Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення

ЗКУ визначає поняття земель історико-культурного призначення через їх склад. Згідно зі ст.53 ЗКУ, «до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.»

Це положення повністю дублюється у ч.1 ст.34 ЗУ «Про охорону культурної спадщини».

Слід мати на увазі, що, відповідно до ст.13 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», «статус пам’ятки» об’єкт культурної спадщини отримує лише після його занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Узагальнюючи наведені положення, на наш погляд, землі історико-культурного призначення можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:

1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Для забезпечення режиму охорони пам’яток, у тому числі й режиму використання відповідної території ст.23 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачено укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини;

2. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст.35 Закону «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт;

3. хоча, згідно із ч.1 ст.54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам’ятати, що режим земель під відповідними пам’ятками визначається режимом самої пам’ятки. Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Заборона приватизації пам’ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. Обмеження на передачу земель історико-культурного призначення у комунальну та приватну власність встановлені також ст.ст.83 та 84 ЗКУ;

4. відповідно до ст.20 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам’ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Таке право поширюється і на відповідну земельну ділянку;

5. частина об’єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об’єктами ПЗФ, тобто мають складний правовий режим;

6. встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії. Зокр., передбачена процедура державної реєстрації об’єктів культурної спадщини.;

7. здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування. Встановлюються «зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару». Землі зон охорони пам’яток не належать до земель історико-культурного призначення;

8. існують правила про зонування території самих об’єктів історико-культурної спадщини – зокр., музеїв: відповідно до ст.11 ЗУ «Про музеї та музейну справу»,

«На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:

заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об'єктів;

експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;

наукова - для проведення науково-дослідної роботи;

рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею;

господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів.»

9. Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники та заклади культури, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів звільняються від оподаткування земельним податком; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення «не за функціональним призначенням» встановлюються підвищені ставки оподаткування;

10. Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст.298 ККУ передбачає склад злочину «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини»; ст.92 КУпАП – склад адміністративного правопорушення «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини». Ст.ст.44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Дата добавления: 2015-05-31