Проблеми співвідношення законів і підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин

Проблеми регулювання земельних відносин законами України.

+ 7 пит.

ЗУ «Про землеустрій»:

1. нечіткість визначення поняття землеустрою, не відповідає ст. 184 ЗК,

2. більшість норм закону має банкетний характер: ст.ст. 25, 26,33, 34, 44, 46, 47 тощо. Норма: «відповідно до закону» вживається 16 разів.

3. не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій,

4. не врегульована процедура поділу та об’єднання земельних ділянок,

5. перенасичення закону нормами, які дублюють норми інших законів (порівняти ст. 9 закону і ст.6 ЗК),

ЗУ «Про плату за землю»:

1. не відповідає чинному законодавству і потребує коригування поняття «податок», зміст якого розкривається,

2. коригуванню підлягає ст. 6, яка встановлює ставку податку лише для СГ угідь

3. невідповідність ст. 5 закону ч.1 ст. 206 ЗК.

10. Рішення та висновки Конституційного права в системі джерел земельного права.

На думку деяких дослідників, можна з повною впевненістю віднести до джерел права акти правосуддя щодо вирішення конкретних спорів, якщо йдеться про визнання нормативних актів незаконними (ндійсними, неконституційними) у формі скасування акта судом (з моменту набрання рішенням чинності) та його анулювання (визнання нечинними з моменту ухвалення акта, що дозволяє відновити порушені права).

З одного боку, в описаних випадках рішення суду начебто лише усуває спірність у правовідносинах, оскільки незаконний (неконституційний) акт об’єктивно не може породжувати правових наслідків, не має юридичної сили. З іншого боку, у разі скасування правотворчими органами своїх актів, що не відповідають актам вищої юридичної сили, ні в кого не виникає сумнівів нормативно-правовий характер акта про скасування. Виходячи з останнього аргументу, ми схиляємося до точки зору тих дослідників, які визнають нормативно-правовий характер судових рішень з конкретних справ, якими визнаються незаконними нормативно-правові акти або їх окремі положення.

Також на окрему увагу заслуговує юридична природа рішень Конституційного суду України про визнання неконституційними положень законів. Наприклад, великого резонансу набуло рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005, відповідно до якого положення п.6 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України, «у частині зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою…».

Погоджуємося із висловленою у спеціальній літературі думкою, що подібні рішення Конституційного Суду України є не лише джерелом права, а й мають специфічну юридичну силу, вищу від сили законів. У свою чергу, рішення Конституційного Суду України про тлумачення законів мають таку саму юридичну силу як і закони.

Дата добавления: 2015-05-31