Право землекористування: проблеми поняття та видів

Право землекористування можна розглядати в різних аспектах:

1) в суб’єктивному розумінні –

· як правомочність користування земельними ділянками, тобто застосування їх корисних властивостей (правомочність користування є складовою «класичної тріади» повноважень власника) або

· як правовий титул, що надає фізичним та юридичним особам суб’єктивне право використовувати земельну ділянку, відмінний від права власності. Такий титул є «ярликом», що відповідає певній сукупності повноважень щодо земельної ділянки - щодо (1) користування та, у певних випадках, (2) володіння та (3) обмеженого права розпорядження нею (напр., шляхом надання земельної ділянки в суборенду). Саме у такому розумінні буде розглядатися термін «право землекористування» в даній темі.

2) в об’єктивному розумінні – як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб’єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення.

NB. Наявність окремого речового титулу на використання земельної ділянки слід відрізняти від використання земельної ділянки з дозволу володільця титулу на зобов’язальному праві. Так, нікому не спаде на думку, що, поставивши з дозволу друга на певний час, припустимо, намет на його присадибній ділянці, ми вчиняємо незаконно, оскільки не маємо титулу на використання земельної ділянки. Водночас, щодо державних земель чомусь здебільшого вважається, що для будь-якого користування ними (у т.ч. установки згаданого намету) необхідний окремий речовий титул на земельну ділянку.

Але є і протилежні підходи. Слід погодитися з думкою А.І. Ріпенка, за якою використання та утримання земель, наприклад, для потреб благоустрою повинно здійснюватися шляхом їх тимчасового «закріплення» без надання речового титулу землекористування.

Таким чином, використання земельних ділянок з дозволу власника (без надання окремого речового титулу) практикується і щодо публічних земель. Проте складність, забюрократизованість та вразливість для корупції процедур отримання дозволу на використання земельної ділянки (зазвичай вони встановлюються рішеннями місцевих рад) співставна із складністю отримання земельної ділянки на речовому титулі – і це при тому, що користувач не гарантований від того, що органи державного контролю все-рівно не будуть вимагати від нього наявності титулу на землю.

Звертає на себе явно неспівставна з питанням, що вирішується, кількість погоджень, які вимагаються при тимчасовому розміщенні збірно-розбірного гаража.

Законодавство містить окремі вказівки на можливість користування земельними ділянками без надання відповідного титулу, на основі дозволу на використання ділянки зобов’язального характеру. Це, зокр., положення про використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт «на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем» (ч.1 ст. 97 ЗКУ). На жаль, навіть в таких випадках деякі органи земельних ресурсів вимагають від підприємств, що здійснюють розвідувальні роботи, укладення договорів оренди землі, розуміючи ст.97 ЗКУ таким чином, що вона начебто веде мову про оренду земельних ділянок. З таким підходом погодитися не можна – формулювання «за погодженням з землекористувачем» (ч.1 ст.97) ясно вказує, що надання окремого титулу (в т.ч. оренди) суб’єкту, що проводить розвідувальні роботи, не передбачено.

Інший приклад - користування земельними ділянками лісогосподарського призначення тимчасових лісокористувачів (довгострокове та короткострокове), яке здійснюється «без вилучення земельних ділянок» на підставі спеціального дозволу або договору (див. ст.ст. 4-6 ст. 18 ЛКУ).

Ще одним прикладом є користування земельними ділянками мисливських угідь (ділянок « суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства» - ст.1 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання»). У більшості випадків користувач угідь не є власником або користувачем земельної ділянки. Згідно із ч.6 ст.21 Закону, «[в]ідносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами». Ч.5 ст.21 Закону передбачає, що «[д]ля потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства …».

Ще раз наголосимо, що, на наш погляд, використання земельної ділянки без надання окремого речового титулу на земельну ділянку з дозволу власника або користувача ділянки можливо в усіх випадках (за відсутності спеціальної заборони), а не лише тоді, коли така можливість передбачена законом. Такий висновок з необхідністю випливає із принципу свободи договору.

Доктринальних класифікацій правових титулів землекористування існує досить багато. Виділяють класифікації за:

· безпосереднім об’єктом: речове або зобов'язальне. Речові права, на відміну від зобов'язальних, характеризуються тим, що вони (а) мають абсолютний характер, (б) своїм предметом мають індивідуально визначену річ, (в) характеризуються «правом слідування» та (г) похідні, залежні від права власності як основного речового права. Виділяють також таку ознаку речових прав, як їх пріоритет перед зобов’язальними. Із абсолютного характеру речових прав випливає те, що їх вичерпний перелік має бути визначений законом, до того ж, такі права мають бути зареєстровані (інакше зобов’язані особи не будуть повідомлені про свої обов’язки). Водночас, коло зобов’язальних прав не є обмеженим, сторони на свій розсуд можуть встановити у договорі право, що не передбачено законом;

· цільовим призначенням земельної ділянки, що використовується: (1) право с/г землекористування; (2) право несільськогосподарського землекористування. Можлива також більш детальна класифікація відповідно до категорій земель (ст.19 ЗКУ), виду угідь в межах однієї категорії земель;

· суб’єктом права землекористування: право землекористування громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, різних видів юридичних осіб тощо;

· за обсягом повноважень користувача: (1) повне (виключне) та (2) неповне (обмежене, невиключне). До «повного» права землекористування слід відносити користування на підставі правового титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими особами на іншому «повному» праві, у тому числі власником (право постійного користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій), обсяг користування за «повного» права дорівнює обсягу користування власника. До «неповного» права землекористування слід відносити право землекористування, що може «співіснувати» із «повним» і тим більше «неповним» правом користування – напр., сервітут, право загального землекористування, право використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт тощо;

· терміном користування: (1) постійне – без заздалегідь встановленого строку; (2) право тимчасового землекористування. Зокр., відповідно до ст.19 Закону «Про оренду землі» термін договору оренди земельної ділянки визначається за погодженням сторін, але не більше як на 50 років. У свою чергу, оренда як різновид права тимчасового користування поділяється на короткострокову (до 5 років) та довгострокову (понад 5 років) – ч.4 ст.93 ЗКУ;

· платністю: оплатне / безоплатне;

· відношенням до права власності: (1) первинне (напр., оренда); (2) вторинне (напр., суборенда, т.з. «службове користування», що було передбачено законодавством про різні види транспорту тощо і зберігається сьогодні як «залишкове явище»).

Дата добавления: 2015-05-31