Чи дні

ІІІКОНОМ.

4. Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимо-
і м. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних
робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон
іважає недоцільним, оскільки один рік - це мінімальний строк, протягом якого можна
переконатися у виправленні засудженого.

5. Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менш як половини строку
погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих
моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90.

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не иичначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в її останні тижні

6. Встановлення в законі вимоги щодо обов'язкового відбування частини строку
погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий
ісрмін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов'язані із
І \ димістю. Тому видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбуван­
ня покарання чи яким покарання замінено більш м'яким, не повинна зніматися, при­
наймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку
неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала іспитовий
С і рок, вчинила новий злочин.

7. Крім формальних вимог - відбування покарання та спливу не менше половини
«■іроку погашення судимості,- закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка
претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зраз-
і иною поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку
П01 ашення судимості.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім'ї, стосовно сусідів, членів трудового і очективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціа-п.ііо схвалюється, з позицій суспільної моралі, і гідна для наслідування іншими особами. ' тлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспіль­ні) корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, їсть у підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індиві-і\лльна праця). Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюєть­ся суспільством (а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

здавання на брухт чи браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добро­совісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання дохо­дів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов'язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у поліпшенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробни­чої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

8. Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й
зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття
однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі
інші злочини, якщо вони є в цієї особи.

9. Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Осо­
ба вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності
відповідною постановою суду.

10. Судимість може бути достроково знята також на підставі акта амністії. В такому
випадку дотримання вимог, встановлених у частинах 1 і 2 ст. 91, не вимагається.

11. Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових
наслідків як кримінально-правового характеру, так і загальноправових.

КПК (ст. 414).

Постанова ЛВС №16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 9-13).

Розділ XIV

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою час­тиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно не­безпечних діянь.

1. Примусові заходи медичного характеру - це надання за рішенням суду психіат­
ричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну

їмо (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою части­ною КК, з метою її обов'язкового лікування, охорони прав і законних інтересів зазна-•к-ііого хворого та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосо-н.іііі такі заходи, нових суспільно небезпечних діянь. Ці заходи не є кримінальним покаранням.

Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих н.і обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених і.іконом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та і. шко-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медично-Р0 характеру є можливим лише за умови, якщо: 1) доведено вчинення нею суспільно

.(печного діяння, що містить ознаки конкретного злочину; 2) за своїм психічним Гіном особа являє небезпеку для суспільства.

2. Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги
Громадянам, які страждають на психічні розлади. Крім зазначених у ст. 92, іншими

йми такої допомоги є: психіатричний огляд, добровільна госпіталізація особи до Ш имагричного закладу, поміщення особи до психоневрологічного закладу для со-п>ного захисту або спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до піку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів. І оловна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів пси-Iнічної допомоги полягає у тому, що лише перші застосовуються до осіб, які визна-. іом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільно щічного діяння, передбаченого КК.

і І Іоміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнаєть-:•'чином (ст. 151).

України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000р. (розділ 2).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Роздії XIV

Стаття 94

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медич­ного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу
до постановления вироку або під час відбування покарання.

1. Згідно зі ст. 93 примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані
судом до осіб, які вчинили:

1) суспільно небезпечне діяння у стані неосудності. Такі особи не підлягають кри­
мінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19);

2) злочин у стані обмеженої осудності. Такі особи підлягають кримінальній відпо­
відальності (ст. 20);

3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления
вироку. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть засто­
совуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть під­
лягати покаранню (ч. З ст. 19);

4) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування
покарання. Вони можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання, і суд має
право застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи передати на піклу­
вання органів охорони здоров'я (п. З ст. 93). У разі припинення примусових заходів
медичного характеру такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання
(ч. 4 ст. 95).

Про поняття неосудності і обмеженої осудності див. статті 19 і 20 та коментар до них.

2. Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов'язком
суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними. Якщо особа
страждає на психічну хворобу і вчинила суспільно небезпечне діяння, але за характе­
ром вчиненого і за своїм психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і
не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, то примусові
заходи медичного характеру не застосовуються.

3. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з
урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого суд може застосувати один із
чотирьох видів примусових заходів медичного характеру, передбачених ч. 1 ст. 94.

КПК (частини 2 ІЗ ст. 408, статті 416, 417).

Постанова ПВС № 7 від З червня 2005 р. «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування».

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного ха­рактеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому по­
рядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку
може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні роз­
лади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого
психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним ста­
ном і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує три­
мання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно не­
безпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм
психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує три­
мання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бу­
ти застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небез­
печне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо пси­
хічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспі­
льно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і
потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого
нагляду.

6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого
примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосу­
вання таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опі­
кунам з обов'язковим лікарським наглядом.

1. Психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеці-
I іізований заклад, центр, відділення тощо незалежно від форми власності, діяльність
іких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Госпіталізація до психіатричного
окладу з відповідним наглядом означає, що особі надається психіатрична допомога в
і іаціонарних умовах.

2. Стаття 94 містить три критерії, які суд має враховувати при призначенні певного
ІИДу примусових заходів медичного характеру: 1) характер і тяжкість захворювання
(медичний критерій); 2) тяжкість вчиненого діяння (юридичний критерій); 3) ступінь
псоезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб (соціальний критерій).

Характер і тяжкість захворювання визначаються клінічною формою психічного і.ічворювання, його глибиною і стійкістю, динамікою хворобливого процесу, прогно-юм його перебігу та деякими іншими обставинами, що стосуються хворобливого стану ЇМ оби. Характер психічного захворювання, його форма, глибина, стійкість, особливості психічного стану і поведінки в період вчинення суспільно небезпечного діяння є провід­ною ознакою, яка визначає суспільну небезпеку психічно хворого.

Тяжкість вчиненого діяння грунтується на положеннях ст. 12 про класифікацію

Дата добавления: 2015-05-31