Тема 40. Злочини проти правосуддя 1 страница

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти правосуддя.

Поняття та система злочинів проти правосуддя, критерії їх відмежування від суміжних суспільно-небезпечних діянь і адміністративних проступків.

Під час вивчення цієї теми слід запам’ятати наступне.

Конституція Украйни закріплює, що правосуддя в Украйні здійснюється виключно судами (ст. 124), що недоторканність і незалежність суддів гарантується Конституцією та законами України. Тому цілком закономірно, що КК містить Розділ XVIII "Злочини проти правосуддя." Неможливе існування демократичної, правової держави без незалежної, самостійної та захищеної судової влади, але при цьому потрібно не допустити порушення прав людини та громадянина в процесі здійснення правосуддя. Саме тому законодавець вмістив в цьому розділі не тільки ті злочини, які посягають на нормальне функціонування органів судової влади, органів прокуратури, слідства, дізнання та органів, що виконують судові вироки але й ті злочини, що порушують права людини при здійсненні цими органами своїх повноважень. Виходячи з цих положень всі злочини проти правосуддя можливо об'єднати у наступні системи:

1. Злочини, які посягають на законні права та інтереси людини при відправленні правосуддя, завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст.371 КК); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК); порушення права на захист (ст. 374 КК); постановлення суддею (суддями) за відомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК), втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК).

2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників правосуддя. Закріплення цих злочинів в КК має дуже велике значення для того, щоб органи судової влади здійснювали свої повноваження самостійно, об'єктивно, не хвилюючись за настання негативних наслідків при винесенні правомірного вироку. Тільки при захищеності цих осіб державою вони можуть здійснювати свої повноваження неупереджено, опираючись тільки на закон та свою професійну свідомість. До цих злочинів входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК).

3. Злочини, які перешкоджають одержанню доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити: примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК); відмова свідка від надання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК); перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК).

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК); приховування злочину (ст. 396 КК); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання: невиконання судового рішення (ст. 382 КК); незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК); ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390 КК); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарання (ст. 392 КК); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК).

Всі ці злочини характеризуються умисною виною, вони можуть здійснюватися як посадовими особами органів правосуддя, так і приватними особами. Способами вчинення цих злочинів є різноманітні діяння - примус, підкуп, погрози, а також бездіяльність - невиконання вироку суду.

Тема 41. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

Поняття та загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

Класифікація злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

Починаючи вивчати означену тему, слід уяснити, що відповідно до ст. 17 Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28 червня 1996 року, захист суверенітету та територіальної цілісності України визнано одними з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Виконання означених завдань покладено на Збройні Сили України. Специфіка і широта завдань, які стоять перед Збройними Силами, визначають значний спектр нормативно-правових актів, які регламентують їх функціонування та розвиток. Зокрема, з моменту проголошення незалежності в державі були прийняті Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, Військові Статути Збройних Сил України.

З давніх часів боротьбі з військовою злочинністю держава завжди приділяла особливу увагу. Становлення та формування законодавства щодо боротьби з військовими злочинами пройшло складний шлях від Військового Статуту 1716 року, Військово-Судового статуту 1867 року, Керівних засад кримінального права РРФСР 1919, Кримінальних кодексів УРСР 1922 та 1927 років, Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, який серед інших, мав як складову Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, до прийняття Кримінального кодексу УРСР 1960 року, який діяв протягом більш ніж сорока років.

Слід зазначити, що прийняття 5 квітня 2001 року Верховною Радою України нового Кримінального кодексу України визначило новий етап в розвитку кримінального законодавства щодо боротьби з військовими злочинами. Перш за все, змінилася назва самого розділу, у якому містяться кримінально-правові норми про військові злочини – розділ ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», який складається з тридцяти п’яти статей (ст.ст. 401 – 435 КК України). Розділ доповнено новими кримінально-правовими нормами, яких не містив кодекс 1960 року та декриміналізовані деякі діяння, які раніше визнавалися злочинними.

Студентам необхідно уяснити, що нормативну базу боротьби з військовими злочинами складає розділ ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу України. Частина 1 ст. 401 КК України «Поняття військового злочину» крім поняття, визначає родовий об’єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, окреслює умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, обговорює питання співучасті у військових злочинах. Кримінальний кодекс України визначає, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом Кримінального кодексу України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів.

Родовим об’єктом військових злочинів виступає встановлений порядок несення чи проходження військової служби, під яким розуміють урегульовані правовими нормами суспільні відношення, які виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності, та який є складовою громадського порядку.

Об’єктивна сторонавійськових злочинів виражається у вчиненні суспільно небезпечного діяння (шляхом дії чи бездіяльності), яке посягає на встановленийпорядок несення чи проходження військової служби. Деякі норми про військові злочини (з матеріальним складом), як кваліфікуючі ознаки, передбачають настання суспільно небезпечних наслідків та наявність причинного зв’язку між діянням та наслідками, що настали. В розділі XIX Особливої частини КК України міститься значна кількість норм з бланкетними диспозиціями. Встановлення ознак об’єктивної сторони злочинів, які ними передбачені, потребує від студентів ретельного аналізу конкретних положень військових нормативно-правовых актів (статутів, положень, настанов, інструкцій, наказів тощо). Крім того, як кваліфікуючі ознаки об’єктивної сторони деяких військових злочинів передбачені місце, час, обстановка вчинення суспільно небезпечного діяння – бойова обстановка, воєнне становище, район воєнних дій, поле бою. При наявності вказаних ознак у диспозиції статті, вони є обов’язковими для встановлення об’єктивної сторони військового злочину, тому потребують певного тлумачення. Кримінальний закон не розкриває їх зміст та відсилає до інших нормативних актів та розробок військової науки.

Суб’єктамивійськових злочинів, відповідно до ч. 1 ст. 401 КК України, можуть бути військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів. При цьому, ч. 2 ст. 401 КК України передбачає, що до відповідальності за відповідними статтями розділу ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу можуть бути притягнуті військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. Виходячи з вищевказаних положень, слід уяснити, що не можуть бути суб’єктами військових злочинів працівники органів внутрішніх справ, службовці військових частин та закладів, особи, які навчаються у військових ліцеях. Отже, суб’єкти військових злочинів – це суб’єкти спеціальні.

Стосовно суб’єктів військових злочинів визначено підвищений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Це походить, перш за все, з вимог Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 року (зі змінами і доповненнями станом на 15.12.2005 р.), у якому зазначено, що на строкову військову службу призиваються громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Цим же Законом (ст. 20) передбачено, що на військову службу за контрактом можуть бути прийняті громадяни України у віці від 17 років.

Треба зауважити, що Кримінальний кодекс окремо регламентує питання відповідальності за співучасть у військових злочинах. Будь-які особи за співучасть у військових злочинах несуть відповідальність відповідно до статей про військові злочини (ч. 3 ст. 401 КК України). Особу, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 44 Кримінального кодексу України із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК України).

Суб’єктивна сторонавійськових злочинів характеризується умисною (ст.ст. 402, 404, 406, 410 КК України та інші) або необережною формою вини (ст.ст. 403, 412 КК України та інші). Деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і з необережності (ст.ст. 418, 419, 420 КК України та інші). Для ряду військових злочинів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив та мета вчинення діяння. У деяких складах визначення мотиву використовується для відмежування військових злочинів від інших, які походять на них за ознаками об’єктивної сторони.

В сучасній науці кримінального права класифікація злочинів проводиться за різними критеріями. В межах одного виду злочини поділяються на групи відповідно до безпосереднього об’єкту посягання. Так, під безпосереднім об’єктом військових злочинів розуміють ті відношення військової служби, на які посягає діяння, передбачене конкретною нормою Кримінального кодексу України. Відповідно до цього, можна виділити наступні групи військових злочинів: проти порядку підлеглості та військової честі (ст.ст. 402 – 406 КК України); проти порядку проходження військової служби (ст.ст. 407 – 409 КК України); проти порядку користування військовим майном та його збереженням (ст.ст. 410 – 414 КК України); проти порядку експлуатації військової техніки (ст.ст. 415 – 417 КК України); проти встановленого порядку несення бойового чергування та інших видів спеціальних служб (ст.ст. 418 – 421 КК України); проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК України); військові службові злочини (ст.ст. 423 – 426 КК України); проти порядку несення служби на полі бою та в районі воєнних дій (ст.ст. 427 – 433 КК України); проти законів та звичаїв війни (ст.ст. 434 – 435 КК України).

Тема 42. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Історія розвитку міжнародного та національного кримінального законодавства щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Загальна характеристика та види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Характеристика злочинів проти миру.

Характеристика злочинів проти безпеки людства.

Характеристика злочинів проти міжнародного правопорядку.

У Кримінальному кодексі України 2001р вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виокремленні в окремий розділ ХХ, в якому в більшості статей вперше встановлена відповідальність за такі суспільно небезпечні діяння. Криміналізація цих діянь зумовлена тим, що світова спільнота визнає їх дуже небезпечними для всього людства, тому що вони підривають засади міжнародних відносин та здатні знищити саме людство.

Особливістю цих злочинів також є їх зв’язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинними, що при кваліфікації потребує звернення до відповідних міжнародних актів.

Злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є діяння, які завдають істотну шкоду миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку або загрожують завданням такої шкоди та відповідальність за які передбачена міжнародно-правовими актами та розділом ХХ Особливої частини Кримінального кодексу України.

Злочини, які розташовані у розділі ХХ, можна класифікувати за безпосереднім об’єктом на наступні групи:

1) злочини проти миру (ст.ст.436-438, 447 КК);

2) злочини проти безпеки людства (ст.ст.439-442 КК);

3) злочини проти міжнародного правопорядку (ст.ст.443-446 КК).

До злочинів проти миру належать пропаганда війни (ст.436), планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст.437), порушення законів та звичаїв війни (ст.438), найманство (ст.447).

Безпосереднім об’єктом даної групи злочинів є мир як складова частина міжнародного правопорядку. За конструкцією склади злочинів є формальними. Суб’єктом зазначених злочинів є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона всіх злочинів цієї групи характеризуються прямим умислом, в деяких випадках має місце спеціальна мета.

Пропаганда війни (ст.436 КК). Об’єктивна сторона цього злочину характеризується наступними альтернативними діями:

- публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту;

- виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій;

- розповсюдження таких матеріалів.

Під агресією слід розуміти застосування озброєної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави чи будь-яким іншим способом, що є несумісним зі Статутом ООН.

Суб’єктивна сторона злочину у вигляді виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту характеризується обов’язковою метою – розповсюдження таких матеріалів.

Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст.437 КК). Об’єктивна сторона даного злочину характеризується наступними можливими формами:

- планування агресивної війни чи воєнного конфлікту;

- підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту;

- розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту;

- участь у змові, що спрямована на планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту;

- ведення агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Суб’єктом злочину можуть бути посадові особи, які виконують відповідні функції в системі державної влади чи збройних сил держави, які уповноважені вирішувати питання військового планування та керування або ініціювання ведення агресивної війни.

Порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК). Об’єктивну сторону цього злочину характеризують наступні діяння:

- жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням;

- вигнання цивільного населення для примусових робіт;

- розграбування національних цінностей на окупованій території;

- застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом;

- інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

- віддання наказу про вчинення таких дій.

Суб’єктом віддання наказу про вчинення будь-яких із зазначених дій може бути лише службова особа.

Найманство (ст.447 КК). Ця стаття передбачає декілька самостійних складів злочинів, при цьому у ч.1 мова йде про злочинні дії відносно найманців, а в ч.2 – про відповідальність безпосередньо найманців.

З об’єктивної сторони злочин може виявлятися в наступних формах:

- вербування найманців;

- фінансування найманців;

- матеріальне забезпечення найманців;

- навчання найманців;

- використання найманців у військових конфліктах чи діях;

- участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Суб’єкт злочину за ч.1 загальний, а за ч.2 – найманець.

Суб’єктивна сторона при вербуванні, фінансуванні, матеріальному забезпеченні, навчанні найманців характеризуєте спеціальною метою – використання найманців у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а при участі у збройних конфліктах інших держав – одержання матеріальної винагороди.

До злочинів проти безпеки людства належать застосування зброї масового знищення (ст.439), розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст.440), екоцид (ст.441), геноцид (ст.442).

Безпосереднім об’єктом даної групи злочинів є безпека людства як складова частина міжнародного правопорядку. Суб’єктом зазначених злочинів є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона всіх злочинів цієї групи характеризуються прямим умислом, спеціальна мета має місце при вчиненні геноциду.

Застосування зброї масового знищення (ст.439 КК). Зброєю масового знищення є ті види зброї масового знищення, які заборонені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. До зброї масового знищення належить хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Але відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише хімічної, біологічної та ядерної зброї.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується застосуванням зброї масового знищення, під яким розуміється використання вражаючих властивостей зброї у відповідності з її цільовим призначенням саме як зброї масового знищення.

У ч.1 статті склад злочину є формальним, а у ч.2 – матеріальним, обов’язковими є наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст.440 КК). З об’єктивної сторони злочин може виявлятися в наступних формах:

- розробка зброї масового знищення;

- виробництво зброї масового знищення;

- придбання зброї масового знищення;

- зберігання зброї масового знищення;

- збут зброї масового знищення;

- транспортування зброї масового знищення.

Екоцид (ст.441 КК). Предметом злочину є рослинний, тваринний світ, атмосфера, водні ресурси, а також можуть бути земля, надра, інші компоненти екосистеми та космічний простір.

З об’єктивної сторони цей злочин може виявлятися в таких формах:

- масове знищення рослинного або тваринного світу;

- отруєння атмосфери або водних ресурсів;

- вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Кожне з зазначених діянь характеризується саме тим, що воно може викликати екологічну катастрофу, у чому й полягає принципова відмінність цього злочину від злочинів проти довкілля (ст.ст.236-254 КК).

У випадку масового знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів склад злочину є матеріальним, а при вчиненні інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу – формальним.

Геноцид (ст.442 КК). Особливістю цього злочину є те, що потерпілими від нього можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової або релігійної групи, на знищення яких спрямоване діяння винних.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи шляхом:

- позбавлення життя членів такої групи;

- заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень;

- створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення;

- скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі;

- насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Склад злочину є формальним, тобто кваліфікація за ст.442 КК не залежить від того, чи настали фактичні наслідки у вигляді знищення національної, етнічної, расової або релігійної групи.

Ч.2 ст.442 КК передбачає відповідальність за:

- публічні заклики до геноциду;

- виготовлення матеріалів із закликами до геноциду;

- розповсюдження таких матеріалів.

Суб’єктивна сторона геноциду характеризується спеціальною метою – повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження.

До злочинів проти міжнародного правопорядку належать посягання на життя представника іноземної держави (ст.443), злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст.444), незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ст.445), піратство (ст.446).

Посягання на життя представника іноземної держави (ст.443 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є нормальні міжнародні відносини, які є необхідними для співпраці між державами, а додатковим обов’язковим об’єктом є життя людини.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом та альтернативною метою:

- вплив на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист;

- вплив на діяльність держави або організації, які вона представляє;

- провокація війни;

- провокація міжнародних ускладнень.

Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст.444 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є нормальні міжнародні відносини, які є необхідними для співпраці між державами, а додатковими обов’язковими об’єктами можуть бути власність, здоров’я, свобода або недоторканність людини.

З об’єктивної сторони злочин може виявлятися в таких формах:

- напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист;

- викрадення цих осіб;

- позбавлення волі цих осіб.

Частина2 ст.444 передбачає відповідальність за погрозу вчинення зазначених дій.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона цього злочину є аналогічною суб’єктивній стороні злочину, передбаченого ст.443 КК.

Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ст.445 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини в сфері використання символіки Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Ця символіка використовується для позначення осіб, рухомого та нерухомого майна, місць або територіальних зон та виконує захисну та розпізнавальну функцію.

Об’єктивну сторону злочину характеризує незаконне використання зазначеної символіки цивільною особою не в умовах воєнного стану та не під час збройного конфлікту. Саме цим цей злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст.435 КК.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, не військовослужбовець.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Піратство (ст.446 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є безпека міжнародного мореплавства. Додатковими об’єктами можуть бути відносини власності, а також життя, здоров’я, свобода, права та законні інтереси екіпажу або пасажирів морського чи річкового судна.

Об’єктивну сторону злочину характеризує використання озброєного чи неозброєного судна для:

- захоплення іншого морського або річкового судна;

- застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів іншого морського або річкового судна;

- пограбування екіпажу або пасажирів;

- вчинення інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

Обов’язковою ознакою піратства є місце його вчинення – відкрите море або інше місце поза юрисдикцією будь-якої держави.

Суб’єктом злочину може бути член екіпажу чи пасажир піратського судна, який досягнув 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та метою отримання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди.

Ч.2 ст.446 КК передбачає відповідальність за дії, які потягли за собою загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Тема 43. Кримінальне право закордонних держав

Поняття та загальні ознаки кримінального права закордонних держав.

Характеристика інститутів Загальної частини кримінального права закордонних держав.

Відповідальність за окремі види злочинів за законодавством закордонних держав.

Досконале з нання вітчизняного законодавства, у тому числі кримінального, є одним з факторів, визначаючих професійність будь-якого фахівця у галузі права. Проте навмисне звуження кола знань лише у межах національного права безумовно призводить до обмеження професійного кругозору юристів, виключає універсальність юридичної професії та ізолює фахівців територіальними межами країни. Крім того, така ізольованість завдає шкоди як науці, так і законотворенню: передовий досвід іноземних держав може та має бути застосований з метою вдосконалення як кримінально-правової доктрини так законодавства України. Тому вивчення та дослідження кримінального законодавства закордонних досліджень є надзвичайно актуальним та важливим як для науковців вищого рівню, так і для студентів юридичних навчальних закладів.

Загальна характеристика кримінального права закордонних держав. Кожна країна у світі має своє власне законодавство, в тому числі й кримінальне. У деяких федеративних державах навіть співіснують декілька або більше систем законодавства суб’єктів федерації. Таким чином, кількість систем законодавства у Світі є чималою. Проте ці системи у своєї більшості не є унікальними і можуть бути віднесені до визначених груп за спільними ознаками. Найбільш простою класифікацією таких систем є загальний розподіл правових систем Світу на окремі групи – правові родини. Існує чимала кількість поглядів на кількість та якість правових систем, та на засади їхнього віднесення до тих чи інших правових родин. Відповідно до найбільш поширеної класифікації можуть бути виділені наступні правові родини: Романо-Германська (Континентальна), Англо-саксонська, системи релігійного та традиційного права. Проте ряд провідних дослідників, зокрема Р.Давід, Х. Бехруз наводять більш розвинену класифікацію. Відповідно до наведеної дослідниками типології правових систем слід виділяти родини законодавчого права, прецидентного, традиційного, релігійного, та змішаного права.

Дата добавления: 2015-05-31