Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Тема 4. Договори про передачу майна у власність

Тема 4. Договори про передачу майна у власність

Основні терміни та поняття: господарсько-торговельна діяльність; договір купівлі-продажу; договір поставки; договір контрактації; договір міни; бартерний договір; договір безоплат­ної передачі (дарування); товарна біржа; правила біржової тор­гівлі; ІНКОТЕРМС; приватизація; аукціон; тендер; конкурсні торги.

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-тех­нічне постачання й збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля й громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередниц­тво в здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується гос­подарськими договорами поставки, контрактації сільськогоспо­дарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Відносини поставки регулюються досить великим масивом нормативно-правових актів, що зумовлене неабиякою популяр­ністю цього виду договору в підприємницькій діяльності.

Визначення договору купівлі-продажу, його форма, сторони, предмет, зміст договору, правові наслідки порушення умов до­говору дані у схемах до теми, тому студентам необхідно уважно проглянути їх. ЦК України виділяє такі види договорів купівлі-продажу: звичайний, договір купівлі-продажу в роздрібній тор­гівлі, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами тощо.

Важливим є питання про момент переходу майна у власність покупця. Продавець зобов’язаний передати товар у строк, уста­новлений у договорі, а якщо такий строк не встановлений – від­повідно до ст. 530 ЦК. Якщо з договору не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати його в місцезнаходжен­ня, обов’язок продавця вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покуп­цеві.

Продавець зобов’язаний попередити покупця про права тре­тіх осіб на товар. У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. Основ­ними нормативними актами, що регулюють договір купівлі-продажу, є: Закони України «Про захист прав споживачів», «Про товарну біржу», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про приватизацію державного майна», «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність», Постанови КМ України «Про порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслугову­вання населення» від 08.02.1995 р., «Правила продажу продо­вольчих товарів» від 28.12.1994 р., «Правила торгівлі непродо­вольчими товарами» від 13.03.1995 р. та ін.

Договором роздрібної торгівлі є договір, за яким продавець, який здійснює підприємницьку діяльність із продажу товару, зо­бов’язується передати покупцеві товар, що зазвичай признача­ється для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’я­заний прийняти товар і оплатити його.

Цей договір є публічним. Продавець зобов’язаний надати по­купцеві всю необхідну й достовірну інформацію про товар, при порушенні цього обов’язку продавець несе відповідальність, пе­редбачену Законом України «Про захист прав споживачів». Сто­рони можуть укласти договір з умовою про прийняття покупцем товару в строк, установлений договором, і протягом цього стро­ку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві. Якщо покупець не з’явився в строк за товаром або не вчинив інших дій для прийняття товару, то вважається, що покупець відмовився від товару. Витрати продавця у зв’язку із забезпе­ченням передання товару включаються в його ціну, якщо інше не встановлене договором або актами цивільного законодавства. Договір може бути укладений і на підставі ознайомлення покуп­ця із зразком товару, у такому разі він вважається виконаним із моменту передання товару в місці, установленому в договорі.

Нині з’явилися більш сучасні способи продажу товарів, нап­риклад з використанням автоматів. Такий договір вважається укладеним із моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару. Сторони можуть домовитися про доставку товару покупцеві. Якщо строк доставки договором не обумовле­ний, то товар повинен бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця. У роздрібній торгівлі використову­ється також продаж товару у розстрочку. Це питання регулю­ється Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1998 р. № 997, якою затверджені Правила торгівлі в розстрочку, що встановлюють порядок продажу резидентами і нерезидентами непродовольчих товарів фізичним особам. Студентам необхідно ознайомитися з указаною постановою.

Студенти повинні звернути увагу на те, що до договору пос­тавки застосовуються положення договору купівлі-продажу, то­му істотними умовами договору є: предмет договору, ціна, кіль­кість продукції, що постачається, асортимент, якість, строки поставки, порядок розрахунків тощо. Договір поставки відрізня­ється від договору купівлі-продажу:

– правовим статусом постачальника;

– метою придбання товару;

– моментом укладення договору та його виконання;

– поставкою неоднорідного товару оптом;

– укладенням договору на тривалий строк.

Термін поставки визначається в договорі й може бути визна­чений по-різному, наприклад, шляхом вказівки конкретної дати (день чи місяць), періодів поставки протягом терміну дії догово­ру. Необхідно виділити поставку товарів для державних потреб. Державний контракт укладається замовником від імені держави, а Кабінет Міністрів є гарантом виконання умов контракту. Держзамовлення формується КМ України, міністерствами, ві­домствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Загальні правові та економічні засади формування, розміщення й виконання таких замовлень здійснюються на підставі Закону України «Про поставки продукції для державних потреб». При неналежному виконанні або невиконанні такого контракту з винної сторони стягуються передбачені контрактом неустойка, а також збитки.

За порушення умов договору сторони несуть відповідаль­ність, передбачену договором або законом. Визначення догово­ру контрактації сільськогосподарської продукції, його форма, сторони дані в схемах до теми. До цього договору застосовують­ся загальні положення про договір купівлі-продажу та положен­ня про договір поставки, якщо інше не передбачене договором або законом. Ураховуючи ризиковий характер договору, законо­давець передбачив, що в разі невиконання зобов’язань за дого­вором виробник звільняється від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї вини. Визначення договору постачання енерге­тичними та іншими ресурсами, форма, сторони дані в схемах до теми. Необхідно звернути увагу на відповідальність електро­постачальника.

Стаття 714 ЦК України регулює не тільки постачання елек­троенергії, а й постачання води, тепла. Ці питання регулюються Законами України «Про енергозбереження», «Про захист прав споживачів», постановою КМ України від 26.07.1999 р. № 1357, якою затверджено Правила надання населенню послуг із водо-, теплопостачання та водовідведення, а також Типовий договір.

Необхідно дати визначення договору міни (бартеру), охарак­теризувати його форму, сторони та предмет. До цього договору застосовуються загальні положення про договір купівлі-прода­жу. Для договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на товари, що обмінюються.

За договором міни право власності переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлене договором або за­коном. Різновидом договору міни є договір бартеру. Його регу­лювання здійснюється Законом України «Про регулювання то­варообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності» від 23.12.1998 р. Відповідно до цього закону в договорі повинні вказуватися загальна вартість товарів, що імпортуються, загальна вартість товарів (робіт), що експорту­ються за цим договором, з обов’язковим відображенням в іно­земній валюті.

Не допускається рух коштів за таким договором, що означає неможливість доплати грошовими коштами. Закон передбачає строки проведення товарообмінних операцій (ст. 2 закону). Так, товари, що імпортуються, підлягають завезенню на митну тери­торію України в строки, зазначені в договорі, але не пізніше 90 кал. днів з дати митного оформлення товарів, товари, що експортуються, – 60 кал. днів із дати оформлення вивізної ван­тажної митної декларації. Перевищення вказаних строків допус­кається за наявності в суб’єктів разового індивідуального дозво­лу, що видається Міністерством економіки України в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. За порушення вка­заних строків передбачається відповідальність сторін договору (ст. 4 закону).

Згідно зі ст. 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у влас­ність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Подібне визначення міс­тить і ст. 715 ЦК України.

Загальне визначення бартеру міститься і в п. 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповід­но до якого бартером (товарним обміном) є господарська опера­ція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, у ре­зультаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Договір бартеру є різновидом договору міни, і на сьогодні ці правові інститути ототожнюються. Договори міни залишаються одним із найпопулярніших видів господарських договорів, щоправда, зважаючи на те, що товарообмінні операції створю­ють реальну можливість для товаровиробника заощаджувати на податкових платежах, зменшуючи тим самим надходження кош­тів до бюджету, держава активно вживає заходів щодо скоро­чення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті.

Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно май­но (дарунок) у власність.

Згідно зі ст. 1029 ЦК України, за договором управління май­ном одна сторона (установник управління) передає другій сторо­ні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя специфічного права довірчої власності на отримане в управління майно. Тому, влас­не, цей договір розглядається як різновид договорів про переда­чу майна у власність.

Дата добавления: 2015-05-31