Поняття правової роботи у сфері господарювання 1 страница

ПРАВОВА РОБОТА В ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Розділ 22

На сучасному етапі в умовах багатократних законодавчих і дого­вірних вимог, що ускладнилися, до господарської діяльності жоден громадянин-підприємець або юридична особа не можуть обійтися без юридичної допомоги або консультування. Для успішного і ефек­тивного господарювання необхідна щоденна і дбайлива робота щодо юридичного супроводу операцій у сфері організації і здійснення господарської діяльності.

Юридичне обслуговування господарюючих суб'єктів має на увазі центральну частину роботи, яка іменується правовою.

Чуднов В.І. розглядає правову роботу як використання право­вих засобів для зміцнення правопорядку, водночас головна роль організатора і помічника господарського керівника в здійсненні правової роботи належить юридичній службі, яка за допомогою консультативного підрозділу є однією з найважливіших служб, яка покликана здійснювати організацію правопорядку в народно­му господарстві. Годес А.Б. відзначає, що правова робота повинна забезпечувати дотримання законності, державної, планової дис­ципліни в господарській діяльності та керівництво нею. Вона по­винна забезпечувати якомога повніше здійснення прав і виконання обов'язків підприємств, широке використання правових засобів для удосконалення господарської діяльності, захист законних прав і інтересів підприємств, організацій і громадян. Замойський І.Е., розглядаючи правову роботу в народному господарстві, оперує понят­тям «господарсько-правова робота», включаючи в зазначене поняття договірну і претензійно-позовну роботу. Мамутов В.К. розглядає правову роботу як організаційну діяльність всіх підрозділів апарату управління господарських органів, діяльність у сфері матеріального виробництва, яка безпосередньо пов'язана з процесом створення матеріальних цінностей і направлена на забезпечення законності цього процесу. Водночас, юридична служба — це частина апарату управління, яка виступає основним організатором щодо інших під­розділів, тобто вона є активним організатором правової роботи.

Правова робота використовується не тільки як засіб правової охорони і захисту прав суб'єктів господарювання, але і як засіб формалізації тих вимог у процесі здійснення ними господарської діяльності, які покликані забезпечити досягнення економічних за­вдань. Досягається це шляхом закріплення в локальних правилах одноманітних, багатоетапних і структурованих дій структурних під­розділів, кадрової роботи, закріплення функціональних обов'язків служб і органів суб'єкта господарювання, обліку і контролю за виконанням таких обов'язків, розробки і роз'яснення типових інструкцій, що дозволяють уникнути розкрадання майна, його втрату, безхазяйне використання тощо. Натомість, правові засоби вирішення виробничих проблем не повинні підміняти економічні рішення. Тобто правова робота повинна бути підпорядкованою виробничо-господарським потребам, не стримувати розвиток гос­подарюючих суб'єктів.

Ось чому правова робота, хоч і пов'язана із застосуванням правових засобів і правових актів, проте має не тільки право­ву (правоохоронну і правозахисну) функцію, але і економічну функцію — забезпечення ефективної виробничо-торгової та іншої статутної діяльності суб'єкта господарювання.

Господарсько-правова робота може бути професійною і звичай­ною. Професійною така робота вважається тоді, коли її органі­зовують і виконують компетентні юристи на основі професійних знань. Цінність професійної господарсько-правової роботи полягає в оперативному, якісному і ефективному досягненні поставлених цілей. Здійснює і контролює професійну правову роботу юридична служба або юрист. Водночас керує правовою роботою господарюю­чого суб'єкта його керівник.

Допускається для організації правової роботи залучення зов­нішніх консультантів, адвокатів і юридичних фірм. Проте слід враховувати, що ці особи повинні не підміняти, а доповнювати власну юридичну службу суб'єкта господарювання. Адже правова робота має бути щоденною, заснованою на організаційній єдності взаємодії власної юридичної служби суб'єкта господарювання з іншими органами і посадовими особами (працівниками). Вона має бути здатна врахувати динаміку господарської діяльності, опера­тивно реагувати на внутрішні і зовнішні конфлікти і загрози їх виникнення. Залучення зовнішніх юристів на підставі цивільно- правових договорів доцільно у разі захисту інтересів суб'єктів господарювання за кордоном, при вирішенні окремих питань, що вимагають високого рівня спеціалізації в проведенні тих чи інших господарських операцій (наприклад, при емісії акцій, при рейдерських захопленнях, при оформленні земельних ділянок і проведенні інших складних дозвільних (ліцензійних) процедур, укладенні складних зовнішньоекономічних контрактів тощо). Слід урахову­вати також економічні чинники: суб'єкти малого підприємництва часто не мають коштів на утримання юрисконсульта, а тим більш юридичної служби, а тому саме вони найчастіше звертаються до послуг зовнішніх консультантів.

При цьому важливо розуміти відмінність юридичного консуль­тування від правової роботи. Перше є вужчим поняттям, пов'язано з роз'ясненням змісту нормативно-правових актів, що використо­вуються в діяльності суб'єкта господарювання. Правова робота — поняття складніше і динамічніше, припускає активну, цілеспрямо­вану діяльність органів, посадових осіб і працівників підприємства щодо застосування норм права, локальних актів і договорів.

Принципами господарсько-правової роботи є: законність і про­фесіоналізм, плановість, дисципліна і порядок, економічність і ефективність ухвалених правових рішень, оптимізація управління і підлеглості кадрів, винагорода за працю і відповідальність за її результати.

У процесі правової роботи дуже випукло виявляються будь-які вади в господарюванні. Її можна назвати збільшувальним склом, через яке видно дефекти, недоробки, неправильні дії, що деколи вислизають від неозброєного погляду. У цьому полягає важливість і цінність правової роботи. Дійсно, правова робота є, передусім, організаційною діяльністю, а не власне реалізація правових норм. Змістом правової роботи є підвищення рівня (інтенсифікація) реа­лізації норм чинного законодавства (насамперед, господарського).

Таким чином, під правовою роботою слід розуміти комплекс організаційних дій органів, посадових осіб і працівників суб'єкта

господарювання на основі реалізації норм права, локальних актів і положень договорів, необхідних для організації і здійснення діяль­ності суб'єкта господарювання в рамках існуючого правопорядку і одночасно якомога повнішого досягнення ним статутних цілей (для громадян-підприемців — отримання найбільшого прибутку) усунення умов і наслідків юридичних конфліктів як у внутрішньо­господарських відносинах, так і у взаєминах із третіми особами.

Держава не може примушувати суб'єктів господарювання при­ватного сектора економіки до належної організації правової роботи, оскільки постановка такої роботи — питання дбайливого відношен­ня підприємця до збереження і примноження свого майна, своїх законних прав і обов'язків, договірних зобов'язань, кадрової робо­ти, усунення умов для правопорушень і так далі, що знаходиться в межах його власного комерційного ризику.

Водночас, правова робота в державному секторі економіки вима­гає чіткого, послідовного і дієвого регулювання з боку держави, тобто встановлення її основних засад, вимог, положень і понять. Адже забезпечення єдності підходів до організації такої роботи — необ­хідність, пов'язана з потребами використання всього її потенціалу для забезпечення ефективності використання державного майна, його збереження, захисту інтересів держави і суспільства в про­цесі здійснення господарської діяльності державних підприємств, установ і організацій. •

На сьогоднішній день у цій сфері діє Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу ви­конавчої влади, державного підприємства, установи, організації (далі — Загальне положення про юридичну службу), затверджене постановою КМУ від 27.08.95 р. Такий акт може за аналогією ви­користовуватися і в приватному секторі економіки.

У літературі почасти висловлюються думки про необхідність подальшого нормативно-правового закріплення порядку здійснен­ня правової роботи. Так, І.В. Головань пропонує прийняти закон, який встановив би процесуальні норми здійснення перевірок господарсько-фінансової діяльності суб'єктів підприємництва, а також механізм отримання суб'єктами інформації про діяльність державних контролюючих органів і законодавчого закріплення прав суб'єктів підприємницької діяльності користуватися допомо­гою консультантів. В.І. Коростей бачить перспективу в прийнятті Закону «Про державну юридичну службу в Україні», в якому пропо­нується вказати систему і статус, завдання і цілі, структуру служби; визначити її взаємини з адміністрацією підприємства і державою, тобто встановити правовий і соціальний захист, фінансування працівників служби, спеціальні звання (ранги), відповідальність служби за наслідки діяльності.

Важливу роль у правовій роботі суб'єкта господарювання віді­грають локальні акти, а саме: накази, розпорядження, інструкції, положення, методики та інші акти. Вони сприяють ефективності правової роботи і наданню допомоги юристові з боку інших осіб відповідно до покладених на них повноважень.

§ 2. Зміст і види правової роботи суб'єкта господарювання

На сьогоднішній день існують різні види правової роботи. їхній вибір залежить від волевиявлення і можливостей самого суб'єкта господарювання. Наприклад, керівник підприємства самостійно здійснює правову роботу, при цьому про її якість говорити дуже складно; керівник запрошує зовнішнього консультанта, це най­більш оптимальний і дешевий спосіб; керівник створює на підпри­ємстві юридичну службу, це класичний варіант правової роботи; керівник взаємодіє і із зовнішніми консультантами, і з юридичною службою підприємства, при цьому вони або взаємодіють один з од­ним або ні.

Правова робота в господарській сфері, як указувалося вище, має внутрішні і зовнішні складові, направлені на якомога повніше вирі­шення економічних завдань такого суб'єкта за допомогою правових засобів, а також охорону і захист його прав і інтересів.

Внутрішні аспекти такої роботи включають комплекс засобів, направлених на організацію і нормальне функціонування самого суб'єкта, його структурних підрозділів і органів, посадових осіб і працівників.

Внутрішня частина правової роботи складається з цілої низки складових, а саме: контрольно-облікової, кадрової роботи, організа­ції ліквідаційних процедур, оптимізації оподаткування, локальної нормотворчості, роз'яснювально-консультаційних робіт, візування актів, складання проформ (типових форм) документації, що вико­ристовуються у договірній та іншій роботі, тощо.

Зовнішні складові правової роботи включають різноманітні відно­сини суб'єкта з іншими суб'єктами господарювання, громадянами, і відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування. Зовнішні відносини є ще складнішими і динамічнішими, включаючи: реєстраційну, договірну, претензійно-позовну роботу, правову охорону прав підприємств, захист прав і інтересів суб'єкта господа­рювання тощо. Саме ці відносини знаходять загальногосподарське регулювання в приватноправових і публічно-правових нормах, передусім в ГК України. Внутрішньогосподарська частина правової роботи знаходить законодавче закріплення в державному секторі економіки, застосовуючись за аналогією в приватному секторі.

Зв'язок внутрішніх і зовнішніх складових правової роботи обу­мовлений тим, що без належної організації взаємодії між органами і підрозділами юридичної особи, внутрішнього контролю і обліку, роз'яснювальної роботи неможливо досягти законослухняної ді­яльності в цілому суб'єкта господарювання. І навпаки, укладен­ня договорів з іншими суб'єктами господарювання, результати претензійно-позовної роботи, проведення тих чи інших реєстра­ційних процедур, — прямо впливає на внутрішню спрямованість, пріоритети і завдання органів юридичної особи, необхідність вве­дення додаткових внутрішніх правил і інструкцій, підвищення функцій контролю і обліку при здійсненні внутрішньої частини правової роботи.

Організація реєстраційних процедур є, по суті, першим кро­ком у діяльності суб'єкта господарювання і його правової роботи. В даному випадку йдеться про підготовку і підписання установчих документів суб'єкта господарювання, нотаріальне посвідчення підписів засновників на таких документах і протоколах загальних зборів, довіреності, представництво інтересів суб'єкта господарю­вання перед державним реєстратором, заповнення реєстраційної картки, отримання свідоцтва про державну реєстрацію, підготов­ку документів для відкриття банківських рахунків, реєстрацію інвестицій, отримання дозволу на виготовлення друку, ліцензій, патентів, інших документів у процесі легалізації господарської ді­яльності (див. розділ 4 цього підручника).

До реєстраційних робіт приєднується юридичний супровід лік­відації, санації і банкрутства підприємства. Від того, наскільки якісно буде проведена така робота, залежатиме відновлення пла­тоспроможності підприємства — боржника, задоволення вимог кредиторів, повернення інвестицій інвесторам тощо.

Юридичний супровід трудових відносин на підприємстві включає, насамперед, кадрову роботу. Організація кадрової роботи на підприємстві сприяє його ефективній і результативній роботі і регулюється п. 9 Загального положення про юридичну службу. Також правовою основою даної роботи є Кодекс законів про пра­цю України та інші акти трудового законодавства. Мета кадрової роботи — це формування та ефективна робота законослухняного трудового колективу для досягнення поставлених завдань і цілей суб'єкта господарювання, а також розробка локальних нормативних актів, в яких вказані права і обов'язки конкретних працівників з урахуванням положень чинного законодавства і специфіки виробництва. Наприклад, проекти наказів про звільнення, переведення застосування засобів відповідальності можуть готувати начальники цехів, відділів, служб, але вони зобов'язані отримати погодження від юриста за цими документами для оперативного та остаточного вирішення кадрових питань. У відповідності з п. 9 Загального поло­ження про юридичну службу прийняття актів правового характеру без попередньої перевірки юридичною службою не допускається. Для оптимізації такої роботи юристові доцільно розробити наказ «Про організацію кадрової роботи на підприємстві".

Юридичний супровід трудових відносин на підприємстві не об­межується кадровою роботою. Йдеться про необхідність проведення роботи з укладання колективного трудового договору, договорів про повну матеріальну відповідальність з визначеними в законодавстві категоріями працівників, розробки локальних актів про функціо­нальні обов'язки тих або інших органів, працівників або посадових осіб, контролю за проведенням техніки безпеки, веденням трудових книжок, вирішенням трудових конфліктів і т. п.

Найважливішим напрямом правової роботи є юридичний су­провід управлінських дій: управління майном підприємства, управління якістю продукції, планування господарської діяль­ності, проведення природоохоронних заходів, документування управлінської діяльності.

Організація договірної роботи є найважливішим напрямом ді­яльності юридичної служби або юриста. В основному всі відносини у сфері господарювання опосередкують укладанням між суб'єктами господарювання відповідних договорів, які направлені на забез­печення нормального виробничого процесу, випуск і реалізацію продукції, рентабельності виробництва та отримання максималь­ного прибутку. Основні положення з організації договірної роботи регулює п. 7 ст. 9 Загального положення про юридичну службу.

Договірна робота — це сукупність організаційно-правових, економіко-виробничих і інших дій органів суб'єкта господарювання та юридичної служби (юриста) з укладання, зміни, припинення, розірвання, обліку і контролю за виконанням господарських дого­ворів. При виконанні даної роботи слід ураховувати положення ГК України, ЦК України, всього масиву законів України господарської спрямованості, про яких достатньо сказано в цьому виданні, а та­кож матеріали судової практики, наприклад інформаційний лист Вищого господарського суду України від 7.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України».

Для нормальної і ефективної організації договірної роботи вели­кого підприємства, особливо, коли на підприємстві створений спе-

діальний договірний відділ, додільно підготувати і прийняти низку локальних актів суб'єкта господарювання, наприклад, наказ «Про порядок розробки, укладання, зміни і розірвання господарських договорів», «Про порядок обліку, контролю і виконанню господар­ських договорів» тощо, в яких слід закріпити права та обов'язки юридичної служби (юриста), а також інших служб і підрозділів з організації договірної роботи.

Належне виконання господарських договорів у багатьох випад­ках виявляється неможливим без контрольних і роз'яснювальних заходів юридичної служби, формалізації окремих сторін діяльності суб'єкта господарювання та інших засобів, які сприяють належному здійсненню господарських операцій та забезпеченню доказів при порушенні прав і інтересів підприємства. Зокрема, для забезпечен­ня виконання інструкцій з приймання продукції за кількістю та якістю в цілях забезпечення належної доказової бази на випадок спору юридична служба зобов'язана підготувати посвідчення для осіб, що беруть участь у прийманні, підготувати договір про повну матеріальну відповідальність з такими особами, типову форму по­переднього і остаточного акта про прийом продукції за кількістю та якістю, ініціювати укладення договору з торговельно-промисловою палатою або іншою незалежною організацією в цілях забезпечення участі їхніх представників у прийманні, провести роз'яснювальну роботу з працівниками, що беруть участь у прийманні, тощо.

Контроль за дотриманням публічно-правових вимог госпо­дарського законодавства, зокрема юридичний супровід перевірок суб'єкта господарювання з боку публічних органів (див. наступний параграф підручника), — найважливіша частина правової роботи. Зокрема, при укладенні господарських договорів та інших операцій суб'єкта господарювання не можна обійтися без урахування порядку ліцензування і патентування господарської діяльності, дотримання державної дисципліни цін, вимог антимонопольно-конкурентного законодавства, порядку фінансового обліку та аспектів оподатку­вань діяльності, митного оформлення передач товарів, квотування тощо. Важливо враховувати, що організаційні, тимчасові і матері­альні витрати, необхідні для виконання таких публічно-правових розпоряджень, у більшості випадків зумовлюють можливість і до­цільність здійснення господарської операції.

Оптимізація оподаткування суб'єкта господарювання стає ключовим напрямом його правової роботи в контексті вирішення економічних завдань і виконання публічно-правових розпоряджень законодавства.

Цілеспрямовану правову роботу з оптимізації (мінімізації) по­даткового тиску слід відрізняти від поняття «ухилення від сплати податків». Останнє охоплюється кримінальними, адміністративни­ми і адміністративно-господарськими санкціями в межах диспози­цій статей КК України, КУпАП, Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» тощо. Положення Конституції України про заборону до примусової поведінки, не передбаченої законодавством (ст. 19), про свободу підприємницької діяльності в межах, не заборо­нених законом (ст. 42), про обов'язок сплачувати податки в порядку і розмірі, передбаченому законом (ст. 67) — орієнтують на вибір платником податків такої правомірної поведінки, яка не призводить до сплати зайвих податків. Тобто оптимізація оподаткування при­пускає обрання таких законних форм опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, які призводять до виникнення мінімального об'єкта оподаткування здійснюваних операцій.

Диференціація пільгових баз оподаткування, які виникають на підставі винятків, знижок і податкових кредитів, є державною економічною політикою всіх розвинених країн світу. У Англії, на­приклад, «застосування в судовій практиці принципу буквального тлумачення податкового закону і доктрини первинності форми акта над його змістом призводить до того, що численні випадки фактич­ного ухилення від податків, які не підпадають під формальну дію буквально витлумачених заборон, вирішуються судом на користь платників податків».

Наприклад, О.П. Подцерковний виділяє такі правомірні спосо­би зменшення (оптимізації) податкового навантаження в Україні: метод поділу зобов'язань; метод диверсифікації діяльності; метод зменшення обсягу публічних послуг; метод контролю за термінами виконання зобов'язань; метод використання іноземної преференції тощо.

В економіко-правовій літературі обговорюється багато інших способів законної оптимізації податкового тиску, наприклад, вико­ристання механізму податкового кредиту для мінімізації податку на доходи фізичних осіб, використання комісійних операцій замість продажів з розстрочкою; тобто «метод заміни відносин» тощо.

Водночас, при заміні однієї угоди на іншу в процесі оптимізації оподаткування необхідно брати до уваги, що у разі, якщо з метою зменшення розмірів податків сторони укладають угоду, не направлену на виникнення правових наслідків, обумовлених цим правочином (фіктивний правочин), то це означає не тільки недійсність такого правочину згідно зі ст. 234 ГК України, але і утворює склад право­порушення (ухилення від сплати податків) згідно зі ст. 212 КК або ст. 163-2 КУпАП. В останньому випадку новація операції суперечить суті правової роботи — використанню законних засобів досягнення виробничих цілей.

Найбільш складною і важливою частиною правової роботи є пра­вовий захист прав і законних інтересів суб'єктів господарюван­ня. Використання можливостей правової роботи передбачає активі­зацію дій самих суб'єктів господарювання щодо підвищення рівня реалізації чинного законодавства, направленого на захист їхніх прав і законних інтересів. Під захистом прав суб'єктів господарювання розуміють сукупність взаємопов'язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист законних прав суб'єктів господарювання при їхньому порушенні, невизнанні або заперечуванні. О.П. Вершинін визначає захист прав як юридичну діяльність з усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами свого права, припинення правопорушень, відновлення положення, яке існувало до порушення прав.

Щодо співвідношення понять захисту і охорони прав слід врахо­вувати те, що охорона прав найчастіше характеризується статич­ною функцією правового регулювання. Наприклад, охорона прав суб'єкта господарювання на об'єкти права промислової власності включає проспективну роботу з реєстрації права на відповідний об'єкт, створення умови запобігання неправомірному використан­ню, належне оформлення договірних відносин тощо. Захист же передбачає активну діяльність суб'єкта господарювання, пов'язану з усуненням наслідків, відновленням майнового положення, по­каранням винних і вживанням інших заходів у разі порушення, невизнанні або сперечання за права суб'єктів господарювання, по­рушення його інтересів.

Способи захисту закріплені у ст.ст. 6, 20, 47 ГК України, ст. 16 ЦК України і багатьох інших нормативно-правових актах. Перелік способів захисту, передбачений у ГК і ЦК, не є вичерпним, і суб'єкти господарювання можуть використовувати інші способи для захис­ту своїх прав і законних інтересів. Але такі способи повинні бути передбачені в законі або договорі.

і

Детально про способи захисту див. розділ 10 цього підручника. Важливою частиною правової роботи, що стосується прав і ін­тересів суб'єктів господарювання, виступає претензійно-позовна робота, яка є сукупністю дій юридичної служби (юриста) з підго­товки, розгляду, обґрунтування і заперечення претензій і позовних заяв, направлених на захист прав і законних інтересів суб'єкта господарювання. Нормативною базою цієї роботи є ГК України, ГПК України, ЦПК України, КАС України, закони України «Про третейський суд» від 11.05.2004 р., «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р., «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» в редакції від 30.06.99 р., «Про виконавче провадження» від 12.04.99 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 21.01.93 р., інші законо­давчі акти, рішення Конституційного Суду України, наприклад, рішення від 09.07.2002 р. у справі про конституційне звернення ТОВ " Торговий Дім Кампус Коттон Клаб» про офіційне тлумачення положення частини 2 ст. 124 Конституції України (справа про до- судове врегулювання спорів) та інші акти.

Зміст даної роботи включає: використання прийомів процесуаль­ної стратегії і тактики; незловживання процесуальними правами; оперативність і достовірність інформації; вживання своєчасних, професійних, правомірних і дієвих заходів; підготовку текстів відповідних документів та їх повне і чітке обґрунтування; аналіз та узагальнення даної роботи, а також розробка пропозицій щодо удосконалення такої роботи з урахуванням положень чинного за­конодавства. Для підвищення ефективності виконання даних за­вдань суб'єктові господарювання доцільно розробити і прийняти локальний наказ «Про організацію претензійно-позовної роботи на підприємстві», де слід включити положення про координовану і сумісну роботу всіх відділів і служб щодо претензійно-позовної роботи, з визначенням прав і обов'язків відповідних посадових осіб і працівників.

На сьогоднішній день актуальним є новий напрям правової роботи, а саме захист суб'єкта господарювання від рейдерства. Сьогодні це явище є однією з найбільших проблем корпоративних відносин і практики діяльності суб'єктів господарювання в Україні, оскільки призводить до отримання контролю над суб'єктом, необхід­ного для відчуження його активів з використанням силових методів, підроблених документів і зловживання правами. Під рейдерством традиційно розуміється захоплення суб'єкта господарювання — юридичної особи шляхом незаконного набуття прав засновника (керівника) такого суб'єкта. Слід ураховувати, що вирішальною стадією будь-якої «рейдерської атаки» є створення юридичного оформлення зміни корпоративного контролю. При охороні і захисті від цього явища юридичній службі (юристові) слід дуже уважно

відноситися до всіх фактів скупок акцій (корпоративних прав) під­приємства, змісту його установчих та інших документів і подібного роду, своєчасно прогнозувати і припиняти дані протиправні дії (до­кладно див. наступний підрозділ підручника).

Для припинення рейдерства останнім часом прийнято низку законодавчих новел, серед яких можна відзначити зміни до Гос­подарського процесуального кодексу України — обмеження на застосування деяких забезпечувальних засобів у господарському процесі (наприклад, заборона обмежувати проведення загальних зборів акціонерів господарського суспільства), віднесення розгляду корпоративних спорів до виняткової компетенції господарських судів України. Пленумом Верховного Суду України прийнята ак­туальна постанова № 13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Говорячи про способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання в процесі здійснення правової роботи, слід врахо­вувати всю повноту органів і організацій, покликаних здійснювати такий захист. Взаємодія суб'єкта господарювання з такими орга­нами, деколи із застосуванням різних способів захисту, зумовлює ефективність засобів захисту прав і законних інтересів.

Слід враховувати, що органи захисту прав суб'єктів господа­рювання не зводяться тільки до судових органів. Думати так — це означає спрощувати проблему і не бачити всього комплексу засобів, які може застосувати суб'єкт господарювання для захисту своїх прав і інтересів.

При порушенні своїх прав і законних інтересів суб'єкт господа­рювання має право вибрати адміністративний, правоохоронний, третейський (арбітражний) або судовий порядки захисту.

Розмежування адміністративного, правоохоронного, третей­ського і судового порядку захисту прав суб'єкта господарювання ґрунтується на розмежуванні повноважень адміністративних, пра­воохоронних, третейських (арбітражних) і судових органів у сфері охорони і захисту прав суб'єктів господарювання:

— адміністративні органи, тобто органи, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні функції з охорони і захисту прав господарюючих суб'єктів у межах спеціальних повноважень, наданих таким органам законом (прикладами таких органів можуть служити Міністерство юстиції України, Антимонопольний комітет України та ін.);

— правоохоронні органи, які сформовані державою з метою захисту прав і законних інтересів суб'єктів від незаконних посягань — припинення, припинення і розслідування право­порушень (прикладами таких органів є прокуратура, міліція), а також органи, що надають юридичну допомогу (адвокатура, нотаріат);

- третейські суди (арбітражі) — спеціально створювані учас­никами суперечки або органи, що постійно діють, для поза- судового вирішення конфліктів у цивільних і господарських правовідносинах.

— судові органи, тобто органи, метою діяльності яких є все­бічний, повний і об'єктивний розгляд справи та ухвалення законного рішення у справі, поновлення права і законних інтересів господарюючих суб'єктів¹.

До адміністративних органів у системі органів охорони і за­хисту прав суб'єктів господарювання можна віднести:

— Міністерство юстиції України;

— Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва (Держкомпідприємництво);

Дата добавления: 2015-05-31