Тема 1.2. Основи теорії права

Лекція – 2 години

1. Загальні питання розуміння права (теорії права). Право як система норм. Система права України.

2. Норма права: поняття, ознаки, структура, джерела.

3. Правові відносини і їх ознаки. Суб’єкти і об’єкти правових відносин.

4. Реалізація права і її форми. Тлумачення права як особлива форма реалізації права.

Семінар – 2 години

1. Право в системі соціальних норм.

2. Соціальне регулювання. Поняття та особливості правового регу-лювання: предмет, метод та способи правового регулювання.

3. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи.

4. Поняття та види форми права. Нормативно-правові акти: понят-тя, ознаки, види.

Основні категорії та поняття

В правознавстві проблема розуміння права є провідною. В процесі вивчення основних положень теорії права студентам слід чітко знати, що серед усіх інших тлумачень поняття „право ” слід розуміти не що інше, як певні можливості, що має спеціальний суб’єкт або сукупність (систему) юридичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

Студентам слід засвоїти, що проблема права, його сутності традиційно розглядається в теоретичній літературі як основна.

Сутність права – це обумовлена матеріальними і соціально-культурними умовами життєдіяльності суспільства, класів, соціальних груп, окремих людей загальна воля, яка є результатом узгодження (поєднання) приватних або специфічних інтересів, і що виражена в законі або іншим способом визнана державою. Загальна воля виступає масштабом, мірою і регулятором поведінки і діяльності людей.

Студентам слід знати, що в процесі тривалих дискусій вироблено інтегрований (синтезований) підхід до розуміння права. Під правом розуміють сукупність норм, які виробляються державою (суспільством) або підтримуються в якості мірила (засобу) вирішення юридичних справ.

З вищезазначеного випливає, що в основі права є норма, яка є загальнообов’язковим правилом поведінки, яка є мірою свободи і відповідальності формально рівних суб’єктів суспільних відносин, і які забезпечуються авторитетною силою державної влади. Разом з цим слід знати, що норма права це досить складна категорія юридичної науки і тому студентам пропонується приділити значну увагу цій категорії права.

Як уже відзначалося, норми права виникають в процесі відносин між людьми і їх об’єднаннями. Відносини, які врегульовані правом, прийнято називати правовими. Далі, звертаємо увагу на те, що правовідносини мають складну структуру, до якої входять: суб’єкт, об’єкт і зміст.

В юридичній літературі розрізняють поняття „форма права” і „джерело права”.

Форма права – це зовнішній спосіб виражень правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи. Розрізняють чотири основні форми права: санкціонований звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт.

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

1. це джерело інформації, щодо виникнення права та шляхів його розвитку;

2. це джерело формування права в державному суспільстві;

3. це джерело інформації населення щодо змісту прав та обо-в’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Право визнане як основний регулятор суспільних відносин. Звертаємо увагу, що під правовим регулюванням слід розуміти здійснюваний за допомогою системи норм права нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини, з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.

Правове регулювання досить складна категорія права. Студентам пропонується з’ясувати особливості правового регулювання. Тут лише відзначимо, що правове регулювання є різновидом соціального регулювання, яке здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів і, які мають системний характер. Правове регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способу.

Право, будучи продуктом суспільства чи держави, реалізується ним. В юридичній науці реалізація права також є дуже важливою категорією. Під реалізацією права розуміють таку поведінку суб’єктів права, в якій втілюються приписи правових норм.

Реалізація права, як процес втілення в життя норм права, включає в себе:

1) юридичні механізми реалізації права;

2) форми безпосередньої реалізації права.

Юридичні механізми реалізації права багато численні і їх зміст визначається особливостями правової системи тієї або іншої країни. студентам пропонується з’ясувати ці правові системи самостійно.

Право реалізується в різних формах, у правовідносинах і поза ними, за участю державних органів і без них. Розрізняють такі форми реалізації права:

1) додержання норм права;

2) використання норм права;

3) виконання норм права;

4) застосування норм права.

Коротко зупинимся на характеристиці кожної із форм.

Додержання норм права – це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз у тому, що суб’єкти узгоджують свою поведінку з нормами-заборонами. Інакше кажучи, сутність додержання норм права полягає у тому, що суб’єкт утримується від порушення заборон, які містяться у правових нормах. Характерна риса даної форми – пасивна поведінка суб’єктів. Вони не здійснюють дій, що заборонені нормами права. Додержання норм права буде, наприклад, утримання громадянина від спроб взяти річ, яка належить іншому суб’єкту. Саме в цьому виявляється соціальна корисність даної форми реалізації права.

Виконання норм права – це така форма реалізації норм права, що знаходить свій вираз в діях суб’єктів по здійсненню зобов’язуючого веління права. Якщо в нормі права міститься обов’язок, то простого утримання суб’єкта від здійснення певних дій уже недостатньо. Більше того, в ряді випадків це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб’єктів. Вони здійснюють дії, які вимагаються юридичними нормами, тобто, виконують покладені на них обов’язки. Прикладом може бути норма, що зобов’язує пішоходів переходити вулицю в зазначених місцях, щоб убезпечити себе від нещасних випадків.

Використання норм права – це форма реалізації норм права, яка виявляється в здійсненні повноважень, які надаються нормами права тим або іншим суб’єктам. Для використання норм права характерна поведінка суб’єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, що втілені в суб’єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування чи розпорядження майном шляхом використання прав, що надані йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує використовувати чи утримуватися від дій, що визначені суб’єктивним правом. Використання норм права може бути лише добровільним.

Застосування норм права – це активно владна діяльність компетентних органів з вирішення в рамках правових норм конкретних справ, видання спеціальних норм. Застосування права – це також виконання норм права, але в особливій формі. В теорії права ця форма реалізації права розглядається як окрема, особлива категорія юридичної науки.

Студенти повинні знати, що застосуванню норм права притаманні такі ознаки:

1) це діяльність, яка здійснюється лише відповідними держав-ними органами чи за їх делегуваннями громадськими структурами;

2) це один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави, або уповноваженою нею особи і тому є обов’язковою для всіх адресатів;

3) це активна діяльність згаданих вище суб’єктів;

4) правозастосування здійснюється в певних процесуальних формах;

5) і остання, завершується виданням правозастосовчого акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Застосування права підрозділяється на такі форми діяльності:

1. Оперативно-виконавча.

2. Правоохоронна.

Під оперативно-виконавчою діяльністю розуміють організа-цію виконання приписів правових норм, позитивне регулюваня за допомогою індивідуальних актів (прийняття на роботу, реєстрація шлюбу, рішення про будівництво об’єкту промисловості і т.д.). При цьому застосовується диспозиція норм права, яка має не заборонний, а позитивний зміст.

Правоохоронна діяльність охоплює:

1) охорону норм права від всяких порушень;

2) застосування державного примусу до правопорушників;

3) забезпечення призначених мір покарання (стягнання);

4) прийняття заходів щодо попередження правопорушень.

У правоохоронній діяльності особливо важливий процесуаль-ний порядок розгляду справ, який гарантує повне і всебічне вивчення обставин правопорушення, захист прав громадян, унеможливлює помилки і невірні рішення.

Зазначимо, що застосування норм права це складний процес. Він може розпочинатися з ініціативи самого правозастосовувача, за вказівкою органу вищої інстанції або за заявою зацікавлених суб’єктів і має певну систему послідовних дій. Визначена послідовність здійснення комплексів дій в ході правозастосування називають стадіями. В ряді досліджень визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. Більшість авторів теорії права аналізують такі стадії:

1) встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення;

2) вибір юридичної основи справи (юридична кваліфікація);

3) прийняття рішення за справою;

4) доведення змісту рішення до відома зацікавлених (зобов’язаних) осіб і організацій.

Пропонуємо студентам самостійно з’ясувати ці стадії.

Юридична наука виробила основні вимоги до застосування права:

1) законність;

2) обґрунтованість;

3) доцільність;

4) справедливість.

Ці категорії теорії права також рекомендуємо опрацювати самостійно.

Процес застосування норм права в юридичній літературі ще називають юридичним процесом. Для регулювання юридичного процесу розробляють спеціальні норми права, які об’єднуються в кодекси (цивільно-процесуальний, господарсько-процесуальний, кримінально-процесуальний та ін.). В правозастосовчій практиці юридичний процес розуміється як порядок здійснення діяльності слідчих, адміністративних, судових органів. Але це звужене розуміння юридичного процесу.

Норми матеріального права визначають суб’єктивні права, юридичні обов’язки, юридичну відповідальність громадян і організацій. Органи держави активно включаються в діяльність, спрямовану на реалізацію норм матеріального права. Така діяльність в юридичній літературі також називається юридичним процесом. Це і є розширене розумінн юридичного процесу. Додамо до цього, що правотворча діяльність держави також охоплюється категорією “юридичний процес”. Законодавчий процес, який здійснюється на основі відповідного регламенту розглядається як різновид юридичного процесу.

Виходячи з цього, студент повинен усвідомити, що юридичний процес – це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів. Ця діяльність складається із процесуальних стадій, які мають визначену послідовність.

Таким чином, студент в процесі з’ясування вищезазначених категорій права має зробити висновок: реалізація і застосування права це складний юридичний процес, який регламентований процесуальними нормами права.

Література: [10]; [23-24]; [30]; [34-36].

Дата добавления: 2015-05-31