Етика Аристотеля

Етика» (вчення про моральність) розумілася Аристотелем як життєва мудрість, «практичні» знання про те, що таке щастя і які засоби для його досягнення. Чи можна вважати вчення дотримуватися правильних норм поведінки і ведення морального способу життя наукою?

Відповідно до Аристотеля, «всяке міркування спрямоване або на діяльність або на творчість, або на умоглядне...». Це означає, що через мислення людина робить правильний вибір у своїх вчинках, прагнучи досягти щастя, втілити в життя етичний ідеал.

Аристотель стверджує, що творчість і вчинки - це не одне і те ж. Вчинки нерозривно пов'язані з людиною, з його діяльністю, з вільним вибором, із загальними моральними і правовими нормами громадян, а творчість спрямована на створення творів мистецтва.

Моральна діяльність людини спрямована на нього самого, на розвиток його здібностей, його духовно-моральних сил, на поліпшення його життя, на здійснення сенсу життя і призначення. У сфері діяльності, яка пов'язана зі свободою волі, людина погодить поведінку і образ життя зі своїм моральним ідеалом, з поглядами і поняттями про належному і сущому, добро і зло. Цим філософ і визначив предмет науки, яку він назвав етикою.

Таким чином, заслуги Арістотеля в розвитку етики дуже великі: він дав ім'я цій науці, йому належить перший етичний працю, він вперше поставив питання про самостійність етики, побудував свою теорію моралі. Для його етичного вчення характерні логічний аналіз, єдність методу раціонального осмислення проблем і їх емпіричного підтвердження, соціальна спрямованість етичного мислення, прикладне, практичне значення.

Говоря об этическом аспекте проблемы взаимоотношений человека и общества, Аристотель пытался найти пути их гармонического взаимодействия в рациональном ограничении личностью всех своих эгоистических потребностей, ориентируя его на общественное благо. Социальная гармония, считал философ, не должна подавлять личных интересов.

Отдавая дань сложившейся традиции, высшим благом Аристотель также считал счастье. Счастье, по Аристотелю, – это особое состояние удовлетворенности, которое получает человек от совершенной им добродетельной деятельности. Мораль и счастье должны быть связаны между собой. Аристотель утверждал, что высшего удовлетворения жизнью человек может достичь, только совершая моральные поступки. Главными условиями на пути к счастью он считал: нравственное и интеллектуальное совершенствование, дружбу, здоровье и наличие внешних благ, активную гражданскую позицию.

В частности, Аристотель в своем учении развил темы о свободе выбора и ответственности в морали, о единстве этики и политики и др.

Дата добавления: 2015-05-26