И до осіб, що їх вчинили

і Боротьба si злочинністю є одним з найдавніших завдань держави. Для того, щоб
;..... іба здійснювалась на правових засадах, держава встановлює межі між дозво-

ИМ її іабороненим шляхом, зокрема, виданням законів, які забороняють певну по-Mi шил пі /і чагрозою застосування до порушників жорстких каральних заходів - кримі-п і ІЬНОГО покарання. В Україні такі закони зведені у систематизований законодавчий І римінальний кодекс.

(лоно «кримінальний», застосоване до назви Кримінальний кодекс України, похо-

іп 11. від терміна «crimen», який вживався у римському праві і згодом посів своє місце у

багатьох європейських мовах (зокрема, в українській мові й досі вживається слово

і римінал»). Оскільки «crimen» у перекладі означає «злочин», то, відповідно, і назву

І римінальний кодекс» можна перефразувати як «кодекс про злочини».

2. КК є систематизованим нормативно-правовим актом, який охоплює всі питання і римінального права і здійснює їх вичерпне регулювання. Незважаючи на свою специ­фічну назву - «кодекс», цей акт є законом, приймається та змінюється у тому ж поряд­но іі інші закони України, і має відповідну юридичну силу.

І, Із змісту ч. 1 ст. І випливає, що двома основними завданнями КК є: 1) правове убезпечення охорони певних суспільних відносин та соціальних благ; 2) запобігання починам.

< (б'ектами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи лю­ті їм та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля,

..... пиіуційний устрій України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють

Пише найважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних ні іносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

І Іід правами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і і вободи, які передбачено розділом II Конституції України (право на життя, свободу,

ібисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у гро-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І

є тиття 2

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

мадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого само­врядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона тих чи інших прав і свобод людини та громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Поняття «людина» у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, заборо­няючи посягання на життя, здоров'я, тілесну та статеву недоторканність, особисту сво­боду, і як соціальну істоту, особистість - у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримі­нально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя та здоров'я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок - це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту людей.

Термін «довкілля», вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законо­давчих актах терміна «навколишнє природне середовище» і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Конституційний устрій України - це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб'єктами права, у першу чергу - з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів, а безпе­ка людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, на­слідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування насе­лення земної кулі тощо.

4. У ч. 1 ст. 1 законодавець вказує на профілактичне завдання КК: його норми
мають формулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати вину­
ватих осіб за вчинені злочини, а й запобігати вчиненню нових злочинів.

5. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільно небез­
печних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини
вчинили. Проте зміст ч. 2 ст. 1 не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі ли­
ше описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримі­
нально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того
чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Ці універ­
сальні (загальні) норми систематизовані у п'ятнадцяти розділах Загальної частини КК.
Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК.

<)дмим із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування

її іьної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинен-

. ли визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізу-

■ положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким «ніхто не може відпові-

і им її діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», а

і;п;ілі>новизнаний принцип кримінального права nullum crimen nulla poena sine

(немає ані злочину, ані покарання без вказівки на це в законі).

Конституція України.

Ііікіт України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно
небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Ко­
дексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути під­
дана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за
самий злочин більше одного разу.

І 11.1 підміну від КК 1960 р., у тексті чинного КК прямо закріплюється положення що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно не­нин о діяння, яке містить склад злочину.

< ' іадом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, II НМВНОСТІ яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Для нирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації зло- ЧИНІВ,;і також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, прита­манні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена аб-і грактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, має •одночас важливе практичне значення - вона вказує на обов'язкові (універсальні) елементи іду будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об'єкт злочину; 2) об'єктивна пороші злочину; 3) суб'єктивна сторона злочину; 4) суб'єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) іби, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином. Кожен 11 (.моментів складається, як показано нижче, із певних ознак.

У конкретних статтях (частинах статей) КК описуються не елементи складу злочи-н\ тагалі, а елементи складу того чи іншого конкретного злочину. Відповідно, опис (ісментів складу кожного злочину конкретизується шляхом опису конкретних ознак, із яких складаються ці елементи. Так, якщо йдеться про розбій - злочин, передбачений і і 187,- то об'єктивна сторона його складу має вигляд дій, які є нападом на потерпіло- ГО І застосуванням щодо нього насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, погрози таким насильством.

Законодавець, формулюючи ознаки конкретного злочину, може передбачити наяв-1111 и, не тільки основних елементів, а й додаткових (у т. ч. факультативних) ознак. Ці 10 ілгкові ознаки можуть включатись до складу певного елемента складу злочину або ж і и ознаками всього складу і знаходитися поза його елементами (наприклад, предмет). І ія ст. 187 додатковою ознакою, яка є частиною суб'єктивної сторони, буде мета заво-ппня чужим майном. Окрім цього, для констатації вчинення деяких злочинів (на­приклад, злочину, передбаченого ч. 2 або 3 ст. 187) необхідно встановити і кваліфікую­чі ознаки складу, вказані законодавцем у відповідних нормах.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І

чтн '

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

У КК склад злочину завжди викладається як склад конкретного злочину, і так само конкретно передбачаються ознаки складу. Такий склад конкретного злочину іноді іме­нується юридичним складом злочину.

Однак не завжди в одній статті Особливої частини КК вказуються всі ознаки відпо­відного складу злочину, оскільки це може бути нераціональним, зокрема, з точки зору законодавчої техніки. Наприклад, у тексті статті може не бути спеціальної вказівки що­до суб'єкта злочину, досить часто немає прямої вказівки і на форму вини. У низці ста­тей Особливої частини КК застосовуються поняття, зміст яких розкрито законодавцем у Загальній частині. Тому для встановлення повного комплексу і змісту ознак того чи іншого складу злочину необхідно враховувати не тільки зміст конкретної норми Особ­ливої частини КК, а й положення його Загальної частини.

Вчинення суспільно небезпечного діяння потребує правової оцінки з боку компетент­них правоохоронних органів з точки зору дотримання КК. Якщо буде встановлено, що ознаки вчиненого діяння повністю відповідають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого КК, то вчинене вважається злочином і вирішується питання про при­тягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності. Юридичну оцінку діяння з точки зору відповідності його ознакам конкретного злочину називають кваліфі­кацією злочинів. У тих випадках, коли процес кваліфікації завершився встановленням наявності у конкретному діянні ознак конкретного складу злочину, такий склад іменують фактичним складом злочину.

2. Аналіз окремих норм КК свідчить, що сформульовані у них склади конкретних
злочинів можна поділити на: 1) основний; 2) склад злочину з обтяжуючими обставина­
ми (кваліфікований склад злочину); 3) склад злочину з пом'якшуючими обставинами
(привілейований склад злочину).

Основний склад злочину не містить ані обтяжуючих, ані пом'якшуючих обставин. У нормі про відповідний злочин законодавець передбачає не посилене чи знижене, а нормальне, «стандартне» покарання за нього. У статтях, які мають кілька частин, основ­ний склад, як правило, викладається у першій частині статті.

Склад злочину з обтяжуючими обставинами включає в себе всі ознаки основно­го складу злочину і, крім цього, вказівку на певні обставини, які законодавець вважає такими, що обтяжують відповідальність за вчинення цього злочину. Вчинене діяння підпадає під цей склад злочину лише за наявності всіх ознак основного складу і зазна­чених у нормі обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. У зв'язку з цим за злочини, які передбачені нормою про кваліфікований склад, встановлюється більш суворе покаран­ня. Інколи виокремлюють і особливо кваліфіковані склади злочинів. Ними вважаються склади, які зазвичай формулюються у третій чи наступних частинах відповідної статті КК і в яких за наявності певних обтяжуючих обставин передбачається ще більш суворе покарання, ніж в нормі, яка описує просто кваліфікований склад злочину.

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами. Такі склади злочинів містяться в окремих частинах відповідних статей або окремих статтях Особливої частини КК. На­приклад, ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство, а статті 116 та 117-за таке саме вбивство, але вчинене за обставин, що пом'якшують відповідальність. У нормі про привілейований склад злочину передбачається більш м'яке покарання, ніж в нормі про основний склад відповідного злочину.

3. Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні
відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.

У кримінальному праві розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти злочину. Під загальним об'єктом розуміють усю сукупність суспільних відносин та соціальних благ, що охороняються кримінальним законом. Родовий об'єкт - це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів у розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об'єктом. Безпосередній об'єкт - це комплекс суспільних

KM mi чи певне соціальне благо, на які безпосередньо посягає той чи інший конкрет­ним. Як родовий об'єкт є частиною загального, так і безпосередній - частина ного об'єкта, хоча іноді (як, наприклад, у більшості статей КК про злочини проти і и к и) родовий та безпосередній об'єкти можуть збігатися.

і римінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. івний оезіюсередній об'єкт - це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед і ирямомно злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому спричинюється у зв'язку з іганням на основний. Наприклад, при розбої (ст. 187) основним безпосереднім і ГОМ < право власності, а додатковим - життя чи здоров'я особи. Наявність додатко­ві 'і 11 ін- (посереднього об'єкта нерідко дає можливість відмежувати один злочин від іншо-Прмильно кваліфікувати вчинене діяння. Безпосередній додатковий об'єкт може бути и нзковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого п.ілїпішого) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, КІ і НС виникнути. Прикладом є ст. 296, яка передбачає відповідальність за хуліган-I і in > їлочин проти громадського порядку, при вчиненні якого може бути, а може і не

ІПО пиіі.і шкода здоров'ю потерпілого.

і Об'єкі злочину необхідно відрізняти від предмета злочину.

Пр< iMfli їлочнну - це матеріальний предмет або нематеріальний об'єкт, що має ін-і іиі» мп майнову цінність, з приводу якого або шляхом дії щодо якого вчинюєть- ■ІІІІІ Пре імеї і факультативною ознакою складу злочину. В описах більшості злочинів,

існих статтями КК, предмет злочину не згадується.

і її і предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є озна-б'скі пішої сторони злочину. Потерпілий - особа, якій злочином завдано фізичної, і ці і'і.і п.ти чи моральної шкоди, також не може розглядатись як предмет злочину.

< ><Г< к і ніша сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного пося-і ниш п.і очоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або і інорюі гься загроза її заподіяння.

Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільно небезпечне ічинне) діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. 11.и піки та причинний зв'язок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони зло-'шну. У КК вміщено чимало статей, у яких обов'язкове настання певних наслідків зло­чинною діяння не передбачається. Сформульовані у таких статтях склади злочинів на-іивають формальними, а склади, де наслідки є обов'язковою ознакою,— матеріальними.

5 тминне діяння - це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єктові злочину.

ілочинна дія завжди є вчинком, виявом активності особи. Як правило, під дією розу­мі іон, тілесні рухи. Проте іноді закон як дію розуміє і слова (наприклад, статті 129, 295).

У кримінальному законі трапляються ситуації, коли злочинним діянням визнається

0 шл фізична дія, і ситуації, коли таким діянням вважається певний комплекс із кількох

ші Дії, вчинені шляхом застосування складних технічних засобів (вибухового при-

і і рию з годинниковим механізмом, зброї з механізмом, який спрацьовує від певних дій

і ертви, тощо), або з використанням тварини, особи, яка не є суб'єктом злочину чи від-

ПОВІДНО до закону не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене (наприклад,

юлітнього), вважаються вчиненими тим, хто скористався цими засобами, тваринами

■бо спрямував (змусив діяти) зазначених осіб.

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа

ІЧИНИла дію не зі своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в

п поведінці. Це характерно для випадків: а) вчинення рефлекторних чи інших мимо-

і них дій; б) вчинення дії під впливом непереборної сили, під якою розуміється

ІИВ природних, технічних чи інших незалежних від суб'єкта факторів (наприклад,

ШТОМобільна аварія сталася внаслідок конструктивних вад автомобіля або неякісності

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І

■тіч 2

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

його вузлів, про які водій не знав); в) вчинення дії під фізичним примусом, який позбав­ляє особу можливості діяти правомірно (ст. 40).

Злочинна бездіяльність - це пасивна поведінка, яка полягає у невиконанні або не­належному виконанні обов'язку діяти, покладеного на відповідну особу законодав­ством, трудовими (службовими) обов'язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов'язку вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороня­ється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати мате­ріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

У статтях КК, як правило, прямо вказується лише на матеріальні наслідки злочинного діяння. Проте загроза настання нематеріальних суспільно небезпечних наслідків нерідко є мотивом для криміналізації дій шляхом прийняття кримінально-правових норм з фор­мальними складами: тут наслідки прямо не вказуються у статті, але мається на увазі, що вони завжди або дуже часто виникають у разі вчинення відповідного діяння.

Причинний зв'язок між діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв'язок не дає підстав констату­вати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння: 1) має передувати наслідкам; 2) має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип condicio sine qua non); 3) за своїми властивостями, як правило, має спричиня­ти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: 1) місце - територія чи інше місце, де вчиняється зло­чинне діяння та/або настають його наслідки; 2) час - період, протягом якого вчинюється злочин; 3) спосіб - методи чи прийоми вчинення злочину; 4) обставини — сукупність умов, за яких вчинюється злочин; 5) засоби - предмети, документи, речовини, з вико­ристанням яких створюються умови для вчинення злочину; 6) знаряддя - зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату.

У конкретних статтях КК факультативні ознаки можуть бути передбачені як ознаки основного складу злочину або як його кваліфікуючі ознаки. Відсутність факультативної ознаки у випадку, коли її наявність передбачено основним складом злочину, свідчить про відсутність складу даного злочину взагалі, а відсутність такої ознаки, якщо вона перед­бачена як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча), свідчить про відсутність відповідного кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину.

6. Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомо­сті особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина. її відсутність завжди означає відсутність у діях особи складу злочину. (Про по­няття вини див. коментар до статей 23-25). Заподіяння шкоди без вини (коли особа, спричиняючи своїми діяннями суспільно небезпечні наслідки, не передбачає і за обста­винами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.

Мім ни і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Мотив

тну це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а

іета це той уявний результат, якого домагався винний, коли вчинював злочин.

ІТТЯИ Особливої частини КК мотив і мета можуть бути передбачені як обов'язкові

лі < уб'єктивної сторони основного складу відповідного злочину або як кваліфіку-

ЮЧІ ((X опливо кваліфікуючі) ознаки такого злочину.

^I Поняття суб'єкта злочину дано у ст. 18. Про ознаки суб'єкта злочину див. ко-
...... ір до статей 19 та 22.

[детина 2 ст. 2 відтворює основний зміст принципу презумпції невинуватості, за-I ріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України. Цей принцип головним чином стосується процесуальних аспектів, проте правило, яке ним закріплене, має важливе значення і при осуванні норм матеріального кримінального права.

I1 імісту ч. 2 ст. 2 також випливає, що питання кримінальної відповідальності особи
вирішувати тільки суд. Однак у даному випадку йдеться лише про остаточні рі-

пн-ііни t цих питань, а саме: про визнання особи винною та призначення їй покарання за •Чинений злочин. Що ж стосується попередніх рішень, які приймаються у процесі кри-м 111; 1111. н о го судочинства (як-от рішення про пред'явлення обвинувачення та засто-■ \н;іння до обвинуваченого запобіжного заходу), то деякі з них згідно з КПК можуть прийматися та санкціонуватися не лише судом, а й слідчим чи прокурором.

9, Частина 3 ст. 2 є реалізацією у кримінальному праві положення ч. 1 ст. 61 Кон-і і ні у ції України про те, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної від- ПОіідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Відповідно до цих норм

юиускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли Ш Обі вже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і тоді, коли перше притяг-іп ним до кримінальної відповідальності завершилося її виправданням. Частина 3 ст. 2 поширюється і на випадки, коли особа з тих чи інших підстав була безумовно звільнена ні і кримінальної відповідальності чи покарання.

І Іоложення ч. З ст. 2 застосовується і тоді, коли за той самий злочин особу було ра­ніше притягнуто до кримінальної відповідальності, покарано, виправдано чи звільнено ні і покарання в іншій країні.

Частина 3 ст. 2 не стосується тих випадків, коли згодом вироки та інші рішення су­пи у кримінальних справах на законних підставах скасовуються чи змінюються судами шпцого рівня, а рішення слідчих чи прокурорів (зокрема, про закриття кримінальної і прави) - прокурором чи судом. Не можуть вважатися повторним притягненням до кримінальної відповідальності також і випадки уточнення, розширення обсягу раніше пред'явленого особі обвинувачення.

Конституція України (статті 61, 62, п. 22 ст. 92). КПК (глави 12, 13, 20, 21, 22).

Дата добавления: 2015-05-31