Поняття спадкування. Спадкування за заповітом та за законом

Спадкування – це перехід майнових прав і обов'язків померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Питання спадкування регламентуються книгою шостою ЦК, яка носить назву ”Спадкове право”.

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що були в живих на час смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Крім фізичних осіб, спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, інші суб'єкти цивільних прав і обов'язків. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини спадщина визнається судом відумерлою і переходить у власність територіальної громади.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини (за його відсутності – місцезнаходження основної частини рухомого майна).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців починаючи з часу відкриття спадщини, на протязі якого спадкоємцем повинна бути подана заява до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Законом визначена категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями і які не мають права на спадкування (ст. 1224 ЦК):

1) особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;

2) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт;

3) батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;

4) особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця;

5) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Ст. 1217 ЦК передбачає два види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом.

Спадкуванню за заповітом віддається перевага, тому що він втілює волю спадкодавця. Заповіт – це особисте розпорядження своїм майном на випадок своєї смерті. Право на заповіт має тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповіт належить до числа юридичних актів, що носять виключно особистий характер – складання заповіту можливе тільки від свого імені, а вчинення заповіту через представника не допускається

Цивільне право України виходить із принципу свободи заповіту. Це означає, що заповідач може:

1) залишити своє майно одному або кільком особам незалежно від наявності родинних відносин з ними, а також юридичним особам, державі;

2) позбавити права спадкування одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Виняток складають особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині і їх не можна позбавити спадщини (ст. 1241 ЦК) – малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту 50% частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.;

3) покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (наприклад надати право довічного користування частиною житлового будинку особі, що не належить до кола спадкоємців);

4) охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому;

5)скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини;

6) в будь-який час змінити або скасувати заповіт.

Заповіт складається в письмовій формі, із зазначенням місця та часу складання, власноручно підписується заповідачем і засвідчується нотаріусом або іншими особами, коло яких визначено законодавством. Зокрема, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт (крім секретного) може бути посвідчений уповноваженою на те посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (не менше двох) (абз.3 ч.2 ст.1248 ЦК).

Ст. 1252 ЦК передбачає, що у певних випадках заповіт може бути посвідчений також головним (або черговим) лікарем, капітаном судна, начальником пошукової експедиції, командиром військової частини, начальником виправної колонії, начальником СІЗО. Такі заповіти посвідчуються лише у присутності свідків.

Заповідач може скласти і секретний заповіт, якийпосвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом (подається у запечатаному конверті з підписом заповідача): ставиться посвідчувальний напис нотаріуса на конверті, печатка і в присутності заповідача поміщається в інший конверт та опечатується.

Спадкування за законом має місце в таких випадках, якщо відсутній заповіт або відсутні спадкоємці за заповітом. Спадкоємцями за законом є той з подружжя, хто пережив спадкодавця, родичі спадкодавця і деякі інші особи. Вони закликаються до спадщини в порядку черговості. Усі спадкоємці за законом одержують рівні частки спадкового майна.

Перша черга спадкоємців за законом – діти, у тому числі зачаті за життя спадкодавця; той з подружжя, що пережив спадкодавця; батьки (усиновителі). Внуки та правнуки спадкодавця закликаються до спадку у порядку представлення (стають спадкоємцями тільки тоді, коли до моменту смерті спадкодавця немає в живих того з-поміж їхніх батьків, хто був би спадкоємцем).

Друга черга – брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Племінники, прабаба та прадід спадкують за правом представлення.

Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця. Двоюрідні брати та сестри спадкують за правом представлення.

Четверта черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

П'ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, Крім того, до п'ятої черги належать утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але протягом не менш ніж п'ять років отримували від нього матеріальну допомогу, яка була для них основним джерелом засобів до існування.

Дата добавления: 2015-05-31