучасної моделі (низький рівень народжень, компенсований низькою смертністю). Як і чому відбувся такий перехід — чи не найбільша загадка, що стоїть перед істориками демографами. Під історичним поглядом стрімке падіння народжу­ваності в "розвинених" країнах — явище досить незвичайне. Вийшло так, що здебільшого скорочення народжуваності у світі не встигало за падінням числа смер­тей — саме це й стало причиною того неймовірного демографічного вибуху в глибо­ких масштабах, що відбувся по двох світових війнах: смертність різко зменшилася, завдяки піднесенню життєвого рівня й почасти завдяки революції в медицині, тим часом народжуваність у більшості країн Третього світу залишилася високою або починає падати тільки тепер, з відставанням на покоління.

На Заході падіння рівнів смертності й народжуваності відбувалося набагато злагодженіше. І одне, й інше, ясна річ, близько зачіпало й почуття, і весь життєвий уклад жінки — адже основний чинник, що призвів до загального зниження смерт­ності, — це ніщо інше, як швидке падіння смертності немовлят, виразно помітне в останні десятиліття перед 1914 роком. Скажімо, в Данії протягом 1870-х помирало пересічно близько 140 немовлят на 1000 народжених, а в останні п'ять літ перед 1914 р. — вже тільки 96; в Голландії ці цифри становили відповідно майже 200 і трохи більше 100. (Порівняйте: в Росії смертність немовлят на початку 1900-х зали­шалася на рівні 250 на 1000 проти майже тих самих 260 в 1870-х.) Та все одно можна слушно припустити: зменшення загальної кількості дітей, народжених жінкою, стало набагато радикальнішою зміною для неї особисто, ніжте, що тепер виживало

більше народжених дітей.

Щоб зменшилося число народжень, треба, щоб жінки пізніше виходили заміж, щоб більше жінок залишалися незаміжніми (в обох випадках не повинна зрости кількість позашлюбних дітей), або щоб подружжя певним чином запобігали вагіт­ності — для XIX століття це означало здебільшого або утримання від статевих зносин, або coitus interruptus. (Говорячи про Європу, можна не брати до уваги такий чинник, як масове дітовбивство.) Фактично досить своєрідна модель шлюбу, що панувала на Заході кілька століть поспіль, включала в себе всі ці чинники, а особливо перші два. Бо ж на відміну від звичайної шлюбної моделі в незахідних країнах, коли дівчата рано виходили заміж і мало яка з них залишалася дівувати, західні жінки доіндустріальної епохи брали шлюб здебільшого пізно — часом після 25 років, — а чимало чоловіків та жінок узагалі ніколи не одружувалися. Тим-то навіть за часів бурхливого зростання населення протягом XVIII — XIX століть рівень народжу­ваності в країнах Європи, "розвинених" або на стадії розвитку, був нижчий, ніжу країнах Третього світу протягом XX століття, та й демографічне зростання, хоч і здавалося неймовірним як на тодішні мірки, було також значно скромнішим. Навіть

попри загальну, але не всесвітню тенденцію до того, щоб дедалі більша частка жінок,ї
таки виходили заміж і то виходили все раніше, народжуваність падала далі: це зна-
чить, що поширився свідомий контроль. Пристрасні дебати довкола цього дражли­
вого питання, що точилися в багатьох країнах — де на повен голос, де потай, —
важили набагато менше, ніж масове й (окрім доброчесної спільні) мовчазне рішення
тисяч подружніх пар обмежити розміри сім'ї.

За колишніх часів такі рішення переважно становили елемент стратегії, спрямованої на збереження й примноження родинних статків. Оскільки більшість євро- •, пейців були селянами, це означало забезпечити перехід землі від одного покоління '. до іншого. До двох найпримітніших прикладів контролю за народженням дітей у ', XIX ст. — в пореволюційній Франції та в Ірландії після великого голоду — спричини­лося рішення селян або фермерів запобігти розпорошенню сімейних маєтностей, скоротивши число спадкоємців, що могли б вимагати собі окремої частки. Французи досягли цього, обмеживши кількість дітей. Далеко побожніші ірландці вдалися до інших заходів: вони обмежили кількість чоловіків та жінок, здатних привести дітей-спадкоємців, піднявши шлюбний вік і чоловіків, і жінок до небаченого в Європі рівня: вони множили число старих парубків та старих дів (по змозі в престижній формі релігійної безшлюбності) і масово експортували зайве потомство за океан як емігрантів. Звідси й маємо в столітті демографічного зростання два рідкісні прик­лади: країна (Франція), де людність твердо трималася сталого рівня, й інша країна (Ірландія), де населення навіть зменшилося.

Натомість наступні нові форми контролю за розміром сім'ї майже напевно були викликані іншими мотивами. По містах такий контроль, найпевніше, стимулювало прагнення до вищого рівня життя, особливо характерне для все численніших пред­ставників середніх класів, що мали вибирати між зграйкою малих дітей і спокусливо широким розмаїттям споживчих товарів та послуг: бо хто був найбідніший у XIX столітті, то це, опріч старців-жебраків, подружні пари, що мали обмаль грошей та повен дім дітей. Інша причина такого контролю — це ті соціальні зміни, що зробили дітей ще більшим тягарем для батьків, тепер-бо шкільна або фахова освіта забирала дедалі більше часу, й увесь цей час діти залишалися економічно залежними від батька-матері. Заборона дитячої праці й урбанізація робочих місць зменшили або й зовсім звели нанівець ту незначну економічну підмогу, що її діти могли становити для батьків, наприклад допомагаючи батькам на фермі.

Водночас свідоме обмеження числа дітей свідчить про важливі культурні зміни і в ставленні до дітей, і в сподіваннях, очікуваннях чоловіків і жінок. Щоб дітям повелося краще, ніж їхнім батькам — за доіндустріальної доби для більшості людей це не було ні можливим, ні бажаним — їм треба дати кращий життєвий шанс, а менша сім'я здатна приділити кожній дитині більше часу, більше турботи й більше ресурсів. Так само як новий світ невпинних змін відкривав можливість для соціального й професійного піднесення від покоління до-гюкоління, так цей світ навчив чоловіків та жінок, що їхнє власне життя не конче м^є достоту повторювати життя їхніх батьків. Моралісти скрушно кивали головрю^згадуючи французів, що мали всього по одній-дві дитини; однак, безперечно, в своїх інтимних розмовах чимало подруж серйозно замислювалися над новими можливостями, що відкриває такий варіант*.

* Сіцілійці посилалися на французький приклад ще в 1950 — 1960-х роках, коли вирішили накласти обмеження на кількість дітей; принаймні так розповіли мені двоє антропологів, що вивчають це питання — П. та Дж. Шнайдери.

Те, як масово поширився контроль зачисломдітей, показує, що нові типи відно­син, нові цінності та сподівання почали проникати і в середовище працюючих ясінок. Та однаково, більшість цих жінок виявилась тільки поверхово зачепленою новими віяннями. Справді, здебільшого вони залишалися "поза економікою", бо за прийнятим визначенням ця економіка охоплювала тільки тих, що заявляли про наявність у них певної роботи або "заняття" (хатня робота сюди не належала). Отже, _в 1890-х десь дві третини всіх чоловіків у США та "розвинених" країнах Європи належали до категорії "зайнятих," тоді як три чверті жінок віднесено до "незайня­тих" — у США аж 87 відсотків⁴. Якщо точніше, то в 1890-х роках 95 відсотків усіх одружених чоловіків віком від вісімнадцяти до шістдесяти років числилися "зайня­тими" (наприклад, в Німеччині), тим часом серед одружених жінок " зайнятих" було всього 12 відсотків (серед незаміжніх — половина, серед удів — 40 відсотків).

У доіндустріальних суспільствах, навіть по селах, життя також не стояло на місці. Умови життя міняються, та й спосіб життя жінок не залишається незмінним від покоління до покоління, проте навряд чи можна сподіватися драматичних змін за якигось півстоліття — хіба що внаслідок кліматичних та політичних катаклізмів, або процесів в індустріальному світу. Для більшості сільських жінок поза "розвине­ною" зоною вплив таких процесів був вельми незначним. Для них праця і родинні функції становили одне ціле. Усе своє життя жінки проводили в тих самих стінах. Жінки й чоловіки виконували свої диференційовані за статтю ролі — чи то в "домашньому господарстві," як ми це тепер називаємо, чи то на "виробництві", фермер потребував жінки, щоб та допомагала провадити господарство, варила їсти й народжувала дітей; ремісники або дрібні крамарі — щоб вона стояла за прилавком й продавала їхній товар. Якщо й були певні професії, займаючись якими чоловіки довший час обходилися без жінок, — наприклад моряцький або солдатський фах, — то не було практично ніяких чисто жіночих професій (за винятком хіба прости­туції та прирівняних до неї розважальних занять), займаючись якими жінка не проводила б майже увесь час у певній господі: бо ж навіть неодружені чоловіки та жінки, наймаючись домашніми слугами або сільськогосподарськими робітниками, мешкали при своїх господарях. Отож про таких жінок, маса яких далі жила так само, як колись, скута подвійною працею й упослідженим становищем, ми можемо сказати все те саме, що могли б сказати про них за часів Конфуція, Магомета або біблійних пророків. Це не значить, що для них узагалі не було місця в історії, проте в соціальній історії XIX століття — таки не було.

Економічна революція змінила або змінювала — хоча й не завжди на краще — спосіб життя дедалі більшого числа працюючих жінок. Перший аспект цієї революції, що торкнувся жінок, — це, як ми тепер говоримо, "протоіндустріалі-зація", стрімке піднесення хатніх або відхідних промислів, орієнтованих на широ­кий зовнішній ринок. Тою мірою, якою виробництво для домашнього вжитку й "на винос" і далі відбувалося переважно в рамках господи, воно не вплинуло на становище жінок, хоч певними різновидами домашніх промислів займалися тільки жінки (наприклад, плетінням мережив чи виробів з соломи). Отож воно давало сільським жінкам небагато можливостей заробити трохи грошей незалежно від

⁴ Різні критерії підрахунку дають різні цифри. Приміром, у Австрійській частині Габсбурзької монархії налічувалося 47.3 відсотка зайнятих жінок, тоді як в економічно нічим не відмінній угорській частині — тільки 25 відсотків. Ця статистика охоплює всю людність, включаюч и старих та дітей. Handworterbuch der Staatswissenschaften (Jena 1902 edn), "Beruf", P. 626, and "Frauenarbeit", P. 1202.

чоловіків. Утім, хатні промисли дещо розмили традиційні межі між чоловічою та жіночою працею і, найголовніше, змінили стратегію та склад сімей. Відтепер двоє людей, досягши працездатного віку, могли без вагань розпочинати власне господарство й могли приводити дітей, що становили цінний додаток до сімейної робочої сили, не надто дбаючи про долю того клаптика землі, від якого залежало б їхнє життя як селян. Складні традиційні механізми, що контролювали шлюбний вік та вибір партнерів для подружжя, розмір сім'ї та правила успадкування сімейного майна — все потрібне, аби зберегти баланс між; кожним поколінням селян і засобами виробництва, що мали б давати їм хліб, — втратили своє значення. Можна багато сперечатися про наслідки цих подій для демографічного зростання, проте нас цікавить тільки безпосередній їх вплив на спосіб та перебіг життя жінок.

Згодом, наприкінці ХГХ століття, "протоіндустрія" — чоловіча, жіноча та мішана, — як і все кустарне виробництво розвинених країн, стала здобиччю могутніших промислових підприємств. Щоправда, у світовому масштабі "домашня промисло­вість, " проблеми якої дедалі більше цікавили соціальних дослідників та урядовців, важила ще чимало. Протягом 1890-х вона давала 7 відсотків усіх промислових робочих місць у Німеччині, 19 відсотків у Швейцарії й цілих 34 відсотки в Австрії⁵. Такі індустрії, відомі як "потогінні", в певних обставинах навіть розросталися, задовольняючись мінімальним рівнем механізації (то передовсім швацькі машинки) та немилосердно визискуючи робітників. Однак вони дедалі більше втрачали свій "сімейний" характер: їхня робоча сила вбирала в себе все більший відсоток жінок, й окрім того обов'язкова освіта позбавила їх такої неодмінної ознаки, як дитяча праця. Коли традиційні "протоіндустрійні" виробництва — ручне ткацтво, плетіння на кроснах тощо — відійшли в минуле, більшість домашніх промислів перестали являти собою сімейні підприємства, перетворившись на звичайний різновид дешевої роботи, що її жінки могли виконувати вдома або на горищах та подвір'ях.

Домашня промисловість зрештою дозволяла жінкам поєднувати оплачувану роботу й певний догляд за дітьми та господою. Через це до такої роботи бралося багато одружених жінок, яким бракувало грошей, але вони не могли відлучитися від кухні та малюків. Другий же, основний наслідок індустріалізації, був набагато радикальнішим: вона відокремила господу від місця роботи. Тим самим вона значною мірою поставила жінок за межею офіційної економіки — економіки, що в ній люди одержують платню, — обтяживши їхнє традиційно другорядне становище проти чоловіків ще й новою, економічною залежністю. Селянин, примі­ром, навряд чи міг би існувати як такий без жінки. Щоб поратися на фермі, треба і чоловічої, й жіночої праці. Дохід селянського господарства ніяк не можна було вважати за доробок самих тільки чоловіків, хоч саме чоловіки й стояли на чолі родини та господарства. Натомість у новій економіці дохід домогосподарства забезпечували, як правило і все більшою мірою, конкретні люди, що ходили до праці й періодично приносили з фабрики або контори гроші. Потім вони розподіляли ці гроші поміж іншими членами родини, які безпосередньо нічого не заробляли, навіть якщо багатьма іншими способами робили важливий внесок в господарство. Гроші не завжди приносили тільки чоловіки, хоч за основного "годівника" був здебільшого 'таки чоловік. Однак хто мав найменше можливостей працювати за межіми свого дому — то це заміжня жінка.

Таке розмежування домівки й місця роботи логічно тягло за собою нову модель статево-економічного поділу праці. Для жінки це означало, що її роль як менеджера домашнього господарства ставала відтепер головною її функцією, особливо якщо сімейні доходи були нестабільні або невеликі. Саме цим можна пояснити, що чоло­віки й жінки середніх класів — як це відображено в тогочасних джерелах — глибоко скаржились на невідповідальність жінок з робітничого середовища для виконання цих обов'язків. Таких скарг ми не знаходимо в доіндустріальну добу. Звісно, всі ці зміни створили — за винятком багатих сімей — новий вид співдоповнюваності між чоловіками і їх дружинами. Навіть, якщо жінка й переставала заробляти гроші.

Головний годівник мав заробляти досить грошей, щоб забезпечити прожиток усіх членів родини. Якщо брати ідеальний випадок, то його (бо ж це був майже завжди чоловік) заробітків мало вистачати для всіх — щоб ніхто більше не мав працювати. І навпаки, заробіток інших членів родини вважали в кращім разі за додатковий, і це тільки зміцнювало усталене уявлення про те, що жіноча (й, певна річ, дитяча) праця — справа другорядна й неоплатна. Кінець кінцем, жінкам і не треба багато платити, адже вони не повинні утримувати родину. Крім того, жінки, працюючи за невеликі гроші, могли б зрізати й платню краще оплачуваним колегам -чоловікам, і через те логічно, що чоловіки старалися по можливості усунути таких конкуренток, ще далі заганяючи жінок до економічної залежності або прирікаючи їх на постійні дешеві роботи. Самі жінки також почали вбачати в такій залежності оптимальний варіант економічної стратегії. Найкращий спосіб добути досить гро­шей — це вийти за чоловіка, здатного добре заробляти, бо власні можливості жінки забезпечити собі гідне життя були зазвичай мінімальні. Якщо не брати до уваги рівень елітних проституток, якого було досягти так само нелегко, як за пізніших часів потрапити до кола голівудських зірок, найперспективнішою дорогою вгору для жінки був шлюб. Проте шлюб практично позбавляв її всякої можливості самій заробляти собі на прожиток, навіть якщо вона цього хотіла: по-перше, через те, що хатня робота й догляд за чоловіком та дітьми прив'язували її до домівки, але почасти й через те, що традиційний стереотип — хороший чоловік повинен сам утримувати своє сімейство — посилював обопільне небажання подружжя, щоб дружина пра­цювала. В людських очах уже те, що певна жінка не має потреби працювати, являв видимий доказ непоганого рівня достатків. Усе неначе змовилося, щоб утримати заміжню жінку в залежності. До заміжжя жінка здебільшого працювала. Так само вона часто мусила йти працювати, коли ставала вдовою або чоловік її кидав. Проте в заміжжі вона не працювала майже ніколи. Протягом 1890-х років тільки 12.8 від­сотка заміжніх жінок Німеччини мали офіційно зареєстроване заняття. У Великій Британії на 1911 рік таких було близько 10 відсотків⁶.

Та оскільки багато дорослих чоловіків-годівників просто не могли самотужки заробити досить грошей, то оплачувана жіноча й дитяча праця, фактично, дуже часто становила важливий додаток до сімейних доходів. Навіть більше, оскільки жінки та діти — завідома дешева робоча сила, та ще й вельми покірна, бо більшість серед працюючих жінок становили молоді дівчата, то капіталістична економіка заохочувала наймання жінок, де тільки можна — тобто всюди, де на заваді не ставали опір чоловіків, закон, традиція або природа певних фізично тяжких робіт. Отож жінок працювало таки чимало, навіть за вузькими мірками переписів, що

⁵ Там само. "Hausindustrie", P. 1148, 1150.

⁶ Louise Tilly and Joan W. Scott. Women, Work and Family. New York, 1978, P. 124.

майже напевно значно занижували число "зайнятих" одружених жінок, бо більша частина оплачуваної роботи таких жінок не заявлялася як така або її не можна було відрізнити від споріднених хатніх занять: приймання на квартиру пожильців, принагідна робота прибиральницями, прачками тощо. У Великій Британії протягом 1880-х та 1890-х років 34 відсотки жінок назвалися "зайнятими", тоді як щодо чоловіків ця цифра становила 83 відсотки. В промисловості частка жінок коливалася від 18 відсотків у Німеччині до 31 відсотка у Франції⁷. На початку 1880-х жіноча праця в промисловості все ще зосереджувался переважно в кількох типово "жіночих" галузях, приміром у ткацькій, швацькій і дедалі більше в харчовій промисловості. Проте більшість жінок, що заробляли гроші на індивідуальній основі, працювали в секторі послуг. І що цікаво, число й відсоток домашньої при­слуги сильно різнилися залежно від країни. У Великій Британії жінок-служниць було, мабуть, найбільше — мало не вдвоє більше, ніж у Німеччині чи Франції. У тій-таки Британії число служниць за "піковий період" 1851 — 1891 pp. зросло вдвоє (від 1,1 до 2 мільйонів) й далі залишалася сталим аж до війни. Але в перші роки нового століття їх число загалом почало помітно меншати.

Якщо брати в цілому, можемо дивитися на індустріалізацію XIX століття — в найширшім розумінні цього слова — як на процес, схильний відтіснити жінок, особливо заміжніх, від офіційної економіки, в якій тільки людей, що отримували особистий готівковий дохід, визнавали "зайнятими": економіки, що принаймні теоретично включала в "національний дохід" прибутки повій, але не включала еквівалентної, хоча й неоплачуваної шлюбної або позашлюбної праці інших жінок; економіки, яка визнавала платних служниць "зайнятими," а неоплачуваних хатніх робітниць — ні. Індустріалізація значною мірою маскулінізувалате, що в економіці вважали за "робочу силу". Так само на вищих щаблях суспільства, в буржуазному світі, де проти жіночої праці упереджень було набагато більше, хоча її використо­вували, неминуче відбулася маскулінізація бізнесу. За доіндустріальних часів порядкування жінкам власним маєтком чи підприємством було явищем хоч незви­чайним, однак прийнятним. Натомість у XIX столітті на таких жінок усе більше починали дивитися як на щось протиприродне. Виняток становили хіба що най­нижчі соціальні верстви — через бідність і ницість цих станів велику кількість торговок, перекупок, лихварок, власниць шинків та заїздів не можна було вважати за щось неподобне.

Не тільки економіка стала маскулінізованою. Так само маскулінізованою вияви­лася й політика. По західних країнах набирали сили демократизаційні процеси, після 1870 року швидко поширювалося.виборче право — що місцеве, що націо­нальне, але тим часом жінок систематично відлучали від політики. Політика ставала винятково чоловічою справою: чоловіки її обговорювали по шинках, кав'ярнях, на політичних зборах, залишаючи жінкам тільки приватне й особисте життя, бо ж тільки для такого життя жінка й пристосована від природи (принаймні, так тоді вважали). Це також було порівняно нове явище. В масовій політиці доіндустріаль-ного суспільства, яка виявлялася в різних формах: від селянських заворушень в оборону старої "моральної" економіки до революцій та барикад, — жінки, при­наймні з бідноти, не просто брали участь, але й грали не останню роль. Саме пари­жанки напередодні Французької Революції прийшли під Версаль вимагати від

⁷ Handworterbuch, "Frauenarbelt", P. 1205-6.

короля твердих цін на харчі. Натомість за доби партій та загальних виборів жінок відтіснили на задній план. Якщо вони й справляли якийсь вплив на політику, то хіба через своїх чоловіків.

Певна річ, ці процеси зачепили головним чином тих жінок, що належали до нових, найтиповіших для XIX століття класів: середнього та робітничого. Селянки, дружини та дочки дрібних ремісників, крамарів тощо жили здебільшого так само, як і раніше. їхнє життя мінялося тільки тою мірою, якою їхніх чоловіків затягало виром нової економіки. Зрозуміло, що відмінність між новим становищем жінки — станом економічної залежності — й старим становищем — упослідженості — на ділі була не така вже й велика. В обидвох становищах чоловіки — то панівна стать, жінки — створіння нижчої породи: оскільки жінки не мали жодних громадянських прав, то їх не можна навіть назвати другорядними громадянами. І раніше, і тепер більшість жінок працювали — байдуже платили їм за це чи ні.

Жінки і середнього, і робітничого класів побачили, що в ці десятиліття їхнє становище — через економічні причини — почало істотно мінятися. По-перще, структурні перетворення в економіці та розвиток технологій дали жінкам значно "більше можливостей самим заробляти собі на життя. Найважливіша зміна, окрім занепаду домашніх промислів, — це збільшення кількості специфічно жіночих занять: роботи у крамницях та конторах. Число жінок-продавців у Німеччині зросло від 32000 в 1882 р. (менше 1/5 від загальної кількості) до 174000 в 1907 (або близько 40 відсотків). У Великій Британії в 1881 р. центральний уряд та місцеві власті давали працю 7000 жінкам, а в 1911 — вже 76000; число "комерційних та бізнесових клерків" зросло за цей час від 6000 до 146000 — насамперед завдяки друкарській машинці⁸. Поширення початкової освіти значно збільшило попит на професію вчителя, що в деяких країнах — в США і дедалі більше в Британії — ставала надзвичайно фемінізованою. Навіть у Франції ще в 1891 р. до цієї самовідданої й погано оплачуваної армії "чорних гусарів Республіки" вперше набрали більше жінок, ніж чоловіків⁹; жінки-бо могли навчати хлопців, та чи ж мислима річ, щоб чоловіки — зазнавали спокуси, навчаючи все більшу кількість дівчат-школярок. Частина цих нових можливостей перепала й дочкам робітників чи навіть селян; проте більшість місць дісталися дочкам із середнього та нового або старого нижчого середнього класів — цих приваблювали передовсім посади, що давали певний соціальний престиж, або посади, що їх (попри певні жертви, як-от нижча платня) респектабельна дівчина могла б називати роботою не задля хліба, але задля "кишенькових грошей"¹⁰.

Зміни в соціальному становищі та сподіваннях жінок стали очевидними в останні десятиліття XIX століття, хоча явно видимі сторони жіночої емансипації все ще не виходили за рамки середніх класів. Говорячи про середні класи, немає рації приді­ляти надто багато уваги найприкметнішій стороні емансипації — активній і в таких

⁸ Щодо Німеччини: Hohorst, Kocka and Ritter, Sozialgeschlchtliches Arbeitbuch: Materialien zur Statistik des Kaiserreichs 1870-1914, Munich, 1975, P. 68; Щодо Британії: Mark Abrams, The Condition of the British People 1911-1945. London, 1946, pp. 60-1; Marsh, The Changing Social Structure of England and Wales 1871-1961. London, 1958, P. 127. "Zeldin, France, 1848-194. Oxford, 1973, II, P. 169.

¹⁰ Дівчата, що працювали продавчинями та клерками, мали заможних батьків, що часто забезпечували їм утримання... Поміж друкарок, конторських працівниць та продавчинь... ми натрапляємо на новітнє явище — дівчина, що працює для кишенькових грошей.Е. Cadbury, M.C. Matheson and G. Shann. Wom­en's Work and Wages. London, 1906, P. 49, 129. У книзі описано умови у Бірмінгемі.

5?

країнах, як Велика Британія, вельми драматичній кампанії організованих жінок- 1 суфражисток, що заповзялися вибороти жінкам право голосу. Як незалежний • жіночий рух суфражизм тоді ще не набрав помітної ваги, за винятком хіба кількох країн (особливо СІЛА та Великої Британії), але й там він почав досягати своїх цілей «тільки після Першої світової війни. В таких країнах, як Велика Британія, де цей рух * став досить помітним явищем, він наочно показав, як багато може важити в політиці -_: організований фемінізм, але одночасно й викрив найголовнішу обмеженість фемі- * ністок — орієнтацію передовсім на середній клас. За виборчим правом для жінок поряд з іншими аспектами емансипації, завзято й принципово обставали й нові робітничі та соціалістичні партії, що створили чи не найсприятливіше середовище для участі емансипованих жінок в громадському житті — принаймні в Європі. Проте, хоч ця нова соціалістична лівиця (на відміну від партій старої, виразно чолові­чої, радикально-демократичної та антиклерикальної лівиці) солідаризувалася з -суфражизмом феміністок і часом активно підтримували його, соціалісти не могли не бачити, що більшість жінок робітничого класу працюють у вкрай тяжких умовах, і що таке становище допікає простим жінкам набагато гостріше, ніж політична безправність, і що його навряд чи вдасться автоматично усунути, надавши жінкам виборче право. І вони не могли не бачити, що економічні проблеми жінок аж ніяк не становлять першорядний предмет уваги більшості суфражисток середніх класів.

Дата добавления: 2015-05-26