КИЇВ – 2010

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

з дисципліни

"АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО"

Для студентів 2 курсу освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Укладачі:

Стрельченко О.Г., Лінік Є.П.

Затверджено на засіданні кафедри

Протокол № 1 від 31 серпня 2010 р.

ББК 67.401 я 7

Г 15

Рецензенти:

Кузьменко Оксана Володимирівна, доктор юридичних наук, професор кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ

Дєхтяєвський Петро Васильович, доктор юридичних наук, начальник кафедри адміністративного права Національного авіаційного університету, професор

Стрельченко О. Г., Лінік Є.П. Навчально-методичний комплекс з дисципліни Адміністративне право / О. Г. Стрельченко, Є.П.Лінік. – К.: КНУВС, 2010 – 43 с.

ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

Адміністративне право є базовою навчальною дисципліною, яка обов'язково входить до планів і програм підготовки юристів. У її межах представлений складний комплекс теоретичних положень, правових інститутів і нормативного матеріалу щодо регламентації відносин адміністративних зобов'язань у виконавчо-розпорядчій діяльності публічної адміністрації.

Останні роки адміністративне право перебуває у стані системної трансформації, параметри якої визначені Концепцією адміністративної реформи в Україні. Відповідно до її положень формується нова ідеологія взаємовідносин між державою і громадянином. Докорінних змін зазнає адміністративно-правова доктрина. Оновлюється адміністративне законодавство. У практичну площину переведені теоретичні доробки щодо адміністративної юстиції. В результаті адміністративне право перетворилося з права державного управління на галузь, яка нормативно визначає і регулює права та обов'язки публічної адміністрації щодо суб'єктів громадянського суспільства. Воно стає обов'язковим чинником формування правової держави.

Оновлена сутність адміністративного права віддзеркалена у змісті його предмета. Відповідно до сучасних уявлень він складається з відносин а) публічного управління, або публічно-управлінських відносин; б) відносини, що виникають при наданні адміністративних послуг; в) відносин відповідальності публічної адміністрації, або судового і адміністративного оскарження її дій; г) відносин відповідальності за порушення загальнообов'язкових правил, установлених публічною адміністрацією.

Центральне місце у забезпечені системності предмета адміністративного права належить категоріям "публічна адміністрація", "публічне адміністрування", "відносини адміністративних зобов'язань".

Категорія "публічна адміністрація" фактично займає місце, яке у радянському адміністративному праві належало категорії "державне управління". Це не є простою зміною термінів. Теорія публічної адміністрації має принципові відмінності від теорії державного управління, як за юридичним наповненням, так і за ідеологічною сутністю.

Її становлення і визнання ставить крапку на спробах пристосувати вчення про державне управління до доктрини правової демократичної держави. Держави де нормативно визнається її відповідальність перед людиною, де права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Сьогодні наукове осмислення і подальша розробка теорії публічної адміністрації є одним з головних напрямків доктринального оновлення адміністративного права України, важливим підґрунтям його трансформації у сучасну юридичну галузь європейського змісту.

Публічна адміністрація в адміністративному праві європейських країн, у більшості випадків, визначається як сукупність органів та установ, які реалізують публічну владу шляхом виконання закону, підзаконних актів та вчинення інших дій в публічних інтересах. Таке її розуміння є актуальним і для української правової системи.

"Публічне адміністрування" – це діяльність суб'єкта публічної адміністрації на виконання владних повноважень публічного змісту (управління, надання адміністративних послуг, застосування адміністративних стягнень тощо). Вона спрямована на реалізацію публічного інтересу і, як правило, регламентована процесуальними нормами.

Поняття "відносини адміністративних зобов'язань" базується на нормах Конституції України щодо відповідальності держави перед людиною, визнання головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3), верховенства права (ст. 8), обмеження повноважень і дій публічної адміністрації Конституцією та законами України. Вони обумовлюють прийняття публічною адміністрацією зобов'язань щодо задоволення інтересів суспільства і громадян. Серед них є зобов'язання публічного характеру, виконання яких потребує використання публічною адміністрацією владних повноважень. Це зобов'язання ефективно управляти, надавати необхідні послуги, нести юридичну відповідальність за вчинення протиправних діянь, забезпечувати правопорядок. В ході їх реалізації виникають відносини, які позначаються як "відносини адміністративних зобов'язань".

Важливу роль у розумінні змісту адміністративно-правових відносин відіграє наявність чітких уявлень про сутність розмежування адміністративного права з правом кримінальним, цивільним, корпоративним, і відповідних галузей законодавства; а також про співвідношення відповідальності адміністративної з відповідальністю дисциплінарною і кримінальною.

Ретельної уваги потребує функціонування адміністративно-правових інститутів адміністративних послуг і адміністративного судочинства. Саме вони стали чинниками, які перетворили адміністративне право з права державного управлінні на право захисту громадянина від свавілля влади.

Концептуальне значення для уяснення сучасної теоретичної доктрини адміністративного права і нормативно-інституціональних засад побудови публічної адміністрації мають матеріали, що стосуються здійснення адміністративної реформи в Україні.

Основним документом, який містить вихідні положення щодо системного реформування адміністративно-правових механізмів є Концепція адміністративної реформи в Україні, яка втілюється в життя згідно із Указом Президента України від 22.07.1998 р. "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні".

Відповідно до цих реалій змінився зміст навчальної дисципліни і сформувалися якісно нові вимоги до набуття адміністративно-правових знань. Сьогодні вони базуються на творчій активності, самостійному опануванні теоретичних і нормативних положень, дослідницькій ініціативності.

Семінари та практичні заняття з адміністративного права проводяться з метою:

§ допомогти студентам поглибити свої знання з найбільш важливих теоретичних положень дисципліни, краще засвоїти якісні зміни та оновлення, що відбуваються в сфері державної виконавчої влади на сучасному етапі;

§ прищепити студентам комплекс практичних знань і навичок, необхідних для формування в них високої професійної майстерності;

§ глибше вивчити останні зміни та доповнення, внесені до чинного адміністративного законодавства, виробити в студентів вміння правильно реалізовувати його норми до конкретних правових ситуацій при здійсненні правоохоронної та правозастосовчої діяльності.

При підготовці до семінарського чи практичного заняття кожному студенту необхідно ознайомитись із запропонованою літературою та з відповідними нормативними джерелами. Найважливіші з них при цьому бажано законспектувати. Наявність конспектів лекцій і нормативних джерел враховуються викладачем при визначенні оцінки знання предмету.

Під час семінарських занять як викладачу, так і студентам, потрібно вести пошук найбільш активних форм і методів навчання та опанування матеріалом. Семінари, як правило, проводяться шляхом обговорення окремих, найбільш важливих питань тієї чи іншої теми, заслуховування доповідей чи рефератів з подальшим їх обговоренням.

Під час практичних занять студенти, спираючись на положення чинного адміністративного законодавства, розв’язують запропоновані задачі, аналізують конкретні правові ситуації і дають їм правову оцінку, на спеціально відведених заняттях - повинні навчитись більш досконало складати відповідні адміністративно-процесуальні документи, давати оцінку їх якості та відповідності до діючого законодавства.

На завершення загальних методичних вказівок, вважаємо за необхідне зазначити, що не може бути юридичної освіти без знань адміністративного права. Вони складають важливу і необхідну частину правової культури людини, забезпечують активну громадянську позицію, надають їй можливість приймати участь у здійсненні влади, а саме головне – є фундаментом правового розуміння свободи громадянина у всіх сферах його життєдіяльності.

Вимоги до знань та умінь:

знати:

- сутність адміністративного права, його зв’язок з державним управлінням;

- діюче адміністративне законодавство;

- функції та принципи публічного управління;

- систему виконавчої влади, правове положення суб’єктів, що її здійснюють;

- форми та методи публічного управління;

- поняття та види заходів адміністративного примусу;

- способи забезпечення законності в державному управлінні та спеціальні адміністративно-правові режими;

- особливості міжгалузевого державного управління.

уміти:

- тлумачити та застосовувати чинне адміністративне законодавство;

- правильно використовувати в практичній діяльності методи публічного управління;

- готувати проекти актів публічного управління та приймати управлінські, юрисдикційні та інші рішення;

- здійснювати функції щодо забезпечення законності в державному управлінні, при розгляді справ про адміністративні правопорушення.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Адміністративна відповідальність – примусове застосування до осіб, що вчинили адміністративні проступки, передбачених законодавством заходів впливу, які вчинені правопорушником. Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави на відповідну категорію протиправних діянь. Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: має зовнішній характер; застосовується лише за вчинення правопорушення; пов’язана з державним примусом у формах каральних і право відновлюваних заходів; визначена у нормах права; притягнення правопорушника до юридичної відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку уповноваженими державними органами та посадовими особами; винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративна дієздатність – це здатність суб'єкта самостійно (свідомими діями) реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері адміністративних зобов'язань публічної адміністрації. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести відповідальність на підставі адміністративно-правових норм.

Адміністративна послуга – 1) юридичне оформлення суб'єктом публічної адміністрації результатів розгляду справи, яка виникла за зверненням фізичної, юридичної або іншої колективної особи щодо реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів; 2) результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Адміністративна правоздатність – це здатність суб'єкта мати права та обов'язки у сфері адміністративних зобов'язань публічної адміністрації. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту народження громадянина; про юридичну – з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації. Припиняється правоздатність з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, установи, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.

Адміністративна справа (справа адміністративної юрисдикції) – 1) форма об'єктивізації (зовнішній вираз, матеріальна оболонка) будь-якого питання, яке вирішується шляхом застосування норм адміністративного права і прийняття владного рішення компетентним суб'єктом; 2) переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який основі законодавства здійснює владні функції.

Адміністративна юрисдикція – 1) у широкому розумінні це юридично оформлене право компетентного суб'єкта здійснювати свої функції щодо об'єктів, структур, сфер. Наприклад: юрисдикція України щодо штучних островів; реєстрація банку в юрисдикції, де він фактично не знаходиться; 2) у вузькому розумінні це підсудність (підвідомчість) справ.

Адміністративне право – це галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, статуси суб'єктів, способи реалізації норм, нормативні і індивідуальні акти) формуються, охороняються і захищаються публічні правовідносини, організується і забезпечується функціонування публічної адміністрації (публічне адміністрування).

Адміністративна юстиція (лат. justicia – справедливість, від лат. Jus – право) 1) правосуддя у сфері адміністративно-правових відносин у формі адміністративного судочинства (до 2002 року у формі цивільного судочинства); 2) система установило компетентні яких віднесено розгляд справ у сфері адміністративно-правових відносин.

Адміністративне судочинство – 1) форма адміністративної юстиції (правосуддя у сфері адміністративно-правових. відносин); 2) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішенню публічно-правового спору, у якому однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень; 3) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Адміністративний примус – це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування до суб'єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження, по-друге, заходів припинення, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових установлень.

Адміністративне правопорушення (проступок) – визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП). У цьому визначенні названо три характерні ознаки правопорушення (проступку): протиправність, винність та адміністративна караність. У теорії адміністративного права крім цих трьох ознак визнається ще й суспільна шкідливість (суспільна небезпечність, антигромадська спрямованість). Наявність цих ознак і становить фактичні підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративний процес – це узагальнена назва нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Адміністративний суд – суд загальної юрисдикції, до компетенції якого Кодексом адміністративного судочинства віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Адміністративно-правова норма – це юридично оформлене правило поведінки суб'єктів, які реалізують свої статуси у сфері адміністративних зобов'язань публічної адміністрації.

Адміністративно-правовий режим (режим від фр. regime, лат. regimen – управління) – форма реалізації адміністративної влади. Режим формується як результат взаємодії адміністративно-правових норм, актів, відносин, способів реалізації норм, статусів суб'єктів та інших адміністративно-правових засобів, які утворюють систему адміністративно-правового регулювання у відповідній сфері або на відповідній території. Інтегративні властивості таких систем об'єктивуються у відповідних режимах.

Адміністративно-правовий статус (лат. status – стан, положення) це форма у який знаходить вираз система адміністративно-правових властивостей відповідного суб'єкта. Такими властивостями є: 1) компетенція; 2) порядок утворення і набрання юридичних ознак; 3) назва; 4) місце дислокації; 5) структура; 6) цілі функціонування; 6) відповідальність.

Адміністративно-правові відносини – це відносини, які виникають з приводу виконання адміністративних зобов'язань публічною адміністрацією. Характерною ознакою адміністративно-правових відносин є те, що органи публічної адміністрації виступають у них владною стороною, яка реалізує свої виконавчо-розпорядчі повноваження. Тобто, має право на прийняття владного (обов'язкового) рішення.

Адміністративно-правові методи діяльності публічної адміністрації – це способи, прийоми та засоби виконання публічною адміністрацією адміністративних зобов'язань шляхом: а) здійснення публічного управління; б) надання адміністративних послуг; в) здійснення адміністративного судочинства; г) реалізації адміністративної відповідальності.

Адміністративно-правові методи публічного адміністрування – це способи, прийоми та засоби виконання публічною адміністрацією адміністративних зобов'язань шляхом: а) здійснення публічного управління; б) надання адміністративних послуг; в) здійснення адміністративного судочинства: г) реалізації адміністративної відповідальності.

Адміністративно-правові форми діяльності публічної адміністрації – це юридично оформлені (зовнішньо виражені) дії публічної адміністрації щодо виконання адміністративних зобов'язань (акти, договори, реєстрації, ухвали, протоколи, постанови тощо).

Адміністративно-правові форми публічного адміністрування – це юридично оформлені (зовнішньо виражені) дії публічної адміністрації щодо виконання адміністративних зобов'язань (акти, договори, реєстрації, ухвали, протоколи, постанови тощо).

Апеляція (від лат. "appellation" – звернення). Форма оскарження і перегляду судового рішення, яке не набрало законної сили за фактичними обставинами (повторний розгляд справи по суті).

Законність – це адміністративно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується верховенство права і закону, виконання нормативних установлень в суспільстві.

Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Звернення громадян – викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Метод адміністративно-правового регулювання – сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне положення сторін у правовідносинах.

Предмет адміністративного права – це сукупність правових відносин, які виникають в результаті владної виконавчо-розпорядчої діяльності публічної адміністрації щодо виконання адміністративних зобов'язань. Такими є: а) відносини публічного управління; б) відносини адміністративних послуг; в) відносини відповідальності публічної адміністрації за неправомірні дії або бездіяльність (відносини судового і адміністративного оскарження); г) відносини відповідальності за порушення встановленого публічною адміністрацією порядку і правил (адміністративно-деліктні відносини).

Провадження (адміністративне) – 1 ) розгляд і вирішення справи (однорідної сукупності справ) компетентним суб'єктом; 2) сукупність процесуальних дій компетентного суб'єкта, які здійснюються у межах справи з метою її вирішення.

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Публічна адміністрація – 1) сукупність органів, які утворюються для здійснення (реалізації) публічної влади; 2) система організаційно-структурних утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для реалізації публічних інтересів.

Публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічне адміністрування – діяльність суб'єкта публічної адміністрації на виконання владних повноважень публічного змісту (управління, надання адміністративних послуг, застосування адміністративних стягнень тощо).

Публічне управління – цілеспрямований, владний, в рамках правових установлень і обов'язковий для виконання вплив уповноважених суб'єктів на суспільну систему з метою її удосконалення відповідно до публічних інтересів. Як правило такий вплив здійснюється публічною адміністрацією шляхом прийняття управлінських актів.

Реагування на звернення громадян – прийняття рішень компетентними суб'єктами публічної адміністрації по суті пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Соціальне призначення адміністративного права – Визнання публічними інтересів суб'єктів суспільних відносин і забезпечення реалізації цих інтересів владною, виконавчо-розпорядчою діяльністю публічної адміністрації. Воно конкретизується: а) в опосередкуванні функціонування публічної влади; б) регламентації діяльності публічної адміністрації; в) забезпечені додержання правових стандартів у відносинах публічної адміністрації і суб'єктів громадянського суспільства.

Стадія провадження (адміністративного) – 1) складова частина провадження; 2) відносно самостійні сукупності процесуальних дій, які вирішують локальні завдання в межах провадження (наприклад, порушення справи).

Суб'єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт публічної адміністрації, їхня посадова чи службова особа, при здійсненні ним владних функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Дата добавления: 2015-05-31