Проблеми принципів земельного права

Принципи права —- це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права.

Принципи права діють протягом тривалого періоду часу і по своїй природі вони більш незмінні ніж норми. Але і принципи права не залишаються незмінними, як і саме право вони розвиваються, збагачуються новими зв'язками та властивостями.

Принципи земельного права — це вихідні засади, які визначають основні напрямки його розвитку. З урахуванням принципів розробляються нормативно-правові акти земельного права, земельно-правові норми.

Під принципами земельного права потрібно розуміти закріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які висловлюють сутність норм земельного права і головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням і охороною земель.

В системі основних принципів земельного права слід виділити такі з них:

1) принцип правової рівності форм власності на землю.

Згідно чинного законодавства в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна та приватна. Кожен із власників має однаковий об'єм повноважень з приводу належного йому майна — землі. При необхідності суб'єкти права власності застосовують однакові методи і способи захисту свого права власності на землю.

2) принцип державного управління земельним фондом.

Об'єктивна необхідність державного управління земельним фондом обумовлена економічним значенням землі для життєдіяльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю в сфері матеріального виробництва. Право держави здійснювати управління, регулювання використання і охорони земель не залежить від форм власності на них. Державне управління здійснюють уповноважені на це державні органи;

3)принцип багатоманітності форм землекористування.

Землекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно правил, встановлених чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель.

Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використання земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості ґрунтів, підвищення врожайності, запобігання негативного впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовища.

Існує велика кількість доктринальних визначень «раціонального використання земель», а також принаймні одне його нормативне визначення (ГОСТ 26640-85: «забезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами»).

До спроб «конкретизувати» даний оціночний термін А.М. Мірошниченко ставиться критично. Натомість, він приєднується до А.Д. Юрченка у тому, що зміст терміну «раціональне використання земель» має відрізнятися залежно від контексту. «Раціональність» має економічний та екологічний зміст, що конфліктують між собою. Економічно раціональна оранка є нераціональною з екологічної точки зору (тим більше це справедливо по відношенню до забудови), а екологічно раціональне використання земель шляхом їх виведення з обробітку (перелоги) може розглядатися як безгосподарність.

NB. А.М. Мірошниченко не поділяє введення деякими авторами до змісту терміну «раціональне використання земель» ознаки їх використання виключно за призначенням. Існуюче призначення може бути далеко не раціональним; до того ж, в дуже і дуже багатьох випадках раціональним є використання земельної ділянки не за одним, а за багатьма призначеннями, чому т.зв. «принцип цільового використання земель» як мінімум не сприяє.

На наш погляд, раціональне використання земель передбачає встановлення у конкретній ситуації балансу різних інтересів та пріоритетів (екологічних, економічних, естетичних та ін.). Принцип «раціонального використання» має виступати оціночним критерієм у випадках реалізації т.зв. дискреційних повноважень у сфері земельних відносин (при погодженні проектів відведення земельних ділянок за ст.ст.118, 123 ЗКУ) та при тлумаченні неоднозначних положень земельного законодавства.

5) принцип цільового використання землі.

Суть цього принципу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володілець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення земельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно їх цільового призначення. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип платності землеволодіння та землекористування.

Згідно Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку (для власників землі та землекористувачів, крім орендарів) або орендної плати (за земельні ділянки, надані в оренду). Використання практично всіх земель в країні є платним за деяким виключенням (звільняються від плати за землю заповідники, заказники, ботанічні сади, пам'ятки природи і т.ін.);

7) принцип пріоритетності сільськогосподарського використання земель,

тобто землі, придатні для потреб сільського-господарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей. Для несільськогосподарських цілей надаються землі не придатні для ведення сільського господарства або гірші угіддя.

8) Принцип пріоритету вимог екологічної безпеки

Термін «екологічна безпека» законодавчо визначається у ст.50 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» як «… такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей». Таким чином, оціночний термін «безпека» розкривається через інший («небезпека»).

Багато науковців пропонують власні визначення, проте попри всі текстуальні відмінності їх також об’єднує використання для розкриття терміну «безпека» інших оціночних термінів – напр., терміну «стан захищеності». Такий підхід, як видається, нічого не додає до розуміння вихідного терміну.

На наш погляд, ідеально безпечне довкілля уявити неможливо – певна небезпека, ризик в довкіллі будуть присутні завжди. За таким умов законодавство може (1) безумовно заборонити деякі особливо небезпечні види впливу та (2) спробувати мінімізувати небезпеку від інших, не таких небезпечних.

9) Заборона особливо небезпечних видів впливу. Вирішенню цієї задачі мають слугувати т.зв. санітарно-гігієнічні нормативи, які можуть закріплюватися у найрізноманітніших правових формах: від законодавчих актів та постанов уряду до нормативних документів у галузі стандартизації та будівництва, і, нарешті (насамперед) у т. з. «санітарних нормах».

Відзначаючи величезну роль санітарно-гігієнічних нормативів у забезпечення екологічної безпеки, не можна не відзначити обмеженість цього засобу. Слід усвідомлювати, що створення всеохоплюючої системи нормативів є неможливим. Причина – численність небезпечних для людини факторів середовища, що підлягають нормуванню, їх дія в сукупності, у різноманітних комбінаціях (за спільної дії, напр., кількох речовин, навіть у випадках, коли концентрація цих речовин у середовищі нижче ГДК, можлива значна шкода).Слід також зазначити, що сумнівною є адекватність поставленій меті навіть тих кількох сотень нормативів санітарно-гігієнічного характеру, що вже існують, оскільки основним способом визначення нормативів може бути лише експериментальний шлях, здебільшого на лабораторних тваринах, в основному – на пацюках та мишах. Така практика завжди залишатиме відкритим питання про адекватність екстраполяції отриманих даних на організм людини. Крім того, при встановленні нормативу завжди буде присутня похибка на т. з. «чутливий контингент» - дітей, осіб похилого віку, а також хворих.

10 ) Мінімізація незаборонених шкідливих впливів. Видається необхідним впровадити у законодавство України, у т.ч. земельне, т.з. принцип ALARA (абревіатура від «As Low As Reasonable Achievable» – «настільки низький, наскільки це можливо у межах розумного»). Такий шлях є апробованим у світі та перевірений практикою. Сутність принципу полягає у тому, що будь-який шкідливий екологічний вплив при здійсненні будь-якої діяльності має бути зведений до настільки низького рівня, наскільки це реально можливо в існуючих умовах.

Для реалізації принципу ALARA у земельних відносинах можна використати положення п.«д» ст.5 ЗКУ, яке передбачає принцип пріоритету вимог екологічної безпеки. Це положення може бути безпосередньо застосоване у багатьох випадках, коли земельне законодавство передбачає прийняття тим чи іншим органом дискреційного рішення. На наш погляд, саме цим принципом слід керуватися, напр., при вирішенні питання про надання чи ненадання погодження на проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зміни їх цільового призначення, затвердженні землевпорядної та містобудівної документації.

Також потрібно розрізняти поняття принципи права і принципи земельного законодавства, останнє поняття є значно вужчим.

Ст. 5 ЗК земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Дата добавления: 2015-05-31