Реалізація муніципальних соціальних прав і свобод

Конституція України закріпила, що Україна є соціальною державою, політика якої спрямована на утворення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Дане конституційне установлення в повній мірі відноситься й до місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, обов'язком яких є турбота про соціальну справедливість, благополуччя місцевих жителів, їх соціальна захищеність.

В соціальній державі передусім соціальним має бути місцеве самоврядування. Це один з основоположних принципів муніципальної влади, одна з її основ. Водночас саме місцеве самоврядування виступає найбільш ефективним інструментом формування соціальної держави та реалізації більшості прав і свобод людини і громадянина, передусім соціальних.

Чинною Конституцією України передбачені такі соціальні права і свободи людини і громадянина, як право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49) тощо. По деяких з цих прав і свобод передбачено, що держава лише "сприяє" (ст. 49) чи "створює умови" для їх реалізації (ст. 43, 47, 49). Проте є й такі права даної групи, щодо яких держава задекларувала, що вони "забезпечуються" (ст. 45) або "гарантуються" (ст. 46), у той же час як в дійсності захистити їх юридичними державними механізмами нині ніяк неможливо внаслідок відсутності матеріальних умов їх реалізації.

Центральним і найбільш проблематичним, передусім з точки зору реалізації, є право на соціальний захист. Дане право - одне з ключових соціальних прав людини і громадянина. Конституція України дає змогу розглядати соціальне забезпечення як самостійний інститут права, що регулює порядок надання конкретному громадянину того чи іншого виду допомоги, який гарантується державою у випадках, на умовах та порядку, передбаченим діючим законодавством. Видами соціального забезпечення в Україні є: матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встановлення особливих правових режимів щодо реалізації соціальних прав людини і громадянина.

Значною мірою аналіз місцевого самоврядування у соціально-правовому вимірі проводився з точки зору забезпечення громадян традиційними комунальними послугами. Насправді в сучасних умовах якість життя тієї чи іншої територіальної громади визначається далеко не тільки наявністю нормального водопостачання, транспорту, освітніх установ, чистотою на вулицях. Як правило - це обов'язкові функції місцевої влади. Але сьогодні соціальні завдання місцевого самоврядування набагато ширші: формування сприятливих умов для економіки, інвестицій, малого і середнього бізнесу; забезпечення різноманітного характеру та достатньої кількості робочих міст у населеному пункті; можливість жителів підвищувати свою кваліфікацію і у випадку необхідності перевчитися на нові спеціальності; достатність, якість та доступність житла; забезпечення не тільки особистої безпеки громадян, але й атмосфери суспільного консенсусу між різними групами населення; формування іміджу населеного пункту, включення його у розвинуту систему зв'язків всередині країни та міжнародній арені тощо. Й від того, наскільки місцеві влади сприймають соціальні завдання, як намагаються їх реалізувати, залежить якість життя мешканця конкретного поселення. [24, с.261].

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання місцевого самоврядування у сфері соціального захисту відноситься встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення;; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва; організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а також безоплатного харчування; вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; подання допомоги на поховання громадян в інших випадках, передбачених законодавством тощо (ст. 34). Норми аналогічного змісту містить переважна більшість законодавчих актів із питань соціального захисту населення. Свідчення тому є ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", яка надає органам місцевого самоврядування право встановлювати за рахунок місцевих бюджетів додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям із дітьми.

Важливу роль у системі соціальних прав займає і право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Так, прикладами створення механізму реалізації цього конституційного права на місцевому рівні є участь органів місцевого самоврядування у затверджені норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контролі за їх дотриманням; управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації; створення при їх виконавчих органах структурних підрозділів з питань захисту прав споживачів, які вправі розглядати звернення споживачів, консультування їх з питань захисту прав споживачів; аналіз договорів, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів, забезпечення жителів міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту тощо.

Дата добавления: 2015-05-31