Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

Висновок

1. Досягнення встановленого законом віку - одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18).

2. Відповідний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім'ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству.

3. Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14 - 16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого.

4. Підліткам притаманні: емоційність, імпульсивність, сприйнятливість.

5. Встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т.ч. злочинну.

6. Порядок вирішення справ про суспільне небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, встановлено кримінально-процесуальним законодавством (статті 3 - 7, 447, 448 КПК).

7. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перераховано лише умисні злочини).

8. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має правове значення і органи досудового розслідування і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього - дати його народження.

9. Кримінальне законодавство України не визначає максимального віку кримінальної відповідальності, тобто будь-яка людина похилого віку у разі вчинення нею злочину визнається суб'єктом злочину.

10. Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66).

Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язане зі злочинністю. Кримінологічні дослідження показують, що під впливом пияцтва вчиняються 40 - 45% усіх злочинів, а такі тяжкі злочини, як вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі і розбої, в 70 - 80% випадків вчиняються у стані сп'яніння (так званого фізіологічного сп'яніння).

Звичайно, ступінь сп'яніння при скоєні злочинів буває різною. Нерідко особи, що вчинили злочини у стані сильного сп'яніння, посилаються на те, що зовсім не пам'ятають, як вчинили злочин і чим були зумовлені їхні дії. Зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, і справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, у неї з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний такими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв'язку з цим і виникає питання про осудність або неосудність особи, яка вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп'яніння, і про правомірність її притягнення до кримінальної відповідальності.

У статті 21 це питання вирішене однозначно: “Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності”. Таким чином, за загальним правилом, стан сп'яніння незалежно від його ступеня не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Така позиція закону має принципово важливе значення для профілактики і попередження злочинів, що вчиняються у стані сп'яніння.

Цей висновок ґрунтується на тому, що при звичайному фізіологічному сп'янінні відсутній медичний критерій - психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп'янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, які характерні для психічного захворювання. Необхідно враховувати й те, що такі особи добровільно доводять себе до стану сп'яніння, усвідомлюючи негативний вплив на свою поведінку спиртних напоїв, наркотиків чи інших одурманюючих речовин. Вони передбачають характер своєї можливої негативної поведінки внаслідок стану сп'яніння і можливі її суспільне небезпечні наслідки. Практика свідчить про те, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп'яніння особа не втрачає повною мірою здатності усвідомлювати характер вчинюваних дій і керувати ними.

Інший підхід до рішення розглянутого питання привів би до необґрунтованого звільнення від кримінальної відповідальності багатьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини. Так, наприклад, не можна було б притягти до кримінальної відповідальності водія автотранспорту, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, скоїв автоаварію, внаслідок якої загинули люди.

Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп'яніння відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. Більш того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.

У судовій практиці, хоча й рідко, проте зустрічаються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання - біла гарячка, алкогольний галлюциноз тощо. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільне небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює своїх дій (бездіяльності) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, але і в тих, хто не страждає на алкоголізм. У практиці зустрічаються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин - фізичного чи психічного виснаження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю і наркотиків настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп'яніння), коли особа не усвідомлює своїх дій (бездіяльності) або не може керувати ними. Такі особи з урахування судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.

З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини у стані сп'яніння, у п. 13 ст. 67 ця обставина при призначенні покарання визнається такою, яка обтяжує провину. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину такою, яка обтяжує провину (ч. 2 ст. 67). Це, наприклад, випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов'язане зі станом сп'яніння або коли неповнолітній, який раніше не вживав спиртних напоїв, під впливом дорослих довів себе до стану сп'яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.

У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп'яніння обставиною, яка обтяжує провину, він повинен у вироку вказати мотиви свого рішення.

Висновок

1. Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язане зі злочинністю.

2. Ступінь сп'яніння при вчиненні злочинів буває різною.

3. Зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, і справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, у неї з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей.

4. Ст. 21 КК вирішує однозначно: “Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності”.

5. При звичайному фізіологічному сп'янінні відсутній медичний критерій - психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною.

6. При вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп'яніння відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. В таких випадках осудність особи настільки очевидна.

7. На підставі ч. 2 ст. 19 особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності.

8. У п. 13 ст. 67 ця обставина при призначенні покарання визнається такою, яка обтяжує провину. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину такою, яка обтяжує провину (ч. 2 ст. 67).

9. У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп'яніння обставиною, яка обтяжує провину, він повинен у вироку вказати мотиви свого рішення.

Загальний висновок

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

2. Суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

3. Не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації тощо).

4. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

5. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за вчинене суспільне небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

6. Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК, “не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки”.

7. Поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

8. Ст. 20 КК передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мірою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

9. Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язане зі злочинністю.

10. У п. 13 ст. 67 ця обставина при призначенні покарання визнається такою, яка обтяжує провину. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину такою, яка обтяжує провину (ч. 2 ст. 67).

11. У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп'яніння обставиною, яка обтяжує провину, він повинен у вироку вказати мотиви свого рішення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України. - К. Атіка, 2005.

2. Конвенція про права дитини від 22 листопада 1989 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №45. - Ст. 955.

3. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 р. (ст. 1;3;13) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№16. - Ст. 167.

4. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №6. - Ст. 35.

5. Положення про судових вихователів неповнолітніх: Затверджене Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерством освіти України 15 жовтня 1995 р. №478/63/7/5, зареєстроване Міністерством юстиції України 14 березня 1996 р.за №113/1138.

6. Стаття 9 Основ законодавства України про охорону здоров'я, затверджених 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4. - С. 19.

7. Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України віл 19 березня 1982 р. №2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000 роки). - К.: А.С.К., 2000.

8. Про практику застосування судами України законодавства про примусове лікування й трудове виховання хронічних алкоголіків: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 р. №1 І // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000 роки). - К.: А.С.К., 2000.

9. Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру:

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №21 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000 роки). - К.: А.С.К., 2000.

11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України - 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2003. - 976 с. - (Нормативні документи та коментарі).

12. Науково практичний коментар Кримінального кодексу України 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. - 1056 с.

13. Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. - Київ, Юрінком, 1998. - 506 с.

14. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. Для студентів юрид. Вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. - Стер. Вид. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 512 с.

15. Кримінальне права і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2001. - 432 с.

16. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антіпов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. - К., Правові джерела, 2002. - 432 с.

17. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. Закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. - 416 с.

18. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск, 1992. - 166 с.

Дата добавления: 2015-05-31