Розділ II 4 страница

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи,-
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є особиста безпека особи.

2. З об'єктивної сторони злочин виявляється у залякуванні потерпілого позбавленням
його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово,
шляхом демонстрації зброї тощо.

Про поняття вбивства див. ст. 115 і коментар до неї. Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюва­тися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, ха­рактеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.

\. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усві-
і пос, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побо-
іння за своє життя, і бажає цього. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 129,

факт, що погроза вбивством висловлюється членом організованої групи, має усві-новатися як винним, так і потерпілим.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи
ст. 129). Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої неви­ліковної інфекційної хвороби

1. Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом іму­
нодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небез­
печною для життя людини,-

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невилі­
ковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього
вірусу,-

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи
більше осіб або неповнолітнього,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої
невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

I Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) - це особливо небезпечна
Інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через

сутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів вання призводить до смерті.

2. Об'єктом злочину виступають життя та здоров'я особи. \. Об'єктивна сторона злочину виражається у:

І) поставленні іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ чи вірусом іншої неви- вної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. І ст. 130);

^I1 зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби

• хно, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч. 2 ст. 130);

)) зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, і небезпечною для життя людини (ч. 4 ст. 130).

До ВІЛ-інфікованих, тобто осіб, в організмі яких виявлено вірус імунодефіциту

іини, належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на

І ПІД. ВІЛ вражає імунну систему людини, покликану захищати її від інфекційних та

іих хвороб. В організмі особи, хворої на СНІД як кінцевої стадії ВІЛ-інфекції,

знаються глибокі патологічні зміни, які роблять людину беззахисною від

иоманітних хвороб, у т. ч. тих, які у звичайних умовах не становлять небезпеки для

М іагалі до інфекційних хвороб належать розлади здоров'я людей, що викликаються ими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гель-і.іми, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності і пиами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоро-

• і схильні до масового поширення. Законодавство про охорону здоров'я не вживає

я невиліковної інфекційної хвороби. Однак виділяють особливо небезпечні

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

і таття 131

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

інфекційні хвороби, тобто хвороби, які характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Крім СНІДу, це чума, холера, сказ, ящур, натуральна віспа, хвороба Марбург, гарячка Ебола, туберкульоз, кримська гарячка, хвороба Найма, гострий респіраторний синдром (атипова пневмонія) тощо. Висновок про визнання тієї чи іншої особливо небезпечної інфекційної хвороби невиліковною слід робити у кожному конкретному випадку з урахуванням висновку судово-медичної експертизи. При цьому слід враховувати те, що у ст. 130 йдеться лише про ті інфекційні хвороби, які передаються від заражених людей здоровим вірусами, а не іншими живи­ми збудниками. Зараження людини інфекційною хворобою невірусної етіології не утворює складу злочину, передбаченого ст. 130, і має кваліфікуватись як інший злочин проти життя чи здоров'я людини.

Свідоме поставлення іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ може полягати, зо­крема, у здійсненні без застосування запобіжних засобів статевих контактів незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, наданні донором - ВШ-інфікованою особою своєї крові або тканин, недотриманні профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції (наприклад, спільне використання не сте­рилізованих шприців для ін'єкцій наркотичних засобів).

Чинне законодавство покладає на ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД такі обов'язки: а) вживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропоно­ваних закладами охорони здоров'я; б) до виявлення факту інфікованості повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах, про можливість їх зараження; в) відмовити­ся від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тка­нин для використання їх у медичній практиці.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130, належить до формальних складів і визнається за­кінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Особа, яка в тій чи іншій формі контактує з носієм зазначеного вірусу, його кров'ю, іншими рідинами або тканинами, може і не захворіти на невиліковну хворобу з різних причин (наприклад, внаслідок недостатньої концент­рації вірусу). Для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 не має значення те, чи знав потерпілий про хворобу винної особи, чи погоджувався він на вчинення щодо нього дій, які ставлять у небезпеку зараження вірусом невиліковної інфекційної хвороби.

На кваліфікацію за частинами 2, 3 і 4 ст. 130 не впливає те, в який конкретно спосіб потерпілого заражено вірусом невиліковної інфекційної хвороби. Таким способом мо­же бути, наприклад, так званий ін'єкційний тероризм, коли потерпілому робиться укол шприцом або голкою із зараженою кров'ю. Цей злочин вважається закінченим з момен­ту фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом. Для визнання злочину за­кінченим не має значення те, було потерпілого лише ВІЛ-інфіковано або він фактично захворів на СНІД.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво­роби, що є небезпечною для життя людини, яке сталося внаслідок зґвалтування потер­пілої особи або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним спосо­бом, охоплюється ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 153 (за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків) і додаткової кваліфікації за ст. 130 не потребує. Якщо зараження вказаним вірусом сталося в результаті вчинення інших злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканності, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 130 і, зокрема, статтями 155 або 156.

4. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 і ч. З ст. 130, спеціальний - це осудна особа, якій виповнилось 16 років, яка хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (у т. ч. ВІЛ-інфікований) і знає про це.

Особі, в якої за даними медичного огляду виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється

Про це працівником закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням

ІИМОГ законодавства щодо конфіденційності цієї інформації. Одночасно ВІЛ-інфіко-

іі.тому повідомляється про необхідність дотримання певних профілактичних заходів,

Про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну від-

повідальність за завідоме поставлення у небезпеку зараження та зараження інших осіб

ІІрусом імунодефіциту людини. ВІЛ-інфікована особа зобов'язана письмово засвідчити

і одержання зазначеної інформації та попередження, після чого вона направляється

№ іікувально-профілактичного закладу для диспансерного нагляду та надання медич-

ИОІ юпомоги.

ІЗ тексту КК випливає, що за ч. 1 і ч. 4 ст. 130 до відповідальності може притягува-ь і той, хто сам не страждає на невиліковну інфекційну хворобу, що є небезпечною

І ІЯ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ.

Зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, яке сталося ІНіслідок неналежного виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником

їх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, п.і іежить кваліфікувати за ст. 131.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130, характеризується ислом, на що вказує використання звороту «свідоме поставлення». Для суб'єктивної, горони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130, характерна необережність у вигляді зло­чинної самовпевненості.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 130, характеризується умис-ЮМ, змістом якого є створення небезпеки для життя людини. Якщо ж встановлено прямий умисел на позбавлення життя потерпілого, дії винного треба кваліфікувати за ч 115.

(). Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130, є зараження: І) двох або більше осіб; 2) неповнолітнього (ч. З ст. 130). Про поняття цих ознак 1MB коментар до ст. 133.

]акон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

оціальний захист населення» в редакції від З березня 1998 р.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від і питого 1994 p. (cm. 28).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від б квітня 2000 р.

Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на • III І та медичного нагляду за ними. Затверджені постановою КМ№ 2026 від 18 грудня 1998р.

Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої

пості. Затверджена наказом МОЗ № 66 від 14 квітня 1995 р.

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і но-

тва збудників цих хвороб. Затверджений наказом МОЗ № 133 від 19 липня 1995 р.

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та равно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання пока-іь Затверджений наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6 від 18 січня 2000 р.

Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов'язків, що спри­чинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівни­ком своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного став­лення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту люди­ни чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини,-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

< іішііітя 132

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб,-карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є здоров'я та життя особи.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян­
ня - неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх
професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них; 2) су­
спільно небезпечні наслідки у вигляді зараження особи вірусом імунодефіциту людини
чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини;
3) причиновий зв'язок між зазначеним діянням і наслідками.

Про поняття неналежного виконання медичним або фармацевтичним пра­цівником своїх професійних обов'язків див. коментар до ст. 140, а про поняття вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небез­печною для життя людини,- коментар до ст. 130.

За ст. 131 можуть бути кваліфіковані, зокрема, такі діяння: використання нестериль-них, належним чином непродезінфікованих медичних інструментів і шприців; пере­ливання потерпілому крові (її компонентів) ВІЛ-інфікованого без проведення лабора­торної діагностики на наявність ВІЛ-інфекції; використання інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин без їх лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію; незабезпе­чення керівництвом закладу охорони здоров'я персоналу цього закладу необхідними засобами захисту згідно зі встановленими KM переліком та нормативами; невжиття заходів до тимчасової ізоляції хворого; ненадання невідкладної медичної допомоги чи негоспіталізація хворого; непроведения дезінфекційних заходів.

У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним засо­бом врятування хворого є термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію крові. Якщо усвідомлену згоду хворого отримати неможливо, рішення про переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму - лікарем, який надає допомогу. Зара­ження на ВІЛ-інфекцію за вказаних обставин не утворює складу розглядуваного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного зараження потерпілої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це - медичні, фармацевтичні та інші працівники.

Про поняття медичного і фармацевтичного працівника див. коментар до ста­тей 139 і 140. До інших працівників слід відносити, наприклад: працівників станцій з переливання крові; працівників підприємств, на яких виготовляються тест-системи для діагностики ВІЛ-інфекції; службовців дипломатичних представництв та консуль­ських установ України, які видають іноземцям та особам без громадянства візу на в'їзд в Україну без пред'явлення документів про відсутність у них ВІЛ-інфекції; пра­цівників місць позбавлення волі, які мають забезпечити недопущення контактів ВІЛ-інфікованих з іншими засудженими; осіб, які провадять лабораторні дослідження на наявність ВІЛ-інфекції у крові та її компонентах.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю (див. також п. 4
коментаря до ст. 140). Умисне зараження іншої особи вірусом невиліковної інфекційної
хвороби, що є небезпечною для життя людини, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 130.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 131) є зараження двох або більше
осіб. Про поняття цієї ознаки див. коментар до ст. 133.

кікон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СН1Д) оціальний захист населення» в редакції від З березня 1998 р.

кікон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від •того 1994 р. (ст. 28).

Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. кікон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (ст. 38). Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р. Перелік і нормативи застосування засобів індивідуального захисту працівників закладів ■чий здоров'я, що проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну \могу ВШ-інфікованим і хворим на СН1Д, а також: контактують з кров'ю та іншими біоло-ічшіми матеріалами від ВІЛ-інфікованих осіб. Затверджені постановою КМ№ 2026 від 18 грудня

1998 р.

Наказ МОЗ «Про забезпечення безпеки та якості донорської крові, її компо?іентів та виго­єних з них препаратів» № 353 від 10 грудня 1998 р.

Ііцензійні умови здійснення підприємницької діяльності з переробки донорської крові та її ■ к тентів, виготовлення з них препаратів. Затверджені наказом Держпідприємництва і \Н>І № 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівни­ком відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зара­ження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво­роби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

І. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно прожива- йбо на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають то на: 1) медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту лю­тим, 2) одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та • пфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції. Медич-I огляд провадиться добровільно і, за бажанням особи,- анонімно. Облік, реєстрація і інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здій- оватись з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і ід людини, визначених законами та міжнародними договорами України. ¹ Об'єктом злочину є встановлений порядок надання інформації про проведення пічного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої іиліковної інфекційної хвороби, права і свободи громадян.

І Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні відомостей про: 1) прове-і медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліков-' інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини або захворювання на іром набутого імунодефіциту (СНІД); 2) його результати.

іичний огляд з метою виявлення зараження ВІЛ-інфекцією проводиться анонім- ібінетах довіри чи за направленням медичного працівника, до якого звернулась

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 11

('маття 133

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

особа. Огляд здійснюється шляхом забору крові або інших біологічних рідин, що на­правляються до спеціальної лабораторії діагностики СНІД. Тестування на ВІЛ здійсню­ється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини.

Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таєм­ницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Порядок оформ­лення та збереження відповідної медичної документації встановлюється МОЗ. Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу.

Розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов'язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведін­кою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитися з відпо­відними відомостями.

Способи розголошення відомостей можуть бути різними і на кваліфікацію вчинено­го за ст. 132 не впливають: повідомлення у розмовах, наукових статтях, виступах, лек­ціях, засобах масової інформації, надання сторонній особі документів, що містять відповідні відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів тощо.

За наявності до цього підстав розголошення відомостей про сам факт проведення медичного огляду або про з'ясовану внаслідок його проведення відсутність невиліков­ної інфекційної хвороби може розглядатись як діяння, яке через малозначність не ста­новить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Медичний працівник, який працює в слідчому ізоляторі або виправно-трудовій установі ДДПВП і згідно з наказом начальника по установі є відповідальним за прове­дення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обсте­ження на ВІЛ, зобов'язаний, зокрема: додержуватись правил користування конфіден­ційною інформацією, порядку заповнення облікових карток ВІЛ-інфікованих та збері­гання їх; складати та надавати звіти щодо ВІЛ або СНІД, при цьому у звітах забороняється персоніфікація ВІЛ-інфікованої особи або зазначення рис або інших ха­рактеристик, за якими її можна ідентифікувати; обліковими картками під час роботи користуватися так, аби унеможливити ознайомлення з ними інших осіб; при виході з кабінету облікові картки закривати у металевому сейфі. Порушення медичним праців­ником покладених на нього обов'язків, внаслідок чого відповідна інформація стала ві­домою сторонній особі, може утворювати розглядуваний склад злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли відповідні відомості стали відомі особі, яка не повинна була їх знати. Можливі негативні наслідки (самогубство потерпі­лого, вимушене звільнення його з роботи тощо) мають враховуватись при призначенні винному покарання. Втрата документів, які містять відповідні відомості, або тимчасо­вий вихід їх з-під контролю, що не мало своїм наслідком ознайомлення сторонніми особами з інформацією, ознак коментованого складу злочину не містить.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа лікувального закладу, 2) допоміжний працівник такого закладу (наприклад, прибиральниця), який самочинно здобув інформацію; 3) медичний працівник.

До лікувальних належать заклади, в яких особам надається лікувально-профілак­тична допомога,— поліклініки, лікарні, диспансери, клініки науково-дослідних інститу­тів, інші акредитовані заклади охорони здоров'я. Під службовими особами лікуваль­них закладів слід розуміти працівників вказаних закладів, які здійснюють функції ор­ганізації та управління в сфері охорони здоров'я (директори, головні лікарі, їхні за­ступники, керівники структурних підрозділів - завідуючі відділеннями, начальники відділів тощо). Конкретні назви посад керівників закладів охорони здоров'я та їх струк­турних підрозділів визначаються типовими штатами та штатними нормативами цих закладів. Про поняття медичний працівник див. коментар до статей 139 і 140.

Суб'єктами цього злочину можуть бути, зокрема, працівники центрів профілактики СНІДу, санепідемстанцій та інших закладів охорони здоров'я, яким повідомляються відомості про позитивні результати медичних оглядів на ВІЛ-інфекцію, медичні пра­цівники, які працюють у слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Держав­ного департаменту з питань виконання покарань.

Якщо відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби розголошені осо­бою, яка не зазначена в диспозиції ст. 132 (скажімо, суддею, працівником прокурату­ри тощо), вона за наявності підстав може бути притягнута до відповідальності за не­законне розголошення лікарської таємниці (ст. 145) або за вчинення злочину у сфері службової діяльності.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» в редащії від 3 березня 1998 р.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на (ПІД та медичного нагляду за ними. Затверджені постановою KM № 2026 від 18 грудня 1998 р.

Інструкція щодо заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД (форма № 1-СНІД, квартальна). Затверджена наказом Мінстату України № 340 від 18 листопада 1996 р.

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та ішправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання пока­рань. Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Затверджені наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6 від 18 січня 2000 р.

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про
наявність у неї цієї хвороби,-

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або по­збавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше
судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження
двох чи більше осіб або неповнолітнього,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони
спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Суспільна небезпека злочину полягає у заподіянні шкоди здоров'ю людини, не-
і.пивному впливі на репродуктивне здоров'я нації та генофонд. Венеричні захворю-
іання здатні викликати тяжкі наслідки, зокрема безпліддя та психічні розлади, а також
патологічні зміни у розвитку дітей. Особи, які є їх носіями, підлягають обов'язковому
медичному нагляду і лікуванню.

2. Об'єкт злочину - здоров'я особи.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною хво-
робою.

До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переваж-

МО с кітевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема,

Дата добавления: 2015-05-31