Походження морального зла

Поняття морального добра

Добро моральне стосуєтся лише людини, поскільки поняття моралі для тварин та інших нижчих істот є відсутнім. Лише людина може любити моральне добро. Лише людина розуміє цю природню правду що небхідно чинити добро і уникати зла. Уява тварини може бути витренувана і постійно вдосконалюватися у своєму порядку але вона ніколи не зуміє збагнути цю істину.

Всі люди, навіть ті які сумніваються в існуванні Бога, усвідомлюють, що людина повинна робити добро і уникати зла. Зрозуміти це досить поняття добра і розрінити поміж:

чуттєвими добрами

добром яке є корисним в зв'язку з якоюсь метою

чеснотне моральне добро (bonum honestum), яке добром самим по собі незалежно від насолоди чи користі яке воно може надати. В цьму сенсі, чеснота є доброю, така як терпеливість, відвага,справедливість. Що справедливість є духовним добром а не чуттєвим — очевидно кожному. Навіть коли це означатиме якусь смерть для нас, ми зобовязані чинити справедливість, особливо тоді коли несправедливість є глибокою. Це — досконалість що належить людині як людині, людині як раціональній істоті, а не як тварині.

Тварина знаходить своє повне задоволення в в чуттєвих добрах. Вона використовує чуттєве добро інстинктявно не розуміючи що значення корисного лежить в меті для якої воно вживаєтся. Лишелюдина завдяки міркуванню розуміє що корисність чи сенс засобів полягає в цілі якій вони служать.

Релігійні концепції походження зла. Вчення пророка Заратустри (зороастризм) відстоювало версію про моральну подвійності, що лежить в основі світобудови:

• добрий могутній дух створив все розумне, добре, чисте і підтримує життя на землі;

• злий могутній дух створив все зле, нечисте, нерозумне (смерть, безплідні землі і т. д.).

Єретична християнська секта манихейців підтримувала ідею морального дуалізму світу і з'єднувала вчення Нового Завіту з зороастризмом.

Християнство бачило в основі світу добро:

• світ створений триєдиним Богом;

• Бог є абсолютне Благо і Любов;

• Бог всемогутній і всюдисущий, нічого на землі не відбувається без його відома;

• у творенні Божому не може бути закладено зло.

Присутність зла у світі теологи пояснювали падінням ангела Люцифера, який:

* Вжив на зло дану йому Богом свободу;

* Впав у гріх гордині, побажав стати рівним Творця, зайняти його місце;

* Спокусив сонм ангелів, які перетворилися на бісів, пособників зла. Люцифер став символом заздрості до творчого генія, егоїстичної спраги самоствердження. Люцифер, уособлення зла, вторинний, є твариною Божої і, в кінцевому підсумку, підпорядкований Богові.

Людина створена Богом за своїм образом і подобою. Він наділений свободою морального вибору: слідувати Божим заповітам або йти шляхом гріха, а тому несе відповідальність за свій вибір.

Поширення зла в світі людей відбулося в результаті гріхопадіння Адама і Єви, що впали в гріх гордині і побажали уподібнитися до Бога і дізнатися, що є добро і зло.

Ведична версія походження зла:

• зло в світі відсутній;

• недосконалість світу є:

* Уявленість, оскільки людина дивиться на світ зі своєю нікчемною, обмеженою позиції;

* Є невід'ємною складовою світобудови, гармонійно поєднується з іншими його елементами;

• дійсність в її дійсному вигляді можна зрозуміти і правильно оцінити, тільки возвисившись над людською нікчемною точкою зору, вийшовши за рамки емпіричного.

Сучасні "холіческіе" уявлення про світ:

- Світ - досконале, гармонійне єдність протилежностей (чорне - біле, чоловіче - жіноче тощо);

• складові світобудови є необхідними умовами існування один одного;

• суперечливість насправді не є ні добром, ні злом. Зло є результатом ставлення людей до чого-небудь як до зла.

в античному світі панував, як відомо, синкретизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінностей. Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос (гр. kosmos власне й означає порядок), то він же поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням потворства й зла вважався хаос — стан безладдя, де порядок порушено і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі.

Далі, якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість, погорда. Саме гордість — визначальна риса Люцифера, бунтівного підданого Бога, котрий, бажаючи самоствердження, повстав проти свого володаря, порушив цілісність божественного універсуму, за що й був скинутий у пекло. Повстання і покарання Люцифера християнство розглядає як жахаючий приклад для кожної людської душі, здатної впасти в гріх погорди, стати на шлях зла.

марксистська соціально-класова концепція морального зла. Згідно з цією концепцією, соціальний клас здатний породжувати позитивні моральні цінності, робити внесок у загальнолюдську мораль, поки його інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історичного розвитку.

Коли ж гармонія між тими й тими інтересами зникає і даний клас, зосереджуючися на цілях власного самоствердження, стає гальмом на шляху подальшого прогресивного розвитку, — він починає в дедалі зростаючих масштабах генерувати моральне зло. Звернімося, нарешті, до реальності звичайного нашого життя, до досвіду повсякденних людських стосунків.

Чи не називаємо ми людиною злою насамперед холодного егоїста, байдужого до проблем і страждань своїх ближніх і здатного використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження? Легко побачити, що в усіх згаданих чотирьох концепціях зла за очевидних і принципових відмінностей між ними простежуються, однак, і спільні типологічні риси, що й дають змогу створити певний узагальнений образ зла.

До таких рис безсумнівно належать: — порушення суб'єктом зла порядку й міри, узгодженості з іншими рівнопорядковими йому одиницями. Для суб'єкта зла існує, по суті, тільки він один, він — центр власного Всесвіту; інтереси навколишнього світу й людей, що його оточують, завжди лишаються для нього чимось значно менш важливим, ніж власні інтереси; — самоствердження всупереч іншим і за рахунок цих інших, так само як і за рахунок цілого, до якого належить суб'єкт зла.

Якщо підсумувати сказане, моральне зло постане перед нами як своєцентристське самоствердження суб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він належить (при цьому сама настанова на самоствердження вже передбачає відповідний волевияв даного суб'єкта).

Дата добавления: 2015-05-26