Галузева структура агропромислового комплексу 3 страница. 76. Висвітлити методичні підходи до визначення фінансової стійкості регіону

• засновані на суб'єктивній самооцінці;
• засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.

76. Висвітлити методичні підходи до визначення фінансової стійкості регіону.

Здатність регіональних соціо-еколого-економічних систем ефективно функціонувати та стійко розвиватися залежить від рівня фінансової спроможності регіонів, які на сьогоднішній день різняться суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціацією. Тому регіони України повинні неодмінно контролювати рівень своєї фінансової спроможності, а для цього необхідні систематичні оцінки її рівнів. Це вимагає ідентифікації тих аспектів фінансової спроможності, які є найважливішими для удосконалення функціонування економіки регіону та стимулювання економічного зростання. Таким чином, для управління економічними, соціальними й екологічними процесами на регіональному рівні важливим є визначення рівня фінансової спроможності регіону. Загалом під фінансовою спроможністю мається на увазі стан і рівень забезпечення інтересів. Вона визначається власними можливостями суб’єкта. З одного боку, фінансова спроможність – це конкретний стан соціально-економічної системи, за якого вона задовольняє економічні, соціальні й екологічні потреби та задовольнятиме їх у майбутньому, а з іншого боку, фінансова спроможність – це передумова виникнення нових можливостей розвитку, забезпечення конкурентоспроможності. Так, фінансова спроможність регіону передбачає його здатність забезпечувати гідні умови для розвитку, які базуються на можливості суб’єктів регіональних відносин спільно формувати та реалізовувати фінансову стратегію забезпечення сталого регіонального розвитку, залучати до цього процесу наявні та потенційні фінансові ресурси регіону в даному періоді для фінансування економічних, соціальних і екологічних програм розвитку, встановлювати максимальні та раціональні напрямки їх розподілу та використання.

77. Охарактеризувати податкоспроможність областей України.

Податкоспроможність є ключовою у фінансовому плані категорією, кількісні виміри якої відображають можливості регіону щодо виділення в бюджет країни грошових ресурсів після задоволення потреб власних відтворювальних процесів. Оскільки для економічного зростання регіону і країни в цілому необхідно не просте, а розширене відтворення для нарощування національного багатства та всіх процесів життєдіяльності суспільства. Під середньою по областях податкоспроможністю треба розуміти обсяг доходів в межах України, що може бути об’єктом оподаткування закріпленими за громадами податками і припадає на одиницю адміністративно- територіального утворення (одну область). Ті громади, що мають доходи, нижчі рівня середньої податкоспроможності, потребуватимуть фінансової допомоги для надання послуг на відповідному рівні. Інша група громад матиме надлишок власних фінансових ресурсів для цих потреб і повинна їхню частину передати державі (критерії віднесення регіонів до групи “бідних” і “багатих”, а також місцевих бюджетів до категорій “донорів”, “реципієнтів” і “нейтралістів”

78. Надати характеристику інвестиційному процесу в регіонах України.

На сьогодні збільшення обсягів інвестиції є передумовою поступового відновлення економічного зростання шляхом формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні та її регіонах. Розвиток інвестиційного потенціалу країни та її регіонів, зниження инвестиційних ризиків створюють сприятливі умови для підвищення конкурентоспроможності економіки України. Це забезпечить розширення, розвиток та зміну структури виробництва; відновлення основних виробничих фондів; підвищення технологічного рівня виробництва й умов праці тощо.

Провідними сферами за обсягами залучення інвестицій в основний капітал залишаються: промисловість – 28,94 млрд грн, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 12,14 млрд грн, діяльність транспорту і в’язку – 11,90 млрд грн [7]. Головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких у І кварталі 2011 р. освоєно 62,4% капіталовкладень. Частка залучених і запозичених коштів, у тому числі кредитів банків та інших позик, коштів іноземних інвесторів, у загальних обсягах капіталовкладень становила 16,1%. За рахунок державного та місцевих бюджетів здійснено 6,8% інвестицій в основний капітал. Частка коштів населення на будівництво власного житла становила 8,5% усіх капіталовкладень. За регіонами України спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та інвестицій в основний капітал.

79. Визначити процесу регіоналізації соціально-економічного розвитку України.

Економічні процеси у ринковому господарстві звичайно розвиваються нерівномірно, що вимагає адекватного відображення зростаючої поляризації господарських процесів у положеннях економічної теорії. Фундаментальні транзитивні перетворення, яких зазнає наше суспільство на сучасному етапі розвитку, різко поглибили диференційований характер соціально-економічних зрушень в Україні, що найбільш чітко проявляється в регіональній економічній динаміці. Теоретичне бачення суперечливого змісту регіоналізації національного господарства в умовах перехідної економіки пов’язано, зокрема, з необхідністю усвідомлення об’єктивності регіоналізації як закономірності ринкового порядку та вироблення в межах такого підходу загальнонаціональної стратегії розвитку і зростання.

У зв’язку з цим, серед найважливіших задач, що мають ініціювати подолання глибокої економічної кризи в Україні і вихід її економіки на траєкторію сталого економічного зростання, особливе місце слід відвести формуванню національних полюсів зростання — структуроформуючих галузевих пріоритетів. Процес формування полюсів зростання має відбуватися у руслі загальновизнаних науково-практичних підходів, передусім на основі програмного будівництва економіки з опорою на розвиток вузлових елементів. Свого часу концепція поляризованого розвитку в економічній теорії розроблялася для пояснення нерівномірної динаміки господарства в умовах ринку. Її запровадження в Україні могло б відіграти важливу роль у становленні ринкових основ економічної системи, як це мало місце у провідних країнах світу, сприяти успішній трансформації структури господарства старопромислових регіонів національної економіки та започаткувати надійні підвалини трансформаційного реформування.

80. Визначити основні принципи регіональної політики.

ДРЕП-сукупність організаційно-правових та економічних за-ходів спрямованих на стимулювання еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього природного середовища, вдосконале-ння територіальної організації суспільства

. Основними цілями є: 1) Стоврення необхдних правових та економічних ум-ов з метою забезпечення кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-економ. Розви-тку, екологічної безпеки, задовоелння матеріальних і культурних потреб населення;2) Примноження нац. Багатства України на основі еф-ективного використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни.

В економічній сфері-ефективний розвиток і раціональне роз-міщення ПС, використання переваг територіального поділу праці та економічного кооперування в-ва, розвиток міжрегі-ональних економічних _в’язків. У соціальній сфері- підви-щення добробуту і забезпечення необхідних умов життєдія-льності населення, реалізації права всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці. В екологічній сфері – досягнення приро-дно-господарської збалансованості регіонів, охорона навко-лишнього середовища та відтворення природних ресурсів.

Прешочергові завдання: 1)Створення нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів; 2)Забезпечення раціональної системи природокорис-туваня у регіонах; 3)Розроблення та реалізація державних програ соц.-економ. розвитку окремих регіонів; 4)Сприяння формуванню регіональних ринків, ство-ренню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах; 5)Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжна-родного співробітництва регіонів, насамперед з державами - колишніми республіками СРСР.

81. Розкрити сутність поняття “територіальна справедливість оподаткування”.

Оподаткування має неоднозначний вплив на соціально-економічний розвиток регіонів. По країні в цілому його можна оцінити як негативний, але більш детальний огляд свідчить про диференціацію такого впливу. Одні регіони в сучасних економічних умовах програють (де зосереджені галузі та підприємства з низькою податкоспроможністю), інші – виграють (де розміщені підприємства зі спільним капіталом або розташовані ВЕЗ і території пріоритетного розвитку). В умовах нестабільного податкового законодавства ця диспропорція може різко змінитися.

Підсумовуючи вищезазначене, необхідно підкреслити, що дослідження взаємозв’язку між економічним розвитком регіону та оподаткуванням набуває ще більшої актуальності на етапі подальших ринкових перетворень, пов’язаних із забезпеченням стабільного економічного зростання при забезпеченні територіальної справедливості та реалізації державної регіональної політики.

82. Висвітлити основні принципи регіональної податкової політики.

Регіональна фіскальна (податкова) політика є складовою державної фіскальної політики, яка спрямована на формування обсягів випуску продукції (послуг) та доходів шляхом зміни податків і державних витрат. Інструментами фіскальної політики є автоматичні стабілізатори й активні регулюючі заходи. Автоматичні стабілізатори — це економічні механізми, дія котрих зменшує реакцію виробництва на зміни сукупного попиту. Найголовнішими серед них є виплати по безробіттю і податок з доходів фізичних осіб (подохідний податок). Активні регулюючі заходи ґрунтуються на регулюванні державою податкових ставок і обсягів державних витрат.

Регіональна податкова політика є важливим інструментом впливу на розміщення інноваційного та інтелектуального потенціалу, економічний розвиток депресивних регіонів. Вона має проводитись з урахуванням загальнодержавних принципів і підходів до реалізації оподаткування, а також враховувати особливості розвитку регіонів, відмінності в їх природнокліматичних і соціально-економічних умовах, наявність просторових диспропорцій у розвитку виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, а також історично сформовану специфіку виробничого розвитку.

До принципів регіональної податкової політики належать:

— стимулювання науково-технічного прогресу;

— стимулювання соціально-економічного розвитку та інвестиційної активності регіонів;

— соціальна справедливість;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— єдиний підхід;

— стабільність системи оподаткування для регіонів усіх територіальних рівнів;

— компетентність;

— економічна обґрунтованість;

— доступність;

— рівність сплати.

83. Розкрити напрями вдосконалення регіональної податкової політики.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.
Отже, податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту державного бюджету, інші.
Таким чином, для вдосконалення податкової політики на сучасному етапі необхідно дотримуватися таких напрямів:
- прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки насамперед у промисловості і аграрному секторі;
- створення умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства, які мають тенденцію швидкого оббігу фінансового капіталу, максимального зростання обсягу виробництва та прибутку;
- розширення сектору малого бізнесу, який дає змогу, з одного боку, забезпечити зайнятість значної частини населення, а з другого – значною мірою прискорити процеси розвитку національної економіки;
- опримізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованих до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні фізичних та юридичних осіб;
- зміна співвідношення між податками, які сплачуються населенням і підприємницькими структурами, за рахунок істотного збільшення доходів фізичних осіб;
- збільшення податкової бази із значної кількості прямих податків, використання обгрунтованих податкових ставок залежно від виду діяльності та отриманих доходів;
- використання економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій усіма підприємствами та галузями економіки;
- використання системи заходів, спрямованих на усунення можливостей застосування витратних методів господарювання.

84. Визначити основні елементи територіальної організації податкової системи в Україні.

Податкова система - це сукупність установлених у країні податків. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Стягнення податків та обов’язкових платежів базується на виділенні таких елементів: суб’єкт і носій податку, об'єкт та одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка та квота.
Суб'єкт або платник податку - це фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.
Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це є другий за черговістю елемент оподаткування, адже, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Податкова робота можлива тільки за чітко визначеним об'єктом оподаткування. Об'єкт оподаткування має бути стабільним, підлягати обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його пилив на даний об'єкт.
Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування. Чим більші розміри об'єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів і опосередкованим - при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна тощо.
Джерело сплати податку - це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам). У цілому правомірним є пов'язування джерела сплати податку з об'єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати.
Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

85. Висвітлити головні завдання регіональної соціальної політики.

Соціальною стратегією України має стати комплекс заходів, інструментів та механізмів підтримки та стимулювання розвитку людського капіталу, який має на меті створення оптимальних умов для всебічного розкриття особистості, доступності для неї соціальних благ задля формування високої конкурентоспроможності національної економіки. На найближчу перспективу головними завданнями соціальної політики в Україні могли б стати три Європейські мети, які у дещо адаптованому для вітчизняних умов вигляді слід сформулювати таким чином:

Мета 1. Сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів, які мають суттєве відставання від загальноукраїнського рівня.

Мета 2. Підтримка економічної та соціальної переорієнтації господарства здійснюватиметься за допомогою “соціальних грантів”, які на конкурентній основі представлятимуть ті регіони, які найбільшою мірою постраждали внаслідок зміни кон’юнктури світового ринку, природних та техногенних катастроф тощо.

Мета 3. Підтримка заходів з адаптації та модернізації політики в галузі освіти, професійно-технічної підготовки, зайнятості, охорони здоров’я. Має реалізуватися через створення окремих програм, які дозволяють усунути суттєві соціально-економічні диспропорції.

86. Висвітлити основні завдання регіональної екологічної політики.

Еколого-економічна політика держави має базуватися на ряді основних принципів, серед яких домінуючими є: принцип прийняття запобіжних заходів, принцип “забруднювач платить”, принцип сталості, принцип розподілу відповідальності, так як кінцеві результати можуть бути досягнуті тільки шляхом погоджених дій усіх відповідальних груп суспільства. Перспективним напрямком повинна стати розробка такого підходу до розвитку економіки, в рамках якого біосфера розглядається не як один з ресурсів, а як фундамент життя. Розвитку такого підходу повинна сприяти розробка методів оцінки господарських місткостей локальних і виробничих екосистем, оцінка на цій основі допустимого рівня розвитку економіки і населення на території України. В даний час ефективність еколого-економічної політики держави може формуватись на основі трьох складових: § Мінімізації антропогенних перетворень; § Поетапності ліквідації їх негативних наслідків; § Вибіркового підходу до проведення природоохоронних заходів з метою підвищення їх ефективності. Безпосередні і короткотривалі цілі еколого-економічної політики держави мають бути направлені на вирішення найбільш невідкладних проблем, таких як: § Поліпшення якості питної води; § Ліквідація загрози здоров’ю людей, що викликана низькою якістю стану довкілля; § Здійснення структурної перебудови економіки країни з урахуванням вимог раціонального природокористування, § Ліквідація радіоактивного забруднення і вирішення постчорнобильських проблем; § Припинення деградації та руйнування біорозмаїття; § Утилізація відходів. Виходячи з цього, основними напрямками еколого-економічної політики держави з метою реалізації стратегічних завдань є: § Структурна перебудова економіки держави та врахування вимог екологічної безпеки при її здійсненні; § Сприяння формуванню якісної структури споживання, в основі якої лежать принципи раціональності й безвідходності; § Реформування цінової політики, встановлення обмежувальних цін на енергоносії, перехід до загальної обов’язкової системи платного природокористування;

87. Науково-технічний прогрес та його вплив на галузеву структуру регіонів.

Початок НТП припав у нас на другу половину п'ятдесятих років (розвиток електронно-обчислювальної техніки, атомної енергетики, селекції, генетики, з'явились нові технології й синтетичні матеріали тощо). Основою НТП є оновлення економічного та соціального життя.
Зміна галузевої структури є одним з основних показників зрушень у світовому господарстві, що впливає і на територіальну організацію виробництва. У розвинених країнах внаслідок індустріалізації промисловість стала провідною галуззю господарства. Під впливом НТП різко зменшилась частка добувної промисловості й зросла роль обробної; базові галузі поступились машинобудуванню, хімії, електротехниці (пріоритетний розвиток одержали електроніка, біотехніка, робототехніка).
Зріст продуктивності праці під впливом НТП сприяє збільшенню значення інфраструктурної сфери господарства (торгівля, транспорт, зв'язок). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи "наука—техніка—виробництво". З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття "наукомісткі виробництва" або "виробництва високих технологій". До них входять галузі індустрії, що вирізняються високими витратами на наукові дослідження при опануванні нових видів продукції. Використання досягнень НТП визначає вихід економіки з кризи. В індустріальній економіці 3/4 приросту ВНП забезпечується за рахунок найновіт-ніших технологій.

88. Охарактеризувати участь регіонів України в міжнародному поділі праці.

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задо­волення життєвих потреб народу України. Подальша інтеграція економіки України у світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу. Перш ніж дати характеристику останнього, нагадаємо, що площа України становить 603,7 тис. км². Це приблизно дорівнює території таких європейських країн, як Франція та Швейцарія разом узяті. Трудові ресурси України в 2009 р. становили 20321,6 тис. чоловік. Спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою налічується 6,8 млн. чоловік, що становить майже 30% усіх трудових ресурсів країни. Україна має великі запаси корисних копалин і надзвичайно вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ. Країна володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей. Україна забезпечена власними ресурсами газу на 22%, нафти - на 8%. Донбас може забезпечити Україну не тільки вугіллям, а й газом, істотно послабивши залежність країни від зовнішніх джерел надходження. Так, за підрахунками вчених, українська частина вугільного басейну зосереджує понад 1,3 трлн м³ метану, який нині є серйозним ворогом гірників та екології. Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі. Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%.

89. Зовнішньоекономічні зв’язки України: їх сутність та основні форми.

Існують наступні форми зовнішньоекономічної діяльності:.

3.1. Міжнародна торгівля – це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.

3.2. Кредитування та інвестування. Кредитування – це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.

Інвестиції – це капіталовкладення. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.

3.3. Науково-технічна співпраця може бути наступних видів: експорт продукції, яка є науковомісткою; кооперація країн у створенні нової техніки, технології, спорудження заводів “під ключ” та модернізація об’єктів; використання лізингу, обмін передовим досвідом; технічна допомога та науково-технічна співпраця;

3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.

3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров’я, навчання і т. д. Інжиніринг – це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.

90. Зовнішня торгівля як важлива форма зовнішньоекономічної діяльності країни.

Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб‘єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави. На сучасному етапі зовнішню торгівлю можна охарактеризувати такими тенденціями:

• збільшенням частки готових виробів та напівфабри­катів і зниженням частки сировинних та продовольчих товарів;

• зростанням частки машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообороті;

• інтенсифікацією обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги);

• динамічним зростанням експорту (імпорту) послуг, особливо нових видів — консультаційних, банківських, інформаційних, зв'язку, оренди тощо.

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливіою формою економічних зв’язків між народами і країнами, яка відображає зв'язок між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.

91. Охарактеризувати стан та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного макрорайону.

Для регіону важливим напрямом є розвиток паливно-енергетичного комплексу. Східний економічний регіон став домінуючим у видобутку нафти й газу в Україні. Від перспективи розвитку цієї галузі залежить нормалізація функціонування паливно-енергетичного комплексу в усій країні. Імпорт в Україну енергоносіїв є сьогодні "критичним імпортом", тому розв'язання цієї проблеми - це головний напрямок розвитку всієї економіки держави.

У галузі агропромислового комплексу Україна забезпечує власні потреби в землеобробній техніці у межах 50-60 %. Тому забезпечення потреб реформованих і реорганізованих сільськогосподарських виробничих підрозділів необхідною технікою, обладнанням, а також посівним матеріалом, мінеральними добривами та фінансовими ресурсами є першочерговими завданнями.

Для соціальної сфери невідкладними заходами мають стати задоволення потреб жителів регіону в життєвоважливих послугах та у створені умов для прискореного і розширеного відтворення робочої сили шляхом докорінного покращання рівня життя населення, особливо у сільській місцевості.

Основними пріоритетами регіону в розвитку господарства, які сприятимуть прискореному відродженню економіки та її ефективному функціонуванню, повинні стати такі:

- подальша реструктуризація господарського комплексу регіону у напрямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з матеріаломістких та енергомістких сировинно-добувних у високотехнологічні й науковомісткі обробні й переробні галузі промисловості, агропромислового комплексу в цілому та виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури;

- прискорення відродження і введення в дію найважливіших конкурентоспроможних високотехнологічних виробничих потужностей: радіоелектронної промисловості, приладобудування та сільськогосподарського обробного машинобудування, розширення їх номенклатури і асортименту;

- формування міжгалузевих фінансово-промислових груп з міжнародною участю з метою акумулювання коштів на створення кінцевих видів продукції, яка б була конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це в першу чергу стосується високотехнологічних виробництв у машинобудівній галузі;

- поєднання ефективного ресурсовикористання з відповідними заходами природовідновлювання з метою збереження екологічно чистого навколишнього середовища;

- забезпечення добування і комплексної переробки сировини, впроваджуючи найбільш досконалі технології, які сприяють організації безвідходного виробництва.

Важливою передумовою економічного розвитку Східного регіону є високий рівень професійно-кваліфікаційної підготовки фахівців, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях господарства. Подальше залучення кількості спеціалістів з вищою освітою в економіку народного господарства сприятиме забезпеченню сталого зростання виробництва.

Наявна власна трудоресурсна база, її високий науково-технічний рівень - основа і запорука прискореного розвитку економіки регіону. Для Східного регіону перспективним є розвиток лізингу, особливо в галузях із нагальною потребою оновлення технічного парку і технологій виробництва.

Дата добавления: 2015-05-26